Бібліотека Букліб працює за підтримки агентства Magistr.ua

2.3. Інвестиційно-правові норми

Інвестиційно-правова норма — це загальнообов'язкове, формаль­но визначене правило поведінки суб'єктів інвестиційної діяль­ності, що встановлюється (санкціонується) та забезпечується дер­жавою для регулювання відповідних суспільних відносин.

З метою правильного тлумачення інвестиційного законодавства важливим є правильне визначення виду відповідної норми. А для цього слід провести класифікацію інвестиційно-правових норм.

Класифікація інвестиційно-правових норм здійснюється за різними ознаками. За функціональним призначенням в механі­змі правового регулювання виділяються вихідні правові норми і норми - правила поведінки.

До вихідних (первинних) норм можна віднести інвестицій­но-правові норми, які мають найбільш загальний характер і від­різняються більш високою формою абстрагування, за допомогою яких визначаються мета, завдання, принципи, межі, напрями пра­вового регулювання, а також закріплюються правові категорії та поняття.

Система інвестиційного права побудована таким чином, що найбільш загальні вихідні положення і приписи, які є первинни­ми (початковими) у здійсненні правового регулювання інвести­ційної діяльності, містяться в Законі України «Про інвестиційну діяльність». Вихідні норми, передбачені цим Законом, визнача­ють поняття інвестицій та інвестиційної діяльності, мету інвести­ційної діяльності, суб'єктів, взаємовідносини інвесторів і держав­них органів, а також гарантії та захист прав інвесторів. Крім цього Закону, вихідні норми містяться і в спеціальних інвести­ційних законах, визначаючи поняття, завдання, цілі та засоби ре­гулювання в окремих сферах інвестиційної діяльності.

Вихідні правові норми інвестиційного права неоднорідні за своїм характером, і серед них можна виділити норми-принципи і норми-дефініції. Норми-принципи — це нормативні приписи, які виражають і закріплюють принципи права. Вони є орієнти­ром для встановлення необхідної відповідності цілей і засобів конкретних правових норм законам суспільного розвитку. До норм-принципів можна віднести принцип законності (ст. 6 За­кону України «Про інвестиційну діяльність»), принцип рівності (ст. 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність») та ін. Оскільки відповідно до ст. 1 цього Закону метою інвестиційної діяльності є отримання прибутку (доходу), то вона розглядається як вид підприємницької діяльності, а тому вважається, що прин­ципи, закріплені в ст. 44 Господарського кодексу України, є та­кож принципами інвестиційної діяльності. Законодавче закріп­лення цих принципів у інвестиційному законодавстві підвищує його вплив і сприяє стабілізації законодавства.

Норми-дефініції містять визначення правових категорій і понять. І одним із важливих завдань є законодавче закріплення правових дефініцій. У Законі України «Про інвестиційну дія­льність» наведене визначення понять «інвестиції», «інвести­ційна діяльність», «інноваційна діяльність», «інвестор». У За­коні України «Про режим іноземного інвестування» подано визначення понять «іноземний інвестор», «іноземні інвести­ції», «підприємство з іноземними інвестиціями». У Законі України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» дається визначення спеціальної (вільної) економічної зони. Проте слід зазначити, що деякі визначення потребують уточнення, потребують узго­дження і правові дефініції, що містяться в законах і підзакон- них нормативних актах.

Слід зазначити, що хоча норм-дефініцій в інвестиційному законодавстві небагато порівняно з іншими видами норм, але вони відіграють значну роль у механізмі правового регулювання інвестиційних відносин, оскільки саме вони визначають основи правового впливу.

Значна кількість норм інвестиційного права є нормами, які визначають правила поведінки суб'єктів інвестиційної діяльності: права і обов'язки суб'єктів, умови і міру їх реаліза­ції, види санкцій, які застосовуються до правопорушників, тощо. І саме в таких випадках вихідні правові норми знаходять свій подальший розвиток, деталізацію та конкретизацію. Норми, які визначають правила поведінки за функціональною спрямова­ністю, поділяються на регулятивні та охоронні. Регулятивні норми безпосередньо спрямовані на врегулювання інвестицій­них відносин шляхом надання учасникам цих відносин прав і покладанням на них обов'язків. Охоронні норми вступають у дію в разі невиконання учасниками вимог регулятивних норм і спрямовані на реалізацію санкцій. Охоронні норми містяться в спеціальних законах, які регулюють інвестиційну діяльність. Крім того, до них можна віднести норми інших галузей права, що регламентують застосування кримінально-правових, адмі­ністративно-правових та інших санкцій, тобто норми, які ви­значають негативні наслідки у випадку невиконання приписів регулятивних норм інвестиційного права.

