Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

19. Кирило Транквіліон Ставровецький

Життєписні дані про Кирила Ставровецького. Для з’ясування боротьби між давніми й новими течіями незайвий матеріал дає також письменська спадщина й діяльність Кирила Транквіліона Ставровецького. Його ім’я стало перший раз відомим 1589 р., коли як учителеві львівської братської школи судилося йому говорити по-грецьки в обороні ставропігійського братства перед патріархом Єре-мією. За свою оборону братства потерпів Кирило від єпископа Гедеона Балабана, бо втратив бороду, від чого й одержав назву Безбородого або Безбородька, й утік 1592 р. до Вільни. З початком XVII ст. наново з’явився в Галицькій землі, увійшов у близькі зносини з рога-тинським братством, до січня 1618 р* був унівським ігуменом, потім любартівським коло Любліна, в 1621 р. бачимо його вже як проповідника в Замості, де працював до 1625 р., після чого перейшов на унію й одержав за це чернігівську архімандрію, на якій вибув решту свого життя, від 1626 р. до року смерті 1646.

„Дзеркало богослов'я". Йому завдячуємо першою українською догматичною системою, що її видав у власній друкарні в Почаєві 1618 р. (пізніше видання унівське з 1635 р., друк тим більше замітний, що досі найстарше видання цієї друкарні походить з 1660 р., а дальші

видання українських друкарень з 1679, 1696 й 1790 рр.). Свій твір послав Кирило на рецензію Йову Княгиницько-му, що знайшов у нім неправославні думки й радив йому не швидше друкувати „Зерцало богословіи“, аж розглянуть його вчені, очитані в дисаннях отців, бо „краще підождати й прославитися, ніж поспішити й знеславитися“. Одначе рада Княгиницького й припізнилася й викликала з боку автора гнівну антикритику. В передмові до книжки між іншим він виправдується перед читачем з того, що вжив у книжці подвійної мови (модернізую правопис): „Відай і то, ласкавий чителнику, для чого покладалося в тій книзі простий язик і словенський, а не все попросту. Та причина єсть: по словенський ся клали слова богословців і доводи писма святого, а другоє, іж слова нікоториї словенського язику трудниї, на простий язик нелацно понятиї, яко то качество або якости попросту, і много такових найдується, леч простакови все криво, хотяй і най-простійше“. А хоч його книжка „мала здається в очах людських“, все-таки він радить її прочитати „з уважениям“, а кожний побачить у ній „великі гори премудрості небесної й дивний світ розуму“.

„Дивний світ розуму“ в „Дзеркалі богослов'я". Для теперішнього читача може цікаво буде знати погляди тодішніх учених людей на земний світ, бо ж книжка витримала кілька накладів, очевидно потреба на неї відчувалася серед сучасної нашої суспільності. Православна догматика Кирила розпадається на три частини: першу про Бога, другу про світ в чотирьох його видах, невидимім — янгольськім, видимім — небі й землі, людськім і злосливім, світі зла, де панус чорт, нарешті про' майбутнє життя, рай і пекло. Лишаючи на боці ангелів, варто навести кілька зразків з світогляду тодішнього вченого, виробленого світською схоластичною наукою про так званий видимий світ. Його фундамент складається з чотирьох елементів: вогню, повітря, води й землі. З тих чотирьох елементів сотворені всі речі на світі; з вогню: сонце, місяць, зорі, все світло; з повітря: віддих усіх животин, звірів, птахів і людини; з води: риби й птахи, а з землі: четвероножні звірі, дерева й різне насіння. Мудрий будівничий розложив елементи відповідно до їх ваги: найнижче місце дав землі, над нею умістив воду, далі повітря, а вогневі, як найлегшому елементові, дав місце вище всіх над повітрям. „А два елементи між собою ворогують і ведуть боротьбу: вода й вогонь. І тому пре мудрий творець розсадив їх на різні місця далеко від себе: вода низько, вогонь високо, а повітря посередині їх як перегорода й миротворець“. Блискавиця походить звідси, що й піднебесний вогонь запалюється від земних і водних випарів. Води положив Бог тому на верху неба, щоб не згоріла небесна твердь від піднебесного вогню, сонця й безлічі зірок. Морська вода тому солона, бо коли б не була така, то стоячи без руху на однім місці від створення світу, загнилася б і засмерділася б і своїм смородом заразила б усе повітря і згубила б людське життя. Людина зложена з двох різних істот, тіло постало з чотирьох елементів: тіло з землі, кров з води, віддих з повітря, тепло від вогню, а в ТІЛО вложив Бог безсмертну душу. Як на небі живе Бог, так в горішній частині людини, в голові, в білім і безкровнім мозку міститься „ум невидимий, самовластии, безсмертний, вічний“, найперша сила душі, а при нім інші сили розумної душі: воля, пам’ять, доброта, гадка, розум, хитрість, уява, застанова, радість і любов. Ум і розум не одно й те саме, бо ум це джерело всякого людського розуму, а розум приходить у душу зовні: „як чого від кого іншого навчишся й порозумієш, це розум“, а „ум в душі сам через себе розумний, той всякі розуми в світі родить і украшає“.

