Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

7. Мелетій Смотрицький і його „Тренос“

Поява „Треноса“. Після „Антіграфе“ написав Мелетій Смотрицький твір, з друкуванням котрого наслідком його тону віденське братство тягало цілий рік так, що книжка вийшла щойно 1610 р. п. н. „Тренос“, себто плач єдиної святої соборної церкви! Тон твору подиктував усякі обережності, як псевдонім Теофіл Ортолог, як зазначення в заголовку, що книжка перекладена з церковнослов’янської мови, а церковнослов’янський текст був перекладом із грецької мови, хоч книжка й написана й вийшла тільки по-польськи. Не встигла книжка з’явитися на світ, відразу

розійшлася по українських і білоруських землях, дійшла аж до Москви й Царгорода, а коли король видав наказ знищити книжку, знайшли в друкарні всього 36 примірників. У своїм творі виявив автор такий літературний хист, що відразу вибився на першу літературну силу та встиг протягом звиш двадцяти літ удержатися“ на вершку, зуживаючи перо на тодішню злободенну справу — релігійну полеміку.

Життєписні дані про Мелетія Смотрицького. Автором цієї славної книжки був Максим, з чернечим іменем Мелетій Смотрицький, знаменитий син знаменитого батька Герасима Смотрицького, автора „Ключа царства небесного", шляхтича и кам’янецького городського писаря, що тримав оренду від князя Острозького на костянтинівському шляху. Народився близько 1578 р. в Смотричі на Поділлі. Його батько, „благочестиво мудрствующий і многу помощ і утіху вірним противу єретиком і отступником писаніями своїми подавший“, як читаємо в сучаснім памфлеті на Мелетія Смотрицького, й Кирило Лукаріс були першими учителями хлопця, вихованця острозької школи. Вихований „в православнім дусі та книжнім і граматичнім знанні, вивчившися по слов’янськи, грецьки й латинський виїхав до Вільни на філософічні студії. Ставши тут домашнім учителем князів Соломирецьких, він виїхав у 1605 р. з молодим князем для довершення своєї освіти за кордон, де вчився в університетах: Вроцлавськім, Липськім, Нюрнберзькім та ін.

Повернувшись до Вільни перед 1608 p., Смотрицький за винятком кількох літ, проведених на світських розривках, зайнявся літературною й педагогічною працею, а що мав таємні сходини з уніатами, братство з архімандритом Леонтієм Карповичем на чолі просило його прийняти чернецтво. Вдоволяючи цим просьбам, Смотрицький довершив насилля над своєю вдачею і талантом і в 1618 р. виступив під іменем ченця Мелетія.

Граматика церковнослов’янської мови східнослов’янської редакції. На становищі учителя _виготовив шкільний під-.ручник граматики церковнослов’янської мови п.н. „Грам-матики иловенскія правилное синтдша". Тут Смотрицький-зчісував теорію церковнослов'янської йови в тій рецензії, котра виробилася на східнослов'янськім грунті, де на місці церковнослов’янських форм і слів проявилися особливості живих мов України, Білорусі й Московщини. А що було неможливо привернути церковнослов’янську мову в її первісних формах, з одною боку, та з другого — щораз більший приплив живих мов вносив хаос у мову церковно-бо-гослужебних книг, яка вимагала одноцільності й заціпенілості та не допускала дальших змін, цього й довершив Смотрицький своєю граматикою церковнослов’янської мови. Вона стала спільним шкільним підручником не тільки в українських і білоруських землях та на Московщині, але й запанувала в усіх слов’ян православної віри. Вона мала великий вплив на теорію книжної мови та друкування книжок на Московщині % завдяки київським ученим, покликаним туди.

Граматика Смотрицького на Московщині Дещо змінена вийшла граматика Смотрицького в Москві 1648 p., бо москвичі ставилися недовірливо до праць українських учених, до того Смотрицький при кінці життя перейшов на унію. З огляду на це видавці ні словом не згадали про Смотрицького й додали до граматики довгі висновки, що вивчення цієї науки не веде до єресей, навпаки, самі св. отці веліли вчитися наук. Друге московське видання граматики Смотрицького вийшло 1721 р. Цей сливе буквальний передрук вказує, що граматичне знання в Московщині находилося тоді на тім самім. ступені, що на Україні за Смотрицького. В однім був поступ, а саме видавець Теодор Полікарпов уважав зайвим писати про користь, силу та вплив цієї науки. Як сильно прийнялася граматика Смотрицького на Московщині, доказує те, що вона стала головною підставою граматики Ломоносова. Ще більший вплив мала граматична теорія Смотрицького на друк книжок, особливо коли головним перекладачем призначили українця Єпіфанія Славинецького.

