Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Вишенський ще раз ширше займається єпископами, що перейшли в унію. Ширше зайнявся Вищенський уніатськими єпископами в посланні „Вельможним їх милости панам арцйбіскупові Михайлові, біскупам: Потієві, Кирилові, Леонтієві, Діонисієві та Григоркові“. Своє авторство зазначив тут як „Іван чернець з Вишні, від святої Афонської гори“. Є це найбільший твір Вишенського (близько двох аркушів петиту) й один з найцікавіших з причини багатства історичних фактів і подробиць ~з~тодші-нього українського життя взагалі й багатьох. натяків з життя "автора зокрема. Згадує, що одержав книжку „Оборона згоди з латинським костелом і вірою, Риму служа-чею“. Під цією перекрученою назвою треба правдоподібно бачити віденську брошуру Потія з 1595 р. п. н. „Унія альбо виклад преднейших артикулов, ку з’єдноченю греков з костелом римським належащих“. Відома була йому й Скаржина „Оборона Берестейського собору“.

В обороні людської гідності народних мас. Сидячи в келії мовчанки, себто в скиті або печері, автор дивується, звідки єпископи могли лоступихи,_ такої божої ласки, щоб декретувати щось в справах віри. Він переводить іспит, чи згадані єпископи перейшли п’ять елементарних -ступнів і дальших три: удосконалення, просвічення й очищення, як цього вимагає від єпископів Діонісій Ареопагіт. Ні в

світськім, ні в духовнім стані уніатських єпископів не знаходить автор цього „євангельського сліду“, бо ж чи не вони „бажання грошового здирства й достатку світового, джерело пристрастей в собі розпустили“ й ніколи насититися не можуть. І тут автор з усього свого серця підносить енергійний і різкий голос в обороні народних мас і малює ціле пекло їх_нужди,П5днот і ноту:---------

Покажіть мені ви, що в'яжете згоду, де котрий з вас в світськім житті сам собою виповнив тих шість заповідей, узаконених Христом, себто: голодних накормив, спрагнених напоїв, подорожнім дав захист, голих приодяг, слабим послужив, у тюрмах відвідав?.. Чи не ваші милості голодних оголоднюєте та спрагу викликаєте в бідних підданих, які носять той самий образ божий, що ви, надання побожних християн на сироти церковні й їх прохарчунок лупите та з гумна стоги й обороги волочите; самі та з своїми слугами проїдаєте їх труд і піт кривавий, лежачи й сидячи, сміючися та фШоайи~пд)Щ)аєтб7 горінки перепусканПїсурйте, пиво трояке знамените варите_й у безодню ненаситного черева вливаєте; самі та з гістьми своїми пересичуєтеся ; а сироти церковні“голодні ~та"отрагвені, а піддані бідні з причини своєї "неволі ^річного обходу" задоволйтй не" можуть, з дітьми тиснуться, свою пайку зменшують, боячися, чи їм хліба до будучого врожаю дотягне!.. Чи не ваші це милості самі обголюєте з обори коні, воли, вівці, у бідних підданих волочите датки грошеві, датки поту й труду від них витягаєте, від них живцем лупите, обголюєте, мучите, томите, до каюків і шкут без огляду на час, зимою і влітку, в непогідне время гоните; а самі, як боввани, на однім місці просиджуєте, або й коли трапиться цього трупа обовваненого на інше місце перенести, на колисках, мов дома сидячи, безтурботно переносите; ачбідні піддані день і ніч^ на_ вас_прашокши.і мунатьсяі_а ви, ^виссавши їх кров, сили й пргГцю~и подвиг і зробивши їх голими в коморі й о$орі, ваших вирванців, що стоять перед вами, фалюндишами, уторфінами й каразіями (дорогими сукнами) зодягаєте, щоб напасти очі гарним виглядом цих слуг; а ці бідолахи піддані й простої сермяжки доброї, чим могли б прикрити свою наготу, не мають. Ви з їх поту напихаєте повні мішки грошей золотими, талярами, півталярами, ортами, четвертаками й потрійниками, суми збиваєте; в шкатулах шукаєте місця, де б котрій особі з згаданих було гідно лежати, а ті бідолахи шелюга, за що солі купити не мають.

Життя єпископів. А служба цих єпископів недужим? Хай ^пощупається в лису голову луцький єпископ Кирило Терлецький, скільки він „за свого священства живих мертвими до Бога послав, одних сіканою, других водотоп^ лєною;' третіх огнепальною смертю від цього життя вигнав?“ Хай згадає грошовитого мадяра Пилипа. „Де ті рум’яні золоті, по його недобровільнім відході, зосталися, і в чиїм сьогодні арешті сидять?“ Замість відвідувати тюремників у тюрмах — самі подбали про те, що в тюрму запроторено протосингела Никифора.

