Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

З життя й діяльності Радивилівського. В найповнішій кількості бачимо елементи схоластичної проповіді в Антона Радивилівського, що відомий виключно як проповідник. Після закінчення київської колегії, в якій бачимо його наприкінці 40 рр. XVII ст., почав він свою діяльність на #становищі архідиякона чернігівської катедри. В середині 50 рр. бачимо його вже в Києві, де він виголосив проповідь при посвяченні Гізеля на печерського архімандрита. Під новий 1657 р. виголосив свою першу .проповідь на „рочини“ славного засновника колегії Могили, а пізніше, з приводу таких самих роковин ще одну проповідь, бо щорічно в день смерті Могили відправлялася велика соборна панахида над його могилою в Печерському монастирі. Ще одна проповідь Радивилівського має культурно-історичний характер, а саме виголошена на похороні видубицького ігумена Клима Старушича. Чернецтво прийняв Радивилівський не відразу по закінченні колегії. В 1656 р. став печерським проповідником, в 1671 р. був уже намісником Печерського монастиря, від кінця 1683 або початку 1684 р. — ігуменом монастиря св. Микола я, а вмер у грудні 1688 р.

Збірники проповідей Радивилівського. Уже в 1671 р. були у нього готові два великі рукописні томи проповідей п. н. „Огородокь Марій Богородицьі“. Назва нагадує популярний на Україні Мефретів „Городець Королеви“ з 1625 р., що містив масу вісток із природничих наук, історії, філософії й т. д. З останнього багато черпали українські проповідники, як Галятовський і Радивилівський, а на Московщині навіть доручив цар Михайло в 1632 р. київському старцеві Арсенієві Сатановському перекласти книжку Мефрета з латинської мови на церковнослов'янську. Друком вийшли проповіді Радивилівського в двох збірниках: „Городець ' Марії Богородиці“ в 1676 р. й , Вінець Христів“ в 1688 р. З порівняння рукописних томів Гз друкованими виходить, що більшість проповідей .написав перед 1671 р. Не видавши рукописного збірника з 1671 р., він розбив проповіді на два друковані збірникй (перший 1159, другий 563 сторінок), випустивши деякі проповіді, готові до 1671 р., й додавши написані пізніше.

Заголовок другого збірника проповідей Радивилівського „Вінець Хрістовь зь проповідій недельныхъ.аки зъ цвЪ-товъ рожаныхъ на украшеніє православно-кафолическои святой восточной церкви сплетеный“ пояснює автор у передмові до читача. Так назвав автор свою книгу тому, щоб християни читали її з більшою охотою, бо ж і лікарі заправляють цукром свої ліки, щоб недужі заживали їх охотніше. Й читачі швидше візьмуться за книжку автора, коли побачать заголовок, що нагадує рожеві квіти. На те, що українське громадянство дорожило проповідями Радивилівського, вказувала б та обставина, що архімандрит Печерської Лаври й пізніший митрополит Варлаам Ясинсь-кий і Мазепа надрукували його „Вінець“ без дозволу московського патріарха Йоакима, хоч добре знали, що це не минеться їм даремно.

„Вінець“ Радивилівського містить проповіді на неділі цілого року, а „Городець“ подає проповіді на иайважніші свята цілого року, Господські, Богородичні та про най-важніших святих, в тім і українських, князя Володимира, Антонія й Теодосія Печерських, на перенесення мощів Бориса та» Гліба й інші, а на закінчення йде низка принагідних казань. Цікава проповідь про Володимира. Тут повторяє автор кілька разів, що Володимир хрестився в Корсуні, а киян велів хрестити в ріці Почайні, а далі принагідно говорить, що Володимира хрестив митрополит Михайло в криниці, що її пізніше назвали Хрещатиком.

Характеристика проповіді Радивилівськогоі Ідеал проповіді Радивилівського, щоб її могли „зрозуміти прості люде“. Що стосується його громадянських поглядів, правда, у нього шляхетство та вченість це синоніми, 'бо нарікає, що простий і невчений носить таку саму одіж, як шляхтич і вчений, але все-таки він протиставляє давнім часам, коли князь, гетьман чи* архирей “найбіднішому називався братом", сучасність, коли зовсім інший • звичай закорінився між християнами: „Винесе кого Бог на старшинство, обдарить мудроспо, шля-хетностю, багатством, то вже низькій людині не робиться братом, але паном“. В слузі велить автор шанувати свою людську природу, людину, християнина та брата.

