Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4. Йоанникій Галятовський

Опіка Барановича над Галятовським. Лазар Баранович зайнявся долею свого вихованця в київській колегії Йоан-никія Галятовського Під час свого ректорства покликав його на вчителя колегії. Коли в 1657 р. Баранович став архієпископом, Галятовський обняв місце ректора колегії. Галятовського Баранович використовував для виконання всяких місій, наприклад, посилав його в Литву й до Москви. Заходами Барановича став Галятовський від 1669 р. архімандритом Єлецького монастиря в Чернігові й на цім становищі залишився до своєї смерті в січні 1688 р.

Схоластична проповідь. Хоч Йоанникій Галятовський брав більшу участь у релігійній полеміці, ніж Гізель і Баранович, все-таки головна його сила, що здобула йому розголос, це проповідь з усіма прикметами схоластики. Схоластична проповідь прийшла на Україну з Західної Європи через Польщу. Західноєвропейський або польський схоластичний проповідник уносив у свою проповідь відомості з історії, з природничих наук, як із зоології, ботаніки, мінералогії, астрономії і т.д. В тих наукових відомостях небагато було справжньої науки, бо історію заступали звичайно апокрифи, легенди й анекдоти, вістки з астрономії заступалися астрологічними видумками, вістки з природничих наук своєю дивачністю більше зближалася до чудес і уяви, ніж до справжньої науки, але всі такі речі були потрібні для проповідника, щоб заволодіти увагою слухачів, розважити їх і т. д. А хоч схоластична наука мала легендарне й дивацьке забарвлення, все-таки на українськім грунті схоластична проповідь розширювала мимоволі світогляд слухачів, уводячи їх у сферу незнаних їм понять і відомостей. Це й бачимо на проповідях великого рукописного збірника, що їх виголосив близько 1641 р. в Києві правдоподібно якийсь учитель київської колегії. їх автор відзначається освітою* і начитаністю та цитує масу книг, не тільки церковнослов’янських і польських, але й латинських.

„Ключ“ Галятовського. Головним твором, що зробив популярним ім’я Галятовського, був „Ключ розуміння44 („Ключь разумЬнія священникомъ законнымъ и свЪцкимъ належачий44), що вийшов у Києві 1659 р. Він містить 20 проповідей на Господські й 12 на Богородчині празники на те, „жеби священники (не мовлю о тих, котриї уміють) самі собі на неділі і на свята могли учинити і повідати казаня, поглядаючи на мої". З тої самої причини додав Галятовський перший український підручник гомілетики л. н. „Науіеа албо способь зложеня казаня".

Але що проповідей було замало, він додав ще 14 проповідей на свята, уложив новий підручник гомілетики п. н. „Наука короткая албо способь зложеня казаня" й додав 95 чудес Богородиці „казнодіом для прудшого і латвійшого знайденя матерії на празник Богородичен" і видав це найближчого 1660 р. в Києві п. н. „Казаня приданым до книги Ключь разумЬнія названой“. Була це наче друга частина тої самої книги, як саме зрештою дивилися на це й Галятовський і його сучасники.

Обидві частини як одну цілість видав другим виданням Михайло Сльозка у Львові 1663 р. без участі Галятовського, а третім в 1665 р. з поправками, переробками й доповненнями Гавтеля. Тоді саме київську колегію було зруйновано, й завдяки цьому Львів прийняв у себе Галятовського. При переробці не ходило авторові про зміст проповідей, тільки всю увагу звернув він на збільшення кількості проповідей. В третім виданні додав автор дванадцять проповідей на неділі й чотири на похорон.


Небо нове. Зате не включив Галятовський у третє видання „Ключа“ чуда Богородиці тому, бо в 1665 р. він видав цілий збірник оповідань про чуда Богородиці п. н. „Небо новоє“, що з огляду на розхоплення вийшло слідом за першим найближчого 1666 р. другим виданням. Третє видання цієї книжки вийшло вже по смерті автора в 1699 р. в Могилеві в перекладі на церковнослов’янську мову; сучасна книжна українська мова перекладена тут оскільки, що деякі мало зрозумілі українські або польські слова замінені церковнослов’янськими.

Скарбниця Галятовського. Наче доповненням „Неба нового“ є „Скарбниця потрібна“, себто скарб похвал чудотворного образу єлецької Богородиці. Книжечка вийшла в 1676 р. по-українськи й польськи в Чернігові. Між іншим, є тут зразки всяких віршованих забавок, як анаграми, загадки, акростихи, віршотвори, що дають однакові слова, чи їх читати від правої до лівої руки, чи від лівої до правої.

