2.1.2. Індивідуальна свідомість і головний мозок людини
Наші уявлення про людину до кінця не оформлені. Ми не знаємо, звідки вона з'явилася, що із себе представляє. Д. Радьяр у своїй книзі “Планетаризація свідомості” пише: “Життя залежить значною мірою від енергії, закладеної в матеріальних атомах. Таким чином, коротенько, цілком індивідуалізована людина діє як матерія, як життя і як індивідуалізований розум” [16, с. 176]. Виходить, що життя – це енергія, закладена в матеріальних атомах. Світ життя ми відносимо до клітин і організмів, включаючи людські тіла. Людина є одночасно матеріальним об'єктом, тобто біологічним організмом і великим полем свідомості.
Переконання, що свідомість властива тільки живим організмам і що вона вимагає високорозвиненої центральної нервової системи, складає основний постулат матеріалістичного і механістичного світогляду. При цьому воно розглядається як продукт високоорганізованої матерії – центральної нервової системи – і як феномен фізіологічних процесів у головному мозку. Цей висновок ґрунтується на великому числі спостережень у клінічній і експериментальній неврології і психіатрії, що вказують на тісний зв'язок між різними аспектами свідомості і фізіологічними або патологічними процесами в головному мозку – такими, як травми, пухлини або інфекція. С. Гроф з цього приводу стверджує: “Це , без сумніву, демонструє, що існує тісний зв'язок між свідомістю і головним мозком. Однак вони не обов'язково доводять, що свідомість є продуктом мозку” [6, с. 28].
Протягом довгого часу мозок вважався тим місцем, де живе наш розум, без якого ми не були б розумними істотами. Недавно відкриті факти похитнули це уявлення. Кілька пацієнтів, що позбавилися однієї або й навіть частини другої півкуль головного мозку, зберегли здатність діяти і мислити. Про це ж говорять і хірурги спостерігаючи за безліччю поранених з абсцесами лобових частин головного мозку. Вони, як правило, не супроводжуються скільки-небудь помітними змінами психіки або розладами вищих розумових функцій. Це дає підставу вважати що розум – це невидимий контролюючий центр, а мозок – його фізичний агент і символ. Розум, будучи значнішим і могутнішим за мозок, при певних обставинах приймає на себе й виконує функції мозку, на додаток до своїх власних.
Про це на початку ХХ століття писав В.Ф. Войно-Ясенецький, лікар-нейрохірург і митрополит Лука в одній особі. Йому належить думка, що в людини два види свідомості – звичайна (феноменальна), що використовує п'ять органів почуттів і трансцендентна, що використовує надздібності мозку, найтоншу інтуїцію, ясновидіння, здібності особливого, містичного знання невідомої поки природи. Шкода, що ми не цінуємо власних пророків і покаянно дивуємося, коли їхні геніальні пророкування повертаються до нас “у завидних одягах іноземного визнання”. У своїй богословській роботі “Про дух, душу й тіло”, публікація якої була довгий час забороненою на батьківщині, цей, багато практикуючий лікар-хірург, узагальнив думки сучасників про головний мозок людини і його функцій. Він виклав основні ідеї глибокої життєвої філософії Анрі Бергсона, що проклав зовсім новий шлях до пізнання життя. “Мозок, – говорив А. Бергсон, – не що інше, як щось схоже на центральну телеграфну станцію: його роль зводиться до “видачі повідомлення” або до з'ясування його. Він нічого не додає до того, що одержує. Всі органи сприйняття посилають до нього нервові волокна; у ньому міститься вся моторна система, і він являє собою центр, в якому периферичне роздратування вступає у відношення з тим або іншим моторним механізмом. При незліченній безлічі таких з'єднань мозок має можливість нескінченно видозмінювати реакцію, що відповідає на зовнішнє роздратування, і діє, як свого роду комутатор. Нервова система, і, особливо мозок, не апарат чистого уявлення і пізнання, а лише інструменти, призначені до дії” [8, с. 40].
