Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5. Коротка повість про латинські спокуси

Іван Вишенський і Василь Суразький. Одне з перших його писань „Івана ченця Коротка повість ГРТзвїщеніе краткое) про латинські спокуси, про зблудження з шляху правого й хороби смертоносного мудрування“ не має ні звичайного додатку „з Вишні“, ні згадки про Афон. Тут відповідає автор на питання, що є спокуса й гадюча мудрість, і збиває догми римської церкви про походження святого Духа ^и від Сина“, про старшинство римської церкви, про зверхність папи й чиcтилищe. Це позначилося на формі“ твору, що складається з низки полемічних статей, закінченням яких треба уважати коротеньку статейку „О еретикохъ“. Задумував іще писати про тайну вечерю, про календар й інші латинські переміни, але занехав цю думку, бо про це все досить написав Василь Суразький на підставі Святого Письма.

Твір Василя Суразького „О единой истинной православной вЪрЬ“ вийшов 1588 р. в Острозі. В своїм способі писання Василь Суразький не має нічого спільного з Іваном Вишенським. Совісний і працьовитий, але позбавлений літературного хисту, Василь Суразький доказує свої думки накопиченими до речі або й не до речі цитатами з Святого Письма, які роблять його писання нудним і втомливим, тим більше, що його мова тяжка церковнослов’янська, тільки рідко перетикана елементами живої мови. Зате Іван Вишенський пише живо й літературно. Крім книжки з 1588 р. Василь був редактором „Псалтирі“ з додатковими статтями, яка вийшла в Острозі в 1598 р. п. н. „Правило истиннаго живота христіанского“.

Відгомін сучасності в „ИзвЬщеніи". Згадка про книжку Василя з 1588 р. в „ИзвЬщеніи“ важна не тільки тим, що Вишенський написав його під її сильним впливом і дуже поручав її своїм читачам, але й тим, що дає змогу бодай докладно означити, що перед 1589 р. „Извілценіе“ не могло бути готове, правдоподібно воно написане дещо пізніше. Відгомоном боротьби за календар є таке місце з закликом латинян до православних:

Поклонися папі, прийми його самозмишлений закон, календар новоутворений і почитай, а від старого відступи й усю спокусу нашої віри чесно пошануй, на нас правдивого нічого не говори, ложі та спокуси нашої не гудь, а коли не хочете, - то візьміте їх і мучіте досадами й бідами. Ви, війтове, бурмістрове, ландвійтове, власти світська, городеька й повсюди,, не дайте Україні ніякого простору в житті їх, в судах не бороніть України, а що більше, й крицдьте, в сусідстві любови не показуйте, ні не приставайте з ними, а що більше, ненавидьте їх, при купнах, торгах, ремеслах українець з папежником вольности сяйної нехай не має, в цехах ремісницьких українцеві бути не годиться, доки не попапщиться; на власті, війтівства й бурмістерства та в інших адміністраційних урядах з українського народу хай не поставляються, доки не увірують у папу. А коли й цим не досадите Україні й вони не схочуть відступити від своєї християнської віри та поклонитися ідолові папі, знищте їм набожество, на свята старого календаря дзвонити не дайте, а новий святкувати й празникувати силоміць приневольте й карою забороніте; а копи все ще не послухають, сакрамент Христовий збезчестіте, на землю пролийте й ногами потопчіте, церкви запечатуйте та з усяких боків обіднюйте й досаджуйте, щоб бодай наслідком цих бід і досад покорилися й поклонилися папі й костелові римському; копи ж ні й цими досадами їх не поконаєте, в тюрмах замикайте й без вини кари на них накладайте, бийте, безчестіте й убийте в ім’я найсвятішого його,папи, відпуст і розгрішення від нього прийміте, а в чистилищі за це й за всі беззаконня по смерті очиститеся. 

