Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

13. Відповідь Вишенського Скарзі

Два анонімні писання у відповідь Скарзі. Згадана "Зачіпка" мудрого латинника з глупим українцем в диспутацію — під псевдонімом Христофора ченця-українця, аскета святої Афонської гори й „Краткословный ответь Феодула  въ святой АфонстЬй горЬ скитствующаго, противь безбожнаго, лживаго, потварного и настоЩаго вЪка поган-ски, а не евангельски мудруючего писанія Петра Скарги44 написані у відповідь на книжку Петра Скарги „Про управу и єдність божої церкви під одним пастирем“. Обидва писання псевдонімні, обидва вказують в своїм обробленні на одного автора, в обидвох є такі самі або подібні мовні и стильові—звороти,—в обидвох мотив до написання виходить від олександрійського патріарха Ме-летія, що, діставшй книжку Скарги польською мовою й не бувши в силі перечитати її, прислав на Афон єродиякона Ісаака з дорученням - написати відповідь, обидва псевдоніми і писання включені до одного рукописного збірника писань Вишенського в середину, а не при кінці.

Суперечності обох анонімних писань. Щодо свого змісту „Коротка відповідь“ є доповненням ..Зяиігту1***~ Але сйй-раючисяґ на Тексти обох творів, треба ствердити в них суперечності, які варто б усунути. Так, у „Зачіпці“ читаємо в справі книжки Скарги, що її „заніс був до святого й блаженної пам’яті гідного (що вже до Бога відійшов) олександрійського Патріарха Мелетія отець Ісаа-кій з доручення пам’яті гідного Гедеона, львівського єпископа“. В „Короткій відповіді“ олександрійський патріарх названий просто найсвятішим без додатку „блаженної пам’яті“. Одначе коли припустити, що „Коротку відповідь“ бишенський написав швидше, ніж „Зачіпку“, то як пояснити ті слова із „Зачіпки“, де автор подає причину' чому відповідає на книжку Скарги, а саме: „найменша відповідь на цю книжку від нас не вийшла, бо я не читав її аж до цього часу“. Для генези такої суперечності доречно буде тут зазначити, що обидва ці писаний Вишенського збереглися у списках копіїста-великороса, в далеко непоправних текстах. Пояснювати інтерполяцією ті слова Вишенського, де подана причина, неможливо, проте дуже легко пояснити інтерполяцією слова „святої пам’яті гідному“ й „блаженної пам’яті гідного“, тим більше, що вони в однаковій мірі й однакових висловах прикладаються до патріарха Мелетія й до єпископа Гедеона (Мелетій Пігас помер 1601 р., а Гедеон Балабан 1607 p.). Такий здогад підтверджує і дальша суперечність в обох писаннях. У „Зачіпці44 автор говорить* що не зайнявся книжкою Скарги тому, що „не до чужих плеток человіку забава і

опит, коли в своїм дому біда ся діє“ Навпаки, в „Короткій відповіді“ читаємо, що Вишенський узявся за працю, щоб хто-небудь з братів його батьківщини не згіршився.

Програма правовірної школи Вишенського. Є ще одна вказівка, ва;*ливд для означення хронології „Зачіпки“. В „Пораді“ Вишенський виступив проти тодішньої європейської течії в українському шкільництві й заявив там, що не мав місця про це ширше розводитися. В „Зачіпці“ маємо продовження думок автора. Програма його правовірної школи така:

По-перше, хай учаться ключа або грецької чи церковно-слов’янської граматики. А по граматиці замість фальшивої діалектики (яка вчить перетворювати з білого чорне, а з чорного біле), тоді хай виучують богомолебний і праведнословний „Часословець“; замість хитрорічних сил-логізмів і велерічивої риторики хай виучують тоді богоугодно молебну Псалтирю; замість світської філософії, що вчить розумну думку буяти по повітрі, хай виучують тоді плачливий і покірномудрий „Октоїх“, а по-нашому „Осмогласник“... тоді хай виучують святу, євангельську й апостольську проповідь з толкуванням простим, а не хитрим.

Світської мудрості радив щукати в ^Соломонових притчах“, „Премудрості“, „Еклезіасті“, „Сираху“ й інших старозавітних книгах.

Хронологія. Ці спостереження дають заразом змогу шукати дати написання ..Зачіпки“ близько 1600 р. Щойно після неї написана „Коротка відповідь“. 1 щодо свого змісту „Зачіпка“ — це перший вилив вражень автора післяпрочитання_^гтф^—Скарги; а „Коротка—відповідь** розїїравл^ться^^ з тими тезами Скарги, яких не хотів лишити без відповіді Вишенський.

Автобіографічний матеріал в „Зачіпці“. В „Зачіпці* відповідає автор на закид Скарги, що грецькі вчителі не подали українцям і іншим східним слов’янам своєї науки, і навпаки - латинський костел щасливий, бо скрізь, де поширилося римське християнство; процвітають науки та школи. Твір починається передмовою, в якій автор присвятив своє писання „побожним і православним християнам України, братству львівському й віденському, також усім підгірським обивателям, горожанам і начальникам в своїх державах роду шляхетського та всюди взагалі, по Куту й Волині, й де чути голос правовірних, духовним і світським, усякого стану, чину й начальства, ченцям-священи-кам, простим підгірського гнізда й землі“. Тут і зазначає автор, що сам походить з цієї землі. З дальшого тексту цікавий один вислів із ствердженням, що автор не вчився риторики й діалектики та не знав грецької й латинської мов. Передмова має на меті упімнути земляків, щоб міцно держалися православ’я і не ласилися на мудрість латинян. Причиною того, що багато православних відступає від своєї віри, є недостача добрих пастирів і деморалізація пастирів взагалі.

