Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

„Патерик“ Косова. Сильвестер Косів був одним із членів наукового гуртка Могили або Могилянського Ате-нею, бо ця назва популярна була серед того гуртка. За дорученням Могили зладив також Сильвестер Косів польську переробку „Печерського Патерика“, яка вийшла 1635 р. в Києві п. н. „Патерікон або житія святих печерських отців“, широко передтим написаний святим Нестором, ченцем і літописцем українським, а тепер з грецьких, латинських, слов’янських і українських письменників об’яснений і коротше поданий. Даючи Косову доручення, Могила керувався бажанням прославити українську церкву, головно Печерську Лавру, а крім того, дати православним новочасну книгу в дусі православ’я. Одначе з огляду на спроби противників православ’я відмовляти у святості київським святим одержав Косів доручення рівно-часно з опублікуванням житій печерських святих збити аргументи проти їх святості та православ’я й тим чином замкнути уста тим, котрі вели непотрібну боротьбу з українською церквою. Це друге завдання виповнив Косів у передмові до православного читача та в двох полемічно-апологетичних статтях, в одній безпосередньо за передмовою, а в другій — наприкінці книжки. Косів полемізує коротко й переконливо так, що його праця або не віддаляється від однорідних писань противного боку або й їх перевищує. Правдоподібно дав Косів ініціативу також до видання „Патерика" по церковно-слов’янськи, який вийшов, правда, вже по його смерті, 1661 р., але гравюри для нього робилися ще від 1650 р.

Тератургима Кальнофойського. Неначе продовженням і закінченням „Патерика" Косойа була книжка Атанасія Кальнофойського п. н. „Тератургима або чуда, що були як в самім чудотворнім Печерськім монастирі, так і в обох святих печерах, де з Божої волі благословенні печерські отці жили та скинули з себе тягар своїх тіл44. З огляду на те, що книжка видавалася так само, як „Патерик", з полемічно-апологетичною метою, вийшла вона, як і попередня, по-польськи. Як Косів мав за обов’язок'обтрусити порох з пожовклих листків і відкрити світові подвиги печерських святих і їх чуда головно за їх життя, так завданням Кальнофойського за дорученням Могили було показати, що такі чуда далі діялися в сучасну хвилину. Як заявляє автор, перед відданням рукопису до друку він перейшов „старанну політуру Могилянського Атенею44. В книжку Кальнофойського, між іншим, увійшли й Могилині записи печерських чудес з рукописного збірника оповідань про чуда й події, що свідчили про святість української православної церкви. Цей збірник видав Голубєв. Щодо самої „Тератургими44 — їй багато шкодить завелика красномовність і риторична напушистість деяких її відділів. Кальнофойський видав також по-польськи того самого 1638 р. в Києві окремо „Парергон чудес св. образа Пречистої Богородиці в купятйцькім монастирі44, побільшений опис чудес купятицької Богородиці, що його підготував перший купятицький ігумен Іларіон Денисович.

Православне визнання віри. Могилянському . гурткові завдячує православна церква знаменитим й монументальним православним визнанням віри. Проект цього катихиз-му передискутовано на Київськім соборі 1640 р. Головним автором того катихизму уважається Ісаія Трофимович Козловський, що його на предпозично Могили іменував собор першим українським доктором богослов’я. • Потреба кдтихизму була тим пекучіша, що в 1629 р. з’явився буцімто православний катихизм, випущений під іменем патріарха Кирила Лукаріса, а в дійсності написаний з протестантських позицій. Вороги православних випустили кілька видань того змістифікованого катихизму, щоб мати підставу його протестантськими поглядами дорікати православним. При участі делегатів з усіх єпархій катихизм переглянено та справлено на Київськім соборі й вислано для потвердження царгородському патріархові, що передав його на розгляд собору, скликаного 1641 р. в Яссах. Тут іще раз передискутовано й виправлено київський катихизм і вислано до підпису всім чотирьом патріархам, що й 1643 р. затвердили український катихизм для всього православного світу. Був це великий тріумф Могилянського Атенею й української православної церкви.

Одначе в цілості вийшов цей катихизм, що Дістав назву Могилиного, щойно по його смерті, бо за життя Могили не було виправленого тексту. Та ,»щоб затамувати уста не-стидливих намовців“*, вийшов витяг з нього по-польськи й по-українськи 1645 р. Останнє видання п. н. „Сьбраніе короткой науки о артикулахъ вЪры провославнокафоли-ческои хрістіянскои ведлуг вызнаня и науки церкве ст. восточной соборной апостолскои для цвЪченя и науки всЪмъ въ школахъ ся цвЪчачимъ хрістіянкимь православнымъ дЪтемъ. За розказаньемъ и благословенством старших первЪй языкомъ цолским, а теперь діалектомь рускимъ зъ друку выданое“ в малім форматі длй легшого вжитку в родинах і в школах, як говориться в передмові. Обіцяне тут швидке видання повного тексту катихизму з’явилося щойно 1662 р. в Амстердамі грецькою мовою. Коротке видання передрукував Андрій Скульський у Львові зараз найближчого року п. н.» „Зоранье короткой науки“, а 1649 р. вийшло воно з деякими змінами в Москві в церковно-слов’янськім перекладі.