За ступенем загальності інвестиційно-правові норми по­діляються на загальні (притаманні загальній частині інвести­ційного права і застосовуються до всіх або більшості його ін­ститутів) і спеціальні (які стосуваються переважно окремих інститутів галузі). Наприклад, у Законі України «Про інвести­ційну діяльність» загальними є норми, які розкривають зміст понять, визначають умови здійснення інвестиційної діяльності, гарантії прав суб'єктів інвестиційної діяльності, захист інвес­тицій тощо. Загальні норми повинні застосовуватися до окре­мих інститутів інвестиційного права в разі відсутності поси­лань на них у спеціальних нормативних актах, що регламенту­ють той чи інший правовий інститут. Але деякі загальні норми мають узагальнений, абстрактний характер, неповноту, що зни­жує їх практичне значення і є їх суттєвим недоліком. Прикла­дом є ст. 18, 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність». На відміну від загальних норм спеціальні норми - це приписи, які стосуються окремих інститутів інвестиційного права і регулюють не всі, а окремі види інвестиційних відносин. Це норми, які містяться в Законах України «Про режим іноземних інвестицій», «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» тощо.

Серед норм інвестиційного права також виділяються мате­ріальні та процесуальні норми. Реалізація права на інвестиційну діяльність здійснюється в процедурно-правовому порядку. Законодавство передбачає способи і процедуру, порядок реалізації суб'єктами інвестиційних відносин своїх прав, послідовність і зміст дій уповноваженої особи, виконання яких спрямоване на досягнення мети найбільш повного здійснення права. Процесуа­льні норми мають організаційно-процедурний характер, визна­чаючи порядок, форми та методи реалізації матеріальних норм. Деякі процесуальні норми містяться в законодавчих актах. Так, наприклад, Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» визна­чено порядок створення СЕЗ, але переважно процесуальні норми зосереджені в підзаконних нормативних актах (Положення про порядок реєстрації іноземних інвестицій, Порядок визначення продукції власного виробництва підприємства з іноземними ін­вестиціями тощо).

Інвестиційне право обслуговується не однією, а кількома про­цесуальними формами (адміністративно-процесуальною, цивіль­но-процесуальною, господарсько-процесуальною). \ відповідно, до сфери процесуального в інвестиційному праві належить не тільки сфера цивільного судочинства, а й процесуальні форми розгляду справ арбітражними судами, окремими органами державної виконавчої влади (адміністративно-процесуальна процедура). Та­ким чином, процесуальні норми інвестиційного права створюють комплексний правовий інститут, який взаємодіє з матеріальними нормами інвестиційного права та іншими процесуальними нормами, які знаходяться поза межами процесуального регулю­вання інвестиційних відносин.

За методом правового регулювання виділяють імперативні, диспозитивні та заохочувальні норми. Імперативні норми — це обов'язкові норми, які не дозволяють відхилень, диспозитив­ні - надають суб'єктам інвестиційних відносин можливість у встановлених законодавством межах урегульовувати відносини на власний розсуд. Диспозитивність визначається як заснована на законі юридична свобода (можливість, автономність) суб'єкта здійснювати свою правоздатність, суб'єктивні права і обов'язки на власний розсуд. Імперативні норми містять правила, які не можуть бути змінені за угодою учасників правовідносин, а дис­позитивні норми інвестиційного права дозволяють учасникам встановлювати інші правила.

