10. Труднощі спілкування
Цілком природною уявляється та обставина, що кожна людина є унікальною і неповторною. Тому у різних людей складаються різні, а інколи й протилежні враження про одне й те ж явище, формуються різні погляди на, здавалося б, один і той же предмет. Тим більш зрозумілими виглядають істотна розбіжність прагнень та інтересів людей, виявлення різних підходів до вибору шляхів розв’язання тих чи інших проблем. В той же час ускладнення змісту людської діяльності та відповідна необхідність спілкуватися і співпрацювати в процесі спільного її виконання, взаємообумовленість її кінцевих результатів від дій багатьох працівників та інших людей зумовлюють у кожного потребу пошуку порозуміння, пошуку спроб дійти якоїсь спільної, загально прийнятної точки зору.
Однак на шляху такого цілком природного і надзвичайно поширеного феномена, як спілкування, часто виникають певні труднощі, природа і механізми прояву яких далеко не завжди стають зрозумілими співбесідникам. Причинами деяких з цих труднощів є так звані бар’єри порозуміння, детально розглянуті у попередньому розділі. Інші труднощі можуть мати своїми причинам наявність певних розбіжностей і суперечностей інтересів чи прагнень партнерів або ж психологічних відмінностей між ними. (різні темпераменти, характери, потреби, установки тощо). Зовнішніми проявами наявності цих чинників стають виникнення певної напруженості у відносинах, суперечки, дискусії чи навіть конфлікти.
Якщо подібні моменти виникають під час ділової бесіди, не слід сприймати їх як щось фатальне, як неможливість досягнення бажаного результату бесіди тощо. Слід усвідомити, що ці суперечності викликані цілком природними відмінностями між вами і вашим співрозмовником – відмінностями психологічними чи різними поглядами на обговорювану проблему, різними інтересами стосовно неї та різними підходами до можливості та шляхів її розв’язання. Тому доцільно вступити в дискусію, яка й дасть змогу виявити справжні наміри, прагнення та інтереси кожної із сторін.
Однак необхідно пам’ятати, що дискусією треба управляти, бо вона як може бути плідною, так і здатна завести співрозмовників далеко від обговорюваного питання. Тоді час витрачатиметься не на вирішення проблеми, а на пусті розмови навкруги неї. Для того, щоб уникнути подібного положення, слід чітко усвідомлювати, які питання можуть підлягати обговоренню, а що вимагає безпосередньої практичної реалізації, і обговорювати треба тільки шляхи, спроби чи форми реалізації, а не саму її доцільність.
Дуже важливо зафіксувати для себе той момент ділової бесіди, коли дискусія виходить з-під вашого контролю і перетворюється у суперечку. Звичайно це означає відсутність згоди сторін з приводу можливості досягнення мети бесіди. Однак суперечка може виникнути й тоді, коли учасники бесіди згодні у головному, але виникає розбіжність точок зору стосовно деталей. Слід пам’ятати, що в кожній суперечці є ініціатор, який запропонував щось неприйнятне для іншої сторони, і опонент, який висловив незгоду зі сказаною тезою. Увесь подальший результат бесіди залежатиме тепер від опонента. Дійсно, якщо він наполягатиме на своїх аргументах, ініціатор має шукати докази правильності свої позиції.
Якщо ініціатор бачить в цій позиції, в міркуваннях та аргументах опонента слабкі місця, він відшукує переконливі, на його погляд, контраргументи. У такому разі нерідко ініціатор і опонент міняються місцями, і тоді суперечка звичайно може загострюватися. Періодична зміна позицій “ініціатор-опонент” здатна завести суперечку в глухий кут. Для збереження ж її плідності, на думку М.М. Обозова і Г.В. Щокіна слід дотримуватися певних правил [29].
По-перше, на початковому ж етапі суперечки один з учасників повинен обмежити предмет дискусії. Справа в тім, що невизначеність предмету та перехід від конкретного предмету до узагальненої їх сукупності істотно утруднює дискусію.