Призначення „Неба“. Ціль „Неба нового“ дати священникам матеріал для читання на утрені в Богородичне свято, крім того, ці чуда можуть читати ченці в церкві й келії, але головне те, що „з тих чудів можуть і казнодії поміч мати до казаня на праздники Богородичні і на іншиї свята і неделі, і на погребі, і на оказиї різниї, беручи їх і апплікуючи до своєї мови“. Поза тим „Небо новоє“ придасться і полемістам. Таким чином ця книжка була немов продовженням „Ключа“, збіркою готових прикладів, користуючись котрими, священник міг уложити проповідь на всяку потребу. Книжці було тим легше здобути популярність, що вона тяжіла своїм змістом до збірок апокрифів, легенд, мандрівних оповідань тощо, улюбленої іектури в тих часах, та спиралася на поширений культ Богородиці на українському грунті. Зрештою, це був час віри у все чудесне й легендарне й „Небо новоє“ Галятов-ського — це плід атмосфери, серед якої виховався й жив Галятовський, що був родом із Волині й там постригся в ченці, закінчивши київську колегію.

Наука Галятовського про уложення проповіді Таким і подібним прикладом присвятив Галятовський багато місця в „Науці, як уложити проповідь“. Її підставою є тема з Святого Письма. Ціла проповідь повинна мати три частини: І) початок (ексордіюм), де проповідник приступає до самої речі, що про неї хоче говорити й „ознаймуєть людям пропозицію свою, постановлене умислу своєго“, що показати хоче людям в проповіді, 2) повість (наррація), найбільша частина, „бо в ній все казанє замикається і до неї іншиї части стягаються“, де проповідник оповідає людям про те, шо обіцяв їм показати, й 3) кінець казання (конклюзія), де проповідник пригадує ту річ, про котру оповідав, і нагадує про неї людям. Почати проповідь можна з якогось прикладу, можна також про кожну частину теми говорити окремо, можна принадити людей обіцянкою показати якусь річ, якої вони не бачили й не чували, можна уложити проповідь з імені й без теми, а матерії до проповіді треба шукати в життях святих і церковних учителів, в історіях і хроніках про різні держави й землі, до того треба читати книжки про звірів, птахів, гадів, риб, дерева, каміння й різні води в морях, ріках і криницях, зважаючи на їх природу. Очевидно такі вістки брав проповідник безкритично й преспокійно ставив поруч протилежні речі, бо все те мало тільки одну мету — служити релігії.

Характеристика проповідей Галятовського. Найбільша частина проповідей Галятовського має схоластичний характер, зате менше у нього проповідей богословського характеру й тут дещо більше є догматичних проповідей, ніж казань із морального богослов’я, сильним схоластицизмом відзначаються його похвальні проповіді на празники святих, нарешті, є небагато проповідей, присвячених полемічним питанням.

Апокріфічний елемент у проповідях Галятовського. В проповідях Галятовського часто зустрічаються різні апокрифічні оповідання. Наприклад, проповіді на Різдво Христа Галятовський говорить, що Христос „яко Бог перестрашив бовванів у Єгипті, що на землю попадали й покрутилися“. З апокрифу автор запозичив у тій самій проповіді подробицю, що Бог, виганяючи Адама з раю, дав йому шкіряну одеясу. З апокрифу довідався Галятовський, що Адам согрішив у раю о шостій годині. За таким же джерелом оповідається в проповіді про пророка Іллю, що його взяв вихор, але не до третього неба, бо „третє є небо емпірейське, друге твердь, небо фірмаментове, а пророк Ілля взятий до першого неба, повітряного, на огнистім возі з огняними колесами занесений до раю земного й там живе в смертнім тілі, аж перед кінцем світу умре з антихристово! руки“. Взагалі апокрифічні налети в проповідях Галятовського були відгомоном того апогею, котрий осягнула популярність апокрифів у XVII ст. на українському грунті, коли письменники користувалися апокрифами нарівні з канонічними книгами й апокрифічні оповідання та легенди рекомендувалися для читання в чернечих келіях, а простому народові виголошувалися з проповідниць у формі проповідей.