У дальшім оповіданні про те, як єпископи відрікаються від світу, беруть хрест на себе та Зненавиджують Свою ’Йушу в житті, Вишенський малює гострі контрасти між життям панів духовних і їх підданих.~^СГйла~ сарказму ~в зображенні цих контрастів походить вже з того, що Вишенський виступає проти владик, покликаних до діяльності в дусі милосердя і самовідречення, і промовляє за їх підданими, що сидять в маетностях, понадаваних на церкву також в ім’я милосердя й інших чеснот науки Христа. Він пише:

Чи не ваші це милості більшу помпу й таїнство свавільного життя віку цього ,в собі сьогодні уявляєте, більші достатки буцімто в духовнім, ніж у світськім чині угнали, слави й багатства дотиснулися, чого ви в світськім стані не мали: тучитеся, кормите, годуєте, насилуєте черево розкішними наїдками, гласкаєте горлянку найсмачнішими смаками, насолоджуєте, смакуєте, мажете, собі догоджаєте, волю пристрасті в усім виповняєте? Докажіть мені ви, що в’яжете згоду, де котрий з вас покинув дім, села, маєтки, достаток, рідню і світське життя Бога ради? Чи не ваші це милості 'задля цього й біскупства докопалися, щоб ще більший скарб маєтків, достаток J[poшeвиx скарбів і прибутків у "церкві божій "знайти, слуг собі вдвоє й втроє проти того, що перед тим мали, примножити; славаю ~вТк}Г цього корбнуєїЄСЯ7 -нг^достатках безжурних і розкішних^ йїГ у маслі, плаваєте,—доньки багатим віном біскупським випосажуєте, зятів панами пишно-найгордішими ви починили та своїх свояків церковним, сирітським і вбогим добром тих, котрі держаться сліду Христового, збагатили, титули їм найславніші у світа цього починили, з войських на підкоморіїв, з підкоморіїв" на суддів, із суддів на каштелянів, з каштелянів на старост, з старост на воєводів підносите?

Але автор не вдовольняється загальним оскарженням єпископів. Він відвалює „надмогильний камінь‘% щоб можна було побачити їх життя в світськім і нібито духовнім стані. Починає від найславніших в світі:

Перво - його милость каштелян Патій (модернізую тільки правопис), єсли й каштелянства титул догонив, але тільки по четире слуговини і в одежі, якая барва вміститися могла, за собою волочив; а нині, коли біскупом зостав, перебіжить лічба і десятковая і барва скупо дорожчая і славнішая. Так же і його милость арцибіскуп, коли простим Рогозиною був, не знаю, єсли і два слуговини переховати на службу свою міг; а нині лічбою переважить і десяток, > барвою рівно з першим. Так же й Кирило, коли попом простим був, тільки дяка за собою волочив, которому кермашами пирожними заплату чинив; а нині, коли біскупом зостав, догонить слугами й барвою перших. Так же холмський, коли в Луцьку жив, сексоном і магдебурзьким правом своє черево кормив, а нині, коли біскупом зостав, мусить бути й слуговин собі набув. Так же й Григорко, коли дворянином Рогозиним був, і хлопчини не імів, а нині мусить бути й той тепер, коли біскупом зостав, у череві ширший, в горлі сластолюбніший, в помислі височайший, в достатку богатший і в слуговинах довольніший. А пинського в першім життю не знав, але по нинішнім показується, що й той, як і другі, так же єдиною, бо внджу, як не в слід Христа, то в слід світа сего пелгрімацію всі вище названі трудять.'

З’ясувавши нездатність і негідність єпископів вирішувати щось~у~справах віри, автор сміливим риторичним зворотом показує ~шГ що таке „шафування" в" справах віри" .це властиво заперечення віри, ступінь-розпуки, забуття. будучого віку, смерті JLJбoжaгo суду. Він закликає до віри, бо „буде суд і страшний суд і такий страшнии, що й сьогодні, коли б вам очі сердечні відкрилися, настрашившися, побачивши суддю страшного, ви втікали б голі, як мати вас породила, від цих біскупств і від титулу цього й мішки ті, котрих ви в Римі наздобували, за шматину або віхоть ви б дали!“

