1.1. Поняття і види інвестицій
Суспільні відносини, що виникають у результаті здійснення інвестування, досить складні та різноманітні. І саме це викликає певні труднощі у визначенні економічного та правового змісту поняття «інвестиції», що призводить до різного їх тлумачення. Саме слово «інвестиції» англійського походження і означає «капіталовкладення». Таким чином, «інвестиції» та «капіталовкладення» розглядаються як синоніми.
Зарубіжні та більшість вітчизняних економістів розглядають інвестиції як довгострокові вкладення капіталу в різні галузі та сфери економіки, інфраструктуру, соціальні програми, охорону навколишнього середовища як у даній державі, так і за кордоном, з метою розвитку виробництва та отримання прибутку[1].
У ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» наведене таке визначення інвестицій: «Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект». Це визначення, у цілому, відповідає міжнародному підходу до інвестиційної діяльності як процесу вкладення ресурсів (благ, майнових та інтелектуальних цінностей) з метою отримання прибутку, доходу, дивідендів (соціального ефекту) у майбутньому. Тобто інвестор відмовляється від задоволення своїх поточних потреб із розрахунку на очікуване задоволення їх у майбутньому, але вже в більшому розмірі.
Відповідно до ст. 326 Господарського кодексу України інвестиціями у сфері господарювання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об'єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту.
У п. 28 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» наведене дещо інше, вужче поняття інвестицій: як господарської операції, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав і цінних паперів в обмін на кошти або майно.
У юридичній та економічній літературі здійснювалися і робляться спроби дати визначення поняття «інвестиції». Так, А. Бо- гатирьов визначає інвестиції як продуктивні витрати, тобто витрати, спрямовані на відтворення життя, матеріальних і духовних благ як необхідних умов життя людини в суспільстві[2].
Проблема визначення змісту інвестицій, як в юридичній, так і в економічній літературі, зумовлена їх складністю і наявністю багатьох форм та видів інвестування. Більшість із них визначають якість, окремі риси економічного та правового змісту інвестування. Під інвестиціями також розуміють фінансування, яке забезпечує створення або розширення постійної участі в діяльності підприємства, завдяки якій інвестор може здійснювати певною мірою, управлінський контроль над нею; операції з налагодження зарубіжного виробництва, у результаті яких установлюється контроль над процесом прийняття рішень в іноземній філії. При цьому, крім матеріальних і фінансових ресурсів, за кордон переказуються такі специфічні активи, як технічна компетенція управляючих філії; операції компанії, які здійснюються за кордоном з метою створення чи розширення філій, а також участі в нових чи існуючих за кордоном компаніях, які надають інвестору право контролю над цими компаніями, тощо. Таким чином, у світовій практиці під прямими іноземними інвестиціями розуміють капіталовкладення за кордоном, які передбачають отримання прибутку і певний контроль інвестора за підприємством, у яке вони вкладені[3].
При здійсненні інвестиційної діяльності особливого значення набувають форми та види інвестицій, від яких залежить правовий режим суб'єктів інвестиційної діяльності, оподаткування, митний режим, дивідендна політика та багато інших чинників. А тому проблема класифікації інвестицій має як теоретичний, так і сугубо прикладний характер. Але, на думку окремих авторів, на сьогодні такої чіткої класифікації в чинному законодавстві України немає[4]. Аналогічну думку висловлює і О.М. Він- ник. Автор пов'язує поняття інвестицій із поняттям власності, оскільки інвестиції передбачають також право володіння, користування та розпорядження рухомим і нерухомим майном, що вкладається в об'єкт інвестування і є результатом інвестиційної діяльності[5].
З метою більш глибокого усвідомлення поняття «інвестиції» доцільно провести їх класифікацію. В юридичній літературі існують різні підходи до класифікації інвестицій.
За видами матеріальних та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти інвестиційної діяльності, розрізняють такі інвестиції:
- у вигляді грошових коштів у національній або іноземній ва люті, що визнається конвертованою Національним банком України;
- у вигляді цільових банківських вкладів;
- у вигляді корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді господарських товариств та інших господарських організацій корпоративного типу);
- у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;
- у вигляді рухомого і нерухомого майна (будинків, споруд, устаткування та інших матеріальних цінностей) та пов'язаних з ним (цим майном) майнових прав;
- у вигляді майнових прав, інтелектуальної власності;
- у вигляді сукупності технічних, технологічних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виро бничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);
- у вигляді грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, у т.ч. гарантовані першокласними банками та такі, що мають вартість у конвертованій валюті;
- у вигляді прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів;
- у вигляді інших цінностей відповідно до законодавства України.
