1.3.1. Роль світогляду в розумінні картини світу
Світорозуміння або світогляд людини – це система поглядів на об'єктивний світ і місце людини в ньому, на відношення людини до навколишньої дійсності і до самої себе, а також обумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їхні переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтири. Зміст світогляду групується навколо того або іншого підходу до вирішення основного питання філософії: що первинне – свідомість чи матерія? Відповідно до відповіді на це питання він може бути матеріалістичним або ідеалістичним, атеїстичним або релігійним, революційним або реакційним.
Протягом багатьох століть не змовкають гарячі суперечки навколо сутності свідомості і можливостей її пізнання. Всі існуючі точки зору в самому загальному критеріальному відношенні кінець кінцем зводяться до двох головних світоглядів: матеріалістичного й ідеалістичного. Вони обидві є науковими, а, отже, основою науково-технічного прогресу на Землі, з одного боку, і винуватцями тієї прірви, що розширюється, між матеріальними цінностями і духовною природою людини, з іншого боку.
Матеріалістична точка зору має на увазі наявність “реального” зовнішнього світу, що існує незалежно від свідомості. Свідомість є відображенням цієї реальності і створює її недосконалу репрезентацію. Образно говорячи, відповідно до матеріалістичного підходу, свідомість подібна фотоапарату, що фотографує реальність. З позицій ідеалізму сприймані події і взаємини не мають іншої реальності крім існування у свідомості людини. Зовнішній світ являє собою недосконалу репрезентацію, або проекцію, “чистих” форм думки. З цього погляду, реальність є відображенням свідомості (див. рис. 1.1 і 1.2).
Рис. 1.1. Відповідно до матеріалістичного підходу, свідомість подібна фотоапарату, що фотографує реальність
Рис. 1.2. Відповідно до ідеалістичного підходу, свідомість подібна кіноапарату
При цьому як матеріалізм, так й ідеалізм приймають як даність те, що вся інформація, сприймана органами почуттів людини, дійсно досягає її мозку. Матеріалісти думають, що завдяки цій інформації реальність знаходить своє відображення у свідомості, тоді як, за уявленнями ідеалістів, на основі цієї інформації свідомість конструює реальність. Матеріалістична філософія і психологія, що довгий час були в нашій країні пануючою ідеологією, виходять із двох кардинальних принципів: з визнання свідомості функцією головного мозку і відображенням зовнішнього світу.
Об'єктивні ідеалісти трактують свідомість як самостійну сутність буття, що творить, як щось споконвічне. Воно не тільки не з'ясовне нічим, що існує поза ним, але саме по собі покликане пояснити все, що діється в природі, історії і поведінці кожної людини. Прихильники об'єктивного ідеалізму визнають свідомість єдино достовірною реальністю.
На початку розвитку людства на Землі система мислення була одна: мислення, спрямоване на просте світорозуміння. Тому логічна й духовна складові процесу мислення були нерозривно пов'язані. У той час не було поділу на релігію, філософію і науку. Це була єдина система збагнення Істини Світовлаштування. Наші предки знали, що людина має розумний початок, що в різних народів іменувався по-різному: Творцем, Брахманом, Абсолютом, Космічним Розумом. Далі система розуміння істини розчленовується на логічну систему мислення і містичну (духовну), а потім вони увійшли в суперечність. Наука стала цілком базуватися на логічній, а релігія – на духовній системі мислення, що привело до антагонізму між наукою і релігією.
У середні століття релігійність й інквізиція загальмували розвиток науки, і в той похмурий час променем світла для людства став матеріалізм. Матеріалістичний світогляд у природознавстві привів до практичних результатів і дав людству поштовх до прогресу. Матеріалізм зробив свою корисну справу на певному етапі розвитку людства, але цей етап закінчився. Переможна хода науки загальмувалася, сьогодні наука переживає глибоку кризу. Матеріалістичний світогляд із прогресивного перетворився в інтелектуальні окови і не дозволяє людству вийти на принципово новий рівень розвитку [16].
Свідомість сучасної людини вражена вірусом матеріалізму. Її світогляд заснований на матерії як на першопричині всього сущого. Довгий час наше мислення і наукові методи були спрямовані на роботу з матерією, тобто з наслідком. Природно, у результаті ми маємо тільки наслідки. Усі істини, отримані нашою наукою, є відносними. Сьогодні наука стверджує, що її знання істинне, завтра отримано нові дані, і це вже не істина. Знову розробляються теорії, що висувають нові істини, і так до нескінченності.
У книзі “Фізика віри” автори [18] переконливо розкрили цей процес в області теоретичної фізики, що вивчає закономірності розвитку Всесвіту. Так, розвиток атомної і субатомної фізики зруйнував уявлення про тверду матерію. Історія субатомних досліджень починається на рубежі століть з відкриття рентгенівських променів і радіоактивних елементів. Досвіди Резерфорда з альфа-частинками ясно продемонстрували, що атоми не є твердими й неподільними одиницями матерії, а складаються з величезних порожнеч, в яких дрібні частки – електрони – рухаються навколо ядер. Лише в 20-х роках ХХ століття вчені досягли успіху в пошуках математичного опису субатомних процесів.