Кирило Ставровецький про свос „Учительне Євангеліє“. Невдоволення українського духовенства з Кирилового „Дзеркала“ мало ге в наслідку, що коли він зібрався надрукувати збірник своїх проповідей на неділі, свята й окремі нагоди, всіх 109, так зване „Учительне Євангеліє“, що вийшло в Рахманові 1619 р., сам намір його викликав докори, обмови й насмішки, його почали зачисляти до єретиків і хотіли навіть виключити з громади віруючих. Книжка вийшла з кількома присвятами; досі відомі примірники з присвятами князеві Юрієві Чарторийському, княгині Ірині Вишневецькій і князеві Корецькому. За добродійства, які зробив авторові Чарторийський, Кирило віддячився йому — бодай за його словами — річчю важнішою, коштовнішою й дорожчою над дорогоцінне каміння. В присвяті признається Кирило, що видав своє „Євангеліє Христове... з об’ясненям ширших наук, з теології святої, зобравши вкоротці суму наук оних мужів знаменитих, духом божим натхнених, а к тому з бесід євангельських і почасти апостольських, которих преложила з грецького язика на словенський, стараням, промислом і коштом своїм, святої пам’яті її милость княжна Чарто-рийськая, сестра В. К. М., пані Боговитиновая, хорун-жиная волинськая“. Словом, Кирило зібрав солодкість святих книг, „як трудолюбива бджола з квітів райської красоти“. Мотиви свого діла подав автор у передмові до читача, де, зазначивши, що Христова винниця завжди потребує пильних і працьовитих робітників, він сам став до праці в одинадцятій годині й побачив, що вона багато праці потребує для очищення свого, бо заросла диким галуззям, під яким повзає гаддя, ждуть на жир хитрі лиси, а дикі осли поламали зелений виноград, через те „доброродниї грона сладість свою сховали, тілко квасниї і терпкиї пародки“ лишилися в кутку частини автора. Та працюючи задля спасіння своєї братії, свого українського роду, автор не пошкодував багатьох слабостей і трудів, кривавих потів і великого кошту „на таке трудне й преважне діло“. Понукою до того була тільки любов до ближнього: „бо око моє бачило, — говорить автор, — в роді моїм багато таких людей обох станів, світського й духовних, котрі пішли за чужими науками й різними постилями, противними церкві божій, за арі-янськими, понурськими й кальвінськими; і як муха на солодкості меду, так і вони на спокусливих і шкодливих спасінню потопали“... Тому то авор відважився на діло понад його сили. Не хотів закопати свого таланту „в темную землю невідомості“, а до того гідні й розумні люди заохочували його^ до цього. А найбільше запалився до праці, коли дістав благословення від чотирьох патріархів. Слова Кирила про переклад Боговитинового „Євангельських бесід“ треба розуміти так, що з її ініціативи й її коштом довершив цей переклад Кипріян з острозького гуртка.

