2.2.4. Комунікативна позиція

Будь-який учасник спілкування має певну комунікативну позицію стосовно своїх співрозмовників.

Комунікативна позиція – це впливовість та авторитет того, хто говорить стосовно співрозмовника, тобто ступінь його впливовості та авторитетності для тих, хто його слухає.

Комунікативна позиція кожного з учасників спілкування – поняття досить відносне тому, що вона характеризується характером комунікативних позицій решти учасників спілкування. Це відносна ефективність його потенційного мовного впливу на співрозмовника.

Комунікативна позиція кожної окремої людини може змінюватися в різних ситуаціях спілкування, а також по ходу спілкування в одній і тій самій комунікативній ситуації.

Комунікативна позиція комуніканта (тобто учасника спілкування) може бути сильною або слабою первісно: комунікативна позиція начальника, учителя, високої посадової особи, батьків стосовно своїх дітей тощо завжди є сильнішою первісно, завдяки соціальному статусу названих осіб, позиція підлеглого, дитини, учня завжди є слабшою ще до початку спілкування.

Але свою комунікативну позицію будь-яка людина може змінити за допомогою використання певних правил і прийомів мовного впливу: її можна посилити, захистити, можна послабити комунікативну позицію співрозмовника.

Мистецтво мовного впливу полягає в умінні того, хто говорить підсилити свою комунікативну позицію, захистити свою позицію від тиску співрозмовника, а також в умінні послабити комунікативну позицію співрозмовника.

Підсилюючи свою комунікативну позицію, використовуючи для цього різноманітні вербальні та невербальні засоби і прийоми мовного впливу, ми збільшуємо ефективність свого мовного впливу – нас уважніше слухають, нам більше довіряють, з нами скоріше погоджуються, наші прохання виконують тощо.

Наприклад, нашу комунікативну позицію підсилюють такі прийоми, як:

· повтор звертання («закон імені»): – Іване Петровичу, ну, Іване Петровичу, ну, будь ласка, ну, Іване Петровичу...;

· скорочення відстані до співрозмовника (правило «чим ближче, тим ефективніше»);

· домінування над співрозмовником (правило «чим вище, тим ефективніше»);

· фізичний контакт із співрозмовником (ненав’язливо доторкнутись до того, кого ми переконуємо);

· відкриті жести, звертання до слухача;

· збільшення співрозмовника (коли ми хвалимо його, виокремлюємо з інших, робимо йому компліменти тощо);

· збільшення гучності голосу, що додає мові авторитетності та впевненості;

· демонстрація доброзичливості мімікою, жестами;

· зовнішня привабливість та ін.

Захищаючи свою комунікативну позицію, ми не дозволяємо співрозмовнику чинити на нас тиск, допомагаємо собі «протистояти» його аргументації, тиску, можемо захиститися від нав’язливого чи просто неприємного співрозмовника.

Захистити свою позицію можна:

· збільшивши дистанцію між собою та співрозмовником;

· розмістившись за перешкодою (столом, букетом квітів тощо);

· відхиляючись назад при розмові;

· приймаючи закриті пози (наприклад, схрестивши руки на грудях, повернувшись боком до співрозмовника).

Послабити комунікативну позицію співрозмовника можна такими прийомами, як:

· посадити його в низьке крісло;

· «загнати» в кут при розмові;

· обмежити рухливість співрозмовника;

· позбавити співрозмовника права ставити питання («слухай і мовчи», «питання тут ставлю я»);

· посадити співрозмовника так, щоб у нього за спиною був якийсь рух;

· посадити співрозмовника так, щоб йому в очі падало світло та ін.

Якщо ми використовуємо правила та прийоми для послаблення комунікативної позиції співрозмовника, ми цим самим робимо нашу власну позицію сильнішою та переконливішою. У цьому випадку діє «принцип коромисла» – щоб підняти відро на одному кінці коромисла, нам достатньо опустити відро на іншому кінці.

Наука про мовний вплив – це наука, яка вчить нас підсилювати й захищати свою комунікативну позицію у процесі спілкування, а також послабляти у випадку необхідності комунікативну позицію співрозмовника.