Іван Вишенський як мораліст. Такий мотив існування чистил ища і надиханий подіями з часу заведення нового календаря в 1583 р. і сучасного щоденного життя православних під владою Польщі, навів Вишенський; не диво, що він пише, що через чистилище „перепливають, очищаються наші християни безчестям, зневагою, ганьбою, наклепами, посміхом, переслідуванням, обід-нюванням, пониженням, утомою, биттям, замиканням до тюрми, мученням і вбигтям очищуються наші справжні християни в цім житті від антихристової спадщини, папської віри, по Христовій заповіді, щоб були гідні увійти в життя вічне тісним і смутним шляхом“... Розбираючи писання Вишенською, історик літератури може поминути їх богословську частину, бо раз не в тім його сила, бо Вишенський не релігійний полеміст, а зрештою це вже завдання'“Історика церкви; Зате з окремим' залюбуванням підкреслить історик літератури той широкий моральний горизонт, з котрого Іван Вишенський дивився на ідею чистилища, те високе Тшскі_людськептахшьне становище, з котрого вгн Рачить небезгіе-кцщ в Чистилище"' для оенбв морального життя. Не як бопхлов-догматик, не як паїеміст-хиалектик з “іжзегетичною вправою цікавий Вишенський, але як гарячий, пристрасний поет, що старається порушити душу та вплинути—на моральне чуття“ і таким чином з’єднати читача для своїх поглядів та ідеалів. Будячи в укїюінськоР^ власного сумління, зневодяючи її вглянути в свою душу, ставлячи серед неї такі повні живучої сили ідеали, як повна згідність теорії й практики людини, любов до народних мас і спочування їх недолі, сміливе визнавання^правди и~ уперш^оборежа своїх переконань^ Вишенський став найбільшим моралістом в українській літературі перед Сковородою й Шевченком. 

Ця риса літературної діяльності Вишенського виступає яскраво вже в „ИзвЪщенш“; крім наведених вище двох цитат можна би ще пригадати місце з щшкметами, якими повинні відзначатися духовенство й єпископи: вони повинні бути чисті, тверезі, невинні, побожні, чесні, схильні до аскетизму, до проповідування, не п’яниці, не вбійці, не сварливі, не схильні до брудного зиску, але лагідні, не заздрісні, не сріблолюбці, зате мужі одної жінки, добрі управителі свого дому і т. д. А тимчасом діється зовсім противне, з смутком стверджує Вишенський.

Оживлення форми писань у Вишенського. Сила Вишенського як мораліста не раз заганяє його в вузьку вулицю. Наприклад, він змальовує моральне обличчя гордого на свою ученість, злосливого й навіть готового до бійки латинника й невченого та покірного православного українця, що твердо стоїть при своїм Євангелії. Коли зловити латинника на неправді, він зараз говорить: „не знаєш нічого - або: де він учився? по-латинськи не знає, просте Євангеліє читає, комедії і м^шкарад у єзуїтських колегіях не учив“. 1 на це єдина рада у Вишенського: „Але він хай хвалиться багатьома мовами й поганськими дідаскалами, Платоном, Арістотелем і слідом за ними хай підносить інші спокуси, а ти простий, невчений і смирний українче, простого й нехитрого Євангелія сильно держися, бо в нім сховане для тебе вічне життя“. Бачимо тут заразом, як автор для оживлення своїх аргументів звертається до латинників і православних у другій особі, отже, користується формою посланія, яка найбільше відповідала і його прирбді й духові тодішнього часу.

Глибина думки у писаннях Івана Вишенського. З таким етичним боком його писань в’яжеться тісно й проба філософічного вияснення і мотивування думок автора, проба оперти їх на загальних абстрактних поняттях, вищих понад писані й друковані документи та припадкові конкретні факти. А хоч не був ні філософом, ні оригінальним мислителем, все-таки глибина думки вирізняє його поетичний і літературний талант з-поміж усіх сучасних йому українських письменників.