Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3. Під подувом протестантизму

Західноєвропейські ідеї на Україні Зносини з Заходом полегшувала українським землям та обставина, що вони входили до складу Великого Князівства Литовського. До Люблінської унії в Литовській державі мали рішучу перевагу український і білоруський елементи, а її культура — це ж була приложена до нових обставин давня київська культура. І саме та Литовська держава, котра до деякого ступеня була своя і для українців, була від самого початку її існування гігантською ареною політичної й релігійної боротьби та сильних розумових рухів. Вплинули на це: географічне положення Литовської держави, її суспільні й політичні умови. Тут змішалися різні елементи, тут стикалися люди різних поглядів і переконань, тут зароджувалася свобода думки, слова й діла, а торговельні зносини ганзейського союзу в’язали Литовську державу з Західною Європою. Торговельний шлях на Захід приносив не тільки товари західноєвропейських держав до Литовської, але й західноєвропейські ідеї. Набиралися їх торговці, ще більше діти української й білоруської шляхти, які здобували освіту в закордонних університетах, головно в Німеччині й Італії. Через Литву й Польщу йшли на Україну також реформаційні ідеї.

Роль народної мови в релігійній боротьби Заки реформація проявилася в Польщі в ширенні лютеранства по містах", головно тому, що жцв переважно німецький елемент, і кальвінізму серед шляхти, бачимо там „чеських братів“, що також піднесли протест проти католицизму на Заході. З боротьби між католицизмом і реформацією користали й українці, бо зазнайомлювалися з методами боротьби для оборони своєї віри. Це були часи, коли й на Заході й у нас національна ідея зливалася тісно з релігійною. Протестанти були чутливі й уважні до своєї національності й, дбаючи про популяризацію своїх релігійних поглядів, знайомили народні маси безпосередньо з джерелами віри. А щоб свій виклад зробити для них зрозумілішим і доступнішим, вони зблизилися 'ДО світогляду народних мас і їх мови. Такі погляди на справу перенесли протестанти до Польщі й на Україну, де місцеві умови приготували грунт для їх прийняття. За гуситами та протестантами й православні українці зажадали свободи віри, самостійності для свого духовенства, домагалися, щоб ні польський уряд, ні католицьке духовенство не вмішувалися до церковного та приватного життя українців.

Протестантизм і релігійна пропаганда в народній мови На Євангелії Негалевського саме можемо ствердити, як змагання зробити доступними святі книги для вірних через уведення народної мови одержало сильну підпору й обнову в поглядах протестантських сект на церковну мову. Реформаційні ідеї, а потім ідеї крайніх протестантських сект, кальвіністів і соцініан, поширилися в Литовській державі особливо від 40 рр. XVI ст. й звідсіля відразу перейшли також на українські землі. Одначе відразу треба підкреслити, що на білоруськім і українськім грунті реформаційні течії зачепили тільки верхи білоруського й українського грамадянства, а ширше й глибше закорінитйся не встигли. У відношенні до Святого Письма протестантизм жадав критичного відношення до тексту святих книг, бажаючи мати докладний повний переклад Біблії, й ширив потребу поширення Святого Письма на рідній, притім, можливо, простій народній мові. Як перше жадання повело за собою провірку тексту Біблії з жидівським текстом, так друге викликало появу перекладу книг старого й нового завітів на народну мову, між іншим на українську й білоруську.

„Катихизм“ Будного. В Польщі, Литві й підбитих ними українських і білоруських землях протестантська пропаганда велася звичайно польською мовою, одначе роблено винятки також для живої мови населення, серед якого протестанти хотіли поширити свої реформаційні ідеї. До таких винятків належить несвізький '„Катихисісь, то єсть наука стародавная хрістіаньская от светого письма для простыхъ людей языка руского въ пьітаніахь и отказЪхъ сьбрана“ з 1562 р. Появу цього пам’ятника білоруського письменства викликав зріст кальвінізму в Литовській державі. На чолі литовських кальвіністів стояв Микола Радзивіл, що заснував у своїх маєтках і містах кальвінські збори та на пасторів для них закликав учених кальвіністів з Польщі й інших країв, а між ними й Симона Будного на пастора в Клецьку на Мінщині. Для пропаганди серед білорусів і українців видав Будний, правдоподібно поляк з Мазовша, несвізький „Катихизм44 у несвізькій друкарні, яку саме заложив Микола Радзивіл. Помагали Будному несвізький староста Матвій Кавечинський і несвізький кальвінський пастор Лаврентій Кришковський. З тими самими помічниками видав Будний „О оправдніи грЬшнаго' человека предъ Богомъ44. Несвізький „Катихизм44 призначувався для „простого народу руського й для християнських діток руських“. Посвячуючи видання дітям Радзивіла, видавці висловили радість, що в новій друкарні почали друкуватися книги на здавна славній і далеко поширеній слов’янській мові, й надію, що княжата, займаючися чужими мовами, любитимуть також свою рідну. Друга книжка Будного посвячена маршалкові й писареві Великого Князівства Литовського Евстафієві Воловичеві, бо й на його засоби вона друкувалася. В передмові до „Катихизму44 Будний обіцяв випустити ще друге повніше його видання та книжку „про хрещення і про вечерю Сина Божого44, одначе такі видання не відомі.