Переслідування автора. У присвяті Вишневецькій згадує автор про переслідування його за його книжку: „коли диявол, що ненавидить добре, дуже розгнівався на мене, бачачи, що я приготовив на нього отруйливу стрілу, тоді підняв на мене велику війну й штурму гвалтовні засадив, або працю, кошти й криваві поти мої внівець розсипав і вгасив такий пресвітлий світильник науки спасенної Євангелії Христової“. Тоді з намови чорта деякі знамениті люди підійшли до княгині й, як леви, рикаючи, гудили святе та праведне, пробували закрити світло правди темнотою й закидати джерело живої води гносм своїх слів, а нарешті під клятвою заборонили, грозили та страшили вічним вогнем, але не могли захитати твердої душі княгині. Про переслідування згадус і в предмові до читача, де говорить, що його вороги задумували навіть позбавити його життя, підбурювали проти нього міста й „посполитий народ“. Все-таки книжка мала великий успіх і діждалася передруку в 1696 р. в унівській друкарні, ілюстрованого 80 картинами в заставках.

Ставлення українського духовенства до книжки Кирила Сіїїавровецькаго. Щоб спростувати звинувачення, автор видав свою книгу, тим більше: що в її основу увійшли Бесіди патріарха Філотея, що п повчання одержали апро-бату львівського спископа Єремії Тисаровського й монем-васійського митрополита Йоасафа, відомого нам з історії Йоакима з Кам’янця. Кирило сподівався дати своїм „Єван-гелісм" учительним побожне читання з церковної катедри та вдома й підручник проповіді в противагу чужим впливам; тому й додав сюди і повчання на окремі нагоди, на посвячення церкви, постриження ченців, похорон і т.ін.

Вороже ставлення до „Учительного Євангелія“ Кирила посилювало ще те, що його зміст перебував в органічнім зв’язку з „Дзеркалом богослов’я“, й -справа дійшла до того, що собор української ієрархії на чолі з Йовом Борецьким осудив книжку Кирила, постановивши: „тих книжок новонаписаних Кирилового “Учительного Євангелія” нікому з православних і побожних християн в церквах і домах не держати, ні читати, ні купувати, а хто зачне, незважаючи на соборний приказ, ті книги в церквах або в домах або читати, або купувати, такі хай будуть прокляті”. Про цю постанову та про єресі Кирила розголосили по українській землі й від нього зажадали поправити книгу й видати наново за апробатою старших. У відповідь на це він перейшов на унію.

Ставлення москвичів до книжки Кирила Ставровець-кого. Ставлення українського духовенства до книги Кирила мало свій вплив також і на рецензію московських богословів на неї, що одержали доручення висловитися про „Учительне Євангеліє“, коли автор прислав кількадесят примірників його в Москву. Московські критики вийшли з засади, що проповідник не сміє відступати від „божих писань“, не тільки щодо думок, але й букв і знаків розділу, брали за єресі не тільки парафрази поодиноких' місць із Біблії й творів отців, невірний розклад євангельських подій, заміну одного слова іншим синонімним, помилки проти прийнятої богословської термінології, топографії й історії, недокладність вислову, живу й популярну діалопчну форму проповідей, але навіть використання протинка не на своїм місці й граматичні помилки; тому й не дивно, що так „зрецензували“ книжку Кирила, що цар Михайло й патріарх Філарет звеліли зібрати примірники (60) книжки та спалити їх, „аби ця єресь і колотнеча в світі не була“. Все-таки трохи примірників урятувалося й навіть стали зразками для московських проповідників. Це тим цікавіше, що 1665 р. по новій рецензії „Учительного Євангелія“ Кирила вийшла нова його заборона, а в 1679 р. цензурував його за наказом царя Теодора Симеон Полоцький, що найшов кількадесят „прогріхів“ та зазначив, що „твір дуже недобрий“, до чого, прочитавши критику Полоцького, додав Сильвестер Медвєдєв, * що „ще пршим є діалект“. Одночасно написав Полоцький рецензію на переклад Кирилового „Дзеркала богослов’я“; довершив його на церковно-слов’янську мову в 1674 р. диякон Теофан.

