2.1. Предмет, метод і функції інвестиційного права

Проблема поняття і змісту інвестиційного права протягом три­валого часу була і залишається предметом дискусій серед пра­вознавців. Матеріали цих дискусій дозволяють зробити попе­редній висновок щодо можливості змістовного обговорення цієї проблеми. У цій ситуації навряд чи можливо без усвідомлення змісту вирішити проблему галузевої належності інвести­ційного права. Питання щодо наявності чи відсутності ознак галузі права є надзвичайно важливим, але все ж таки похід­ним з погляду соціально-економічного призначення права та його ефективності.

Зміст інвестиційного права визначається передусім тим об'єктом правового регулювання, на який воно спрямоване, і таким об'єктом, на думку окремих авторів, є інвестиційна діяль­ність і правовідносини, що виникають у процесі її здійснення. Змістовний аналіз поняття «інвестиційна діяльність» (яке було розглянуте в попередньому розділі) дозволяє визначити його місце серед інших близьких і тотожних понять, зокрема, гос­подарської, підприємницької та соціальної діяльності. У за­конодавстві та науковій юридичній літературі розмежу­вання цих понять є досить умовним, на що звертали увагу окремі автори. А на практиці це спричиняє певні труднощі, які пов'язані з віднесенням тих чи інших видів економічної дія­льності до інвестиційних.

Загальна теорія права предметом правового регулювання визначає однорідні суспільні відносини, що виникають у певних сферах суспільного життя. Інвестиційне право має свій предмет правового регулювання; це, на думку одних авторів, інвестиційні відносини, тобто суспільні економічні відносини, що складаються між суб'єктами інвестування щодо вкладення та реалізації інве­стицій^[1] . Інші ж автори вважають, що предметом інвестиційного права є суспільні відносини, які виникають у сфері інвестиційної діяльності, відносини з приводу дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій^[2]. Наведені визначення не містять особливих суперечностей, і автори схиляються до однієї думки щодо визначення кола суспільних відносин, які є предметом правового регулювання. А тому предметом інвестиційного права вважаються суспільні відносини, що виникають між суб'єктами інвестиційної діяльності щодо реалізації інвестицій.

Предмет інвестиційного права має міжгалузевий характер і поєднує в собі як горизонтальні суспільні відносини, що регулюються диспозитивними методами, так і вертикальні суспільні відносини, які регулюються адміністративно- правовими методами. Відповідно метод інвестиційного права має комплексний характер і поєднує в собі елементи як диспозитивного, так і адміністративно-правового методів.

Своєрідність форм правового регулювання становить метод, який містить правові засоби і заходи формування поведінки су­б'єктів інвестиційних правовідносин. Якщо предмет інвести­ційно-правового регулювання відповідає на питання, які суспіль­ні відносини регулюються інвестиційним правом, то метод інвес- тиційно-правового регулювання — яким чином відповідні су­спільні відносини ним регулюються.

Під методом правового регулювання розуміється сукупність способів та прийомів регулювання відносин між суб'єктами, що здійснюються внаслідок особливих властивостей предмета правового впливу. При цьому вважається, що така сукупність притаманна кожній галузі відповідно до характеру суспільних відносин, які обслуговуються даною частиною правової надбудови.

Метод інвестиційного права - це сукупність прийомів і засобів впливу на суб'єктів інвестиційної діяльності (інвесто­рів та учасників інвестиційної діяльності), що характеризу­ється юридичними фактами, з якими пов'язують виникнення інвестиційних правовідносин, правовим статусом їх суб'єктів та розподілом прав і обов'язків між ними, видами санкцій за порушення правових норм та порядком їх застосування. Зазначені юридичні ознаки властиві методам регулювання всіх галузей права.

Метод правового регулювання характеризується складним поєднанням різноманітних способів впливу на поведінку суб'єк­тів, що дає підстави стверджувати про існування в інвестиційному праві не одного, а кількох методів правового регулювання. При реалізації централізованих нормативних актів застосовуються обов'язкові приписи. Однак унаслідок переходу переважно до економічних методів регулювання економікою владні приписи в ряді випадків трансформуються в диспозитивні, рекомендаційні або реалізуються на підставі договору. У ринкових умовах поведінка учасників правовідносин регулюється в більшості випадків шляхом надання суб'єктам права самостійно визначати взаємовідносини з іншими учасниками при здійсненні певного виду діяльності, зокрема, інвестиційної. Підвищення рівня самостійності суб'єктів у здійсненні інвестиційної діяльності відповідно підвищує обсяг застосування таких способів регулю­вання. Втручання в інвестиційну діяльність з боку держави не допускається, за винятком окремих випадків: управління дер­жавними інвестиціями, регулювання умов інвестиційної діяль­ності, а також контролю за її здійсненням усіма учасниками.

