3.3.5. Молитва як спосіб взаємодії підсвідомості з Вищим Розумом
В історії розвитку людства одне залишається незмінним – віра в Бога. Вона може приймати тисячі різних форм і виражень, мати незліченні назви, але така реальність. Кожний з нас має свої власні аргументи, що доводять або спростовують існування Бога. Але істинно те, що людина завжди мала вроджене почуття сприйняття Бога. Історія не знає жодного народу, що був би зовсім позбавлений віри. Дух людини століттями прагнув до краси, добра й чогось вищого, гідного поклоніння. Навіть втративши Бога, люди шукають абсолютне. Справжній культурний розквіт немислимий без інтенсивного духовного життя. Тому багато людей звертаються до віри в Бога і до молитви, за допомогою якої вони спілкуються з Ним. Віра являє собою такий стан людини, коли вона переконана в існуванні чого-небудь, не ґрунтуючись при цьому на якихось зовнішніх фактичних і формально-логічних доказах, тобто інтуїтивно.
Прагнення духу людського до єднання і злиття з усім вищим спостерігалося за всіх часів, у всіх народів, на всіх ступенях розвитку. Прийшовши для земного життя з вищих світів, дух людський знає свою батьківщину, знає своє походження від Першоджерела і прагне повернутися до Нього. Звідси постійна потреба духу людського злитися в молитві з Першоджерелом усього сущого, щоб почерпнути необхідну для подальшого життя силу. Таке спілкування з вищими силами і вищими світами нашого духу є необхідне для його розвитку і життя, як для фізичного тіла необхідне харчування. Не одержуючи такого харчування дух завмирає, також як завмирає тіло, не одержуючи харчування тілесного.
Молитва є зліт розуму й серця до Бога, що виражається в зовнішніх побожних знаках, наприклад, у проголошенні слів, зображенні хресного знамення, поклонінні Богові. Саме під час молитви в людині розкриваються небачені раніше духовні резерви, завдяки яким людина одухотворяється, енергетизується, розкриваючи в собі фізичні резерви. На підтвердження можна навести безліч прикладів того, як умираючий, повіривши у свої сили, починає виявляти енергію, волю до життя, і це виявляється необхідним і достатнім для того, щоб він вижив.
“Просіте й одержите!”, – говорив Господь. І ще: “По вірі дане буде вам!” Допомогти можна людині тільки в умовах власної молитви. Без молитви, без віри не допоможе навіть Господь! Наші думки енергетичні, це вид більш організованої матерії. Відомо, що добрі думки лікують. Розуміти це потрібно буквально. Людина, що молиться, генерує енергію, що релаксує нерви, судини, “умиротворює” аж до клітинного рівня весь організм, трансформує його на свій позитивний лад. На таку людину й через неї від Бога йде енергія, що захищає від шкідливих впливів її саму й усіх, хто приходить до неї з позитивним настроєм.
Для того, щоб молитва виконала своє призначення – вона повинна бути постійною. Постійна молитва, – писав богослов А. Клизовський, – як словесна, так і уявна, як взагалі всяке слово і всяка думка, створює в астральній сфері постійну вібрацію, яка залежно від вкладеного в молитву змісту, створює з еластичної матерії астрального плану мислеобраз – жива істота, натхнена тією ідеєю, що вкладена в словах або думках молитви [7]. По цьому мислеобраз визначається як прохач, так і сутність його молитви, а також те, наскільки вона заслуговує виконання.
Бувають молитви випадкові, але настільки сильні, на які майже негайно надходить відповідь у вигляді тієї або іншої допомоги. Відбувається це тоді, коли людина стоїть на краю прірви. Якщо вона зуміла в такий момент звернутися до Вищих Сил із криком розпачу, із усім вогнем свого серця, і якщо даний небезпечний момент не входить у зрілу карму, що повинна виповнитися, виходить майже негайна так звана чудесна допомога, що з'являється невідомо звідки. Розповіді й описи таких випадків відомі багатьом, вони завжди більшістю людей розглядаються як диво. Таке диво створює могутня вібрація і яскравий мислеобраз, створений напруженим станом серця в годину небезпеки, що виразились у сильній і гарячій молитві, зі сподіванням, вірою і надією на вищу допомогу, і звичайно, вона приходить.
Бог має потребу в нашій праці. Ми покликані помічники і співробітники Сил Світла в проведенні ними на нашій планеті плану еволюції. Кожний з нас має визначену задачу і визначене призначення. Кожний з нас, у залежності від своїх індивідуальних здібностей і властивостей, поставлений на таке місце, на якому він може бути найбільш корисним. Більш-менш сумлінним виконанням свого обов’язку ми заробляємо більшу або меншу кількість милості у Бога, але вони в жодному разі не є результатом наших прохань і молитов. Є ж люди, що ніколи не моляться і, проте, вони теж не позбавлені милостей, тому що праця є їхня молитва.
