5. Клирик Острозький
Князь Острозький доручає Клирикові Острозькому відповісти на лист Потія до себе. Заки з’явилася відпоаідь на Філалетів „Апокрізіс“, вийшла в Острозі книжка, що наробила знову багато шуму в уніатськім і католицькім таборі, а українському письменству приносила письменника з безперечним літературним хистом. Це був „Відпис на лист... Потія з додатком Історії листрикійського, себто розбійничого ферарського або флорентійського собору“. Автор назвався псевдонімом Клирик Острозький, що його не треба змішувати з Василем Суразьким, що також називав себе острозьким клириком. Підготувати відповідь доручив авторові князь Острозький, бо до нього звернувся Потій у червні 1598 р. з листом, де після панегірика унії доказував, що унія між греками й римлянами не новина, вказував, що на деяких грецьких островах лишилися греки в єдності з римською церквою й відбувають спільні богослужения, та радив князеві негайно приступити до унії. Обов’язок велів Клирикові Острозькому відписати, але „трудність і небезпека відповісти за кого вищого й шафу-вати чиїмсь розумом“ — не допускала, а вже „простота й невмілість найбільше гамувала“. „І на око виділем то, же с тих мір — хромому за добре здбрового на завод, німому за красомовцу на спори і оному жебраку,чужую кролевскую на своє лице вкладаючому персону — малом не бил або і бил подобний. Бо што за подобна сідинам уступовати, а молодости в літех і розумі вириватися?!“ — сповідався автор. Все-таки коли пастушок гусяток бачить хитрого лиса, як підкрадається до них, хоч не може поконати його, бодай відганяє його, поки хто сильніший не прийде на поміч.
Безпосердні наслідки церковної унії. Доказавши низкою цитат, що згода, хоч яка гарна вона сама в собі, не завжди приємна Богові, автор запитує, чому Потій так сміливо й безпечно замилює очі та пробує поставити на ноги й сливе перед усім світом поцукрувати свою згоду. Чей же наслідки цієї згоди слідні по всій державі:
Подивися тепер оком і послухай' слухом, відзивається автор до Потія: чого ви накоїли своєю згодою, гідною плачу й ридання? Чи є де місто, чи є де місце, якого ви не заповнили б плачем і риданням, стогнанням і зойком і сльозами людей і душ батьківської богопереданої віри? Від різного зітхання голосів і болю народів сердешний крик і змінний шум наповнив цілий всесвіт: не тільки боголюбні серця старих, молодих,
батьків і матерей, дітей і кормительок розпадаються від жалощів і стопіань, але стіни, каміння, самі елементи рушаються. Можна тут справедливо ^пригадати: „голос в Римі чути було, плач, ридання і зойк великий“. Рахіль, Рахіль, східна церква, плаче по своїх дітях і не хоче потішитися, що їх нема! Розсипана, розсипана радість її серця, погашена її пісня, злуплена корона з її голови. „Якого єсте преслідування, якого уруганя, якого поличкованя, якого оплеваня, якого замешаня і затрясненя, якого на остаток кровопролійства, мужобойства, забійства, тиранства, мордирства, нахоженя гвалтом на доми, на школи, на церкви, обелженя шкарадого невіст, панєнок чистих, душ невинних, паній зацних і вельможних, при самій найчистшій і страшній а непостежимій таємниці й офірі, при приймованю святійших тайн тіла і чсстния крові Христової, наполнили і наброїли!!“ Як же тут душа людини побожної та святобливої вдачі не має зітхати, не мас стогнати, не має плакати, на це дивлячися?! Як побожне й чисте серце не має розпукатися?! Як земля не затруситься, небо не злякай ься, сонце не потемніє, місяць не зміниться, громи не вдарять, сили небесні не порушаться?! Як вашу ту оплакану й нещасливу згоду — згодою, а не краще — Вавілоном або тим темним хаосом і самим пекельним прокляттям називати і розуміти хто не має?! Ви порізнили світ, потурбували людей, висушили в людях обопільну любов, посварили батьків із дітьми, погнівали брата з братом, нацькували одного проги другого, розпорошили братерство, прогнали приязнь, впровадили роздраження. Внесли надутість, гоноровитість, пиху, лехковаження, лехко-душність, злу думку одного про другого. Ви посварили пана з підданими, набавили погляду й дивної думки монархів про монархів, королів про королів і шановних і великих духовників. Ви нарушили сумління, зламали присягу, ошукали отця папу, не додержали йому слова. Ви присягали за нас усіх, відбували від нас посольство, про котре ми не думали, вказували від нас на листи, про котрі нам не снилося. Ви переступили батьківські межі, ви нарушили стародавню віру. Ви втратили прадідівський жереб, ви переінакшили батьківський заповіт. Ви порозкопували могили предків, нарушили кості батьків, погордили їх вірою, ви поганьбили їх чесні та святі справи, ви затоптали їх стежки, затемнили їх пресвітлу справу...