„Требник“ Могили. В 1644 р. вийшов великий апологетичний твір польською мовою під псевдонімом Евсевія Піміна у відповідь на Саковичеву „Перспективу“ п. н. „Літос“, що з огляду на велику вартість апологетичного боку перекладений на слов’яно-українську мову, заживав у православних кругах великої поваги. Полеміка з Саковичем знайшла відгомін і в передмові Могили до „Евхологіона албо Молитвослова или Требника“ з 1646 р. Могила пише, що все життя його боліло, коли він бачив, як противники й фальшиві браття православних досаджують православним і кривдять їх, „безсоромно називаючи наших духовних неуками, грубіянами“. Закидають Україні, що вона поєре-тичіла й не знає числа, форми, матерії, інтенції й наслідків тайн і різно їх відправляє. І Могила постановив збити такі закиди виданням „Требника“. Помилки в старих „Требниках“ були, але такі, що .не шкодять спасінню. До того, вони вийшли „з простоти й нерозсудку коректорів“, „з необережності писарів“ або в часі, коли не було православної ієрархії й коли ті, „котрі важилися такі книги цензурувати й їх на світ видавати, небагато мали знання про такі справи й мало «зважали на те, що було б у тайнах матерією або формою, більше дбаючи про свою користь, тому багато потрібних речей пропустили, а непотрібні пододавали“. Й ось під проводом Могили зібрано й переглянено українську літургічну традицію з друкованих і рукописних „Требників“, не одно, що було в попередніх „Требниках“, викинено, а додано те, чого там не було, частину перекладено з грецьких „Требників“, а ще більше треба було самостійно написати. Словом, „Требник“ Могили — це величезний корпус, що лишився найповнішим літургічним збірником на пізніші' часи. Крім служб і всяких чинів містить він і замітки й повчання з поясненнями, причому молитви та служби уложені церковнослов’янською мовою, а в повчаннях і поясненнях має перевагу українська мова. Метою „Требника“ Могили було довести до одностайності церковну практику й обряди; це й у великій мірі він осягнув, бо з нього вийшло й кілька скорочених видань у Києві та й у Львові.

Смерть Могили та його заповіт. Плани Могили виготовити поправлене видання Біблії та збірник житій святих на підставі грецької збірки Симеона Метафраста перервала його смерть 1 (11) січня 1647 р. На його похороні виголосив похоронну проповідь один із вихованців колегії Йосип Калимон і видав' її по-польськи п. н. „Поновлений жаль“.

У заповіті Могили читаємо, між іншим, такі слова, що характеризують його: „Ще заки став я архімандритом Печерської Лаври, бачачи, що упадок віри й побожності серед українського народу походить не від чого іншого, як від повної недостачі у нас освіти та школи, дав я обіт мому Богові вйесь мій маєток, що дістав я його від батьків, і все, що буде зіставатися з доходів маєтків, що належать повіреним мені по моїй службі святим місцям, обертати почасти на відбудову зруйнованих Божих храмів, від яких лишилися нужденні руїни, почасти на оснування шкіл і утвердження прав і вольностей українського народу.“ Зазначивши, що він виповнив свій обіт і бачив велику користь для української церкви від науки й що багато з’явилося учених людей, Могила, „бажаючи зоставити колегію як одиноку свою доньку забезпеченою на будучий час“, записав на неї великі гроші.

Козловський і Косів. Між членами могилянського гуртка передове місце займали Ісаія Трофимович Козловський, провінціал київської й гойської колегії, та Сильвестер Косів, пізніше мстиславський єпископ і наступник Могили на київськім митрополичім престолі. Обидва вони скінчили віденську школу, обидва почали готуватися до педагогічної діяльності в Любліні та продовжували її в Замості, обидва вчилися у львівській братській школі, "звідки перетягнув їх Могила до Києва. Будучи митрополитом, зустрічав Косів урочисто славного гетьмана Богдана Хмельницького 1649 р. По Переяславській умові разом з Сірком, Іваном Богуном і з печерським архімандритом Осипом* Тризною не зложив присяго й Косів. Щойно пізніше московські бояри спонукали його до цього. З часу його мстиславського єпископства можна Згадати його „Дідаскалію про сім тайн“ з 1637 р. Товариш Косова Ісаія був правою рукою Могили: їздив 1633 р. до Царгорода за патріаршою благословенною грамотою для нього, взяв дуже визначну участь в соборі 1640 р., а після собору їздив з ректором колегії Йосипом І^орбацьким і Гнатом Оксеновичем Старушичем до Ясс на собор, де судили згаданий вище кальвінський катихизм нібито патріарха Кирила Лукаріса. - Косів пережив Козлов-ського, що вмер шість літ скоріше 1651 р.