Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Люблінський священик Василь і його „КормчаТа були братства й поодинокі діячі, які розуміли вагу школи для національної справи, й завдяки їм позасновувалися школи в Рогатині, Городку коло Львова, Перемишлі, Комарні, Любліні, Бересті, Білі, Кам’янці на Поділлі, Замосгі, Галичі, Луцьку, Холмі, Винниці, Немирові, Пере-сопниці, Стрятині, Дубні, Ярославі, Межибожі й інших місцевостях. З Любліном стоїть у зв’язку незакінчена праця тамошнього священика Василя над „Кормчею“ з 1604 р. Цікава тут широка передмова, що яскравими барвами малює хумне становище сучасної української церкви, в першій мірі скаржиться на повне зіпсування богослужебних і канонічних книг, а також на повний упадок церковної дисципліни. При справлюванні слов’янської „Кормчої“ автор мав під рукою слов’янську „Кормчу“, яку дістав з унівського монастиря, й латинський переклад „Номоканона“ та канонічної синтагми патріарха Фотія з толку-ваннями Вальсамона.

„Номоканон“ Василя дуже цікавий і з філологічного огляду, бо на крисах рукопису є пояснення різних слів і окремих висловів. Велика частина передмови Василя надрукована в московськім виданні „Кормчої“ 1649—


1650 рр.

Стрятинський культурний осередок.

Під впливом послань патріарха Мелетія Пігаса заложив єпископ Гедеон Балабан засобами своїми та свого крівняка Теодора Балабана гімназію і друкарню в Стрятині коло Рогатина. Теодор Балабан це була високоосвічена й щиро віддана православній церкві людина, незважаючи на свій довгий побут за кордоном. Він був друкарем, а рукописів до друку доставляв сам єпископ. Звичайно дивляться на останнього крізь призму його кільканадцятилітньої боротьби з львівським ставропігійським братством. Поминаючи вже те, що це була боротьба двох ідей, соборності православної церкви. й права ієрархії. господарити в ній, а не охота шкодити українській релігійно-національній справі, тут треба брати під увагу передусім те, що Гедеон хотів не тільки укріпити владу з тяжкою бідою відновленої львівської єпископії, але й посягав по гідність галицького митрополита.

З природи енергійний і рішучий, до того з широкою освітою, Гедеон Балабан багато прислужився для культурного піднесення Галицької землі, а на полі заходів.

щодо поправи богослужебних книжок і надання їм одностайного характеру випередив Петра Могилу. В передмові до другого видання стрятинської друкарні, „Требника“ з 1606 р., оповідав Гедеон Балабан, що більше ніж десять літ передтим на однім із берестейських соборів розбирали справу великих різниць в церковній практиці, зокрема підкреслювали різниці в „Требниках“, і доручили Балаба-

нові поробити всякі старання коло поправи „Требника“ та „Служебника“. Гедеон узявся поважно за справу, зібрав багато „Требників“ і „Служебників“ з українських земель, Волохії, Молдавії й Сербії, але, побачивши великі різниці в масі зібраних книг, звернувся за порадою і поміччю до олександрійського патріарха Мелетія, котрий віднісся з повною прихильністю до цієї справи, старанно порівняв грецькі тексти „Требника“ та „Служебника“ з давніми поправленими афонськими та з власним підписом і благословенням послав їх єпископові Гедеонові, щоб їх видрукував. Тепер Балабан зібрав знавців грецької мови, котрі під його проводом переклали грецький „Служебник“ і „Требник“ на церковно-слов’янську мову, беручи до уваги також уже готовий давній слов’янський переклад, де він не різнився від текстів, що їх прислав патріарх. Коли переклад був закінчений, скликав єпископ соібор досвідчених священиків і цей собор уважав за потрібне доповнити присланий Мелетієм примірник із „давніх слов’янських“ списків — чинами прилучення єретиків до православної церкви, освячення великого мира й деякими іншими, що стрінулися з завзятими обвинуваченнями й нападами в тодішній релігійній полеміці.

Словом, „Требник“ Балабана був самостійною працею видавця, що критично поставився до зібраного матеріалу. Для історика української культури він має першорядне значення саме тим, чим різнився від присланого грецького тексту, беручи до увага живі обряди української церковної практики. Обидві книги вийшли зі стрятинської друкарні, найперше „Служебник“ в 1604 р. Передмова до нього подає мотиви видання, говорить про поправу тексту й обіцяє ввдати одну по одній і інші книжки, не тільки богослужебні та для простих людей, але й писання учителів церкви, а також книжки чужими межами.

Друкарня в Крилосі. Коли Требник“ був уже готовий, Гедеон віддав його до друку свому своякові, а сам заложив власну друкарню в Крилосі коло Галича й зайнявся виданням „Учительного Євангелія“ і приготуванням до ДРУКУ „Псалтирі“, яка не побачила світу, можливо, через його смерть в лютому 1607 р. Його свояк і помічник Теодор помер у травні попереднього року. Тому з кри-лоської друкарні вийшло тільки 1606 р. „Учительне Євангеліє“ патріарха Калліста, видане також за згодою і благословенням патріарха Мелетія Пігаса. Й це видання, як і попередні, на свій час критичне. Гедеон зібрав свідомих людей і велів їм дослідити текст і поправити його. Всіх повчань 77. „Учительне Євангеліє“ Калліста мало ще два пізніші видання, одне на білоруській землі 1616 р. в Євю, а друге в Києві 1637 р.

