13.2. Охорона і захист прав суб'єктів інвестиційної діяльності

Нормальний розвиток інвестиційної діяльності передбачає не тіль­ки визнання за суб'єктами певних прав, а й забезпечення їх нале­жної правової охорони. Поняттям «охорона прав» охоплюється вся сукупність заходів, яка забезпечує нормальний хід реалізації прав. Поняття «охорона прав» включає засоби не тільки правово­го, а й економічного, політичного, організаційного та іншого хара­ктеру, спрямовані на створення необхідних умов для здійснення суб'єктивних прав. До правових засобів охорони належать усі заходи, за допомогою яких забезпечується як розвиток інвести­ційних правовідносин у їх нормальному, непорушеному стані (на­приклад, закріплення права та дієздатності суб'єктів, встановлен­ня їх обов'язків), так і відновлення порушених прав та інтересів чи таких, що оспорюються.

Поряд із таким широким розумінням охорона прав засто­совується у вузькому розумінні. І в цьому сенсі йдеться лише про ті передбачені законом заходи, що спрямовані на відновлен­ня або визнання інвестиційних прав і захист інтересів при їх порушенні чи оспорюванні.

Право на захист слід розглядати як передбачену можливість застосування управненою особою заходів правоохоронного хара­ктеру з метою відновлення порушеного чи оспорюваного її пра­ва. Право на захист як реальна правова можливість виникає в набувача регулятивного права лише в момент порушення або оспорювання останнього й реалізується в межах охоронюваних правовідносин, що при цьому виникають. Як і будь-яке інше суб'єктивне право, право на захист включає, з одного боку, мож­ливість здійснення уповноваженою особою власних позитивних дій і, з іншого боку, можливість вимагати певної поведінки від зобов'язаної особи. Право на власні дії суб'єкта інвестиційних правовідносин у даному випадку включає певні засоби впливу на порушника, наприклад, засоби оперативного впливу (операти­вно-господарські санкції). Право вимагати певної поведінки від зобов'язаної особи охоплює, в основному, засоби впливу, що за­стосовуються до порушника компетентними державними орга­нами, до яких ця особа звертається за захистом порушених прав.

Предметом захисту є не тільки суб'єктивні права, а й охоро- нювані законом інтереси суб'єкта інвестиційних правовідносин. Суб'єктивне інвестиційне право та охоронюваний інвестиційний інтерес є дуже близькими правовими категоріями і досить часто збігаються. Але одночасно охоронюваний інвестиційний інтерес в більшості випадків опосередковується конкретними суб'єкти­вними правами, у зв'язку з чим захист суб'єктивного інвести­ційного права передбачає й захист охоронюваного законом інве­стиційного інтересу.

Однак суб'єкти інвестиційного права можуть мати й такі інте­реси, які не опосередковуються суб'єктивними інвестиційними пра­вами, а існують самостійно у формі охоронюваних законом інтере­сів і як такі підлягають захисту у випадку їх порушення. Прикла­дами можуть бути вимога щодо захисту ділової репутації суб'єкта інвестиційної діяльності, про визнання угоди недійсною тощо.

Захист суб'єктивних інвестиційних прав і охоронюваних інте­ресів здійснюється в передбаченому законом порядку, тобто шля­хом застосування належної форми, засобів та способів захисту.

Під формою захисту розуміється комплекс внутрішньо узго­джених організаційних заходів щодо захисту суб'єктивних прав і охоронюваних законом. Існують дві форми захисту:

1) юрисдикцій©, під якою розуміється діяльність уповноважених державних органів щодо захисту порушених чи оспорюваних суб'єктивних прав, її сутність полягає в тому, що особа, права та законні інтереси якої порушені неправомірними діями, зверта­ється за захистом до державних чи інших компетентних орга­нів, які уповноважені вжити необхідних заходів для відновлен­ня порушеного права та припинення правопорушення. У ме­жах юрисдикційної форми захисту прав та інтересів суб'єктів інвестиційного права виділяється загальний (судовий) та спе­ціальний (адміністративний) порядок захисту порушених прав;

2) неюрисдикційна, яка охоплює дії інвесторів та учасників ін­вестиційної діяльності щодо захисту своїх прав і інтересів, які здійснюються ними самостійно, без звернення до держав­них та інших компетентних органів (самозахист інвестицій них прав). Самозахист інвестиційних прав - це форма їх за­хисту, що реалізується у випадках, коли особа, права та інте­реси якої порушено, має можливості правомірного впливу на порушника без звернення до юрисдикційних органів. Інвес­тор чи учасник може використовувати різні засоби самоза­хисту, які повинні бути адекватними порушенню й не вихо­дити за межі дій, необхідних для його припинення. До засо­бів самозахисту інвестора чи учасника можна віднести дії в стані крайньої необхідності, застосування оперативно-госпо- дарських санкцій, відмову здійснити певні дії в інтересах неналежного контрагента та ін.