Граматика Смотрицького в південнослов'янському світі. На південнослов’янському грунті в римницькій друкарні передруковано в 1755 р. граматику Смотрицького для сербів коштом митрополита Павла Ненадовича й вона стала основою сербської книжної мови сливе до часу реформи Вука Караджича. Граматиці Смотрицького судилося відіграти важну роль також і в історії освіти католицьких слов’ян, що уживали глаголиці, заставивши їх увести в церковний ужиток рецензію церковнослов’янської мови східних слов’ян. Граматика Смотрицького стала прототипом для сербських шкільних підручників Степана Вуяновського й Авраама Мразовича наприкінці XVIII ст., для граматики Христакі-Дупнічанина, спробою зближення народної мови з церковною у болгар, стала зразком для граматики Доб-ровського, а на українськім грунті мала сильний вплив на граматику Івана Могильницького й інші галицькі граматики.

Під враженням появи „Треноса“. Як граматика Смотрицького протягом двох століть лишила нестерті сліди на східнослов’янськім і південнослов’янськім грунті, так його ..Тренос“ наробив багато розголосу серед своїх і противників за його життя. По своїм виході він викликав незвичайне захоплення у православних і таке'^ж-роз^ярення унїаИв і католиків: Вороги православних ^донесли короле-ві, — він вів тоді війну з Московщиною і був під Смоленськом, — що у Віленській друкарні братства св. Духа друкуються потаємно книжки, повні пасквілів і ворохобних виступів проти духовної та світської влади.

Жигмонт видав у травні 1610 р. заборону купувати й продавати ..Тренос“ під загрозою кари п’ята тисяч червоних золотих, віденському війтові й магістратові наказав відібрати цю друкарню, забрати книжки та спалити, а друкарів і авторів цих пасквілів*, між іншим і коректора їх білоруса Карповича, „зокрема коли він не шляхтич“, посадити в ратуші або в якійсь тюрмі до дальшого розпорядку. Як писар, управитель друкарні й коректор пересидів Карпович два роки в арешті, доки його ч справа кружляла по різних інстанціях. Взагалі життєва доля сплела тісні зв’язки між Смотрицьким і Карповичем. Тому й на похороні останнього 1620 р. виголосив Смотрицький проповідь, яку видав тоді ж у Вільні п. н. „Казанье на честный погребъ пречестного и превелебного мужа господина и отца господина Леонтія Карповича, номіната єпископа володимирского й берестейского“.

Тон „Треноса„Тренос“ Смотрицького це найкращий вицвіт його літературного хисту, заразом вершок усієї полеміки» православних супроти уніатів і католиків. Лґге^ рат>фнии бік цього твору Смотрицького визначає низка глибоких поетичних ліричних впливів з причини гіркого становища сучасної православної церкви. Поетичний бік і пафос „Треносу4* завдячує дуже вразливій природі Смотрицького, в глибині душі котрого знайшли свій вислів сум і біль української й білоруської православної церкви по втраті~Костянтина Острозького в 1608 р., по втраті довгої низки українських і білоруських княжих і шляхетських родів, зокрема під враженням нового удару, спричиненого при допомозі польського уряду Потієм і його намісником Рутським — відобрання усіх віденських церков і монастиря св. Трійці. Заголовок взятий від першого розділу книжки з "плачем або наріканням східної церкви на виродків-синів. Тут уступи пориваючої сили мови; вйбухй розжаленого почування, голосної скарги^гіркої наруги, яскраві малюнки та* страшні~7погрози чергуються з сумовитою поезією й сильним Пгсафосом. Тон незвичайно нервовий^ Йому"й відповідають гострі й різкі виступи проти папства й католицтва.

