Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2. Святе Письмо українською мовою

Переклад Пісні пісень. Великі різниці в порівнянні з Скорининим перекладом виказує український переклад XVI ст. „Пісні“ пісень з коментарем і моральними повчаннями. Ці різниці торкаються не тільки порівняння .з чеським текстом, але й підбору українських висловів і відступлень від тексту біблійної книги. Цей переклад справляє враження перекладу з якогось чеського твору з усімд додатками й доповненнями. Про мову цього перекладу хай свідчать оці уривки з нього:

Цълуи мя цілованіемь усть своих, бо лЬпши усть пер’си твои над вином, благовоннЪиши нижли ароматы мастіи налЬпьших олеи изліанньш. Имя твое прото молодци миловалй суть тебЬ. Тягни мя по собЬ, побЬгнем в добровонности мастЬи твоих... Красны сут ягодки лица твоего, яко горълинка, шіа твоя, яко златое монисто, снурки золотыи учинимо тобЪ перевияны серебром... Голос милого моего а и тоть ест пришолъ, скачючи по горах а перескакиваючи погорки и холмы...

„Пересопницьке Євангеліє". Свідченням сильного культурного впливу Чехії на Україну є так зване „Пересопницьке Євангеліє“. Властивіша назва була б „Дво-рецько-пересопницьке Євангеліє“, бо в монастирі в Двірцях написане -воно тільки в одній частині в 1556 р. й докінчене в Пересопницькім монастирі за архімандрита Григорія в 1561 р. Останній був на свій час дуже освіченою людиною. Знав, без сімніву, церковно-слов’янсь-ку й сучасну йому українську літературну, крім того, польську, латинську й чеську мови. Записка переписчика Михайла Василевича, сина протопопа з Сянока в Галичині, свідчить, що архімандрит Григорій не любив золота й срібла, які тліють, але мав любов і замилування до Святого Письма. Вдень і вночі молився він до Бога: „Господи, дозволь мені бачити кінець цієї справи!"

Практичний бік пам'ятки. Цю знамениту пам’ятку для історії нашої мови споріднює з друками Скорини не тільки користування чеським джерелом, але й думка про громадянську користь, якою кермувався перекладач: „А иже єсть прекладана тая то святаа євангеліа изъ языка блъгар-скаго на мову рускую, то для лепшого вырозумленя люду христіанского посполитого“. Ці обидві згадані обставини піддали дослідникові діяльності Скорини голослівну гадку, що в „Пересопницькім Євангелії“ треба бачити переробку Скорининого перекладу. Одначе досі не стверджено, щоб Скорина переклав усі біблійні книжки, а крім того, ні чеські впливи на Пересопницький рукопис, які були загальні для того часу, ні така сама передмова до чотирьох Євангелій Теофілакта Болгарського, поширена пам’ятка православної герменевтики, не дають права на твердження Владимирова. Перед кожною групою зачал в коротких словах викладається зміст тої глави, котру творять зачала, а це „для людей закону римського, себто латинян, бо в них не вживаються зачала, тільки capita, а по нашому глави. Коли він о що попросить тебе, щоб ти йому, негайно, себто борзо найшовши вказав“. Ці слова підкреслюють практичний бік пам’ятника в боротьбі православ’я з латинством і ставлять його високо в очах історика.

„Пересопницьке Євангеліє“ як вицвіт культурного осередку. Пересопницький ігумен Григорій разом з Михайлом Василевичем переклали Євангеліє на тодішню мову з дорученням вдови княгині Анастасії — Параскевії Заславсь-кої. Так Пересопницький рукопис зродився серед культурного аристократичного оточення, яке підпало під впливи західноєвропейської культури. Мова перекладу це вислід довголітньої попередньої праці багатьох освічених поколінь частин колишньої Галицько-Волинської держави. Щодо графіки й почерку Пересопницький рукопис здобув пальму першенства під оглядом краси й різнородності мотивів і форми окремих букв. Щодо багатства орнаментальних мотивів „Пересопницьке Євангегіє“ займає перше місце серед українських і взагалі серед східнослов’янських рукописів. Маємо тут дуже багато заставок, ініціалів і всі вони дуже різнородні від найпростішої й найдавнішої форми до складної візантійської, геометричної й інших. Головний зміст орнаменту Пересопницького рукопису це рослинні мотиви. Цей орнамент походить, без сумніву, з XVI ст. Відбиваючи в собі італійську течію в українському мистецтві, Пересопницький рукопис щодо цього не одинокий серед інших українських рукописів. „Загорівський Апостол“ з 1554 р. доказує, що в середині XVI ст. на Волині виготовлялися рукописи, зовні зовсім подібні до „Пересопницького Євангелія“.

Справа оригіналу. Пересопницьке Євангеліє“ не дійшло до нас в оригіналі. На замовлення гетьмана Івана Мазепи переписано це „Євангеліє“ та його як оригінал пожертвував гетьман 1701 р. на престол церкви переяславських єпископів, яку він обновив і багато прикрасив. Тепер' цей рукопис зберігається в бібліотеці Полтавської духовної семінарії. Каманін бачить в рукопи-сі фальсифікат з огляду на безліч помилок, які міг

поробити копіїст, але в ніякім разі перекладач-автор. Все-таки філологічні дані роблять безсумнівним дійсне існування „Пересопницького Євангелія“.