Народно-соборний характер православної церкви: Розбираючи головні тези книжки, прочитавши яку написав своє послання, Вишенський протиставить самовладності пап і єпископів у римськім костелі народно-соборний і всестансжий характер укршнської православної церкви й автономію вірних як одну з основних вимог церковної організації. Характеристичний заклик автора до єпископів-уніатів, щоб вони „прочитали пильно в цій книзі сумзіння свого“, „чи не сьогодні вони каштеляни, дворяни, вояки, кровопролійці, прокуратори, курціяни, коршмарі, купці, ведмедники, а завтра попи, а позавтра біскупи, а на другий день рано єпископами поробилися?“ До церкви вдерлися вони дірами в плотах, силою, підкупами й іншими хитрощами. А коли вони цього не бачать, він мусить відчинити книги їх совісті на доказ, що вони силоміць вдерлися на єпископства. Хай тільки пильно дивляться й прочитають книги свого сумління. Далі доказує, що вонц не мають ніякого права уважати себе пастирями, й боронить права вірних (овець), критично ставиться до вчинків і поступування таких своїх „пастирів“.

В обороні братства і повної рівності всіх людей. Переходячи до другої тези, що не потрібний і шкідливий був приїзд на Україну патріарха Єремії, котрий хлопів, простих шевців, сідельників і кожем’яків зробив наставниками над єпископами й віддав їм .увесь церковний порядок, Вишенський з обуренням, яке виплило з його гарячої любові до тих простих, зате сильних вірою братів, вдарив на гордість єпископів:

Як же ся ви духовними (модернізую тільки правопис), а не тільки духовними, але й вірними звати можете, копи ви брата свого в єдиній купелі хрещенія вірою і од єдиної матері благодати рівно з собою породившогося, підлішим од себе чините, уничижаете й ні за що бути вміняєте, хлопаєте, кожем’якаєте, сщельникаєте, шевцями на поруганіє прозиваєте? Добре, нехай буде хлоп, кожем’яка, сідельник і швець, але спом'яніте, яко брат вам рівний у всім єсть... Питаю тоді тебе, ругателя імені: чим ти ліпший од хлопа, або ти не хлоп такий же, скажи мені, або ти не тая ж матерія, глина і персть, тюнайми мене, або ти не теє ж тіло і кров, або ти не тая ж жовч, харкотини, слина 'і тлініє, іли ачей їй од камене утесан і не маєш кишок і слюзу хлопського в собі, озн&йми ми; іли'ачей їй костяний так без тіла родився єси, дай ми знати о тім; зась питаю тебе і не оставлю, питаючи, чим ти ліпший над хлопа, повіж ми і свідоцтво дай, не гордую хулу й дменієГ~але~божесгвенного гласа лисанієм покажи? А єща показати не можеш, яко ти камінний, костяний іли навіть і золотий, тільки такий же гній і тіло і кров, яко й всяк чоловік, чим же ся ти ліпшим показатися можеш над хлопа?

А коли не може показатися кращим від хлопа, чи може назватися навіть простим християнином? Та ж сам Христос“ „бідних, а не багатих, безчесних, а не славних, простих, а не хитрих батьків собі вибирає, теслю, а не короля або воєводу, батьком називає, у вертепі, а не в замку або палатах родиться, в яслах худоблячих, а не на постёлях або ліжках дорогоцінних, на соломищі та гною, а не на подушках скупих кладеться, пеленками простими, а не тонкими й дорогими повивається“. Коли так Христос вчинив, то ксьондзи-біскупи, плескаючи й кожем’якаючи, доказують тільки, що вони не християни, що не можут> називатися пастирями й духовниками.

Автор притакує компромісам патріарха Єремії, що, приїхавши на Україну й побачивши там страшну деморалізацію серед духовенства, скликав православних усякого стану, статі й віку та сказав до них: „спасайтеся, мої браття, самі, а пастирями спастися не можете“. Та й Христос звернувся зі своєю наукою не до архієреїв і книжників, а до простих рибалок. Зі справжньою поетичною силою розвінчує автор шляхетську гордість владик:

Але ви, біскупи, після того, як я упімнув вас, знаю, надуєтеся і почнете говорити: ті хлопи прості в своїх кучках і дімках сидять, а ми чей же на столах єпископських лежимо; ті хлопи з одної мисочки поливку або борщик хлепчуть, а ми чей же по кількадесять полумисків, різними смаками уфарбованих, пожираємо; ті хлопи біцьким або муравсь-ким гермачком (грубим сукномУ~ покриваються, а ми чей же _ а атласі. адамашку й соболевих шубах ходимо; ті хлопи самі собі панове й слуги, а ми чей же*1)арв’яноходців (лакеїв у Ліберії) по кількадесять маємо; перед тими хлопами ніхто слаіний шапки не~аЩмеГ~ЗПперед” нами й воєводи - здіймають- і низько кланяються. На це кокошення, панове біскупи, відповім вам так: чи ті архієреї, котрі Христа вбили, не сиділи На єпископських місцях так само, як і ви, але хлопи Христові ліпші від *іих були й сьогодні є; чи вони не так само наладовували черево, як і ои, але хлопи Христові, голодні правди, ліпші від них були й сьогодні є; чи вони свої трупи не так само м’яко й коштовно вбирали, як і ви, але простаки Христові в одній одежині ліпші від них були й сьогодні є; чи вони трабантами не так само оточувалися, як і ви, але хлопи Христові, що самі собі служать, ліпші від них були й сьогодні є; чиїх Пилати й (роди не так само шанували й перед ними навколішки ставали, як і перед вами, але хлопи Христові, гонені й опльовані, збезчещені, поганьблені, обсміяні, биті й повбивані - ліпші й чесніші й славніші від них були й-€Ь0годнг є. Так то й ви, панове~~біскупйи сидите на~~м1сцях—егтис-копських, але на гідності й чесноті не сидитеГ над селами пануєте, але над вашими душами диявол панує; пастирями називаєтеся, але ви є вов£рп свяченими називаєтеся, але ви~ гГдо кХятТ;~Шйскогіами „іменуєтеся*, але ви мучителі; кїїрку€тЄ,~Що ви^уховні, але ви поганці й погане.

Як єпіїскопи здобули свої духовні столиці 3 громовою силою сипле далі автор _уда_р за ударом на голови владик, коли задумується над кожнй^1^6вом"1їйтати з св.Павла: „Бережіть себе та всього стада, де св.Дух поставив вас єпископами пасти церкву Господа й Бога“. Робить це з незрівнянЦм екзегетичним талантом. Велить єпископам придивитися пильно, відкривши дзеркало свого сумління, чи не страшні вони вовки, „що вовну овечу луплять, деруть і молоко кривавого їх лоту п’ють, і все шукають, як би з них насититися“. В справах віри вони неуки, горді на порожні титули, люди, що не мають нічого спільного з чистотою, а як вони дісталися на єпископства?

Ото так, що славнішим секретарям і референтам, похлібникам і таємним брехунам його королівської милості, щоб причинилися і посвідчили, що гідна людина для біскупських доходів і пожитків і свавільного й перелюбного життя на тих маєтках і селах, котрі належать до біскупства, й за ці заходи тій особі, завивши в папірець сто, або як трапиться, червоних золотих в руку тиць, а іншому тих самих щафранців очелюб-них, завивши також, в руку тиць. А відправивши рум’янолюбців, потому ступімо до менше слайітих осіб. А їм мішочки понаповнявши, тим великими білими талярами* а тим півталярками, тим ортами й четвертаками, цьому в руку тиць, тому тиць і цьому тиць, а дерунів писарчуків (писаредрачі) уже не забракне, і потрійники з грішми беруть і деруть. Ті посередники, панове біскупи, за_вдми- свідчили* чце- ви гідні на свавідьце_життя сіл єпископських; і свідчив поклін, кілька тисяч червоних в кишеню королівську;:а до'тоП) свідчило-вам ваше зле сумління, що ви обіцяли віри відректися й антихристові поклонитися.

Ослаблення напруженого и нервового тону послання. Третю уніатську тезу, ще краще бути незалежним і свобідним папою, ніж під турецькими невольниками -патріархами, Вишенський просто перекручує таким чином, що признає, що єпископи воліли перебігти „від убогих до багатого, від простих до хитрого7~вщ неславного до славного, від невільників до найсвавільнішого, від покірних до гордого, від бідного до того, котрий чинить біду, від мучеників до мучителя^. від тих, котрі нічого не мають, до того, котрий над світом панує, від струмочків євангельських до ріки пекельної, від понижених у світі до того, котрий панує над цим віком, від голодних правди до владою світу цього пересиченого, від членів Христових патріархів до антихристової голови папи“. Після тогонапружений і^нервовий тон послання ослаблюється, бо автор включає ~ запозичене оповідання про чудесну божу поміч афонському монастиреві при нападі латинників за панування Михайла~Тіалеолога на доказ автентичності чуда в Берестю, а саме байочки, що коли після проголошення Берестейської унії єпископи-уніати правили службу спільно з латинськими, вино в чаші владик-уніатів перетворилося на воду й треба було іншого вина в другу чашу наливати. З огляду на те, що Вишенський писав свої твори доволі живою мовою й ціле послання до єпископів одн£__^з найживіших. тим часом мова оповіданн^про поміччиста церковно-слов'янська, а стиль важкий, це доказ, що воно запозичене ІГцерковно-слов’янського джерела, як і „Новина або вістка~ про~~~знайдетгнзі тілаГ"Варлаама“, яку дехто приписує Вишенському.