Під способом захисту розуміються закріплені законом ма- теріально-правові засоби примусового характеру, за допомогою яких здійснюється відновлення (визнання) порушених (оспорю­ваних) прав і вплив на порушника. Як правило, інвестор чи уча­сник, права чи інтереси якого порушені, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. В окре­мих випадках спосіб захисту безпосередньо визначений зако­ном, яким урегульовані конкретні інвестиційні правовідносини. Однак частіше інвестору чи учаснику надається можливість пе­вного вибору способу захисту порушеного права.

Інститут захисту прав й інтересів суб'єктів інвестиційної ді­яльності має комплексний характер, оскільки форми, способи, поря­док правового захисту забезпечуються нормами як матеріального, так і процесуального права. Способи захисту прав інвесторів та учасників здійснюється шляхом визнання прав інвесторів та уча­сників; відновлення стану, що існував до порушення права; припи­нення дій, що порушують право; виконання зобов'язання, зміни чи припинення інвестиційних правовідносин; відшкодування збитків; стягнення неустойки (штрафу, пені) у випадках, передбачених за­коном чи договором; відшкодування моральної шкоди.

Однією з умов забезпечення майнових інтересів учасників інве­стиційної діяльності є заходи цивільно-правової відповідальності, яка покликана забезпечити належне виконання всіма учасниками інвестиційних відносин своїх обов'язків і виконує такі функції:

- стимулююча, яка передбачає спонукання правопорушника до припинення правопорушення та виконання ним обов'язку;

- штрафна, яка полягає в несприятливих майнових наслідках для правопорушника;

- попереджувальна, яка полягає в застосуванні майнової відпові­дальності, коли не тільки усуваються наслідки інвестиційного правопорушення, а й створюються умови для його недопущення в майбутньому під загрозою застосування майнових санкцій;

- компенсаційна, яка полягає у відновленні майнового стану по­терпілого шляхом застосування на його користь компенса­ційних майнових санкцій, які стягуються з правопорушника.

Законом України «Про інвестиційну діяльність» передбаче­но, що при невиконанні договірних зобов'язань суб'єкти інвес­тиційної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, передбачену законодавством України та укладеними договора­ми. Сплата штрафів та неустойки, а також відшкодування запо­діяних збитків не звільняє винну сторону від виконання зобов'я­зань, якщо інше не передбачено законом або договором. Відпо­відно до ст. 10 Закону України «Про режим іноземного інвесту­вання» інвестори мають право на відшкодування збитків, вклю­чаючи упущену вигоду й моральну шкоду, заподіяну їм у ре­зультаті дій, бездіяльності або неналежного виконання держав­ними органами України чи їх посадовими особами передбаче­них законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями.

Форми цивільно-правової відповідальності залежно від сфери їх дії поділяються на загальні та спеціальні. Загальною формою є відшкодування збитків. Відповідно до ст. 224 Господарського ко­дексу України учасник господарських відносин, який порушив го­сподарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської (у тому числі інвестиційної) діяльності, повинен від­шкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтере­си якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійс­нення господарської діяльності другою стороною.

Підставою цивільно-правової відповідальності є наявність складу цивільного правопорушення. Для відшкодування збит­ків, заподіяних інвестору, необхідна наявність передбачених за­коном підстав: наявність (заподіяння) шкоди; протиправна по­ведінка; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

У процесі здійснення інвестиційної діяльності можливі різ­ні порушення з боку безпосередніх учасників інвестиційних до­говірних відносин, органів державної влади й управління, третіх осіб. Таким чином, відповідальність може бути договірною та позадоговірною (деліктною). На думку Д.В. Бобрової, цивільно- правова деліктна відповідальність становить заснований на Ім­перативних нормах цивільного права новий суб'єктивний обо­в'язок правопорушника зазнати впливу заходів державного при­мусу, які включають засудження його поведінки або схилення до суспільне необхідних дій у вигляді обмежень особистого або майнового характеру з метою відновлення порушених абсолют­них правовідносин або відновлення майнового стану потерпіло­го за наявності умов, зазначених у законі^[1].