1.7. Характерні риси та основні принципи загальновійськового бою
Кожний вид бою має свої характерні риси. Однак кожному з них притаманні загальні риси, які характеризують сучасний бій. Це рішучість, висока маневреність, напруженість і короткочасність, швидкі та різкі зміни обстановки, різноманітність способів його ведення, розгортання бойових дій на землі та у повітрі, на широкому фронті, на великій глибині та ведення їх у високому темпі. Ці риси відзначаються застосуванням у бою якісно нових засобів боротьби, особливо ракет різного призначення, великої кількості танків, інших броньованих машин, артилерії, авіації, повітряних десантів, аеромобільних частин і підрозділів, нових засобів протиповітряної оборони і радіоелектронної боротьби; більш досконалих способів ведення бою та операції.
Рішучість бойових дій проявляється у визначенні мети бою та способів її досягнення, в активних самовідданих діях військ, у їх прагненні до кінця виконати бойове завдання за будь-яких обставин, діючи з наполегливістю і впертістю.
Висока маневреність сучасного бою є результатом застосування могутніх засобів ураження, збільшення рухливості загальновійськових частин і підрозділів, завдяки їхній повній моторизації та високому ступеню механізації, а також можливістю відсутності суцільного фронту в обороні та наступі.
Сучасні засоби ураження дозволяють за короткий час завдавати противнику великих втрат, а висока рухливість загальновійськових частин і з’єднань дає можливість швидко використовувати результати вогневих ударів, з ходу атакувати противника і стрімко просуватися вглибину, широко маневруючи силами і засобами.
У минулому маневр військами обмежувався їхнім переміщенням для зайняття вигідних позицій стосовно противника і нанесення по ньому ударів. Тепер його використовують для своєчасного використання військами результатів вогневих ударів; швидкого перенесення зусиль углибину або на новий напрям; подолання зон радіоактивного зараження, завалів, районів руйнувань, пожеж і затоплень; виведення військ з-під ударів противника, заміни частин і підрозділів, які зазнали найбільших втрат або втратили боєздатність.
Високоманевровий характер сучасного бою означає, що затяжні, методичні, розмірені дії військ не лише не відповідають можливостям сучасної зброї і техніки, а й ускладнюють їхнє ефективне використання. Сьогодні перевагу в бойовій підготовці військ віддають пересуванням, маршам, діям з ходу, тобто високодинамічним, рухливим формам бою.
Маневр у бою здійснюють вогнем, силами і засобами. Значно зросла роль маневру силами і засобами повітрям у зв’язку з розвитком авіації.
Напруженість бойових дій зумовлена прагненням і можливостями протидіючих сторін вести рішучі активні бойові дії; використанням у бою великої кількості складних систем зброї великої руйнівної сили; масовими втратами людей, озброєння, техніки і матеріальних засобів; великим психологічним впливом на людей наслідків застосування якісно нової зброї, а також цілеспрямованою діяльністю протидіючих сторін з метою злому волі противника до подальшого опору; безперервним веденням бойових дій вдень і вночі на різних напрямах і в різноманітних умовах обстановки.
Короткочасність сучасного бою визначається могутністю засобів ураження, які використовуються, їхньою швидкою дією, здатністю військ за короткий термін завдати рішучого ураження противнику, стрімко з ходу атакувати і завершувати його розгромлення слідом за вогневими ударами, у високому темпі нарощувати успіх углибину.
Швидкі й різкі зміни обстановки – характерна риса сучасного загальновійськового бою. Вона означає, що бойові дії будуть розгортатися динамічно, з різким переходом від одного виду бою до іншого, зі зміною обстановки під час бою не лише по годинах, а й по хвилинах.
Швидкість зміни обстановки визначається часом, протягом якого відбуваються істотні зміни положення, стану і характеру дій військ протидіючих сторін. Вона залежить від здатності засобів ураження подавити або знищити визначені об’єкти противника за мінімальний час і від швидкості пересування військ.
Різкі зміни обстановки зумовлені якісними змінами складу угруповань своїх військ і військ противника, співвідношенням сил і засобів, радіаційною та хімічною обстановкою, швидким підходом резервів, висадкою десантів, потужними раптовими ударами бойових вертольотів і, як наслідок, різкою зміною способів дій, переходів від одного виду бою до іншого.
Нерівномірність розвитку та осередковий характер бойових дій підвищують значення самостійності частин і підрозділів, які діють на окремих напрямах, ініціативи командирів усіх ступенів, забезпечення проміжків, флангів і тилу своїх військ. Разом з тим ці умови вимагають сміливих дій військ, стрімких проривів углибину, широкого використання охоплень і обходів з метою нанесення ударів у фланг і тил противнику.
Усе це викликає необхідність готувати війська до виконання бойових завдань в умовах надзвичайно швидких і різких змін обстановки, а командирів і штаби – у гранично короткі терміни грамотно реагувати на її зміни, проявляти рішучість, ініціативу, творчість і самостійність.
