3.3.3. Аутогенне тренування й техніка його проведення

Одним із джерел зародження ідеї аутогенних тренувань стала давньоіндійська система йогів. Накопичений ними досвід свідчить про тісний взаємозв'язок духовного та фізичного стану людини, а також про можливості за допомогою спеціальних фізичних прийомів і самонавіювання впливати на психіку і фізіологічні функції організму.

Розвиток і впровадження методів аутогенного тренування (АТ) пов'язують з ім'ям німецького психотерапевта І.Г. Шульца. У даний час АТ одержало широке поширення як ефективний метод лікування та профілактики різного роду неврозів і функціональних порушень в організмі. Окрім того виявилося, що воно може служити діючим засобом психогігієни і психопрофілактики, засобом керування станом людини в екстремальних умовах діяльності. У зв'язку з цим уявляється доречним навести слова відомого українського філософа й педагога академіка І.А. Зязюна про те, що аутогенне тренування є “важливим засобом врівноважування почуттєвої сфери. Обставини не визначають наше щастя або нещастя. Важливо, як ми реагуємо на обставини. Саме це визначає наші почуття” [5, с. 74].

В аутогенних тренуваннях використовуються три основні шляхи впливу на стан нервової системи:

Перший і найбільш важливий пов'язаний з особливостями впливу тонусу кістякових м'язів на центральну нервову систему. Відомо, що психічний стан людини певним чином виявляється в характері подиху, у міміці й жестах і накладає своєрідний відбиток на мимовільні рухи людини.

Другий шлях впливу на нервову систему пов'язаний з використанням активної ролі уявлень, почуттєвих образів. Як відомо, почуттєвий образ –досить активний інструмент впливу на психічний стан і здоров'я людини. На цій основі побудовано один із сучасних напрямків у психології, пов'язаний з позитивною мотивацією.

Третій шлях впливу на психофізіологічні функції організму пов'язаний з регулюючою і програмуючою роллю слова. Характер цього впливу визначається значеннєвим змістом слів [4].

Успішне застосування аутогенних тренувань потребує від людини попереднього вироблення певних психічних і фізичних навичок, що представляють собою своєрідну абетку аутотренінгу, що включає керування увагою, оперування почуттєвими образами, словесні навіювання, регуляцію м'язового тонусу й керування ритмом подиху. Аутогенне тренування складається із семи вправ, що послідовно розучуються. Кожна вправа допускає вплив на визначену систему органів або орган. Вони містять у собі:

1) створення установки на відпочинок і розслаблення;

2) глибоке розслаблення рухових м'язів (із навіюванням собі відчуття ваги в м'язах);

3) розслаблення м'язів кровеносних судин (відчуття тепла);

4) формування заспокійливого ритму подиху (відчуття мимовільності подиху, зміни ваги тіла в такт подиху);

5) зняття гіпертонусу з коронарних судин серця (відчуття тепла в лівій руці і лівій половині грудної клітки);

6) активізація процесів, що забезпечують відновлення енергоресурсів організму, зокрема, травних процесів (відчуття глибинного тепла в області живота);

7) усунення гіпертонусу м'язів кровеносних судин мозку (відчуття легкої прохолоди в області лиця).

Усі вправи АТ розучуються послідовно, одна за одною. Вважається, що в середньому одна вправа вимагає дворазових тренувань щодня протягом двох тижнів. До роботи з наступною вправою доцільно переходити тільки при повному засвоєнні попередніх. Вправа вважається засвоєною, якщо відповідне відчуття викликається швидко, переживається чітко і є стійким до внутрішніх і зовнішніх перешкод. Тривалість кожного тренування визначається тим, наскільки розвинута увага до того, що вивчається. Тренування продовжується, поки увага вільна і без вольових зусиль утримується на відчуттях тіла.

У процесі виконання вправ аутогенного тренування мінімізуються енерговитрати на підтримку м'язового тонусу, виключаються з роботи ділянки мозку, що відповідають за усвідомлене відображення навколишнього світу, інтенсивно протікають травні процеси, що в сукупності веде до найбільш швидкого відпочинку і складає основу ефекту “відновлення”.