Як це не дивно, але ці приголомшуючі думки великого метафізика майже цілком збігалися з навчанням про вищу нервову діяльність, створену нашим геніальним фізіологом І.П. Павловим. Можна навіть сказати, що незадовго до І.П. Павлова Анрі Бергсон передбачив чистим філософським мисленням сутність його вчення, побудованого експериментальним шляхом по методу вивчення умовних рефлексів головного мозку. На думку фізіологів діяльність свідомості, тобто психічна діяльність, повинна бути представлена, як колосальна складна система безумовних й умовних рефлексів, що виникли раніше й постійно знову утворюються: як величезний ланцюг сприйнять, принесених рецепторами в мозок і які піддаються в ньому аналізові для вироблення відповідної реакції.
У зв'язку із цим стають зрозумілими слова І.П. Павлова: “З точки зору умовних рефлексів великі півкулі є комплексом аналізаторів, що мають задачу розкласти складність зовнішнього та внутрішнього світу на окремі елементи й моменти, а потім пов'язувати все це з різноманітною діяльністю організму. На мозок, таким чином, покладається грандіозна задача аналізувати всі ці роздратування й відповідати на них відповідними реакціями”. Величезне значення мають дослідження І.П. Павлова і його співробітників в області фізіологічного значення лобових долей мозкових півкуль. Вони вважалися досі найважливішою частиною головного мозку, центрами психічної діяльності, органом мислення, навіть “сідалищем душі”. Але Павлов не знайшов у них “ніяких особливо важливих приладів, що встановлювали б вищу досконалість нервової діяльності”, і кора цих передніх долей великих півкуль, як і всі інші відділи кори, являють собою сенсорну область.
Ці висновки підтверджують і результати сучасних наукових досліджень. Так, у результаті численних експериментів до цікавих висновків прийшов у своїй роботі О.В. Бобров. Він, як і багато інших сучасних учених стверджує, що в основі механізму свідомості лежать польові інформаційні взаємодії, і приводить підстави для такого твердження:
- сучасними науковими методами в корі головного мозку не виявлені центри мислення і пам'яті, а також специфічні структуроутворення, що регулюють функції мислення і пам'яті;
- механізм реалізації мислення і пам'яті невідомий;
- мислення і довгострокова пам'ять не можуть бути реалізовані шляхом поширення нервових імпульсів по нейронних мережах головного мозку, оскільки швидкість переміщення потенціалу дії уздовж нервового волокна і час синаптичної передачі не забезпечують реально існуючу швидкодію механізмів мислення і пам'яті. Така швидкодія при переносі, запам'ятовуванні й витягу з пам'яті нічим не обмежених обсягів інформації може здійснюватися тільки на польовому рівні;
- біологічні системи мають матеріальну основу для реалізації механізму свідомості на польовому рівні. Випромінювання, що виходить з них несе складну інформацію і має торсіонну природу [4, с. 58].
Інформаційно-енергетичне утворення не може у фізичному світі проявитися без матеріального посередника. Таким є головний мозок людини, про це говорить і його хімічний склад. Так, сіра речовина мозку на 81-87 %, а біла на 67-74 % складається з води (інше, в основному, жири, зола складають трохи менше 3 %). Наукою встановлено, що вода найкраще піддається енергетичному впливові і його передачі (енергетичної структуризації і т.п.).
Усі органи почуттів мають такі пристосування, що реагують на найрізноманітніші фізичні стимули (світло, звук, запах, смак, відчуття). Ці стимули вже в органах почуттів перетворюються в енергетичні сигнали, що обробляються в мозку людини (матеріальний аналог свідомості). У відповідних ділянках кори ці сигнали утворюють “банки пам'яті”. Іншими словами інформація записується на матеріальний носій – мозкові структури кори головного мозку. Крім того, вона існує і як інформаційно-енергетичне утворення в польовій формі життя. Із “записаних” матеріальних структур інформація легко зчитується й обробляється. Якщо відповідні ділянки мозку зашкодити, то зникає посередник, і наявну інформацію неможливо відтворити (згадати). Але інформація про це зберігається в енергетичних структурах свідомості і може бути відтворена, наприклад, за допомогою гіпнозу.
