1.1. Поняття терміну «економіка». Принципи ринкової економіки. Ринкове середовище господарювання підприємств та організацій.

Вивчення будь-якої дисципліни починається з розуміння її суті, визначення предмету і об'єкту дослідження.

У економічному словнику надається декілька варіантів пояснень терміну «економіка»:

Економіка — це сукупність виробничих відносин певної суспільно-економічної формації, економічний базис суспільства.

Економіка — сукупність галузей народного господарства, що забезпечує життєво-необхідними матеріальними благами і послугами головне поле діяльності людей.

Економіка — наукова дисципліна, що вивчає яку-небудь галузь виробничої, господарської діяльності.

Економіка — теорія управління господарством, суспільними господарськими системами різних розмірів (від домогосподарства до загальнолюдського глобального господарства планети Земля), різних видів (натуральне і грошове) і різних епох. Суспільна наука, що вивчає ефективне використання обмежених ресурсів, розглядає питання організації та управління виробництва, розподілу, обміну, збуту й споживання товарів та послуг. За масштабом галузі дослідження економічна наука ділиться на мікроекономіку, що вивчає діяльність фірм, домогосподарств, відокремлених виробництв і держав, і макроекономіку, що вивчає національне господарство в цілому. Економіка підприємства — це наука про ефективність виробництва, шляхи і методи досягнення підприємством найкращих результатів при найменших витратах. Предметом вивчення економіки підприємства є методи і способи раціонального поєднання і ефективного використання всіх елементів виробничого процесу на рівні підприємства..

Економіка, як свідчить історія, одна з найстародавніших наук. Як тільки людина почала використовувати природні ресурси, вона водночас задумалася про їх найбільш раціональне застосування.

Розвиток і ускладнення господарських зв'язків усередині підприємств і між ними, формування місцевих, національних і міжнародних ринків зумовили необхідність наукового узагальнення економічних процесів, що відбуваються на них.

Вперше уявлення про економіку як про науку сформувалися у мислителів старовини - Ксенофонта, Платона, Аристотеля, Катона і ін. Періодом становлення і відокремлення в самостійну наукову дисципліну про економічну теорію вважають ХУІ-ХУІІ століття. З часом були сформульовані функції економічної науки, найбільш суттєві з яких є: пізнавальна, методологічна, практична.

Економічну діяльність у суспільстві здійснюють економічні агенти, до яких відносяться рядові працівники у всіх сферах народного господарства, менеджери, банкіри, власники акцій, облігацій, земельних ділянок, фермери, президенти компаній та ін. Всі вони можуть приймати певні рішення у рамках економічної компетенції і реалізовувати їх в різній формі, різними методами і способами. Приймаючи рішення економічні агенти виходять з об’єктивних, начеб то заданих параметрів. Їм постійно треба вирішувати питання: «Що робити? Як робити? Для кого робити?».

Умовно можна вважати, що всі економічні агенти зайняті у трьох сферах: у домашніх господарствах, на фірмах, у державних економічних органах (вірніше, економічні державні органи виступають як економічні агенти). Результатом діяльності економічних агентів є блага та послуги. Зазначимо, що чим більш розвинуте суспільство, тим більша значущість та питома вага виробництва послуг.

Принципи ринкової економіки. Правила, яких додержується більшість учасників прийнято називати принципами. Основними принципами ринкової економіки є:

1) Вільний вибір видів і форм діяльності означає наявність прав у будь-якого господарюючого суб'єкта (людини, сім'ї, групи, колективу підприємства) на вибір бажаного, доцільного, вигідного виду економічної діяльності і здійснення цієї діяльності в будь-якій формі, що допускається державними законами.

2) Загальність ринку - неминучість проникнення ринкових відносин у всі сфери суспільного виробництва.

3) Рівноправність ринкових суб'єктів з різними формами власності. У ринковій економіці не повинні створюватися “особливі” умови спеціального режиму сприяння за ознакою форми власності, ставлячи у вигідне положення одну з них і в невигідне - іншу.

4) Вільне ціноутворення. При вільному ціноутворенні ціна не підлягає зовнішнім обмеженням. Вона формується в результаті торгу, на основі взаємної угоди між продавцем і покупцем, у результаті взаємодії попиту і пропозиції.

5) Саморегулювання господарської діяльності передбачає, що визначальна роль в управлінні надається економічним, а не адміністративно-розпорядчим методам.

6) Принцип договірних відносин означає обов'язковість їх дотримання всіма сторонами операції.

7) Економічна відповідальність.

8) Самофінансування - самозабезпечення господарюючих суб'єктів всіма необхідними ресурсами.

9) Децентралізація управління і господарська самостійність.

10) Державне регулювання.

11) Конкуренція.

12) Механізм соціального захисту.

Ринкове середовище господарювання підприємств та організацій Загальна характеристика і функції ринку

• Політекономічне поняття ринку

Сфера проявлення економічних відносин між людьми, що виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання.

• Конкретноекономічне поняття ринку

Сфера товарного обігу і зв’язана з ним сукупність товарно-грошових відносин, яка виникає між виробниками (продавцями) та споживачами (покупцями) в процесі купівлі-продажу товарів.

• Роль ринку в забезпеченні життєдіяльності суспільства

Ринок забезпечує органічний зв’язок між виробництвом і споживанням. На ринку виявляються реальні обсяги та структура різноманітних потреб, суспільна значущість виробленого продукту і витраченої на його виготовлення праці, встановлюється співвідношення між попитом і пропонуванням, яке формує певний рівень цін на товари та послуги.

• Основні функції ринку

• Спеціальна: забезпечується рух товарів від виробника до споживача.

• Регулятивно-контрольна: через посередництво ринку визначається: що, скільки, коли, як і для кого виробляти. Внаслідок дії закону вартості та закону попиту і пропонування встановлюються відтворювальні пропорції, оптимізується розподіл ресурсів між сферами діяльності, забезпечується контроль за суспільно-допустимим рівнем виробничих витрат.

• Стимулююча: ініціюється виробництво тих товарів, які необхідні споживачам. Через механізм конкуренції ринок активно впливає на розширення асортименту і підвищення якості продукції, вилучення з виробництва застарілих її видів.

Структура, типи та інфраструктура ринку

Таблиця 1.1

Структуризація і види ринків за ознаками_

♦♦♦ Типи ринків з урахуванням поведінки їх суб’єктів

1. Ринок споживачів, тобто ринок окремих осіб і домашніх господарств, які купляють товари або одержують послуги для особистого споживання;

2. Ринок виробників — сукупність осіб і підприємств, які дістають товари для їх використання у виробництві інших товарів чи надання послуг;

3. Ринок проміжних продавців (посередників) — сукупність осіб та організацій, які стають власниками товарів з метою їх перепродажу або здавання в оренду іншим споживачам та одержання прибутку;

4. Ринок державних і громадських установ, які купляють товари і одержують послуги з метою їх подальшого використання у вигляді комунальних послуг або для передачі тим, хто цих послуг потребує;

5. Міжнародний ринок — ринок іноземних покупців, споживачів, виробників, проміжних продавців.

❖ Інфраструктура ринку

♦ Інфраструктура ринку — сукупність організацій (установ), що мають різні напрямки діяльності, забезпечують ефективну взаємодію товаровиробників та інших ринкових агентів, які здійснюють просування товарів із сфери виробництва у сферу споживання.

♦ Основні елементи ринкової інфраструктури:

• комерційні інформаційні центри;

• товарні, фондові і валютні біржі;

• комерційно-кредитні та інші об’єкти;

• транспортна і складська мережі;

• комунікаційні системи.