Важніше те, що воно викликало на Україні переробки й наслідування, які помагали розвиткові самостійної української проповіді. В Церковно-археологічнім Музеї при духовній академії в Києві зерігається напівутра'чений рукопис початку XVII ст. з проповідями на неділі й свята, скороченими й переробленими з казань патріарха Калліста. Про пошану, яку здобув собі Гедеон, свідчить, між іншим, і те, що невідомий автор-богомолець кінця XVI й початку XVII ст. присвятив йому свій „Путникъ о градЬ Іеру-салимЬ“.

Мандрівна друкарня Павла Лютковича. На окрему увагу заслуговують такі поодинокі діячі, котрі зосереджували в своїх руках і редакційну й технічно-друкарську частину, творячи, як Балабани, своєрідний науковий гурток довкруги своєї друкарні. Короткий час існувала друкарня в Угерцях коло Самбора. Була це друкарня єро-монаха Павла Домжив-Лютковича, або Лютковича-Телиці, що разом з єродияконом Сильвестром переїздив з нею з місця на місце. В Угерцях видав він в 1618 р. пояснення дванадцяти членів апостольського символа віри, так зване „Собраніе въкратце словес от божественнаго писаніа“, накладом Олександра ІІЇептицького. Другим з черги виданням Угерської друкарні уважають „Короткий хронологічний літописець“, відомий з московської рукодисної копії кінця XVII або початку XVIII ст., наприкінці якої є записка, що це копія книжки „литовскихъ печатей, печати пана Александра Шептинскаго (!) въ Угорцахъ, лЬта Господня 1619”. Третє й останнє видання друкарні вийшло 1620 р. Це були “Апостоли” й „Євангелії“, вибрані на неділі та свята на увесь рік. У грудні 1622 р. опинився Павло Люткович-Телиця. вже в Мінську, де й надрукував „Казанье на чиненю памяти по зешлом его мл. пану Александрови Теодоровичу Шептицком“ своїм меценатові. Потім переїхав він у село Четвертню до князя Григорія Четвертинського й надрукував у 1625 р. при помочі загорівського монастиря „Псалтир“.

З черги перейшли обидва друкарі до Луцька й при луцькім братськім монастирі заложили друкарню, де видали в 1628 р. дві брошури: „Епикидіонь албр вЪрши жалобный на погребеніе Василисы Яцковны“ Степана По-лумерковича й „Ляменть по святобливе зошломъ велебномъ господину отцу 1оанн1> Васильевичу презвитсри“ єродия-кона Давида Андреевича. Тд незабаром обидва основники друкарні перенеслися в черненський монастир в Рівненськім повіті, де єромонаха Павла вибрано ігуменом. Тут надрукували вони в 1629 р. „ Часослов“ і „Діалогь албо розмову человека хорого албо умираючого сь духомь о добромъ зъистю з того свЪта людемъ свЪт-цкимь, а посполите тымъ, который мало што доброго за живота робили, а съ памятью умирають“.

Павло вмер ченцем Печерської Лаври в Києві близько 1634 р.


Друкарню передав його товариш Сильвестер луцькому братству, що надрукувало в 1640 р. „Апостоли“ й „Євангелії“ щ неділі й свята цілого року.

Інші друкарні. Друкарня при Дерманськім монастирі Лубенського повіту, де князь Острозький хотів бачити також осередок сучасного українського культурного руху, надрукувала всього дві речі: „Охтаикъ“ в 1604 р. й „Лист патріарха Мелетія“ 1605 р. Надрукував їх Дам’ян Наливайко, що в передмові до „Октоїха“ згадує про смерть Олександра £остянтинови<їа Острозького, за котрим жалували та плакали батько й православні, бо втратили сподівану поміч від нього в бідах і переслідуваннях православної церкви. З виданням писань Кирила Транк-віліона Ставровецького зв’язані друкарні в Почаєві, Рахма-нові коло Крем’янця й Чернігові. В Крем’янці з’явилася в 1638 р. „Грамматіка или писменница языка словенскаго“, на українсько-румунському пограниччі в Довгополі вийшов 1635 р. „Требник“.

Передова роль печерської друкарні Одначе на передове місце у видавничій діяльності відразу вибивається Київ, як тільки постала тут друкарня заходами печерського архімандрита Єлисея Плетенецького. Передова роль печерської друкарні стане ясно перед очима, коли порівняти її видавничу діяльність із видавничою діяльністю, наприклад, львівської й острозької друкарень. Коли львівська друкарня за 32 роки (1591—1622) надрукувала всього 13 видань, а острозька за 33 роки (1580—1612) 18 видань, київська друкарня за перших вісім літ свого істнування до смерті Плетенецького (1616—1624) випустила 11 видань, за винятком двох брошур усі об’ємисті. До того, вибивалися видання Печерської Лаври з-поміж інших своїм ілю-страційним боком. Саме під оглядом ілюстраційного мистецтва Печерська Лавра стала його осередком не тільки для всієї України, але й для всього східного слов’янства.