Не залякають латинники автора та православних. Наприкінці автор спростовує можливий закид, що пише „ущіпливе“. Він навчився правди від Христа без похлібства називати брехню брехнею, вовка — вовком, злодія — злодієм, розбійника — розбійником, чорта — чортом. Можуть його противники піднести й інший закид: „Вільно тобі там заочно та в далекім куті хоч би й правдою, так безпечно про нас Ширму вати; але коли б ти тут був, і тобі б ми той язик, як і Никифорові, замкцули й прописнути-не 7ЩЛй~.~"На це автор так відповідає: ^Не з тої тїричини, що я далеко вщ вас, яправду сміливо говорю ! правдою р^^ЦІУРУї ** протну й-умсрТи“готов^~як“Бог позвал итьГ^щоб ви знали; й помоліться БогуГ щоб вас сподобив чути це так, немовби я це говорив у ваших очах; я бо бажаю, та ще волі божої на це нема, а про себе наскакувати безсоромно по собачому, $к ви на попівство без волі божаї, не _ хочу,“. Братня любов православних християн витягає його з природних меж, і він хоче бути з ними разом, капи б вони мали потерпіти за православ’я, хоч не тілом, так вірою, любов’ю і духом, але ще не прийшла пора для нього тілом бути вкупі з ними. Та дивна річ, що його противники грозять тюрмою, биттям і Іубивством. Це не настрашить його. Замкнули в тюрмі в Мйльбургу Никифора, щоб не побачив Кракова, Львова, Варшави й інших міст, але не можуть заборонити йому оглядати небесні палати. Даремні перехвалки латинників, що вони мають силу та власть „православних мучити, катувати, біду творити та знеславляти“, бо насиллям не зможуть перемогти терпіння православних, вистрашити від них їх віру та втягти іх у поганство. Цього „від православних і для життя вічного назначених, східної церкви послушних синів, не надійтеся, папи римські, кардинали, арцибіскупи, біскупи та всяке фальшиве священство латинського почту. Не надійтеся, власть, світська, королі та ВСЯКІ НаСТаВНИКИ, Й ТИ, КОЖНИЙ -ПОГ-Лу{»ІНИКу ПЛПИ римгькгппу бо з "вами ні в чім погоджуватися православні не хочуть і папі поклонитися не звалять. Не надійтеся сьогодні, не надійтеся" завтра, не надійтеся позавтра, в будущині й на віки віків“.

Думка Франка про послання до єпископів. Хоч посланНЮ ШКОДИТЬ деяка РОЗТЯГНУТІСТЬ І МНОГОСЛІВНІСТЬ. ВГр-такії ВОНО "~с вершиною творїїості Йишенського. Цим і пояснюється те захоплення, з котрим висловився про це послання Франко. Ось його слова: „Такий є кінець тогогромового сильного послання, того могу чого маніфесту талановитої незалежної особистості, гордої своєю правотою і своїм почуттям душевної солідарності з масами рідного народу. Ніколи ще до того часу сильні мира цього, світські чи духовні, не чули від njpocToro українця таких гордих, рішучих і потрясаючо сильних слів. Віє з них, хоч ще несвідомо для Самого автора, той свіжий, новочасний дух емансипації особистості людської з пут всемогучої традиції, котрий сто літ перед . тим перший раз прогримів у Німеччині в Гуттеновім бойовім оклику “Ich hab’s gewagt" (Я на це відважився)! 1 тут треба було Чималої відваги моральної, щоб кинути могучим ієрархам і цілій пануючій системі польській прямо в очі таким огненним посланням. Нехай і так, що з погляду теологічної аргументації воно не представляє нічого нового, що з погляду практичної політики воно подекуди просто наївне, - не в тім його сила, не в тім його тривка літературна й історична вартість, а в тім високім підйомі моральної сили, котрою тремтить кожне слово, в тій гарячій, сердечній крові автора й всього українського народу, котрою накипів кожний рядок цього твору”.