Написаний в формі питань і відповідей, протестантський „КатиХизм“ Будного ділиться на чотири частини: про десять заповідей, символ віри, Господню молитву й тайни. Не є це катихизм в сьогоднішнім розумінні слова, але популярна праця про християнську догматику цікава тим, що крім матеріалу до оцінки сучасних релігійних течій дає дуже багато матеріалу також до оцінки соціальної боротьби та що її полеміка звернена передовсім проти православ’я, рідше проти католицизму.

Вже з „Оправданій“ пробиваються антитринітарські думки Будного, яких він набрався від своїх польських і західноєвропейських учителів антитринітаризму. та його корифеїв узагалі. Ясніше виступає цей настрій у нього *в польськім перекладі Біблії, виданім в 1572 р., й відтоді він писав уже тільки по-польськи. В своїм релігійнім вільнодумстві пішов Будний ще далі й став головою най-крайнішого відтінку антитринітарів, так званих „напів зжидоватілих“.

Лист половця Івана Смери до Володимира Великого. З українських земель ширився головно на Підляшші й Волині антитринітаризм, або аріянізм, що не приймав догми про Трійцю, званий також від імені головного провідника Соціна — соцініанізмом. По пересаднім свідоцтві Андрія Курдського мало не вся Волинь заразилася антитрині-таризмом, що його заніс сюди з Малопольщі польський напливовий елемент. Головно ширився він між українськими панами, що більше або менше польщилися. З поширенням цієї секти на українських землях стоїть в тіснім зв’язку підроблений лист половця Івана Смери до великого князя Володимира .Святого. Дей лист видав друком німецЬ з Кенігсберга Христофор Занд, один із знаменитих віроісповцників социніанства або антитрині-тарства, перший раз в Амстердамі 1669 р., другий раз .в Кельні 1676 р. Він твердить, що Андрій Колодинський з

Вітебська переклав лист з давньої болгарської мови на тодішню літературну українських і білоруських земель в 1567 р., а потім з тої ж болгарської мови на польську. Оригінал був буцімто написаний на мідних дошках залізними буквами, а знайдений, за словами Занда, в монастирі Спаса в Перемиській землі недалеко від давнього Самбора, де лежить славний князь Лев. Цю історію походження листа оповів перший раз в своїй історії соцініанства один з найревніших його віроісповідників Будзінський. Основою для підробки послужило для автора літописне оповідання про посольство Володимира в цілі випробування вір, наслідком чого він вибрав грецьку віру. Знаючи про сильний вплив цієї традиції на східних слов’ян, автор підробленого листа задумав утворити сильний документ проти такого загального й сильного вірування православних східних слов’ян і дати йому ту саму історичну оснобу. Від кінця XVI ст. починають перериватися вістки про українських антитринітарів; час довів, що не було для кого зберігати підроблений лист в його оригінальній мові й він зберігся в польському перекладі, звідки перекладено його на латинську мову.

„Євангеліє“ Василя Тяпинського. У зв’язок із пропагандою протестантизму треба поставити згадуване „Євангеліє“ Негалевського з 1581 р., збірку духовних пісень, перекладених з німецької мови, й перекладене з Біблії Будного та видане близько 1570 р. „Євангеліє“ білоруса Василя Тяпинського. Зокрема, на передмові останнього видання можемо бачити, як у замилуванні до науки й освіти в рідній мові протестанти зійшлися з гуманістами. Тяпинсь-кий не раз заявляє про глибоку любов до свого народу. „Рад покажу мою віру, котору маю, а злаща народу своєму рускому“ — починає він свою передмову. „Євангеліє“ переклав він із прихильності до своєї батьківщини; гордий на те, що він „русин“, вказував на заслуги слов’янства в минулім і навіть не вільний був від їх прибільшування. Високо оцінюючи розум, ученість, мудрість і заслуги предків, він з жалем спостерігав глибокий упадок тих гарних національних прикмет серед сучасного йому суспільства. Він бачив перед собою відступство від національності серед найвидніших членів свого суспільства, грубість і релігійну нерозвиненість народних мас і вбачав причини цього явища в пониженні освіти „серед русжого народу“ взагалі й особливо в духовному й моральному упадку учителів народу — духовенства.» Він питає, хто не плакатиме, бачачи серед великих княжат, знатних панів, стільки невинних дітей, мужів і жінок, серед такого ученого народу, як „руський“, занедбання і навіть погорду своєї славної мови, через що знання зробило місце такому оплаканому незнанню, що дехто стрдається навіть свого письма, передовсім в Божім слові. Поганіше від усього те, що саме духовенство не вчиться свого письма,- не знає його, не має ніде школи для науки, „зачим в польськіе, або в иные писма за такою. неволею немало и у себе и дети не безъ встыду своего бы се одно почули немалого заправуют“.