Якщо ж людина свідомо працю перетворює у велике служіння Вищим Силам і на виконання свого обов'язку дивиться як на співробітництво з Ними, на благо всього людства і на користь еволюції, то її постійна праця, сумлінно, охоче і з любов'ю виконувана, є її постійною молитвою. Для перетворення своєї щоденної праці на молитву, на велике служіння Вищим Силам, потрібна лише розвинута свідомість. Треба змінити свій погляд на свою звичайну роботу і дивитися на неї, як на радісну можливість зробити бажане Господу, що бачить нашу роботу і нашу ретельність до неї. Лише така праця, піднімаючи якість самої роботи, сприяє як удосконалюванню людини, так і еволюції всього життя. Відомо, що найтяжча праця, що виконується охоче і з любов'ю, стає легкою і приємною, і навпаки, легка праця перетворюється на каторжну, якщо немає любові до неї і є примус. Постійні праця і молитва створюють необхідний для нашого удосконалювання ритм і підтримують зв'язок з Вищим Світом.
Мистецтво молитися, одне з найважчих мистецтв, цілком доступне лише духовно розвинутій людині. Заучені слова молитов, механічно повторювані без участі в цьому вищої людської свідомості та серця, будуть бездушною механікою й жодних результатів не принесуть. “Молитва в дусі й істині” є молитва серця.
Молитва повинна бути чистою, тому що тільки чиста молитва доходить. Ніякі нечисті бажання й егоїстичні прагнення не можуть бути мотивом молитви. Молитва повинна бути радісною. В Учінні сказано: “Умій знайти радість звертання до Творця”. Це умова початку духовного розвитку людини. Людина, що навіть вже усвідомила необхідність молитви, спочатку молиться, примушуючи себе до цього. Поступово це переходить у неї в почуття обов’язку і, лише згодом, у міру духовного розвитку, знаходячи в молитві заспокоєння від тривог, людина навчається звертатися до Творця не по необхідності, а саме радісно, як син до улюбленого і люблячого батька.
Для того щоб молитва досягла своєї мети, вона повинна бути зосередженою. Не можна молитися, коли розум зайнятий іншими думками, це розуміє всякий. Для того щоб зосередитися, зібрати свої думки і звести свій розум у серце, необхідно попереднє, протягом декількох хвилин, мовчання, що діє надзвичайним чином на душу людини. Зосереджене мовчання групи в кілька людей має величезну магічну силу. Тоді люди вступають у спілкування з невидимим світом і можуть одержати від Благих вісників благі укази.
Молитва може бути порівнянна з магнітом. Дія молитви напружує серце і притягає з простору кращі думки. Антипод молитви лихослів'я. Воно бентежить і бруднить простір. Упасітесь від лихослів'я. З давніх часів люди знали про велике значення слова, і тільки зараз наука підтвердила і пояснила нам, чому слова світлої молитви, наповнені вірою, надією і любов'ю, приносять здоров'я і порятунок.
Молитва гарна повсякчас, але є два терміни зміни струмів, коли звертання до Вищого Світу особливо бажано: при сході сонця і після заходу. Крім того, відходячи до сну, доречно воззвати до Вищого Світу. Сон досі не пізнаний наукою. Ідея відпочинку примітивна. Якщо кожній дії передує духовний акт, то такий незвичайний стан, як сон, повинен бути особливо відзначений. Люди майже половину життя довіряють себе у Світ незримий.
Коли людина молиться, то вона за церковною християнською традицією осіняє себе хресним знаменням. І цей жест, зрештою, у нашому серці, у нашому організмі навіть, у нашому тілі, у пам'яті нашого тіла тісно пов'язується з молитовною зосередженістю і станом. От саме тому, коли людина хоче помолиться (або в неї якийсь важкий настрій, або вона боїться чогось) і вона перехреститься, то і цей жест починає допомагати їй зібратися й зробити внутрішній крок [10, с. 132-133].
Виходячи зі сказаного, можна зробити такий висновок. Молитва заповідана самим Ісусом Христом. Отже, під час читання молитви йде звертання до Бога, відкриваються серця для впливу Божого Але щоб благодать Божа могла наповнити серце, і воля Божа стала зрозумілою, необхідно усунути перешкоди, що стоять між людиною і Богом. Ці перешкоди звичайно створюють самі люди, порушуючи Заповіді Бога.