Плач православної церкви. Як колись похоронні голосіння лишили свій слід у „Плачі Ярославни“ зі „Слова про похід Ігоря“, а в середній добі нашої літератури в Івана Вишенського й думах, так і в „Плачі православної церкви“, написанім ритмічною прозою, чим він нагадує думи^ через звиш двадцять листків східна церква, неначе покинута дітьми вдова, плаче-голосить7-повторюючи одні й ті ж нарікання, але щораз в інших словах, висловах і ритмах:

Горе мені бідній, горе нещасливій, ах, з усіх боків з дібр огргґШіеній, горе мені, на світську ганьбу мого тіла з шат обдертій, горе мені незносними тягарами обтяженій. Руки в оковах, ярмо н^ шиї, пута на ногах, ланцюг на плечах, меч над голоіюю обосічний. Вода під ногами глибока, огонь по боках невгашений, звідусіль благання, звідусіль страх, звідусіль переслідування. Біда в містах і- -селах^ біда—в. полях і дібровах, біда в горах і безоднях землі. Нема жодного місця спокійного, ні помешкання безпечного. День у болях і ранах, ніч у стогоні й зітханні, літо парне, що зімлієш, зима морозить до смерті. Нужденно, бо наготу терплю і аж на смерть переслідують мене. Колись чудова й багата, тепер опоганена й бідна; колись королева, усім світом утюблена, тепер усі^а_погорджена й мучена. Все, що живе, всі народи, всі горожани землі, приступіть до мене, послухайте мого голосу, пізнаєте, чим була я давніше, й зад и ву єтесяГТГос м і хови ще м світу тепер я є, а колись була я для людей і янголів подивом. Красною була я перед усіма, принадною і милою, гарною, як зірничка на “сходг, красною, як місяць, чудовою, як сонце, єдиною у своєї матері, вибраною для моєї неньки, єдиною чистою голубкою, непорочною, без ніякої плями й тавра або чогось подібного. Вилитий ~олій моє~ ім’я, криниця живих вод моє назвище; сіонські доньки, побачивши мене, величали мене найблагословеннішою царицею. І словом - тим я була між сіонськими доньками, чим Єрусалим між усіма містами жидівськими й чим лілія між терням, тим була я між дівчатами...

Найбільше терпіння спричинили власні діти:

Народила я дітей й виховала, а вони відреклися мене та приложили руку до мого упадку. Чому сиджу тепер як одна з удів, що ридають, -колись володарка сходу й заходу, півдня і північних країв. Вдень і вночі пдаи^ й сльози, як річні потоки, котяться по моїм обличчі, та нема кому потішити мене — всі повтікали від мене, всі погордили мною. Мої крівняки далеко від мене, мої приятелі стали неприятелями, мої сини, позавидувавши гадючому племені, жалять моє життя заразливими жалами. Слухайте жалібної повісті моєї, всі народи, візьміть в уха свої, всі мешканці кругу світового. Сини й доньки мої, що їх породила я й виховала, покинули мене й пішли за тою, котра не боліла ними, щоб досхочу насититися жиром її. Священики мої посліпли, пастирі мої поніміли (не хотячи знати, що ходить про душі), старці мої подуріли, молодики мої здичавіли, доньки мої удалися на розпусту, й усі однодушно, Бога й правду його забувши, на душу мою сприсяглися...

Проти пастирів православної церкви. В риторичній каскаді нарікань і закидів с і невдоволення православної церкви своїми пастирями: ними с вони з імені, а в дійсності це грабіжники, вовки, а не пастирі. Закидає їм, що не вдовольняються молоком і вовною овечок, але луплять шкуру й п’ють кров, а м’ясо викидають на жир крукам і вовкам. Це не пастирі, а хижі вовки, не вожді, а зголоднілі льви, ще одні овечки пожирають без милосердя, а іншими зміїні пащеки затикають. Коли неприятелі православної церкви не сплять, її пастирі при помочі золота та срібла вдерлися до божого дому одні з корчем, інші з двора, ці з вояцтва, ці з податкових урядів без жодного приготування:

Горе мені, плаче церква, — порученій недбалим робітникам, біда мені, переданій в опіку ненаситних лакомців... сквернителі, а не учителі, гасильники, а не світилбниш; крутії, не~ пастирі, архіскотй, ^ не архієпископи, ви переступили закон волі '‘божої, засліпили душі свої проклятою мамоною цього світу...