“Планетарна модель” розглядала атом як порожній простір із дрібними частками матерії. Квантова фізика показала, що навіть ці частки неречовинні. З'ясувалося, що субатомні частки виявляють себе іноді як хвилі. Така ж подвійність спостерігалася при дослідженні світла. У деяких експериментах світло виявляло властивості електромагнітного поля, в інших з'являлося у формі окремих квантів енергії, фотонів, що не мають маси і завжди рухаються зі швидкістю світла. Здатність того самого феномену проявлятися і як частка, і як хвиля, руйнувала аристотелевську логіку. Форма частки має на увазі сутність, укладену в малому обсязі або в кінцевій області простору, тоді як хвиля розсіяна і поширюється по величезних областях простору. Це знайшло своє вираження в новому логічному висновку, який Нільс Бор назвав “принципом додатковості”. Квантова фізика, таким чином, запропонувала нову модель Всесвіту, що різко контрастує з моделлю класичної фізики.
За багато років досліджень учені визначили 4 поля, що пояснюють усе, що відбувається у Всесвіті. Фізики відкрили, що різні елементарні частки взаємодіють між собою за допомогою чотирьох основних сил – це електромагнітна сила (або електромагнетизм), сила слабкої між’ядерної взаємодії, сила сильної між’ядерної взаємодії і гравітаційна взаємодія. Це чотири фундаментальні сили. В міру розвитку теоретичної фізики почалося об'єднання теорій цих взаємодій. Так виникла єдина теорія електромагнітної і слабкої взаємодії – електрослабка взаємодія. За створення цієї теорії С. Вайнберг, А. Салам і П. Глешоу одержали Нобелівську премію. Пізніше вдалося об'єднати теорію електрослабкої і сильної взаємодій – так зване “велике об'єднання”.
У 90-х роках ХХ сторіччя було відкрито п'яту фундаментальну взаємодію – інформаційну. Її проявом виявилися торсіонні полюси, що виступають носієм інформації в Тонкому Світі. Це відбулося завдяки тому, що російському фізику-теоретику Г.І. Шипову вдалося обґрунтувати концепцію фізичного вакууму, поставивши крапку наприкінці майже вікових досліджень учених зі світовим ім'ям. З відкриттям п'ятої взаємодії вдалося створити Єдину Теорію Поля, що переросла в теорію фізичного вакууму. Поле – особлива форма матерії, що пов'язує частки речовини в єдині системи і передає з кінцевою швидкістю дії одних часток на інші [1, с. 22]. У витоків ідеї побудови єдиної теорії поля стояв А. Ейнштейн.
Це відкриття дозволяє ще глибше проникнути в будівлю природного закону. Так, у міру виходу на більш поверхневі рівні природного закону, ми бачимо всі об'єкти зовсім окремими один від одного. Але якщо йти до більш глибинних рівнів, то можна знайти, що все взаємозалежне в цих полях. На більш глибоких рівнях вони все більше й більше поєднуються та досягають найглибшого рівня, безмежного чистого поля нескінченності, що учені називають Єдиним полем усіх законів природи. Хоча це поле не виявлене, воно нескінченне. Воно існує поза простором і часом і в той же час забезпечує порядок у житті всього Всесвіту. З нього бере початок усе різноманіття світобудови. Спочатку виникає вібрація, поле починає активізуватися і вібрувати. Воно створює хвилі, що називають квантовими або енергетичними хвилями, потім ці коливання сприймаються як частки. Частки поєднуються і стають атомами, що поєднуються в молекули, а ті, поєднуючись, формують клітини, органи, організм, увесь Всесвіт.
Сучасною фізикою було відкрито, що Єдине Поле є полем повної самовзаємодії, тобто воно звертається до самого себе і пов'язане кільцевим зв'язком із самим собою. Ця властивість і багато інших характеристик привели вчених до висновку, що це поле чистої свідомості, тому що воно також володіє зворотним кільцевим зв'язком із самим собою. Властивість кільцевого зворотного зв'язку або самоспрямованість свідомості дозволяє нам усвідомлювати себе. Властивість самоспрямованості виявлена й у Єдиному Полі, й у свідомості, що дає можливість зробити висновок, що Єдине Поле ідентичне полю чистої свідомості.