Автор вимагає погодження між словами й ділами: „Таких тепер саме треба вчителів, що були б сильні ділом і словом; хто них поспільство вчить словами, хай це сам Наперед ділом покаже... Бо вчйтелсь, що інших учить, а сам цього не робить, це неначе дзвін, що інших до церкви скликає, а сам зостає поза церквою“. Хоч Радивилівський виявив досить велику начитаність, вірив, що „на світі чарівники находяться різні, одні мають в собі злого духа, що потиху оповідає їм, коли його про що питають“. Загальниками воював із пияцтвом, кривоприсягою, перелюбством і таким іншим. Виступав чомусь проти світських картин у домовім побуті.

В обороні бідних і за справедливим судом. Виступив проти дуків, що насильно від бідних забирають їх добро, що свої скирти аж тоді молотять, коли великий голод мучить бідних людей, що „то лихвами, то поборами тяжкими, то позвами убогших і підлійших над себе людей стискають, яко риби, то великіє менших рибок пожирають“, а „селянин простий пред окрутним паном, весь свій покинувши маєток, з єдиною душею уходить до другого ласкавшого господина“. Згадує Радивилівський у при-повідях, що власті дивилися, чи має що в руках той, хто до них приходив. Вирок судді прирівнює до дерев'яної ліски: „нехай не знать як хто винним будеть, єсли обвинений человік на верху ліски декрету сегосвітнего завісить ворок з златом або сребром, латво ся нахиляєть і з винного невинним чинить“. Судді увільнюваЛи великих злочинців, а малих засуджували на смерть. Коли злодій родовитий і достатній, то щоб що вкрав, буде вільний. За малу крадіж засуджували на. шибеницю, а крадіжі родовитих і достатніх навіть не хотіли бачити.

Радивилівський про жінку. Радивилівський згадує, що „багато є таких, котрі, скоро до дому свою жінку впровадять, зараз її обухом б’ють по ребрах. Бог сам, мізерний чоловіче, коли мав тобі дати жінку, по ребрах твоїх мацав пальцем... Зла то заміна — за палець обух“. Про долю жінки вдома в часі відходу її чоловіка на війну говорить ось що Радивилівський: „Коли жінка багата, вона челядку будить до роботи, поглядає, що в дому за порядок, що роблять. Коли має челядку жіночого полу, вона наглядає, чи прядуть, чи полють, чи худоби доглядають; коли має челядку мужеського полу, чи орють, чи косять, чи молотять. А коли убога, мусить бідна встати, а зоставивши в дому дитину свою, піти,, де могла б порятувати свій недостаток, де могла б заробити який вісьмачок або випросити у кого на своє прохарчування“.

Проповідник переймається великим горем матері, що втратить свого сина на війні, й тут він не вільний від впливу народних голосінь: „одного мала я сина, одну підпору й окрасу мого дому й того мені небачна смерть відібрала“.

Радивилівський про отчизну. Правда, в своїх проповідях уважає Радивилівський свою батьківщину щасливою під владою московського царя, нема ні згадки про Україну й Запоріжжя, а скрізь товчеться Річ Посполита, але все-таки він глибоко спочуває свому нещасливому рідному краєві, „бо що ж на цім світі може вам бути милішого над отчизну? — питав він вояків, що до них промовляв. Милі діти, ближні та знайомі, але всіх одна, отчизна обіймає, що за неї хто з добрих умерти не захоче, коли має бути їй корисним? Коли вас хто запитав би, вельми шановні й відважні • вояки; що вас порушило по божій честі, що зоставивши доми, дітей, братів, сестер та приятелів, зоставивши всі домові розкоші, з такою відвагою свого здоров’я виправляєтеся на того неприятеля Христового хреста? — скажіть усі згідно: любов до отчизни. Коли хто запитав би, хто вас провадить на такі воєнні небезпеки, на гострі списи, мечі, шаблі та стріли поганські? — інакше не скажете, тільки: божЗ честь і любов до отчизни. Отже відважте здоров’я на всі воєнні припадки за милу отчизну вашу; заслоняйте її від куль, від стріл, від списів і шабель поганських, як муром яким, грудьми вашими лицарськими“. Дуже часто чуються в проповідях Радивилівського скарги на сучасне тяжке лихоліття й* він молиться до Бога, щоб шаблі та списи перемінилися в рала, леміші й серпи тд „щоб уже більше не підносив меча народ на народ, брат на брата, а християнин на християнина“.