Успіхи ренегатства. Завдяки крайній недбалості єпископів, тих дітей, уроджених і вихованих у королівських палатах, котрі занадилися до корчем і салатів, зазнала східна церква на Україні й Білорусі величезних втрат:

О єпископи, єпископи!... кличе вона їх. Чи вам не досить іще тої неоціненої втрати, котру поношу наслідком вашої недбалості, таку велику втрату в золоті й сріблі, перлах і дорогім камінні, в котрих я пишалася, убрана вашим батьком, кількадесят літ тому як найславніша королева? Де тепер той безцінний камінь — карбункул, блискучий, як світильник, котрий я носила в короні голови моєї між іншими перлами, як сонце межи звіздами — дім князів Острозьких, що світив над усі інші блеском світлості старої віри своєї? Де інші дорогі й також неоціненні каміння тої корони - славні доми руських (українських і білоруських) князів, безцінні сапфіри, неоцінені діаманти: княжата Слуцькі, Заславські, Збаразькі, Вишневецькі,* Сангушки, Чарторийські, Пронські, Ружинські, Соломи-рецькі, Головчинські. Крошинські, Масальські, Горські, Соколинські, Лу-комські, Пузини й інші незчисленні, що їх довго було б вичисляти зокрема? Де попри них і інші неоціненні мої клейноди? Розумію родовиті, славні, високодумні, сильні й давні доми по всьому світі голосною доброю славою, моїутністю і відвагою народу руського (українського й білоруського) Ходкевичі, Глібовичі, Кишки, Сапіги, Дорогостайські, Войни, Воловичі, Зеновичі, Паци, Галецькі, Тишкевичі, Корсаки, Хребтовичі, Тризни, Горностаї, Бокії, Мишки, Гойські, Семашки, Гулевичі, Ярмо-линські, Чолганські, Калиновські, Кирдеї, Загоровські, Мелешки, Боговити-йи, Павловичі, Сосновські, Скумини, Потії й інші.

Далі церква переконує тих, котрі в житті є корчмарями й купцями, в розмові неуками, в ходженні облудними лисами, а в одіжі грабіжними вовками. Але що всякі зазиви східної церкви відбиваються од залізних стін або йдуть на вітер, заносить "вона гарячу -поетичну мпттитиу дп БогаГ щоб змягчив затверділі серця єпископі*.

Упімнення східної їфркт—до—сина.—Єіль книжки в першім і другім розділі її, що виповнений упімненням східної церкви до сина (Потія), як’.и покинув її разом із іншими. Тут уже починає просто томити риторика й балакучість, хоч є й сильні місця. Своїм незмірним плачем, жалем, болем і муками хоче мати збудити синівські почування:

Хай порушить тебе синівське почування для твоєї матері, хай переразить твоє -серце той такииГ"пркйи плач^ котрйй~тгерсдираеться через саме небо, моє зітхання і голосіння; потіш мене, на Бога, прошу, сину, потіш у цім моїм горі, бо я від моєї молодості не переставала тебе тішити. Отри сльози з моїх очей твоїм опам’ятанням і поворотом, бо я не давала тобі плакати^ в літах твого дитинства. Зістань, сину, при твоїй матері в старості, бо проклятий Богом кожний, що покидає її ділом або словом; пошануй мене, а матимеш благословенство від Найвищого. Не давай причини, щоб проклинала тебе твоя мати, бо матерній проклін вивертає з основ синівські доми.

Яка ієрархія, таке підвладне духовенство. Хай син візьме науку замість срібла, мудрість замість золота, знання Божої волі замість перел і дорогих каменів. Не сміє бути далі так, як досі, що духовники всупереч церковним канонам наповняли „тяжко свої калитки, скрині та склепи“, займали по кілька церковних урядів і, видираючи церквам і монастирям стародавні надання, неуки, двоєженці й триженці ставали владиками або займали інші високі уряди в церкві. Ченці потоптали свої устави так, що не було й сліду того стародавнього побуту в монастирях на молитвах і пості, серед праці й науки Святого Письма. Відродження й поправа повинні початися від самих єпископів. ЩойН(Г~~після того хай вони займуться підвладними собі священиками. А насіяли їх „як~молю, що гризе невинні душіГТЇезрїлих хлопців і неуків, влізливців, необичайних неотес, мерзенних жерунів, нестидливих бай-дів, мудрих для себе мудрагелів, некарних бакхантів, противних мандрівних школярів, упертих самопасів, вітрогонів, боязливих чмелів, надутих балакунів, байдужих підхлібників, безбожних святокупців, проклятих святопро-давців, ненаситних ласунів, сліпих_ вождів, недбалих батьків, нечулих пастирів,~ розпусних, священиків, не-знайків-майстрів, підозрілих проповідників, лисуватих Юд“. Вони схильніші до дитинних ігор і інших легких речей, як п’янство, ніж до читання Божого письма. Відомо це кожному, що деяким іще не присохло материне - молоко на устах., А^щщскопи поробили їх уже отцями; ще самі не навчилися силабГзувати, а єпископи вислали їх на проповідь Божого слова, ще не завідували ніколи своїми домами, а єпископи .доручили їм. церковну управу. За срібло, що гнете шиї духовників, дісталася церква під догляд легкодушних хлопців, що не знають, до чого зобов’язані собі, матері й повіреному урядові. До того це недбайки й неуки, що й писань у своїй власній мові не вміють добре читати. ~~