За джерелами інвестування інвестиції поділяють на внутрішні, тобто такі, участь у яких беруть лише вітчизняні інвестори, зовнішні (іноземні), тобто такі, які здійснюються виключно іноземними інвесторами, спільні — за участю вітчизняних та іноземних інвесторів. Іноземні інвестиції відрізняються від внутрішніх тільки одним - іноземним походженням капіталу. Але, за законодавством, іноземна інвестиція кваліфікується не за її іноземним походженням, а за іноземним походженням інвестора, і це положення закріплене як у ст. 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування», так і в Положенні про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій (затверджене Постановою КМУ від 07.08.1999 р. № 928). Проте деякі автори вважають, що це положення є теоретично необгрунтованим, оскільки при здійсненні інвестиційної діяльності першоосновою є інвестиційні цінності та об'єкти інвестування, а не суб'єкти інвестиційної діяльності1.
Іноземні інвестиції можна поділити на інвестиції у вигляді позик чи кредитів (позичковий капітал) та на інвестиції у вигляді прямих чи портфельних інвестицій (підприємницький капітал).
За формою вивезення капіталу A.B. Омельченко поділяє інвестиції на:
- інвестиції у формі позичкового капіталу (позики містам, урядам, банкам і т.д.);
інвестиції у формі виробничого капіталу - створення за кордоном промислових підприємств, скуповування вже існуючих, скуповування акцій;
- інвестиції у формі вивезення торгового капіталу - для будівництва торговельних підприємств, складських приміщень І Т.Д.
За формами власності можна виділити дві великі групи інвестицій: державні та недержавні. Під державними інвестиціями розуміються позики, кредити, які одна держава чи група держав надають іншій державі. У цьому випадку йдеться про відносини між державами, які регулюються міжнародними договорами і до яких застосовуються норми міжнародного економічного права. Але можливі також випадки, коли інвестиції державі надають приватні установи. Під приватними інвестиціями розуміються інвестиції, що надаються приватними фірмами, компаніями чи громадянами відповідним суб'єктам. Ця класифікація наведена для іноземних інвестицій1. Деякі автори, поділяючи інвестиції на державні і приватні, керуються іншими міркуваннями. До недержавних відносять приватні та колективні, а до державних — також комунальні, пояснюючи це тим, що, хоча Законом України «Про власність» визначено приватну, колективну та державну форми власності, Конституцією України передбачено ще й комунальну форму власності, а тому слід розрізняти саме ці два види. Це обумовлене тим, що інвестиції приватної та колективної форми власності мають майже ідентичний правовий режим, на відміну від державних та комунальних інвестицій, які через бюджетне походження та специфіку деяких категорій майна, що не може знаходитись у недержавній власності, мають специфічний правовий режим.
О.М. Вінник, розширивши деякою мірою ознаку, залежно від форм власності, на базі якої функціонує інвестор, і джерел інвестиційних коштів виділяє:
- приватні інвестиції, тобто такі, що здійснюються фізичними і юридичними особами, які не належать до державної та комунальної власності, за рахунок власних або позичкових коштів;
- державні інвестиції, тобто інвестиції, які здійснюються державними суб'єктами господарювання за рахунок державних або позичкових коштів;
- комунальні інвестиції, тобто такі, що здійснюються органами місцевого самоврядування та створеними ними організаціями за рахунок коштів місцевих бюджетів і позичкових коштів;
- змішані інвестиції, тобто інвестиції, які здійснюються інвесторами, що функціонують на різних формах власності.
Розглянуті останні три класифікації особливих зауважень не викликають, оскільки вони засновані на одній ознаці, але використовують різні підходи, і автори, пропонуючи ту чи іншу класифікацію, керуються власними міркуваннями.
За характером і ступенем участі суб'єктів в інвестиційній діяльності виділяються прямі і портфельні (непрямі) інвестиції. Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено такі види інвестицій:
- фінансові інвестиції, під якими розуміються господарські операції, які передбачають придбання корпоративних прав, цін них паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. У свою чергу, фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні;
- прямі інвестиція — це господарські операції, що передбачають внесення коштів чи майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, що емітовані цією юридичною особою. До прямих інвестицій також можна від нести і безпосереднє внесення будь-яких цінностей на підставі інвестиційного договору;
- портфельні інвестиції - це господарські операції, що передбачають придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку (за винят ком скуповування акцій як безпосередньо платником податків, так і пов'язаними з ним особами в обсягах, що перевищують 50% загальної суми емітованих акцій іншою юридичною особою);
- реінвестщії-це господарські операції, які передбачають здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій.
Головною рисою, яка відрізняє прямі інвестиції від портфельних, є те, що інвестор отримує право на участь в управлінні підприємством. Портфельні інвестиції не передбачають безпосередньої участі в управлінні підприємством, а тільки отримання інвестором дивідендів на акції та інші цінні папери. У цьому разі класифікація інвестицій здійснюється залежно від участі в управлінні справами підприємства.
