8.3. Методи калькулювання собівартості продукції
Залежно від характеру виробів і послуг, особливостей організації й технології їх виробництва розрізняють два основних методи калькулювання собівартості продукції:
- метод послідовного підсумовування прямих витрат і витрат, що розподіляються, по видах продукції (позамовна калькуляція);
- метод розподілу (поділу) сукупних витрат по калькульованих об'єктах, заснований на групуванні витрат по процесах (періодах, стадіях, фазах) виробництва (попроцесна калькуляція).
Залежно від прийнятого методу розподілу витрат у теорії й практиці застосовують наступні методи:
- метод загальної калькуляції (розподіл на калькульований об'єкт всіх витрат як змінних, так і постійних);
- метод «величини покриття» (розподіл тільки змінних витрат).
Метод позамовної калькуляції застосовується тоді, коли продукція виробляється окремими партіями чи серіями, або коли вона виготовляється відповідно до технічних умов замовника. У цьому випадку собівартість виробництва одиниці продукції для різних замовлень може бути різною.
Позамовна калькуляція широко використовується виробниками, що працюють на основі замовлень у таких сферах, як друкарська справа, авіаційна промисловість, суднобудування, будівництво, ремонт автомобілів, професійні послуги, машинобудування, меблева та інші галузі промисловості з індивідуальним асортиментом виробів і послуг. Крім калькулювання основної товарної продукції, цей метод використовують при обчисленні собівартості виробів і робіт для капітального будівництва, житлово-комунального й інших непромислових господарств підприємства, при освоєнні нової продукції, при виготовленні нестандартного устаткування й т.п.
При методі позамовного калькулювання виділяються із загальної сукупності витрат на виробництво такі витрати, які можна прямо віднести на об'єкти калькуляції. Інші витрати включаються в собівартість окремих виробів
відповідно до прийнятого методу розподілу непрямих витрат. Для кожного замовлення складається своя відомість калькуляції, де містяться прямі і накладні витрати, що відносяться на даний вид продукції.
При попроцесній калькуляції виробничі витрати групуються по підрозділах або виробничих процесах. Повні виробничі витрати акумулюються по основних статтях витрат, що включають вартість матеріальних і трудових ресурсів і величину заводських накладних витрат. При попроцесній калькуляції загальні витрати на виробництво діляться на кількість планової чи виготовленої продукції в минулому або звітному році. Тому собівартість одиниці продукції (або питома собівартість) - це усереднений показник. Попроцесна калькуляція використовується для підприємств, які виготовляють суцільну масу однакової (однорідної) продукції за допомогою ряду операцій або процесів. Попроцесна калькуляція в основному використовується в таких галузях, як нафтова, вугільна, хімічна, паперова, виробництво електроенергії, будматеріалів, скла і харчових продуктів.
Звичайно вибір того або іншого методу калькулювання в значній мірі залежить від характеристик виробничого процесу і видів виробленої продукції. Крім цих двох методів у практиці планування й обліку використовуються модифікації цих методів при виробництві спільно вироблених (сполучених) продуктів.
"Метод загальної калькуляції" - передбачає розподіл як змінних так і постійних витрат на одиницю продукції. Цим методом користувалися в умовах «командно-адміністративної» системи управління, і дотепер він залишається основним методом калькулювання витрат на вітчизняних підприємствах.
У ринковому господарстві, як вважає більшість західних економістів, перевагу варто віддавати складанню калькуляцій собівартості продукції "методом величини покриття". Суть цього методу полягає в тому, що по окремих видах продукції розподіляються тільки змінні витрати, розраховуються розмір виручки й маржинальний прибуток (власне це і є величина покриття). А в цілому по підприємству розраховуються умовно-постійні витрати, повна собівартість і прибуток.
Економічний зміст "величини покриття" полягає в тому, що його величина є тією частиною виручки від реалізації продукції, яку підприємство, з одного боку, використовує для покриття умовно-постійних витрат, а з іншого боку - по можливості для утворення прибутку. Величина покриття (маржинальний прибуток) ніби-то покриває собою умовно-постійні витрати й прибуток. Коли умовно-постійні витрати менші за маржинальний прибуток, то вироби будуть прибутковими, в іншому випадку - збитковими. Саме цією залежністю обґрунтовується застосування такого терміна, як калькуляція "методом величини покриття".