Інші розділи" „ Тре носа“. До загального настрою перших двох розділів з огляду на їх ліричний ентузіазм достроєна й посвята книжки Михайлові Вишневецькому, овруцькому старості, що йому й Вишенський присвятив своє „Позорище мисленноє“. За двома згаданими розділами йде дальших сім з теологічними й полемічними трактатами про першенство папи, сучаснйи~~стаїг римської церкви^та латинська^аргументи“про неволю східної церкви, про поход-/ження св. Духа, квасний та прісний хліб і вживання чаші при Євхаристії, про чистилище й молитви до святих.

Останній — десятий “розділ містить короткий катихизм. Як перші два розділи дуже припали до вподоби українцям, схильним до ліричних настроїв, так знову історично-догма-тична вартість дальших розділів була в усіх православних взагалі у високій пошані.

Признання православними Смотрицького за його „Тренос“. За „Тренос“ православні шанували Смотрицького; як сам оповідає, не були б дали навіть порошкові впасти на нього. Книжку зберігали як скарб і полишали в заповітах Дітям йк дорогоцінну спадщину, а деякі веліли класти себе разом із нею у могилу. Хоч як утаємничив себе автор, про нього знав православний табор, але при слідстві ніхто не виявив автора, ім’я котрого відразу вкрилося славою першорядної літературної сили.

Відповідь Скарги на „Тренос". Зате, для уніатів і католиків кожне слово „Треноса“ було жорстокою раною, кожна думка смертоносною їддю. Зокрема, справляв їм біль сатирично-полемічний матеріал, який у великім багатстві позбирав Смотрицький із давніх і нових хронік, скандалів римської церкви, щоби змалювати розклад і моральну гниль папства й цим відповісти катодикам-ліа їх закиди щодо упадку й поневолення східної церкви. Тому не лишиліґуш^й й католики „Треноса” Смотрицького без відповіді. Тотд самого року видав Скарга в Кракові свою »Пересторогу“, де в передмові до читача пригадував, що вже від тридцяти літ закликав східнослов’янські народи до церковної єдності, називав Ортолога єретиком, пройнятим протестантським духом, знаходив у книжці Смотрицького протидержавні думки, бачив у нім державного зрадника, що співчував ворогам Польщі — Московщині, з якою Польща вела війну, щоб її прилучити до себе, та в трьох частинах спростовував гадки книжки Смотрицького.

Відповідь Іллі Мороховського на „Тренос". Тоді ж написав, але щойно на два роки пізніше видав свою відповідь королівський секретар Ілля Мороховський п. н. „Паригорія“. Останній, вступивши до василіян і діставши чернече ім’я Йоаким, багато допЬмагав Потієві, що перед своєю смертю довірив йому володимирське єпископство. На цім становищі видав по-польськи й латинськи „Звідомлення про вбійство Йосафата Кунцевича“ й переклав з грецької мови на польську „Житіє св. Ігнатія, царгородського патріарха“. Обидві речі вийшли в Замості 1624 р. й 1623 р. Рік перед тим з’явилася там так само 'по-польськи його „Розмова про початок розриву грецької церкви від римського костела“. Це його писання уважають най-важнішим. В „Паригорії“ закидав православним, що до їх монастирів тиснулися звичайно ті, котрі, навчившися в світі розпусти, затужили за свобідним життям в клобуку; не дивно, що тому швидко сприкрюється їм чернеча келія. Оповідав, як уже прийшло до того, Що в православній церкві тужили за тим, що уніатські священики під час служби після „Євангелія“ проголошували слово Боже зрозумілою мовою; православні називали це папською видумкою.