Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2. Погляд на полемічні пам’ятки до Берестейської унії

Терпкий характер полемічних писань. Взаємна ворожнеча православної й латинської церков, непрохідна безодня між ними витворювалася віками. Викликали її між слов’янами місіонери одного й другого християнства, ста-раючися боротьбою між собою здобути слов’янський світ.

Голосителі великої засади християнської любові нерідко починали свою проповідь від навчання своїх нових вихованців ворожнечі й ненависті до своїх товаришів по професії. Джерелом ворожнечі до латинства були серед українців їх ієрархія і церковне письменство з низкою писань з протилатинською тенденцією. Одідичений від своїх предків характер ставлення українців до^ католицизму набрав нових антипатій до нього пщ^впливом брутальних способів пропаганди і втілення унГГ в життя. Це загальновідома правда, що насильні заходи в релігійній справі не тільки не ведуть до бажаної мети, але й навпаки, все тягнуть неминуче за собою спротивлення, що в даних обставинах вироджується в релігійний фанатизм. А коли додати до того, що з . унією йшли на Україну поляки, котрі поневолили її національно, економічно, й політично, не здивує нас терпкий характер полемічних писань^ з українського православного боку.

Найдавніші полемічні писання з XVI ст. Теперішній стан дослідів українського письменства XVI ст. стверджує слід якогось збірника полемічних писань проти протестантів і латинян, списаного в 1546 р. в Супрасльськім монастирі. В цей збірник входило, між іншим, перенесене з Афону оповідання з полемічним забарвленням про зруйнування уніатами в 1276 р. Ксіропотамського монастиря на Афоні, правдоподібно також два' згадані вже писання, занесені з української або румунської землі Угорщини, а саме апологія православ’я проти латинян з 1511 р. й посланіє Лацка з 1534 р. та відповідь на нього афонського прота Гаврила. Використовуючи відповідь прота Гаврила також в цілях полеміки проти латинян, православні внесли в нього оповідання про папісу з протестантських джерел. Це оповідання увійшло в „Слово“, колись давно на римлян у старих хроніках писане, про їх відступство та про їх розпусних папів, Петра Гугнивого та як нечиста жінка стала папою і в „Оповідання проти богомерзької й поганої латини“ про те, що хто з папів видумав в їх поганій вірі. З таких полемічних писань збереглося оповідання про папісу до книжки Герасима Смотрицького й пізніших друків.

Пізніші збірки полемічних писаны 3 кінця, XVI ст. маємо вже поважну збірку полемічних і апологетичних писань, зладжену в Супрасльськім монастирі в 1578—1580 рр. В цілості збереглися ці писання в рукописнім збірнику початку XVII ст., монастиря св. Михайла в Києві, скопійованім саме з супрасльського збірника. В „Палінодії“ згадує Копистенський про якийсь „Збірник славянський, старий рукописний, що в нім багато було зібраних писань проти римського костела". Такі збірники почали заміняти дотеперішні переклади готового грецького полемічного письменства: були переклади твору Нила Кавасіла про пер-щенство папи, писань Варлаама Калабрійського, Геннадія Схоларія й інших. З незгаданих ще писань, що увійшли в згадані збірники, варті уваги щонайбільше статті, написані у відповідь на книгу Скарги з 1577 р. З них одна, без заголовку, позбавлена всякої вартості, бо перемішала справжні документи з апокрифічними, друга „Посланіє до латинян" з їх же книг з 1581 р. — запозичена з протестантських джерел.

Протестантський вплив. Вплив протестантського письменства на українське досі не досліджений. В першу чергу вимагає вивчення вплив Мартина Кровіцького на Івана Вишенського й полемічне письменство. Змішавши з догматичною1 полемікою анекдотичну історію папства на основі середньовічних католицьких джерел і притягнувши протестантську теорію про папу-антихриста, запозичене з протестантських джерел „Посланіє до латинян44 з їх же книг помітно вплинуло на книжку Герасима Смотрицького. Його післяслово містить такі прикладні Вірші:

Зъ якою пилностью бчела медь збираеть, 

же у борти ледво ся затворяегь, 

зъ такоюжъ въ тые книжки наношено 

съ писма римскихъ докторовъ 

противъ фалшови отпоровъ.

Буди же того вдячонъ каждый, 

а проси Бога о оборону завжды, 

и писара тыхъ книжокъ не забывай, 

абы его долше Богъ ховалъ 

и за працу ему животъ вЪчный даровалъ.

Відповідь Гербестові. Українські виписки з Охіна й інших подібних папських істориків має один рукоґіис початку XVII ст. зі збірки Антона Петрушевича в бібліотеці Народного Дому у Львові. В цьому рукописі маємо також відповідь на другу брошуру Гербеста. Вона має тут назву „Предмова о латині напротив єзуитомь*. Автор згадує, між іншим, про тс, що в дев’ятий четвер по Великоднівідбувається в єзуїтів „цілая кумендиа... ор-гашь.. а крутофилі справуют, на которую наша Русь біжит, яко бы за медведем., Тамьже вам (себто єзуїтам) помагают забити діявола, учиненого сь вретища." Автор виводить, що „грекове побрали пшеницу, а папіжеви оставили смотолоку и полову, понеже пшеницй ся годит вірньїм христіяном... а смотолока і полова присужевд свиням. Не мовлю, вшитким послушником римским, але тым, которіи роззявили губу против греком и Руси, што єст значно их воланя і знак немилости христіянскои, яко росписали в книжках своих“. Також в Ярославі не вчать єзуїти апостольської покори. Але коли єзуїти такі мудрі, хай же „провандруються до Москви“ або до татар, а Перемиська земля обійдеться без їх науки. В Ярославі починають єзуїти „сопротивныи а незносныи бурды... што єст вшитко земли Премыской явно і вшиткому Подолю і єще далей“. Як єзуїти гудять усе, що грецьке й українське, пізнав автор на однім єзуїтові — Гербестові, сусідові з Нового Міста. Він приїхав до монастиря св. Спаса разом із перемиським доктором: Були на всіх службах і нічого не ганили. Потім поїхали до львівських вірмен і, повернувшись, написали книжку з зневажуванням українців і похвалами для вірмен за оплаток. „Претож тыи книжки, — говорить автор, — писалъ ваш брать Гербесть на горшую собЬ хулу, хотячи греки и Русь зельжити, горшей собЪ достал. Сдъно читай бачне, кривое фалишъ, правое хулиш, то юж нерозум, але облуда і впорь і пыха“. З цієї виписки бачимо, що невідомий автор жив у Перемищині.