Зокрема, гризе Тяпинського упадок освіти в ріднім дусі. Тому в сильних висловах звертається до попів і дома-гається від них підтримки в справі підйому освіти, радить їм дати приклад, прийти на поміч батьківщині та своїй братії в недостатку науки. Тому, що його з’їдає гаряче бажання прийти на поміч своїй батьківщині, насадити в ній науки та* зробити її гідною своїх предків, він намовляє панів вплинути на митрополита, єпископів і духовенство, щоб вони підкупами не здобували один перед другим столиць, доживоть і привілеїв, але щоб самі вчилися божого слова й інших намовляли до того, щоб позакладали школи й піднесли науку божого слова. Заразом указує на засоби до цього, а саме школи треба позасновувати на засоби маєтків, які предки панів надали духовенству „не на марнотратства, не на строй и што такого, але дле наукъ“. Цих засобів треба вжити на розвиток наук, а то „тепер на вічний свій сором тільки прочитати й то ледви в своїй мові, не більше вчаться“.

За переклад „Євангелія“ взявся Тяпинський тому, що „духовні вчителі письма руського й слова Божого не знають, не розуміють і не виучують“, зрештою ті, „обов’язком котрих було б це зробити, митрополити, владики й ніхто з учених довший час не хотіли“. Йому прийшлося витерпіти немало неприємностей від різних осіб, коли задумав свій переклад; замість того, щоб голосно хвалитися і тішитися, що серед них появився „русин“, котрий поставив собі щллю принести користь своїй Русі, багато показалося зовсім невдячними, а деякі навіть замість помочи або вдяки хотіли платити заздрістю. Наприкінці своєї передмови Тяпинський ще раз звертається з пристрасним закликом не тільки до панства й духовенства, але й до всіх, підносячи потребу освіти батьківщини; сам він віддає свої сили на її добро й готов згинути з нею, якщо судилося їй згинути наслідком упадку освіти або, коли панство й духовенство прийде їй з помоччю, з ними та з нею виплинути наверх.

Деякі місця висвітлюють догматичні погляди Тяпинського та його раціоналістичне ставлення до релігії. Він глибоко перейнявся моральною наукою соцініанства поміркованого напрямку й це зазначилося в його глибокій любові до народних мас і в свідомості користей освіти. Поруч перекладу „Євангелія“ помістив слов’янський контекст слово в слово так, як його читали по церквах, і цим ствердив, що „Євангеліє“ на церковногслов’янській мові не для всіх було зрозуміле. Найпотрібніше дітям

Святе Письмо в рідній мові. Коли вони познайомляться з Святим Письмом, Бог побудить їх „ку можнейшим наукам в слове своем, ку статочному розсудку и ку умеетности“. Тяпинський стверджує, що надрукував Євангеліє Матвія, Марка й початок Луки. Шляхом освіти бажав піднести національну самосвідомість і тому на національно-культурнім полі почав боротьбу проти полонізаційного походу на білоруські й українські землі, хоч не був „ні італійцем, ні німцем, ні лікарем і не був поставлений в попи“.

Походив з Полоцької землі. Був дрібним дідичем. В житті перейшов не одну прикрість в боротьбі з сильнішими. 1 саме життєві незгодини й матеріальний недостаток витиснули своє тавро на одинокім самостійнім літературнім творі Тяпинського, на його передмові до Євангелія, де читаємо також нарікання на його матеріальний недостаток, який не давав йому з успіхом друкувати приготований переклад. Його сусідом і сучасником був Іван Мелешко, що в своїй пародії на соймову промову висловив думки, які в дечім нагадують ідеї Тяпинського в передмові до „Євангелія“.

Полеміка з протестантами. Проти соцініанства писав київський митрополит Сильвестр Бількевич (1566—1567), одначе з причини своєї неученості він не міг бути сильним противником аріян. Вище стоїть полеміка Йова Почаївсь-кого-Желіза, яка під оглядом широти може йти в порівняння з посланіями Артерія та „Книгою о вЪрЬ“, де є статті про Трійцю, інколи й інші, звернені проти соцініан. Користувалися українці й чужими протипротестантськими писаннями, наприклад принесеними з Закарпаття списаною в 1511 р. десь на Угорщині апологією православ’я проти латинян, запитом Івана Заполі до прота св. гори ,в різних релігійних справах і відповіддю прота Гаврила з 1534 р., зверненого проти латиняц і лютеран. Пізніше одним з аріян був Юрій Немирович, автор молитов і гімнів польською мовою. Проти протестантизму був звернений апокрифічний Другий лист небесний, зложений наприкінці XVI ст. десь у Перемиській землі.