Зазначені зміни в регулюванні відносин тлумачаться в пев­них випадках як посилення цивільно-правового методу регулю­вання і розширення сфери застосування цивільного права у вре­гулюванні господарських відносин взагалі й інвестиційних зок­рема. Однак способи регулювання господарської і, відповідно, інвестиційної діяльності взаємопов'язані і складають нерозрив­ну єдність. Посилення однієї сторони призводить до послаблення іншої, що спричиняє порушення цієї єдності. Широке засто­сування дозволу здійснення самостійних дій суб'єктами інвес­тиційної діяльності замість докладної регламентації їх дій і за­стосування диспозитивних засад у виборі поведінки суб'єктів певною мірою не задовольняє державу в особі уповноважених нею органів, особливо у тих відносинах, де публічний інтерес пе­редбачає необхідність владного впливу. Права і свободи окремих суб'єктів інвестиційних правовідносин можуть бути реалізовані за умови виконання визначених законодавством умов. Напри­клад, інвестиційні програми і проекти, що здійснюються із залу­ченням бюджетних коштів, а також коштів державних підпри­ємств, установ та організацій, потребують обов'язкової держав­ної експертизи. Для реалізації інвестиційної політики, спрямо­ваної на соціально-економічний та науково-технічний розвиток держави, здійснюється державне (у тому числі й пряме) регулю­вання інвестиційної діяльності. І тому взаємозв'язок свободи при здійсненні приватних інтересів з владним державним впли­вом там, де йдеться про інтереси держави і суспільства, є харак­терною рисою методу правового регулювання.

Таку думку поділяє більшість учених-правознавців. Зокрема, на думку О.М. Вінник, має місце поєднання приватно-правових (автономних рішень, координації, рекомендацій) та публічно-пра- вових (владних приписів) методів правового регулювання. Пер­ші забезпечують захист приватних інтересів інвесторів (право на самостійність здійснення інвестиційної діяльності; вільне, але в межах закону, використання інвестицій та вільний вибір контр­агентів; розпорядження результатами інвестування на власний розсуд), другі - захист суспільних інтересів у процесі здійснення такої діяльності (законодавче закріплена необхідність дотриман­ня технічних, радіаційних, екологічних, санітарно-гігієнічних, мі­стобудівних, архітектурних та інших вимог під час реалізації інвестицій)¹.

Функції, разом із методом правового регулювання і принци­пами права, становлять правові категорії, які відображають еле­менти змісту інвестиційного права і характеризують його в ці­лому. Відповідно функції інвестиційного права разом із мето­дом інвестиційно-правового регулювання відповідних суспіль­них відносин і галузевими принципами виражають соціальне призначення інвестиційного права, своєрідність форм інвести­ційно-правового регулювання.

Інвестиційне право - це певні напрямки впливу інвестицій­но-правових норм, обумовлені змістом суспільних відносин, що віднесені до предмета інвестиційно-правового регулювання.

Інвестиційному праву властиві такі функції:

- регулятивна - полягає в регулюванні нормами інвестиційно­го права інвестиційних правовідносин;

- охоронна - забезпечує захист порушених прав суб'єктів інве­стиційної діяльності;

- попереджувально-виховна - тісно пов'язана з охоронною і забезпечується нормами, що передбачають відповідальність за порушення інвестиційного законодавства;

- стимулююча - полягає у формуванні необхідної для держави і суспільства поведінки суб'єктів інвестиційної діяльності шля­хом створення матеріальних і нематеріальних стимулів.

Отже, інвестиційне право - це система правових норм, які в результаті поєднання публічних і приватних інтересів регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення інвестиційної діяльності, у тому числі відносини з державного регулювання цієї діяльності з метою забезпечення інтересів держави, суспільства і особи. Необхідність в інвести­ційно-правових нормах виникає внаслідок того, що професійна інвестиційна діяльність торкається інтересів необмеженого кола осіб, які потребують додаткового захисту.