Розумовий процес – це особливий енергетичний процес, що йде в протилежних напрямках – з вакууму в тривимірний світ і навпаки. Саме він і представляє “електричний струм”, що змушує “світитися” свідомість кожної людини. У зв'язку з цим людина постійно знаходиться в розумовому потоці, і це нормальний, “робочий” стан людської свідомості. Потрібно зрозуміти, що мозок і інформація, записані на його рідкокристалевих структурах про все наше життя (в основному, банки пам'яті) служать нам усього лише протягом нинішнього життя. З кожним новим життям ми повинні знову напрацьовувати звичайну свідомість. Інформація про попередні життя існує в стиснутому інформаційно-енергетичному вигляді в особливих структурах польової форми життя і легко “пригадується» за допомогою особливих технік (холотропна терапія, гіпноз, діанетика й ін.).
Усе сказане вище дозволяє уподібнити свідомість єдиному полю з енергетичними характеристиками, що унікальні для даної діяльності. Це поле містить таку кількість осередків або людських індивідуумів, предметів і інших складових, котре визначається сумою залучених у цю діяльність понять, дій, переживань. Тому важливою функцією свідомості є – посилати і приймати електричні випромінювання або хвилі думок. Думка – це енергія [12]. З погляду фізики думка відрізняється від випромінювання гігантських радіостанцій тільки величиною потоку. Проте, її можливості незрівнянно більш широкі, тому що жоден видимий об'єкт не може почати своє існування без думки. Невидимий процес мислення передує виникненню видимого результату.
Видимий кінцевий продукт, незважаючи на всю участь фізичних зусиль, є усього лише кристалізацією первісної свідомості, а потім і думки, що втілила цей продукт у життя. Лінкольн Баррнетт підбиває підсумок поглядам філософів й учених від давньогрецького Демокрита до Альберта Ейнштейна в такий спосіб: “…увесь об'єктивно існуючий всесвіт з матерії й енергії, атомів і зірок, існує тільки як конструкція свідомості, спорудження символів, якому додали форму органи почуттів людини”.
Перша електрична лампочка була, у реальному смислі, проявом свідомості Едісона. Якщо говорити точніше, це була проекція його внутрішнього уявлення на навколишнє середовище. Як тільки його сучасники побачили або довідалися про його відкриття, тим самим, усвідомивши його, електричне світло знайшло широке застосування. Таким чином, свідомість є внутрішній попередник зовнішнього прояву або вираження. Використовуючи приклад Едісона, можна сказати, що фізичне вираження індивідуальної свідомості служить, у свою чергу, стимулом зміни свідомості груп людей, а потім і мас, шляхом процесу, який можна назвати перехресним культурним запиленням, що йде за допомогою навчання.
Випромінювання мозку не знають ніяких обмежень у часі і просторі. Телепатичні досвіди, що проводилися всюди у світі, довели, що ні найтовстіша стіна, ні величезна відстань не є перешкодою для думки. Для того щоб перевірити теорію, що всі ми є мініатюрними передавальними і приймаючими інформацію радіостанціями, людям з високим ступенем сприйнятливості думкою посилалися складні повідомлення на великі відстані. Вони розуміли і записували їх з дивною чіткістю. Спеціально навчені або природжені медіуми можуть реагувати на навіювання, передане за допомогою думки на велику відстань таким чином, начебто це їм сказала людина, що стоїть поруч.
З 1950 року доктор В.Х. Тенхаєв з Утрехтського університету (Голландія) і його команда фахівців з телепатії знаходять дітей, що загубилися, зниклі речі, злочинців і домашніх тварин. За даними цього шановного і всесвітньо відомого вченого, деякі з обдарованих людей можуть “бачити” минуле і майбутнє так само ясно, як і сьогодення. Вони можуть описати події, що відбуваються далеко від даного місця і про які ніхто не знає. Вони можуть досить глибоко “знати” людину, яку вони ніколи не бачили, потримавши якусь приналежну їй річ. Вони допомагають своєму урядові розплутувати деякі справи, пов'язані з контрабандою і шпигунством.