„Велике Дзеркало“ й мандрівні оповідання в проповідях Галятовського. Зокрема цікаві в проповідях Галятовського запозичення з „Великого Дзеркала“ й мандрівні оповідання, наприклад історія Геновефй: перед графом Зігф-рідом обмовив її слуга під час виправи пана на війну в невірності, за що звелів покарати смертю її разом із дитиною. Та Бог заступився за молоду жінку, яку кати покинули в лісі, де вона жила доти, доки її чоловік, переконавшись нарешті в її невинності, біжучи за ланею на ловах, не натрапив на печеру, що в ній жила Геновефа з сином, і годувала його молоком саме тої самої лані, котру переслідував граф Зігфрід. Усіх запозичень з „Великого Дзеркала“ нараховують дослідники 19 — найбільше, бо 12 є у „Небі новім“, з чого два приклади відомі з „Ключа розуміння“. Наприклад, в проповіді на Різдво Богородиці є приклад, що оповідає про те, як дівчина Євфімія обрізала собі ніс і вуста, щоб 4заховати дівочу чистоту, в нагороду за що вилікувала її Богородиця. Три приклади претяться в „Месії“ Галятовського, по одному в „Алфавіті“, „Богах поганських“, „Душах людей умерлих і чудах“, доданих до „Ключа розуміння“. В останнім прикладі є оповідання про молодця, якому з’явилася Богородиця, несучи на нечистих мисах „особливиї потрави“. Богородиця веліла молодцеві їсти. Одначе він не хотів, бо миси були нечисті. Тоді заявила Богородиця, що так само в молодця слова гарні, а серце нечисте.

Начитаність Галятовського. Писання Галятовського свідчать про велику начитаність автора: на краях листків повно назв прочитаних книжок римських класиків, духовних письменників III——XI ст., багатьох західноєвропейських схоластичних письменників XII—XV ст. Особливо велику начитаність виявив Галятовський в європейській богословській і історичній літературі XVI й XVII ст., а також показав широке знайомство з польською літературою, головно історичною. Начитаність Галятовського стосується тільки усього того, що має якийсь зв’язок з духовним письменством, бо в Галятовського, як і його вчителів, „світська мудрість: філософія, астрологія, арифметика, математика й кожна наука така є глупством у Б9га“, що дав найвищу мудрість. Сливе на кожній сторінці є у Галятовського відсилки до Святого Письма, але слідом своїх схоластичних учителів він бере з Святого Письма не повну думку, а окремі місця або й слова. З українського письменства згадується Печерський Патерик, „Лексикон“ Беринди й „Синопсіс“ Гізелй. Багато користав Галятовський з популярних тоді на Україні слідом за західною Європою і Польщею збірників „прикладів“. Подаючи залюбки оповідання з всесвітньої історії, Галятовський наводить мало оповідань з історії України. Більш, ніж історичних, зустрічаємо у нього природничих вісток, але все те давні відомості, а наука Коперніка, Галілея й Нютона не дійшла ще на Україну.

Значення „Ключа“ в поширенні знань. Таке змішання раціонально-наукових поглядів із давніми забобонами розійшлося від київських* схоластиків широко по Україні та прибрало форму казок і переказів. Та хоч як небагато мав знань Галятовський, все-таки він знав більше від своїх сучасників і його „Ключ“ є енциклопедією його напів фантастичного знання. Воно поширювалося й доза межами України, бо „Ключ“ Галятовського не тільки був дуже поширений на Україні в XVII і XVIII ст., але й дістався далеко поза її межі й діждався швидкого перекладу на московську й румунську мови.

Автор про свій „Ключ". Сам автор був високої думки про свій „Ключ“. Про те, що недосліджений досі критик неприхильно висловився про нього, Галятовський згадує із гнівом: „Такий пес один, названий Зоїлом, з незнання і зависті зубами своїми гриз “Ключ" мій, але не вгриз і поламав собі зуби тому, що мій „Ключ“ похвалили всі розумні люди, радо прийняла церква й радо його читають".