Тон Відпису Клирика Острозького. Усіх наслідків згоди Потія та його прихильників не можна вичислити й виписати. На висновок Потія, що апостол Павло, вступив відвідати Петра, Клирик Острозький відповідає з гумором, що Острозький не почувається апостолом Павлом, як і не бачить в папі апостола Петра. За те, що Потій покликається у своїй пропаганді унії в листі до князя на підозріле свідоцтво Віссаріона, автор глузує, що владика оперся на такий могутніц доказ, як павук на сіті. Правда, про такого святого не чути в нашім стародавнім календарі, а чи є він в новім календарі, може в гіднім товаристві Івана VIII (папіси), того не знає. Все-таки „коли цей Віссаріонів доказ був би підкріплений Свидригайловим статутом і Томашови-ми параліпоменами, що орла у Вавілон до Єремії слано, був би такий міцний, що й умерлий на нього не відповідав би й німий не сказав би слова!“ Зрештою, не без причини Потій добре пам’ятає про Віссаріона. Як він для кардинальства, так Потій для місця в раді, для титулів, для маєтку, для монастирів печерських, жидичинських, лавришівських тиснеться і лізе під плащик згоди. Тут і кпить собі з надії уніатських владик засісти в сенаті: „Юж один з вас в раді, за пічю з робяти усівши, яко голодний оний істий до кухні на люди с тилу загледал“.
Сила згоди й любові Князь Острозький хоче згоди, хоче любові, наслідки якої автор ось як змальовує:
Хто любов, згоду посіяв, любов і пожати хоче. Бо любов покриває масу гріхів, любов родить пророків, любов додає сили мученикам; любов -це джерело вогню: чим далі витікає, справляє тим більше спрагнення до Бога; любов скріпляє серце й 'душу людині, любов увеселяє сумних, любов тішить зажурених, любов підносить упалих, любов робить хоробрими трусливих, любов зігріває остуджених, любов спонукає лінивих, любов дає мудрість неукам.
Усс писання пересіяне поетичними висловами й закінчується поетичною молитвою.
Історія розбійничого Флорентійського собору. Тому, що Потій покликається на Флорентійську унію в своїм листі до Острозького, Клирик Острозький додає до свого Відпису „історійку вкоротці, але правдиве, о соборі флорентійском, давно списаную“. Це фантастичне оповідання велить опа-тові Родоса збройною силою приневолити папу й кардиналів зовсім змінити текст довершеної угоди. Обіцянками й дарунками, погрозами й убійствами папа й кардинали цісаря приневолювали патріарха та грецьких єпископів прийняти сфальшовану угоду. По флорентійській трагедії йде ще афонська, де латинники вбивають ченців, що не хочуть прийняти унії, одначе над апостатами завалилися мури Ксиропотамського монастиря та всіх" поховали. Історія вже давніше ходила по руках, наприклад, про неї згадує Василь Суразький у своїй книжці з 1588 р. Але тепер вона виведена перед очі православних у доцільнім зв’язку, бо „що тоді на тім листрикійськім соборі діялося, що одних душено, других давлено, інших топлено, інших голодом морено, в’язницею мучено, інших перекуплювано, інших підступами зводжено, — те тепер ваша (Потієва) згода відновляє, те викликає, те воскрешає, те поширює“. Оповідання закінчується патетичним зверненням до синів православної церкви. Як східна церква народжувала дітей не в розкошах світу, але серед найбільших невигід і мук, таких хоче мати й теперішніх синів. Написана живо й літературно, „Історія“ наслідком свого злободневного характеру справила неоднакове враження на православних і їх противників. Доказом того, як багато крові зіпсувала вона уніатам і католикам, може бути те, що діждалася кількох відповідей з їх боку.
Відповідь Клирика Острозького на другий лист Потія до Острозького. Ще раз написав Потій лист до Острозького й ще раз відписав йому Клирик Острозький. Правда, нема підпису автора під відповіддю, але на основі слів передмови, що автор буде „повторе отповідати“, й дописки під нею: „писано у Острогу в школі грецкой“ у авторстві Клирика Острозького ледве чи може бути сумнів. Уже з передмови до читача довідуємося також про провідні думки відповіді. Хоч автор уважає себе найменше потрібним членом церкви, важиться тому відповідати Потієві, бо до цього його обов’язок. Цей мотив - ще один зайвий доказ, що автор писання Клирик Острозький.
Зброєю з Святого Письма автор буде „строфу вати єпископа, а з ним інших його однодумців нерозважний і легкодушний поступок мішаної й вихруватої та бурхливої згоди“. Як в попереднім „Відписі“, так і тут автор показується добрим діалектиком, виблискує гумором та іронією, наприклад, про Потісву унію говорить, що ця „архісинагога згоди“ зліплена з вутлих стінок „на піску легкодушної впертості“. Закидає, що унія порушує „покой вічний з обополної милости умоцнений границами і вціле ненарушоне (опустивши посторонние сусідства) в самом том єдином кролевстві, от Мешка монархи полского і Володимера руского, за котОрих тис народи сидячиє в темности, видіша світ велий крещеніа, болше шести сот літ спокойне захований“.