Добре відомий вплив людської свідомості на собак й інших тварин. Зафіксовано безліч випадків, коли тварини проробляли величезний шлях, щоб знайти своїх хазяїв. Протягом багатьох років учені спостерігали, як тварини відбивають свідомість своїх власників й інших людей. Є й інші приклади з життя людей, що демонструють цей принцип. Доведено, що біль, який відчуває один із близнюків у результаті операції або нещасного випадку, часто передається в той же самий час іншому близнюку, що знаходиться за тисячі миль і не знає про причину своїх відчуттів.
Ще один відомий феномен – коли двоє або більше людей, що знаходяться в різних місцях, віддалених один від одного, одночасно і цілком незалежно роблять те саме відкриття. Вони просто були налаштовані на ту саму частоту хвиль, випромінюваних і прийнятих мозком. Буває також, що неосвічені люди, неначе з повітря, підхоплюють ідеї або відкривають глибокі істини, що “вислизнули” від так званих “великих мислителів”, чия свідомість була обумовлена ортодоксальними уявленнями. Прикладів цьому також достатньо.
Усе це дозволяє зробити висновок, що свідомість – це нескінченний континуум, що оточує весь наш світ, включаючи всіх людей, тварин і всі об'єкти неживої природи. У цьому гігантському полі хвиль, що рухаються, кожна істота має свою частоту або свою індивідуальність. Академік О.Е. Акимов з цього приводу пише: “Індивідуальна свідомість як функціональна структура містить у собі не тільки власний мозок, але і структурований у виді торсіонної обчислювальної машини фізичний вакуум у просторі біля мозку, тобто є своєрідним біокомп’ютером” [1].
Таким чином, людина складається з двох основних складових: фізичного тіла і свідомості. Те й інше мають дуже складну, але гармонійно налагоджену і збалансовану будівлю. Надалі ми будемо використовувати два значення поняття свідомості. Перше являє собою енерго-інформаційне поле людини, що надалі будемо називати “польовою формою життя людини”. Друге містить у собі суму життєвих проявів і розумову діяльність людини, що надалі буде називатися індивідуальним або звичайним станом свідомості людини. Це життєвий досвід, набутий за одне людське життя плюс звичайна розумова діяльність людини в навчанні, спілкуванні і праці. Звичайний стан свідомості є функцією його головного мозку.
Наша звичайна свідомість формується тим, що ми знаємо. У свою чергу, усі наші знання виникають з пізнання, що відбувається за допомогою наступних процесів:
- навчання (концентрація);
- несвідоме і наслідування;
- слухання;
- відчування;
- інші процеси.
Навіть короткочасний період пізнання змінює запис нашого мозку. Якщо ми чомусь навчилися, то зробили це назавжди, хоча, можливо, не використовуємо це знання або свідомо забули про нього. Тому більш раннє навчання проникає глибше більш пізнього. Наприклад, звичка спілкуватися рідною мовою утруднює оволодіння іноземною мовою. Навіть після того, як набуте уміння використовувати нову мову, людина схильна користуватися більш знайомою мовою, коли контроль з боку свідомості ослаблений. За аналогією підсвідомість відтворює навколишні умови й переживання з дивною сталістю. Це пояснює, чому дитинство впливає на те, ким ми є і що робимо в подальшому житті. Наступне навчання також може мати усталені наслідки.
Пізнання може відбуватися й іншими способами. Коли людина робить відкриття або винахід, вона пробивається до джерела інформації, якого немає в жодній бібліотеці або в жодному записі мозку іншої людини. Очевидно, вона вступає в екстрасенсорний контакт із Вищим Розумом або Абсолютом, що контролює сферу діяльності людей. Усе, що ми осягаємо в нашому оточенні, є зовнішнім результатом якоїсь внутрішньої або невидимої причини. У свою чергу, кожен зовнішній ефект служить причиною внутрішніх змін у нас. Таким чином, ми спостерігаємо чітку взаємодію між людиною і зовнішнім світом.