Копії „Пересопницького Євангелія*\ Доказом цього є також існування сучасних копій „Пересопницького Євангелія44. Важніші з них два списки: повний волинський список з 1571 р., власність житомирського протоєрея

Трипольського, й уривок „Євангелія44 з "міста Літок в копії кінця XVI або початку XVII ст. „Літківське Євангеліє44 в цілості церковно-слов’янське, але має значну українську

вставку, яка є дуже цікавим змішанням різних елементів, щось в роді мозаїки з більших або менших уривків євангельського тексту, вихоплених з найрізнородніших джерел. В цілім тексті вставки виділяються три основні частини, одна з яких виказує безсумнівне споріднення з пересопницьким текстом, друга ближча до церковно-сло-в’янської мови, ніж до української, а третя дісталася, у вставку через непорозуміння, бо взята в іншого євангеліста й до того з „Євангелія" окремої редакції.

Мова „Євангелія". Для переписчиків „Пересопницького Євангелія“ важні були інтереси простого народу, й тому вони звернулися до його мови, щоб він сам міг боронити своєї справи. В основі цієї мови є церковно-слов’янська, не чужа книжним людям на Україні. Дух часу позначився й на тому, що переписчики не могли встерегтися польського впливу як у виборі слів, так почасти і в стилістиці, а далі у вживанні чеських слів і висловів. Але рівночасно пе^юписчики „Пе-ресопницького Євангелія“ внесли в свою працю яскраві риси української народної мови XVI ст. й виявили багато такту, сполучаючи українські елементи з церковно-слов’ янськими. Коли усунути з перекладу невмілі новотвори разом з неприродним середньо-болгарським правописом, диким для наших очей, з одного та полонізми — з другого боку, одержимо досить просту, зрозумілу й заразом народну мову. Навіть недокладність і невірність перекладу в не одному місці можна легко пояснити головно бажання^ переписчиків висловитися якнайпростіше й / якнайзрозуміліше. Ближче до церковнослов’янського оригіналу перекладене „Євангеліє“ Матвія і Марка, ближче до народної мови „Євангеліє44Івана й, зокрема, Луки. Взагалі в перекладі всіх євангелістів більшою мірою вибивається українська фразеологія, ніж українська фонетика, заглушена церковно-слов’янським правописом.

Ось уривок „Євангелія" Луки в очищенім з непри-родностей правописі:

А коли вхожали до ніякого села, стрЪтили его десят мужей прокаженых (трудоватыхъ), который то здалека стоячи, голосомъ великымъ закрычавши, рекли: Ісусе учителю, змилуйся над нами. Которых то онъ уздрЪль, рекль имъ: пойдЬте а укажЪтеся священникомъ. А коли они шли, сталося, иже сут очищени. Але единь з них коли узрЬлъ, иже єсть очищень, вернулся, з великым голосом хвалячи Бога, и падь на лици своемъ недалеко от ногъ его и дяковалъ ему. А то быль самарянинъ. ОтповидЬлъ Ісус и реклъ: А чи не десять ихъ очистилось? А ще жъ есть ихъ девять?...

Загальна характеристика української мови в перекладах Святого Письма. Чистої української мови не маємо в ні однім тодішнім перекладі Святого Письма. Мова більшості перекладів це конгломерат .різних мовних елементів: цер-ковно-слов’янських, українських, білоруських, польських, ще й інших. Звичайно одна низка елементів переважає, відбивається в більшім числі окремішностей звукових, формальних і лексичних, але має примішки й інших мов.

„Євангеліє“ Негалевського. Одною з таких цікавих прояв з погляду складності мови є Євангеліє Негалевського з 1581 р., пам’ятник тої книжної мови, котра протягом XIV,

XV й особливо XVI ст. була, органом духовного, морального й політичного життя обох братніх народів, українського й білоруського, в Литовській державі. Не диво, що вплив тієї мови відбився замітно навіть на українських грамотах галицько-волинського і походження XIV й XV ст. Звичайно в цій мові 'перевагу мають білоруські елементи, в Євангелії Негалевського український і білоруський елемент стрічаються сливе нарівні. Це й самозрозуміле, бо Негалевсь-кий був правдоподібно з роду українець, що на офіційну мову свого часу виготовив свій переклад з польського перекладу соцініанина Мартина Чеховича. Зрештою, в усякому разі Євангеліє Негалевського написане на Волині, правдоподібно в Хорошові. Переклад, з антитринітарським забарвленням у передмові й коментарях до тексту, завершив Негалевський не з власної волі, як каже, - але за намовою і заохотою багатьох учених і побожних людей, що люблять слово Боже, а не вміють читати слова польського або „языка словенского читаючи писмомь рускимь выкладу з словь єго, не разумЬють“. Що стосується Негалевського, він був шляхтичем і в 1582 р. виступав в уряді гродськім кремінецькім як приятель і повірений шляхтянки Насгасп Воронецької в справі вбивства її мужа людьми князя Андрія Курбського. Очевидно, жив недалеко від Володимира або Кремінця.

Учительні Євангелія. Одначе перше місце серед українських і білоруських перекладів Святого Письма XVI — XVII ст. належить так званим Учительним євангеліям, себто викладним текстам євангелій. Служили вони для церковного ужитку, але що своєю формою були призначені для широких народних мас, доходили й до них і були поширені головно від кінця XVI до кінця XVII ст. Численні рукописні тексти Учительних євангелій з різними відтінками та ступнями течії живої мови це перші спроби перекладу Святого Письма на живу мову в XVI ст., на основі яких здійснювалися переклади Святого Письма на чисту літературну мову у XIX ст., а також з літературного боку замітні проповіді, про котрі згадує навіть історик літератури XIX ст. Учительні євангелія — це довга низка незалежних текстів, на жаль, досі науково недосліджених, хоч їх вивчення не тільки .кинуло би ясне світло на те, як жива мова щораз сильніше вдиралася у Святе Письмо, але й внесло би багато відомостей з обсягу поширення західноєвропейських світських оповідань на українському грунті.