По-друге, для управління процесом суперечки слід обов’язково враховувати міру можливого емоційного включення дискутантів. Тому, хто є емоційно нестійкім, важче регулювати напруженість процесу виявлення позицій, отже той, хто є більш стабільним, повинен час від часу “охолоджувати” його. При цьому не слід забувати й про можливість того, що спокійна манера ведення бесіди може викликати небажаний ефект роздратування емоційно нестійкого співбесідника. Подібні люди здатні вбачати у спокої демонстрацію байдужості й неповаги. Стосовно ж суперечок між двома емоційно нестійкими партнерами взагалі слід визнати їх безплідними, і в подібних ситуаціях їм обов’язково потрібен третій, хто б виконував роль своєрідного арбітра.
По-третє, бажано знати і враховувати також рівень загальної і професійної культури співбесідника, рівень глибини знання ним предмета бесіди. Завжди більш плідною є суперечка фахівців однакового рівня професійної підготовленості, особливо якщо вони при цьому ще й дотримуються правил ведення дискусії.
Взагалі ж не слід вважати суперечку, яка може раптом виникати в процесі ділової бесіди, чимось зайвим і непотрібним, марною втратою часу. Навпаки, за умови дотримання культури бесіди і правил ведення дискусії, такі суперечки можуть допомогти виявити нові точки зору, які ламають усталені стереотипи і стандартні уявлення, відкривають можливості плідного пошуку нових підходів до роз’язання складних проблем. Крім того, дискусія і суперечка, за словами М.М. Обозова і Г.В. Щокіна, “емоційно заряджають учасників, і це надає їм сили для пошуку нових шляхів розв’язання різноманітних виробничих, господарських, наукових, управлінських завдань”. На думку авторів, “суперечки можуть бути конструктивними і стимулювати творчу діяльність, розширяти й поглиблювати знання предмету” [29, с. 134-135].
Однак не слід і переоцінювати значення дискусій і суперечок. Дійсно, досить часто вони мають деструктивний характер, призводять справді до марної витрати часу, інтелектуальних, емоційних і фізичних сил співрозмовників, до заплутування обговорюваної проблеми, ускладнення можливостей конструктивного її розв’язання. Це відбувається в тому разі, коли суперечка перетворюється на своєрідну самоціль, на прагнення хоча б одного із співбесідників будь-що довести свою правоту, досягти особистого успіху в бесіді без урахування інтересів і позиції партнера, або продемонструвати свою логіку, артистичні та ораторські здібності.
В такому малопродуктивному випадку звичайно досить швидко предмет дискусії виявляється забутим, а сама вона зосереджується на взаємній критичний (і не завжди достатньо толерантній) оцінці співбесідниками (партнерами їх називати в такому разі вже уявляється недоречним) один одного, їхніх особистісних, професійних, інтелектуальних, характерологічних рис і якостей. Якщо при цьому ще й підвищується тон розмови і виявляється неможливим перевести її у конструктивний напрям, вважайте, що бесіда не досягла бажаних результатів і її слід закінчувати. Характерною ознакою подібної ситуації стає вживання не припустимих висловлень, виявлення неповаги до співбесідника, спроби образити один одного тощо.
Навіть у випадку подібного перебігу подій пам’ятай та, що сьогоднішньою бесідою життя не кінчається, що вам ще, цілком можливо, доведеться спілкуватися і вести справи з цією людиною, тому завжди завершуйте бесіду висловленням жалю, що цього разу не вдалося дійти згоди, і сподіванням на подальшу плідну співпрацю в майбутньому.
Взагалі ж випадки виникнення дискусії чи суперечки не слід вважати непереборними труднощами ділового спілкування. Вони здатні бути досить конструктивними і стимулювати творчу діяльність співрозмовників у напрямку пошуку взаємно прийнятного вирішення проблеми. Конструктивною суперечка буде в такому разі, коли співрозмовники орієнтовані не на досягнення односторонньої переваги при повному ігноруванні інтересів і прагнень партнера, не на особисті амбіції та критичну оцінку особистості співрозмовника, а на співпрацю в ім’я досягнення позитивного результату обговорюваної справи. В такому разі дискусія чи навіть суперечка стає плідною, оскільки збільшує кількість можливих варіантів розв’язання проблеми і створює поле для роздумів.