Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

9. Перші українські друкарні

Іван Федорович в Білоруси 3 львівським братством і діяльністю Острозького тісно пов’язана доля перших українських друкарень. Батьком українського друкарства був утікач з Москви диякон Іван Федорів. Разом з своїм помічником Пеїром Мстиславцем надрукував він у* Москві перші книжки: в 1564 р. „Апостол“, а в 1565 р. „Псалтир.“ з „Часословом“. Через це став небезпечним конкурентом для московських книжників, що жили з переписування книг для церковного вжитку й побожного читання. Тим способом стягнули обидва друкарі на себе переслідування московських грамотіїв і збунтованої ними юрби й були приневолені втікати у Білорусь. Бльзько Білостока в своїм маєтку Заблудові жив тоді гетьман Великого Князівства Литовського й віденський каштелян Григорій Ходкевич, що прийняв їх зичливо й дав їм недалеко чимале село на їх утримання. В Заблудові заснували обидва втікачі друкарню і від липня 1568 до березня 1569 р. видали „Книгу, зовомую Єуаггеліє учител-ноє“. Цікава передмова до книжки зазначає, що Ходкевич хотів „вьіразумЬнія ради простых людей преложити на простую молву“ книжку й заходився коло того, але „люде мудрі, учені в тім письмі“ (в першій мірі сам Федорів, що

як москвич боявся друкувати книжку в мові, якої не знав) відрадили його від такого наміру, щоб не вийшли помилки при перекладі. Найближче видання цієї друкарні „Псалтир“ з „Часословцем“ надрукував уже сам Федорів, бо його помічник Петро Мстиславець знайшов собі захист у міщанській родині Заріцьких у Вільні й на їх кошт заложив друкарню в домі братів Мамоничів і надрукував у ній напрестольне „Євангеліє“ та „Псалтир“. Грошові клопоти Ходкеви-ча були причиною припинення друкарні в Заблудові, до того затроіла йому останні літа життя Люблінська унія з 1569 р., проти якої збирався організувати явне повстання. Іван Федорів або, як його називали на Україні, Федорович, приписує спинення діяльності старости й частим болям голови Ходкевича, що радив Федоровичеві зайнятися в дальшім житті управою ріллі.

Побут Федоровича у Львові Одначе Федорович почувався покликаним не до хліборобства, а до друкарства, тому покинув Заблудів і своє село та вибрався до Львова. Цю подорож відбув у 1572 р., в часі страшного морового повітря, і в січні 1573 р. був уже У Львові. З причини недостачі засобів вийшла перша друкована книжка на українській землі щойно через рік - в 1574 р. На закінчення книжки подай Федорович оповідання про початок і заснування першої української друкарні. („Сія убо повЪсть изъявляет, откуду начася и како съвершися друкарня сія“). Оповівши про заложення друкарні в Москві та про захист, який дав йому Ходкевич, далі так продовжає він своє зворушливе оповідання:


А коли він прийшов* у глибоку старість і почала часто голова його боліти, звелів нам припинити цю працю й занехати мистецтво наших рук " і на селі хліборобством життя цього світу проводити. Та нелегко було мені ралом і сіянням * насіння скорочувати час свого життя, бо ж я маю замість рала розсівати по світу мистецтво ручних діл — начиння, а замість збіжевого насіння духовне насіння... І це спонукало мене' йти відти. І коли я відбував дорогу, зустріло мене багато журб і бід, не тільки з причини довгої 'подорожі, але й через препогане повітря, яке віяло та притісняло мою подорож, і просто сказавши, всяке лихо й гірше від лиха.

І так провидінням божого чоловіколюб’я прийшов я до богоспасаемого міста, названого Львів... І помолившися, почав я налагоджувати це Богом вибране діло на користь, щоб поширювати богонатхнені догми, й обходив я багатьох багатих і благородних серед суспільства, просячи помочи від них і кланяючися їм, стаючи навколішки і обличчям припадаючи до землі, омивав їх ноги моїми сльозами, що лилися сердешно, й те робив я не раз, не два, а багато разів і велів я священикові в церкві голосно всім сказати. Не випросив я умиленними словами, не вимолив многосльозним риданням, не виєднав ніяко? ласки священичими чинами, а плакав я прегіркими сльозами, що не знайшов когось, хто зласкавився би і поміг би.

Не хотіли прийти з допомогою ні львівські українці, ні оселені тут греки, хоч друкарняна справа в першій мірі мала вийти на користь їх православ’ю. „Тільки деякі малі з священичого стану й інші неславні серед громадянства подали поміч“, хоч зробили вони це не тому, що мають забагато, тільки вони немов та бідна вдовиця вкинули дві лепти з свого вбожества”. На ту лепту бідної вдови заснував Федорович у Львові українську друкарню й видав „Апостол“, зіадавши з глибокою вдячністю свого добродія Ходкевича.

Федорович на службі Острозького. Після невдачі у Львові в березні 1575 р. був на службі у князя Острозького, що поручив йому управу Дерманського монастиря. Коло того часу роздобув князь Острозький повний список Геннадієвої Біблії від московського царя Івана Васильовича через литовського посла Михайла Гарабурду й Федорович перейшов після вересня 1575 р. з Дерманя до Острога. В липні й жовтні 1577 р. був Федорович у Львові. В Острозі Федорович надрукував у 1580—1581 рр. Біблію та Псалтир і Новий Завіт.

Повернення до Львова та смерть Федоровича. Потім Федорович знову перейшов до Львова й мав багато діла з боргами, що тяжіли на його львівській друкарні, яку передтим віддав у застав одному жидові за суму 411 золотих; опісля заставив ще й 140 книг. Дня 6 (16) грудня 1583 р. закінчив своє ідейне життя і його поховали при Василіанськім монастирі св. Онуфрія у Львові. Залишив по собі повнолітнього сина переплетника Івана й інших малолітних дітей, а на друкарні величезний на тодішні часи борг 1500 золотих, коли увесь його маєток можна було оцінювати на 2500 золотих (за це можна було тоді купити 600 волів). Викупив її у жида львівський єпископ Гедеон Балабан при допомозі львівського братства в 1585—1586 рр., й вона стала підставою для заложения знаменитої друкарні цього братства.

Ще в рік смерті не думав покидати друкарської справи й заводив нове друкарняне письмо, за що обіцяв своєму помічникові Гриневі велику суму — 200 золотих. Смерть перервала його живі думки й життя, присвячене виключно друкуванню. Учився, працював, осягнув неймовірний успіх, за велике культурне діло як злочинець мусив утікати з своєї батьківщини на нужину Білорусь і Україну, що в XVI ст. пішла новим літературним шляхом. На Україні Федорович кланявся, просився, плакав, ставав на коліна, падав на землю, принижувався, щоб тільки могти продовжувати своє велике й ідейне діло, відкинув життєві вигоди, добровільно піддався недостаткові й відотхнув душею, коли довершив великого діла — видав „Острозьку Біблію“.

Життя й ідейні змагання Федоровича це один з найбільш зворушливих зразків трагічної безодні між поривами й цілями ідейної людини та представниками життєвого практицизму, якими показалися у відношенні до Федоровича й московські грамотії, й Ходкевич, й найяскравіше українське міщанство у Львові, й, нарешті, сам Острозький.