Звертання до уніатських єпископів. Як у всім писанні пробивається поезія, зроджена сумом і журбою за долю православної церкви, так особливою поетичною силою вибивається кінцеве звертання автора до уніатських єпископів. Ось поодинокі місця з нього:
І чи не зворушить вас плач і страх, що ви свою матір, Сіон, яка вас породила, й на лоні пестячи, як любляча дітей голубка, викормила й виховала^ покинули й виреклися. Замість цієї звичайної пісеньки Дама-скина: Радуйся, Сіоне святий, яку співали на її потіху діти звиш сімсот літ, ви підносите тепер і спричиняєте плач, ридання і зойк, Сіон, матір-церкву розжалюєте, свічку її свічника гасите, її святості пустошите, нищете вівтар. Псалтир зміряєте, пісню заглушуєте, радість зв’язуєте, кивот нового завіту пеоевертаєте, святощі зміняєте... Покайтеся і ви, єпископи, заплачте, що ви відступили... Прокиньтеся з такого сну заблудження, наверніться до чудового сходу світу... Викиньте таке лукавство з-поміж себе й не товаришуйте з таким хитрим звідником (Кирилом Терлецьким), котрий натворив стільки лихих учинків супроти Бога й людей, що як ми мовчатимемо про них, тоді земля буде стогнати та кликати. З ним не тільки не випадає мати щось спільне, але навіть їсти, як каже Павло. А він у тій вашій єдності не тільки брав участь, але мало не став головою і провідником... Не випадає говорити й радитися з слабим про силу, з сліпим про світло, з розбійником про мир і згоду, з розпусником про чистоту, з деруном про милостиню, з безсоромним про побожність, з обжирою про піст, з п’яницею про тверезість. Тому вислухайте, сіонські сини, вашої матері-родительки,що з плачем до вас промовляє: прийдіть і вибачте, синове, бо я покинута вдовиця. Виховала я вас із радістю, а погубила з журбою. Що ж маю тепер робити з вами я, вдовиця опущена.?... І що ж маю робити сьогодні, мої сини, дітоньки мої? Забракло сліз в очах моїх, засмутилося серце моє, розсипалася по землі слава моя. Хто мені порадить, хто мене потішить, синове мої?! Вщерть виповнилася чаша упадку мого, й хто вилічить? Всі, що переходять дорогою, минають мене, кивають головами й посвистують голосами, відкривають уста й скрегочуть зубами, говорячи: „чи це мати Сіон, чи це корона, слава й потіха всієї землі? Оце маємо день, якого ми дожидали, й годину, якої ми бажали, тепер маємо її й бачимо. Розбиймо її, потопчімо та знищмо“...
Справа розкриття псевдоніму „Клирик Острозький". Хто скрився під псевдонімом Клирика Острозького, досі не досліджено. Відгомін впливу „Ключа“ Герасима Смот-рицького на писання Клирика Острозького та вплив останніх на твори Герасимового сина Мелетія Смотрицького дали привід деяким ученим бачити в Клирику Острозькім молодого Мелетія Смотрицького, а в писаннях Клирика Острозького перші літературні виступи майбутнього славного полеміста. Сам Мелетій Смотрицький написав про Клирика в „Апології“, що він „подібний Зизанієві дида-скал“. Коли в „Паренезісі“ згадав про смерть письменника острозького гуртка Дам’яна Наливайка, протиставив признання, яке висловив Наливайко для „Треносу“ Ортолога — Смотрицького, його непідхлібну думку про Клирика Острозького. Коли „Тренос“ задля поваги, з якою описана в нім Божа правда, рівний писанням Золотоусгого так, що за нього повинні православні свою кров пролити й душі покласти, *іе хвалив Дам’ян Наливайко Клирикового- писання і „був тим, котрий відвів його від того, що саме під цим писанням не підписався той, чиє було те місце, котрим зазначив свій титул цей Клирик; і на тім уже став автор того писання, подаючи таку причину, що коли великому й шановному імені перший-ліпший партач скаже корчемне слово, чим підопреш цю свою повість? І так під цим писанням за його радою став на безіменнім Клирику, щоб коли партач партачеві сказав би добре щсісь не до смаку, не велика була ураза“. Тут же сповідався Смот-рицький: „Коли б я був знав, в що я вірив, чи йшов би я був так далеко за Зизанієм, чи слухав би я був так довго Філалета, чи повірив би я так сильно Клирикові?“ Логічно не можна припустити, щоби Смотрицький по спаленні всіх мостів із православними давав їм нагоду глузувати з себе. А це було б неминуче, коли б під псевдонімом Клирика Острозького * скривався дійсно Ме-летій Смотрицький. З цього висновок очевидний, що Клирик Острозький і .Мелетій Смотрицький - це два різні автори, Клирик Острозький з більшим поетичним хистом, зате Смотрицький з більшим нахилом до пафосу, одначе обидза перейняті тривожним, журливим і до болю вражливим настроєм, Як „Апокрізіс“ Філалета, так і писання Клирика Острозького лишили сліди в творах Мелетія Смотрицького.