9.1. Поняття і види підприємств з іноземними інвестиціями
Поширеною формою здійснення іноземних інвестицій є створення підприємств з іноземними інвестиціями. Такі підприємства можуть повністю належати іноземним інвесторам, або останні можуть володіти часткою у підприємствах, створених спільно з українськими фізичними або юридичними особами.
Відповідно до Закону України «Про режим іноземних інвестицій» підприємство з іноземними інвестиціями — це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого становить не менше 10 відсотків.
Частина 2 ст. 63 Господарського кодексу України передбачено, що в разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менше як десять відсотків, воно визнається як підприємство з іноземними інвестиціями. Підприємство, у статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.
На території України підприємства з іноземними інвестиціями створюються і діють у формах, передбачених чинним законодавством України.
Відносини, пов'язані з об'єднанням майна для спільної підприємницької мети, у юридичному плані будуються двояко: як спільна власність певної групи осіб, найчастіше власників без створення ними юридичної особи; як колективна власність, персоніфікована в юридичній особі, що створена тими, хто об'єднує своє майно.
У першому варіанті особа, що передала майно, зберігає за собою всі права власника на це майно і може в будь-який час, якщо інше не передбачено договором про сумісну діяльність, вийшовши з договірного утворення, забрати своє майно в натурі, що може ускладнити і навіть унеможливити подальшу спільну діяльність учасників.
У другому варіанті особа, що передає майно в колективну власність, втрачає речовий зв'язок з ним, позбавляється щодо нього речових прав і не може на свій розсуд витребувати його в натурі без згоди інших засновників цієї юридичної особи. Замість цього учасник колективної власності підприємницького спрямування набуває відносно нового власника зобов'язальні права: отримати свою частку майна при ліквідації юридичної особи, а також при виході зі складу його учасників; отримати дивіденди з прибутку колективного власника; брати участь в управлінні колективними справами і, зокрема, в роботі органів колективного власника та ін.1
Чинне законодавство містить термін «спільні підприємства», а юридична література — також термін «сумісні підприємства». Зокрема, С. Паламарчук обґрунтовує право на існування сумісних підприємств як типу організації промислових і торговельних підприємств, фінансово-кредитних установ. На думку автора, сумісні підприємства є однією з вищих форм міжнародного економічного співробітництва2 . Водночас підкреслюється, що, хоча сумісні господарські організації є єдиним суб'єктом права3, їх правовий стан може регулюватися нормами міжнародного публічного права4.
Але норми міжнародного публічного права регулюють міждержавні відносини, а норми національного законодавства — конкретні відносини, що виникають у результаті сумісного підприємництва в цивільному обігу тієї чи іншої держави. Це підтверджує і сам автор, наголошуючи, що, за загальним правилом, сумісні підприємства підпорядковуються закону країни їх створення. Зміст терміна «сумісне підприємство» тотожний змісту терміна «спільне підприємство». Основу терміна «сумісне підприємство» становить зміст договору про сумісну діяльність, згідно з яким сторони зобов'язані діяти для досягнення спільної господарської мети. Але, висловлена
1 Пронська Г. Право колективної власності у підприємницькій діяльності в Україні // Концепція розвитку законодавства України. — К., 1996. — С. 273.
2 Паламарчук С. Сумісні підприємства - вид юридичної особи // Радянське право. - 1989. - № 2. - С. 62.
3 Вознесенская Н. Смешанньїе предприятия как форма международного зконо- мического сотрудничества. — М., 1986. — С. 29.
4 Коссак В.М. Правові засади іноземного інвестування в Україні. — Л: Центр Європи, 1999.-С. 100.
12 «Основи інвестиційного права України» точка зору сьогодні суперечить положенням ст. 1130 Цивільного кодексу України, відповідно до якої спільна діяльність є діяльністю без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. Відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спільна підприємницька (господарська) діяльність - це діяльність, що базується на співробітництві між суб'єктами господарської діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності і на спільному розподілі результатів та ризиків від її здійснення.
Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спільне підприємство визначене як підприємство, яке базується на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, спільному управлінні та спільному розподілі результатів і ризиків. Закон України «Про режим іноземного інвестування» цей термін не використовує, а визначає підприємство з іноземними інвестиціями. Зазначене підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.
Відповідно до Закону України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків»[1] спільне підприємство — це підприємство, створене для виконання проектів технологічного парку, одним із засновників якого є учасник технологічного парку, а іншими - резиденти чи нерезиденти, внесок яких до статутного фонду становить суму в національній валюті, еквівалентну не менше: для резидентів — 50 000 доларів США, для нерезидентів - 100 000 доларів США.
У науковій літературі підкреслюється, що термін «спільне підприємство» є неточним з юридичного погляду і має подвійне тлумачення:
- як спільне підприємство з участю лише українських партнерів;
- як спільне підприємство з участю, крім українських партнерів, іноземних інвесторів. Тому при розгляді спільного підприємства як організаційно-правової форми сумісного зовнішньоекономічного підприємництва обґрунтовується думка щодо необхідності характеристики його як спільного підприємства з участю іноземних інвесторів[2].
В.М. Коссак, погоджуючись із наведеним міркуванням, відзначає суперечливість висновку щодо змісту терміна «спільне підприємство з участю іноземного інвестора», оскільки спільна підприємницька діяльність може здійснюватися і без участі іноземного учасника[3]. Головними характерними ознаками будь- якого спільного підприємства є об'єднання власності партнерів і розподіл між ними прибутку, а також спільна участь в управлінні даним підприємством. При цьому об'єднанні власності партнерів зумовлюється розподіл між ними виробничого і комерційного ризиків, однак відповідальність за ефективність роботи підприємства залишається колективною[4].
Термін «підприємство з іноземними інвестиціями» за змістом точніше відповідає правовій суті цієї структури, ніж категорія «спільне підприємство», яка є однією з форм здійснення іноземних інвестицій. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про власність» майно, набуте в результаті спільної праці громадян, які об'єдналися для сумісної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними. Водночас у юридичній літературі висловлюється думка про те, що не можна погодитися з тим, що до підприємств з іноземними інвестиціями Закон України «Про режим іноземних інвестицій» відносить лише ті підприємства, іноземна інвестиція в статутному фонді яких становить не менше 10 відсотків. На думку В.М. Коссак, до цих підприємств доцільно відносити всі підприємства, у статутному фонді яких є іноземна інвестиція будь-якого розміру[5].
[1] ВВР. - 1999. - № 40. - Ст. 363.
[2] Аверьянов В. Юридическая памятка участнику внешнеэкономической деятельности в Украине. - К., 1992. - С. 24.
[3] Коссак В.М. Правові засади іноземного інвестування в Україні. - JL: Центр Європи, 1999. - Є. 103.
[4] Александров A.A. Предприятия с иностраннмми инвестициями. — M.: При- оритет, 1997. - Є. 6.
[5] Коссак В.М. Правові засади іноземного інвестування в Україні. - JL: Центр Європи, 1999. - Є. 103.