Значну кількість норм інвестиційного права складають ім­перативні норми. І це є виправданим у тих сферах інвестицій­ної діяльності, де має перевагу адміністративно-правовий метод регулювання. Так, у сфері інвестиційної діяльності необхідним є використання імперативних норм на стадіях реєстрації під­приємств з іноземними інвестиціями, здійснення державної екс­пертизи інвестицій, припинення інвестиційної діяльності, пере­важно для регламентації діяльності державних органів, уповно­важених здійснювати певні функції. У цих сферах імперативне регулювання дозволяє посилити захист прав інвесторів. Напри­клад, передбачена ст. 9 Закону України «Про режим іноземного інвестування» імперативна норма: «Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здій­снення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій» — забороняє державним органам реквізувати інозем­ні інвестиції, за винятком зазначених у законах випадків, і ця норма спрямована на захист іноземних інвестицій від необгрун­тованих реквізицій.

Однак наявність великої частини імперативних норм у сфе­рах інвестиційної діяльності, де значне місце посідає також ци­вільно-правовий метод регулювання, є невиправданою, оскільки характерною рисою методу інвестиційного права є перевага дис­позитивних засад. Але інвестиційному праву більшою мірою властива імперативна правова регламентація і внаслідок цього обмеження диспозитивних основ. Особливо це характерно для підзаконних нормативних актів. Норми, які регламентують ін­вестиційні відносини, визначаються зайвою імперативністю, ра­ціональних меж якої ще не знайдено. На наш погляд, пошук шляхів удосконалення цих норм має здійснюватися в напрямі оптимального поєднання двох начал - імперативності і диспози- тивності. Неприпустимі і негативні наслідки може спричинити як недостатня кількість імперативних норм (наприклад, у сфері управління), так і перевага імперативних норм над диспозитив­ними (наприклад, у сфері договірних відносин), що обмежує мож­ливості вільного волевиявлення сторін. Але в цілому необхідне більш широке використання диспозитивної форми регулювання інвестиційних відносин, оскільки вільна поведінка в межах юри­дичних норм об'єктивно необхідна, у той час як жорстка регламе­нтація майнових відносин суперечить природі інвестиційних від­носин як складової підприємницьких відносин.

За формою вираженого припису (характеру регулятивного впливу) інвестиційно-правові норми класифікуються на уповно­важуючі, зобов'язальні і заборонні. Такий поділ стосується тільки норм, які регулюють відносини або наданням прав, або по­кладанням обов'язків, або забороною певної поведінки та ви­значенням відповідальності за порушення.

Більшість інвестиційно-правових норм має уповноважую­чий характер і надає суб'єктам право на здійснення передба­чених ними дій. Ці норми містять дозвіл суб'єктам і оперують словами «мають право» (ст. 7 Закону України «Про інвес­тиційну діяльність»). Чимало норм мають зобов'язальний ха­рактер, закріплюючи обов'язок здійснення певних позитивних дій, вимогу до учасників інвестиційних відносин діяти саме таким чином (ст. 8 Закону України «Про інвестиційну діяльність»), Інвестиційне законодавство містить також забо­ронні норми, які встановлюють вимогу утримуватися від певної поведінки, здійснення певних дій. Хоч заборонні та зобо­в'язальні норми подібні, однак заборонні, на відміну від зобо­в'язальних, передбачають не активні позитивні дії, а пасивну поведінку, їх роль полягає в усуненні небажаних для держави і суспільства явищ, а саме: за допомогою припису не здійсню­вати певних дій. Заборонні норми в законодавстві мають по­двійне тлумачення. В одних випадках у статті є пряма вказівка на заборону певних дій (ч. 2 ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність»), а в інших — у статті наводиться опис забороненої державою дії і встановлюється вид та міра відповідальності за її здійснення (ст. 20 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

За сферою дії інвестиційні норми поділяються на норми за­гальної дії, норми обмеженої дії і локальні норми.

Норми загальної дії — це приписи, якими не передбачено якихось спеціальних умов або обмежень їх дії.

Норми обмеженої дії — це норми, які обмежуються в реаліза­ції різними факторами: об'єктивними, суб'єктивними, територі­альними, ситуаційними, часу. Серед цих норм окремо виділя­ються норми, адресовані спеціальним суб'єктам.

Локальні норми, як і норми обмеженої дії, мають обмежену сферу дії, однак на відміну від останніх діють у межах однієї організацій або її структурного підрозділу і пов'язані з метою та специфікою юридичної особи.

Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+