Таким чином, результати сучасних досліджень підтверджують знання, що було відоме дуже давно, про те, що матерія – це не першопричина, а результат роботи Розуму Всесвіту, інформації й енергії, тобто це наслідок. Наш матеріальний (фізичний) світ – світ наслідків. Світ причин – у системі інформаційно-енергетичних потоків Всесвіту. Світ першопричин – у Всесвітньому Розумі, що формує інформацію, програмує Всесвітні процеси й реорганізує матерію, потоки якої відповідно до програми реалізують ці процеси. Усе це дозволяє зробити висновок про те, що у Всесвіті є Керуюче Ядро – Розум Всесвіту, тому в ньому існує глобальний порядок. Всесвіт вирощується у суворій відповідності із законами Світобудови під постійним керуванням Всесвітнього Розуму. Саме його людство ще в давнину назвало БОГОМ. Але справа не в назві, справа в суті. Нехай для віруючої людини це буде БОГ, а для інших – це Розум Всесвіту або Вищий розум, що організує початок. У противному випадку був би хаос, а хаос це безладдя на початку процесу і руйнування наприкінці.
У сучасний світогляд величезний внесок вносить теоретична фізика. Цей розділ науки відособлений у ряді природничих наук через його спрямованість убік фундаментального знання. Тому теоретичну фізику розглядають як основну базу, що формує загальнонауковий світогляд. І саме теоретична фізика на головне питання –чи є Бог? – дала відповідь: Бог є! Заява 53 американських учених світового рівня, серед яких чимало лауреатів Нобелівської премії, також чітко поставила крапку у відповіді на це питання. У виданій ними книзі “Ми віримо” наводиться чимало доказів існування Творця, що створив усе, що ми бачимо, і все, що не бачимо і про що поки що не знаємо [18, с. 8].
Навесні 1998 року у Свято-Даниловому монастирі в Троїцько-Сергіївій лаврі зібрався Всесвітній Російський народний синод на чолі зі Святійшим Патріархом Московським і Всія Русі Алексієм II, на якому були присутні найвидатніші представники вітчизняної науки. Відбулися слухання за темою: “Віра і знання: проблеми науки і техніки на межі сторіч”. Уперше була почата спроба дати надійну духовну і моральну опору у вирішенні найскладніших питань, що поставила перед людством науково-технічна революція. Вражає заява, зроблена з трибуни академіком РАН і РАМН Н.П. Бехтеревою: “Усе своє життя я присвятила вивченню найдосконалішого органу – людського мозку. І дійшла висновку, що виникнення такого чуда неможливе без Творця”. На її думку релігія не обмежує глибину наукових знань, але вона накладає моральну заборону на деякі сфери їхнього застосування. Після трьох днів і ночей напруженої роботи вчені і священнослужителі прийняли підсумковий документ Соборних слухань, значення якого важко переоцінити. “Релігійне збагнення світу як творіння Божого не заперечує правомірності наукового пізнання його закономірностей”, сказано в Підсумковому документі.
Пізнавши фізику Єдиного Поля, можна зрозуміти природу Свідомості, Мислення та Колективного розуму. Таким чином, з величезною напругою сил, методом проб і помилок наука підходить до розумінню тих знань, якими володіє езотерика. З цього приводу директор Міжнародного інституту теоретичної і прикладної фізики Академії Природничих наук Росії академік О.Е. Акимов говорить таке: “Усе, до чого зараз підійшла фізика, практично без формул, але в змістовному плані, викладене в давньоіндійських ведичних книгах. Існували й існують два напрямки пізнання природи. Один представлено західною наукою, тобто знаннями, що добуваються на тій методологічній базі, якою володіє Захід, тобто доказ, експеримент і т.п. Інше – Східної, тобто знаннями, отриманими ззовні езотеричним шляхом, у стані, наприклад, медитації. Езотеричні знання не добувають, їх людині дають. Вийшло так, що на якомусь етапі цей езотеричний шлях був загублений, і сформувався інший шлях, надзвичайно складний і повільний. За останню тисячу років, йдучи цим шляхом, ми прийшли до тих знань, що були відомі на Сході 3000 років тому” [2, с. 26] .
Концепція квантової теорії і її філософських додатків сприймалася непросто. Найбільш радикальними з погляду психології, психіатрії і парапсихології є інтерпретації, що припускають ключову роль психіки в квантовій реальності. Автори, що мислять у цьому напрямку, припускають, що розум або свідомість реально впливають або навіть створюють матерію. Фізики зруйнували догму про первинність неруйнівної твердої матерії, що служила підставою механістичного світогляду. У субатомних експериментах матерія дезінтегрується в абстрактні паттерни і форми свідомості.
Ще Н. Бор говорив, що нова фізика повинна містити в собі свідомість, як об'єкт, подібний всім іншим об'єктам фізики. Сучасні автори стверджують, що теорія торсіонних полів дозволяє на основі спінових ефектів роз'яснити проблеми свідомості і мислення, уключити їх як нормальні фізичні об'єкти в загальну картину фізичних уявлень про світ [2, c. 25]. При цьому зроблено висновок, що людський організм у цілому створює своє загальне торсіонне поле. Саме воно є основою всього живого, тому що служить носієм інформації організму в цілому і його клітках про структуру, стан як внутрішнього, так і зовнішнього світу людини. При його допомозі до кожної клітки доносяться всі думки, почуття, бажання, напрямки життєдіяльності людини, її устремління.