Багато наук займаються вивченням людини, й усі вони спрямовані на її “препарування”. Філософія ж завжди прагнула до збагнення її цілісності, прекрасно розуміючи, що проста сума знань про людину не дасть образа. Тому вона завжди намагалася виробити власні засоби пізнання сутності людини і з їхньою допомогою виявити її місце і значення у світі, відношення до світу і можливість “зробити” саму себе, тобто стати творцем власної долі.

Думки, почуття, вольові спонукання усвідомлюються людиною як прояв її власної внутрішньої сутності, що складає своєрідний внутрішній центр – суб'єкт Я, яке сприймається як щось постійне, позачасове певною мірою незмінне. З часом у людини змінюється зовнішність, звички, напрям думок, обсяг знань, але її Я, у змісті внутрішнього самовідчуття процесу життя, залишається однаковим у будь-якому віці. Ця найцікавіша особливість суб'єкта Я була помічена вже на ранніх стадіях розвитку людства й послужила підставою для виникнення таких понять, як душа, дух, а потім і для запеклих суперечок з цього питання серед філософів і мислителів усього світу, що не вщухають дотепер. Джерело сучасної філософії активності містить у собі такі напрямки [8]:

- принцип самовдосконалення у філософії Сходу;

- давньогрецька філософія про активність психіки;

- західноєвропейська філософія про психічну активність;

- філософія активності у висвітленні російських та українських авторів.

Зупинимося докладніше на кожному з цих напрямків.