„Перло многрцінне". На становищі чернігівського архімандрита приготував Кирило свій третій твір п.н. „Перло многоціннос“, що вийшло в Чернігові в рік смерті автора (1646) першим виданням, а другим 1690 р. в Могилеві. Назва книжки Кирила свідчить, що автор був високої думки про неї. В передмові до читача говорить „о тій' презацній книзі“, що її видав не тільки „для високого богословського розума‘% але й „для сладкоглаголивого риторського язика і поетицького художества“. З любов’ю повинен прийняти читач „таковую працю трудную“, бо „правдива многими трудами тая книга свята взяла своє совершенство; а звлаща в поетицькім художестві богословськая реч. 1 правда, латвійша просто писати, але під метрами бозкиї речі трудно і барзо трудно; тілко той тоє знаєть, хто того ремесла заживаєть“. Його книжка корисна для проповідників, що можуть на підставі одного-двох віршів утворити цілу р^ч, і для студентів, що „могуть собі з тої книги святої вибирати вірші на свою потребу і творити з них орації розмаїті часу потреб своїх, хоч і на комедіях духовних“

„Перло многрцінне“ - це збірник частково повчань, частково віршів духовного й морально-почального змісту в честь Трійці, Богоматері, ангелів, святих, апостолів, на Різдво, Великдень, Вознесіння, віршів про терпіння Христа, прозового плачу Богородиці, низки морально-повчальних віршів під назвою „лікарства“, орацій. Всіх віршів у книжці 21, всі релігійного характеру, три з них мають форму діалога: діалоги на Різдво й Великдень для п’ятьох хлопців і діалогічне „Лікарство на помисли злиї чесно інокующим“. Джерелами віршів послужили святі книги, церковні співи й молитви, а почасти відбилося в них сучасне життя України. Автор залюбки повторює себе. Вірш Кирила нерівноскладовий, зближений до вірша ліричних псалм і дум, але далекий до їх поетичності: до ліричної псалми й думи наближають вірші Кирила не тільки їх нерівноскладовість, але й прості, головно дієслівні рими, що об’єднують часто кілька рядків, і речитатив. Вірші Кирила — це ліричний вилив почувань віруючої людини, але тепле почування губиться тут в масі риторизму. Основний мотив — дістатися до неба — притягав читачів до книжки.

Лік для розкішників цього світу. Зрештою, про поетичний хист автора хай говорить сам зразок, його найкращий вірш п.н. „Лікарство розкішником того світа“:

О смерте несподівана, 

тось мя богатого пана без одповіди нині застала

і все красное і любимое моє забрала

і на віки од очей моїх во тьмі сховала!

Де мої нині замки коштовні мурованиї

і палаци мої світне і слічне мільованиї, а шкатули, злотом нафасованиї, візники під злотом цугованиї?

Де мої пресвітлиї златотканниї шати,

•рисі, соболе слічниї, кармазини і дорогиї шкарлати?

0 смерте, все твоїм приходом од мене забрано

1 на віки од очей моїх во тьмі сховано!

Де мої сади

і красниї виногради і ногами твоїми, о смерте, потоптані і на віки од мене несподіванне забрані слугами твоїми,

а неприятелями моїми,

а скарби мої расхищені і побрані, шпалери коштовниї пошарпані?

О смерте злосливая і гнівливая, тілкось на жалість мою сквапливая,

несподіванне зо всегось мя обнажила

і межи смродливиї трупи положила.

Приятелі мої далеко од мене стали

і носи свої пред смрадом моїм позатикали.

Вчора в дому моїм било гойне веселя, музиків іграня,

а співаків веселоє співаня

і на трубах мідяних викриканя,

скоки, танці, веселоє плясаня:

вина наливай,

випивай, проливай,

столи мої коштовними сладкими покарми покритиї, гості мої і приятелі персони знаменитиї.

А нині мене все доброє і веселоє минуло, слава і богатство на віки уплинуло, тілько мя нині все ялоє до себе пригорнуло: страх, болізнь, стогнаня і плачливоє нарікання.

О смерте гнівливая, злосливая, сліпая, глухая і нежалосливая, тілко на жалість нашу сквапливая!