у, Приклади“ Радивилівського. Ні один із українських письменників XVII ст. не дає в своїх творах такого багатства різного роду прикладів із середньовікових збірників, як Радивилівський, узятих із „Римських Історій“, „Великого Дзеркала“ й інших збірників, наприклад, про жида, що дав християнинові гроші під умовою, що на випадок, як не зверне, виріже з його тіла шматок м’яса; про дівчину, що закохалася в хлопця й не могла вилічитися з своєї любові, поки не явився їй Христос і не сказав: люби мене. Звичайно прикладає такі мандрівні оповідання до своїх релігійних висновків, наприклад лев, осел і лисиця умовилися полювати здобич. Піймавши її, почали ділити. Лев Доручив дільбу ослові. Осел не звернув належної уваги на те, що лев є царем і що йому належиться шаноба, уважав себе рівним левові й розділив здобич на три рівні частини. За це розшарпав лев осла й велів лисиці ділити здобич. Лисиця відступила левові більшу частину. Хто навчив тебе так поступати? — запитав лев. Випадок із ослом — відповіла лисиця. З цього виводить Радивилівський, що й Христос не втерпить, коли Хто в гордощах рівняється йому та приписує собі стільки честі, скільки й Христові. Дещо з оповідань, що наводяться у проповідях Радивилівського, перейшло в усну словесність, наприклад оцей приклад, що на зразок подається тут у цілості:

Читаємо в „Римських історіях“, що один цар мав три чесноти, найясніші для всіє! своє! держави: перша, що був зручнішим від усіх людей тілом, друга, що був мудрішим, а третя, що був кращий. Він довго жив без жінки. Приходять приятелі й говорять: добра річ мати жінку та вродити потомство, бо нема добра без жінки. Відповідає цар: мої любі, ви знаєте самі, що я багатий, сильний і гарний, багатства не потребую, ні сили, ні навіть краси, а коли так радите, йдіть по царствах і замках і шукайте мені гарної й мудрої дівчини, а коли ті дві речі в якої найдете, хоч буде й убога, я візьму її собі за жінку. Отже пішли так, як приказав, і знайшли дуже гарну й мудру дівчину з царського дому й оповідали цареві про її чесноти. Хотячи досвідчити її мудрість, кличе цар одного із двору й говорить: наймильший, даю тобі льняне полотно, довге й широке тільки на три п’яді, йди до дівчини, поздорови її від мене й дай їй це полотно, щоб із нього при своїй мудрості зробила вона мені довіу сорочку для покриття -мого тіла, а коли це зробить, б^де мені нареченою* Пішов той посол і, привітавши її, сказав: ото, дівчино, маєш ролотно, тільки на три п’яді довге й широке, коли зробиш з > своє! мудрості таку довгу сорочку мому панові, щоб могла все тіло його вкрити, то будеш йому нареченою, Подивившися, сказала дівчина: з такої малої штучки полотна не може це бути; але хай дасть мені таке начиння, що на нім я могла б робити, обіцяю це зробити йому. Прийшовши, посол переказав цареві відповідь дівчини. Зараз цар післав потрібне гарне начиння. На цім начинні вона доказала того, що з такої малої штучки полотна зробила йому довгу сорочку. Побачивши це, він пошлюбив її та взяв собі за жінку.

Подібний мотив має й українське народне оповідання про хитру дівчину й пана. Стрічаємо в Радивилівського також байки, наприклад, байку про обопільну гостину лиса й журавля, а, крім того, досить часто приповідки.

Стиль. Автор любується в діалогах, формі запитань і відповідей, образності та драматизмі малюнку. По всГх проповідях широкою хвилею розлйтий панегіризм. Його полеміка, як і інших київських схоластів, лайлива.

Впливи на Радивилівського. Щодо впливів на Радиві-лівського — найсильніший вплив мав. на нього „Городець“ Мефрета, з польських проповідників Скарга та Дзіловський (Простий шлях до неба), з українських Кирило Тран-квіліон Ставровецький і Галятовський, хоч проповіднича манера Радивилівського склалася без впливу „Ключа“ Галятовського. З другого боку в проповідях Степана Яворського та Дмитра Тупталенка є багато спільного з проповідничою манерою Радивилівського.