Вишенський про унію і православ’я. Цю слабість православної церкви спричинила унія; слово унія він з гумором виводить від церковно-слов’янського „юний“ (молодий). „Тому, - писав автор, - я вас, православних християн, перестерігаю і напоминаю, щоб ви пильно й однодушно від цієї молодої береглися і не ласилися на неї; хоч, правда, вона, яко молода, гарна, й чудова,, й розумом хитра й мудра, відповідно до обичаю дуже гарно вбрана та всіма способами приготована (на любов свою притягнути світолюбну думку); все-таки не ласіться ня ту молоду^ віру, а тримайтеся старої віри,хоч вона погана й не гарна, розумом" дурйн^ІГПд^хитра, обичаєм проста. давня. не -вбрана__й_ш^ліРОхи не видна, а навіть і бридка; одначе я вам раджу_цієї старої и поганої віри триматися, а від молодої берегтися“, бо ТГІіаступав. сам Христос.

План „Збірника“ Вишенського. Подавши відому нам церковну програму, автор висловив готовність сам впорядкувати шкільний підручник, Іцо відповідав би його програмі п.н. „Збірник“, свого роду церковну енциклопедію, яка містила би те, що православному чоловікові треба знати. А як хто запитав би за кошти на книжку, він заздалегідь відповідав, що тут найкращим сгїособом є складка: „хто вдовиця, нуждарь - дві лепти, шелюг, півгроша, а хто в більших достатках або пан - золотий, десять, а навіть і сто на загальну користь і на своє спасіння“.

У самій „Зачіпці“ збиває обидві наведені вище тези Скарги Святим Письмом в крайньо аскетичному дусі місцями з великою силою і щиро українським гумором, наприклад, коли з комічного боку малює гордого латинника.

Вишенський не полеміст. Взагалі про релігійну по-леміку Вишенського треба сказати, шо він пппрмі^т, я поет7~повНИЙ вІЗібнерськМ-ХЙли. Він так твердо й непохитно" Ьірить у Правду євангельських ^івПП5езоглядно будує на ~нйх свтй"світоглядГ що навГть не має чого й з ким полШізуватнй Вишенський глянув глибоко.-*- -саму душу папізму й—побачив там гордість, бажання панувати над усім світом і наслідком цього цілу безодню погані*. А коли наиГ~автор—і торкався подробиць спору між православними й католиками, уважав їх за підрядну річ, а головної речі шукав на полі моральності, а саме в тій гордості, котра не хотіла знати ні правди, ні етики, ні інших подібних засад.

Найповніша програма Вишенського в боротьбі з напором латинізму. Коротка відповідь починається відозвою автора до православних християн України, де він, між іншим, різко таврує брехливу самохвальбу Скарги, що багатші українці викупили перше видання його книжки й попалили. Ця самохвальба пригадала Вишенському оповідання св.Епіфанія Кіпрського про те, як він вигнав з одної молодої людини демона, котрий йому признався, що був тим самим демоном, який підшіптував Оригенові його єресі. Тут і висловив Вишенський бажання, щоб знайшовся другий Епіфаній і вигнав того самого духа зі Скарги. Та до цього потрібно, щоб Скарга хотів добровільно позбутися того духа, бо Бог не силує нікого. Зрештою сам Христос не відвів би латинників од їх світської мудрості. Тому православні хай не мішаються до латинників, хай не сперечаються з ними й не переконують їх, щоб не попали самі в їх помилки, як це сталося з їх єпископами. Напорові латинізму радив протиставити знання православ’я, писання, науку, друкування книг і школи. Висловив у цих словах Вишенський свою найповнішу програму на національно-культурнім полі.

Далі автор звертаються до кожного читача його писання й перестерігає його, щоб не спокусився солодкими словами латинських письменників, але шукав у них правди й тут оповідає, як в Луцьку один латинський дидаскал, обсипаний струпами, зумів облесливими словами звести з розуму молоду дівчину. „Почав дівчину називати сонцем, бо так, як воно сяйвом, світить вона своєю красотою; почав називати золотом і сріблом, бо як рум’яність з білостю цвіте на обличчі; почав називати дорогим каменем, сапфіром і діамантом, бо як променисте обличчя показується від крові. Такими й більшими байками й фальшами дівчину, як масло, на перелюбство розтопив, яка, незважаючи на те, що він поганий, зловилася на це солодке похлібство та втратила чесноту“. Цей зразок потрібний авторові, щоб відстрашити читача від латинської мудрості.

Вишенський з приводу Скаржиної передмови до короля. Перейшовши до зверненої до короля передмови Скаржиної книжки, автор виступив проти згаданої брехні Скарги про викуп його книжки й затаврував те, що Скарга намовляв короля силою світської . влади відводити українців від православия і приводити до єдності з римською церквою; „а то цим рсйбоц справити може, щоб вольності українського народу та своє сумління і присягу зламав, і щоб не припустити український народ до ніякої гідності й начальства, коли не пристане до латини“. Вишенський обурюється, що Скарга „силоміццю правовірних до латинства влади світської приводити намовляє. На що ні один король з перших королів важитися не смів, то ці пожитки сьогодні єзуїт в землі вільній і спокійний будує, це є згвалтування сумління королівського, замішання, неприязнь і лихословлення на стан королівський від усякої посполитої людини“. Він закидає Скарзі, що хоче зробити тирана^ з справжнього короля, посіяти замість правди фальш, замість спокою насилля і тиранство.

Далі обговорює Вишенський поодинокі 'ґези Скарги, цікаві хіба для історика церкви. Місцями бачимо тут сильні порівняння, наприклад, „тоді роззвірився Навуходоносор, король польський, повеліває розпалити піч бід, журб, переслідувань і всяких досад лютих на ці діти решти українського народу, щоб цими бідами скдонити волю до поклону ідолові“