Пряма інвестиція може характеризуватися не тільки прямим внеском в об'єкт інвестування, можливістю приймати управлінські рішення, а й іншими закритими тісними взаємовідносинами між інвестором і реципієнтом.
Портфельні інвестиції так само можуть перетворюватись на прямі, якщо інвестор зможе брати участь в управлінні підприємством. І цей факт залежатиме не від того, купує він акції на первинному чи вторинному ринку, тобто потрапляють кошти безпосередньо підприємству, акції якого він купує, чи фінансовому посереднику, а від того, якою мірою інвестор зможе впливати на орган управління через участь у зборах власників товариства (загальних зборах акціонерів). Це залежить від кількості голосів, що належать інвестору як акціонеру чи пайщику товариства. Контрольний пакет акцій за ступенем диверсифікації останніх може бути різним (від 5-6% до пакету в 50% плюс одна акція). Але, слід зазначити, що в будь-якому випадку інвестиція може вважатися прямою, якщо складає 10% плюс одна акція від загальної вартості статутного фонду. Це пов'язано з тим, що відповідно до чинного законодавства акціонери, які володіють більш ніж 10% голосів, мають право скликання позачергових загальних зборів акціонерів у будь-який час та з будь-якого питання. Щодо поняття «закриті тісні взаємовідносини», які впливають на визначення інвестиції як прямої, то це знайшло своє відображення в ст. 41 Закону України «Про господарські товариства», де зазначено, що в загальних зборах акціонерів з правом дорадчого голосу можуть брати участь і члени виконавчих органів, які не є акціонерами. У цьому разі, якщо керівником товариства виступає представник зацікавленої особи, то вона, навіть не будучи акціонером, зможе проводити на підприємстві свою політику всупереч волі незначних акціонерів.
Крім прямих і портфельних інвестицій, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (п. 28.1 ст. 1) виділяє капітальну Інвестицію, під якою слід розуміти господарську операцію, що передбачає придбання будівель, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, основних фондів і нематеріальних активів, які підлягають амортизації. За цим критерієм можна виділити ще одну групу інвестицій -реальні інвестиції, під якими розуміють вкладення коштів у реальні активи - як матеріальні, так і нематеріальні.
Дещо інший підхід до класифікації інвестицій залежно від участі інвестора в інвестиційній діяльності застосовує О.М. Вікнин. Автор, поділяючи їх на прямі та непрямі, вважає, що до прямих слід віднести ті інвестиції, які здійснюються безпосередньо інвестором, що вимагає від нього відповідної підготовки та професійних навичок. До непрямих належать ті інвестиції, які здійснюються за посередництвом інших осіб - інвестиційних або фінансових посередників1.
Залежно від періоду інвестування виділяються короткострокові інвестиції, тобто інвестиції, строк вкладення яких не перевищує одного року, та довгострокові, тобто інвестиції, здійснення яких перевищує один рік.
Перелік класифікацій інвестицій можна продовжити, але це буде лише деталізацією зазначених груп інвестицій або виділятиме певний напрям здійснення інвестиційної діяльності.
Інвестиційним законодавством визначено форми здійснення інвестицій, а саме:
- часткова участь у підприємствах корпоративного типу, що створюються двома і більше фізичними та (або) юридичними особами;
- створення підприємств, які повністю належать інвестору, чи придбання останнім у власність діючих підприємств повністю;
- придбання не забороненого законодавством України рухомого та нерухомого майна шляхом прямого його одержання або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;
- капітальні вкладення, тобто вкладення коштів у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів;
- придбання самостійно інвестором чи за участю інших фізичних і (або) юридичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів;
- придбання інших майнових прав;
- в інших формах, не заборонених законами України.
[1] Самузльсон П. Зкономика. Вводннй курс. - M.: Прогресе, 1984; Пересада A.A. Основи инвестиционной деятельности. — K.: Изд-во «Либра», 1996. — С. 6.
[1] Пересада A.A. Основы инвестиционной деятельности. — K.: Либра, 1996. — C. 11.
[2] Богатьірев А. Инвестиционное право. - M.: Российское право, 1972. - С. 17.
[3] Омельченко A.B. Інвестиційне право: Навч. посіб. - K.: Атіка, 1999. - С. 11.
[4] Полотай В. Класифікація інвестицій: теоретичний та прикладний аспекти // Предпринимательство, хозяйство й право. — 1999. - № 10. — С. 27.
[5] Вінник О.М. Інвестиційне право: Навч. посіб. - К.: Атіка, 2000. - С. 6.