Ти мене молодого несподіванно уморила

і двоякоє дивовиско надо мною сотворила: приятелі любимиї по мні плачуть,

а врази мої нині од радости скачуть.

Вчора слуги мої ордами за мною, а нині ні єдиного зо мною.

Всі стали

і носи свої позатикали.

Власниї слуги мої, тиї ся нині мною гнушають і за смродливого і згнилого трупа мене мають.

Тілько ми в тім нині послужили, же мя в темний гріб положили і землею тяжкою мене покрили, аби мя прудко робаци ядовитиї росточили.

О смерте, коль страшна пам*ять твоя, которої трепещеть нині і боїться душа моя.

Ти на всіх меч свій строгий обнажила

і през него ольбримів силних положила.

Під ноги свої сих потоптала, а славних віка сего побрала і в тьмі без пам’яті сховала.

Де нині суть миролюбні, і розкішниї сластолюбці, а лакомиТ златолюбці?.

Всіх сіть гнівливої смерті помкнула і в тьмі вічній несподівано замкнула Де нині тиранове неужитиТ і князі на землі знаменитиї, іграющиТ зо птицями небесними і зо звірми інода земними?

Смерть в гріб послала, веселіє і славу їх забрала.

Де нині воїнове горделивиї і му чи гелі невинних злосливий Де строгиї і страшниї геїманове?

Несподіване смертним мечем посічені і без пам'яті во тьмі нині заключені і знагла ядовитим червієм рас точені.

О смерте гнівливая

і страшливая!

Ти цесаром і крулюм коруни здиймуєш,

а з голими головами їх до гроб> вандруєш;

ти много злоїх) на тім сіті броїш

і з премудрих філософів сміховиска строїш

У главі їх, де світлая премудрість столицю свою мала

і в ней почивала,

там нині тілько смродливая пустка зостала

і червій много в себе през тебе набрала.

О смерте, приходом твоїм страшливим, а часом моїм смутним і плачливим

ти риторський язик сладкоглаголивий безгласієм зв'язуєш

і пред многими єго показуєш

яко німого болвана, славного пана в мові

і премудрого у слові

Ти многим сміхоїворцум огноїла незапсртиї губи, тілько ся зостали огни/іиї при них зуби Ти в тлустім тілі черви ховаєш,

а вмісто парфум смрад виливаєш, ти красних у шнетність претворяет!

О смерте, в моці ю своїй маєш.

Ти богатирів з богатерства обідрала

і всіх славних віка сего до темниці свої загнала; ти моцарів міра сего під мої и свої положила

і всіх тих червієм ядовиїим покрила

0 смерте страшливая

1 нежалосливая’

Ти яко косар нині нерозсудний під ноги свої кладеш цвії барзо цулний. молодості і красоти жаловаїи не знаєш ані на єдинім з тих милості ні маєш

О смерте сліпая

і глухая!

Ти персонами славних браковал и не знаєш.

ги пред жалостю нашею уха свої затикаєш.

О смерте, таковую злосливую природу маєш, ні на чий плач нині ні дбаєш, ані поглядаєш, всіх нині зарівно береш

і до темного гробу ведеш

і на покорм робацтву кладеш.

О смерте гнівлива, 

сила твоя страшлива.

Також і „Перло“ дісталося вже в 1649 р. до Москви, де 1690 р. заборонили його враз з іншими українськими „єретичними“ книжками.

Значення Кирила Ставровецького як проповідника. Кирило Транквіліон Ставровецький уперто тримався своїх поглядів, не рахувався з тим, чи вони погоджуються з православним або католицьким становищем, чи ні. Проповіді Кирила цінні з того боку, що багаті змістом і містять у собі толкування Святого Письма й догм, часто звертаються до морального повчання слухачів, а схоластична будова не відіграє в них жодної ролі, бо крім звичайних окликів і запитань, нема тут сливе риторичних прикрас. Кирило йде слідами грецьких проповідників, наприклад, Івана Золотоустого, й у них запозичує методи й звороти, що творять істоту його красномовства. Нема сумніву, що майбутній солідний дослідник „Учительного Євангелія“ вкине великий жмут світла в історію українського письменства першої половини XVII ст.