„Душі людей умерлих“. Доповнення свого знання дав Галятовський в „Душах людей умерлих“, чернігівській книжці з 1687р. Тут веде автор читача на той світ і показує їм оселі праведників і місця мук грішників. Душі праведників розміщує в дев’яти хорах: в першім ангелів — душі хрещених дітей, убогих, сиріт, удів і тих, котрі жили дуже чесно в подружнім житті, в другім хорі архангелів —. священників і церковних учителів, третім хорі князівств —душі царів, цісарів, князів, гетьманів, воєвод і всякої старшини, коли вони чинили справедливість під-власним людям і не робили їм кривди, в четвертім хорі властей — душі лицарів, що воювали зі злими духами й поборювали, гріх, в п’ятім хорі „моцарств“ — душі чудотворців, у шостім хорі „панств“ — душі нежонатих, пустельників і ченців, у сьомім хорі „тронів“ — душі справедливих суддів, у восьмім хорі херувимів — душі апостолів, єпископів, митрополитів і ін., а в найвищім дев’ятім хорі серафимів — душі мучеників, що роз буджують любов до Бога. Пекло поділив Галятовський на два відділи: „пекельну безодню“ (одхлань) і огненну

геєнну. В першім відділі сиділи старозавітні праведники, доки їх звідти не вивів Христос, а лишилися там погани. Другий відділ пекла багатий усякими муками: у вічному вогні перебувають розпусники, перелюбці та гнівні люди. Люта зима дістається гордовитим багачам, що немилосердні до муки вбогих. Черв’як сумління гризе злодіїв, що крадуть чужий маєток, і обмовців, що позбавляють ближніх доброго імені. Незносний сморід докучає випещеним чепурним паничам, що любувалися в пахощах, а ті, котрі обжираються і не постять, засуджені на голод. В пеклі панує велика тіснота, бо воно набите грішниками, що. одні з них на самім дні, інші посередині“, а треті на верху, немовби хто наложив риб у бочку і заткав її чопом.

Ставлення Галятовського до національно-громадського життя. Що стосується ставлення Галятовського до бурхливого життя сучасної України, даремно шукати у нього такої любові до своєї батьківщини й такого патріотизму, яким визначалися сучасні польські проповідники. Поза самозрозумілою обороною православної церкви він хіба торкався у своїх проповідях воєнного лихоліття, хоч саму війну наївно пояснював як розплату за людські гріхи. Реальний зміст обмежений у нього до виступів проти пияцтва, до стереотипної проповіді любові ближнього й осудження вояцьких жорстокостей. Галятовський не міг також зрозуміти громадсько-економічних змагань народних мас, бо в селянах бачив він Хамів накорінок. В одній проповіді він говорить про троякий людський стан: „один посполитий, другий панський, а третій духовний. Заповідали ті три стани Ноєві сини: Сим, Хам і Яфет. Сим заповідав духовний стан, Яфет заповідав панський стан, а Хам заповідав посполитий стан, бо Хам служив двом братам своїм: Симові і Яфетові. Так люди посполиті служать панам і духовенству“. А коли на його думку „Пречиста Діва має місце між людьми посполитими“, то тільки тому, що „люде посполиті дають панам своїм данини“.

Поширення та вплив „Неба“ Галятовського. Також „Небо“ Галятовського діждалося подвійного перекладу на московську мову, перший раз в 1677 р., а другий ще в 50 рр. XIX ст., що вийшов двома виданнями в 1851 і 1854 р. Попри друковані примірники „Небо“ поширювалося також в рукописних копіях і численних виписках із нього, що входили в різні рукописні збірники. В цій великій популярності „Неба нового“ й полягає його історично-культурне значення, бо воно впливало на народні казки. Між іншим маємо в „Небі“ оповідання про те, як* в ІфЗО р. польське військо хотіло взяти Печерський монастир, але вогненний дощ відігнав невірнних. Це оповідання стало джерелом для цікавої колядки:

Тамтуди лежит здавну стежейка, 

стежкою іде польська вінойка, 

меже ними йде полковничейко.

Стала вінойка в крижі стріляти.

Рече словейко полковничейко:

„А не стріляйте ж в святиї крижі,

бо спустит Господь огняний дожджик,

огняний дожджик, громові кулі, 

затопит Господь польську вінойку".

Вни не слухали, в крижі стріляли; 

а й так ся стало, як він говорив: 

іспустив Господь огняний дожджик,

огняний дожджик, громові кулі, 

затопив Господь польську вінойку, 

хиба лиш зістав полковничейко.

В „Небі новім “ маємо між іншим джерело народних оповідань про шолудивого Буняка й кілька західноєвропейських оповідань, пересаджених на український грунт. З „Неба“ брали позичення дуже поширені московські збірники XVII сг. як, „Синодикь“, „Звізда пресвітлая“.