Різноманітність способів ведення загальновійськового бою також є його новою рисою. Під способами ведення бою, як відомо, розуміють порядок застосування сил і засобів для виконання поставлених бойових завдань. Способи ведення бою, як свідчить історичний досвід, безперервно змінюються й удосконалюються одночасно з розвитком матеріальної бази. Вони залежать також від завдань, поставлених військам, умов виконання, бойових можливостей частин і підрозділів, складу та характеру дій противника та особливостей місцевості.
У минулих війнах спостерігалася відносна постійність способів ведення бою частинами і підрозділами. Вони могли годинами і навіть днями проривати оборону противника або форсувати водну перешкоду.
Застосування в сучасному бою різноманітних засобів ураження, висока динамічність і короткочасність бойових дій, швидкі й різкі зміни обстановки, швидка зміна видів бою викликають необхідність застосування різних способів його ведення. За таких умов підрозділи та частини повинні бути готовими протягом доби вести активні наступальні дії: проривати оборону, форсувати водні перешкоди, громити противника у зустрічному бою, переслідувати його; оборонятися, а інколи здійснювати маневр з метою виходу з бою та відходу.
Кожному виду бою і його різновидам притаманні свої способи ведення бойових дій, свої тактичні прийоми, які також будуть змінюватися залежно від конкретних умов обстановки. Тому для перемоги над противником у сучасних умовах потрібно оволодіти мистецтвом застосування різних тактичних прийомів, настирливо вести пошук, розробляти та оволодівати новими, більш ефективними способами.
Розгортання бойових дій на землі й у повітрі, на широкому фронті, на велику глибину та їхнє ведення у високому темпі стали можливими завдяки різкому зростанню бойових можливостей, далекобійності та ефективності в застосуванні засобів ураження.
Зростання бойових можливостей сучасних підрозділів, частин і з’єднань, зміна характеру оборони та способів наступу, необхідність розосередження військ призвели до збільшення просторових меж і темпу ведення сучасного бою.
Наприклад, якщо в період Другої світової війни стрілецька дивізія Червоної Армії наступала на фронті 1–2 км і обороняла смугу 8–10 км по фронту та 6–8 км у глибину, то сучасна бригада (з досвіду навчань військ НАТО) може наступати у значно більшій смузі (5–10 км, а інколи й більше) та обороняти смугу 10–20 км по фронту та понад 20 км у глибину. Темп наступу стрілецької дивізії Червоної Армії в операціях 1944–1945 рр. не перевищував 12–18 км за добу. Тепер дивізія військ НАТО здатна наступати з темпом від 20 до 40 км за добу і більше.
У Другій світовій війні противника можна було подавити вогневими засобами дивізії на глибину першої позиції (2–3 км). Сьогодні тактичними ракетами та артилерією можна знищити об’єкти противника на значно більшій глибині. Бойові вертольоти, тактичні повітряні десанти і передові загони здатні діяти в усій тактичній глибині оборони противника та за її межами. Бойові дії в усіх видах бою будуть охоплювати одночасно всю глибину бойових порядків частин і з’єднань, вміщуючи другі ешелони та резерви, а не тільки лінію зіткнення сторін і найближчу глибину, як це було раніше.
Із застосуванням сучасних засобів збройної боротьби, а також із насиченням повітряного простору над полем бою різними засобами розвідки (авіація, БПЛА, космічні засоби і т. ін.) тенденція подальшого збільшення просторового розмаху бою набуде ще більшого розвитку.
Широкий маневр, нанесення одночасних ударів із фронту, флангів, тилу, з повітря стає характерним способом ведення бою не лише з’єднаннями та частинами, а й батальйонами. Основу загальновійськового бою становить дальній вогневий бій з використанням високоточної зброї.
Змінився характер ближнього бою: це насамперед бій на граничних дальностях озброєння танків і протитанкових засобів, що завершується ударами у фланг і тил танкових та механізованих підрозділів.
Іншим став зміст загальновійськового бою: основними його елементами є не лише вогневе ураження і маневр, а й радіоелектронне придушення систем управління військами та зброєю противника.
Аналіз характерних рис сучасного загальновійськового бою показує, що для його ведення необхідні висока тактична, військово-технічна, моральна і психологічна підготовка військ, бойовий досвід, дисципліна і фізична підготовленість особового складу.
Сучасний загальновійськовий бій вимагає від усього офіцерського складу глибоких військово-теоретичних знань, широкого загальнонаукового світогляду, творчості та ініціативи, мистецтва оперативно-тактичного передбачення, здатності прогнозувати можливий хід бойових дій, розробляти та оволодівати новими, ефективними способами ведення бою.
Основні принципи загальновійськового бою
У бою завжди беруть участь дві сторони, кожна з яких намагається розгромити противника та зберегти свої сили. Але при цьому сили і засоби сторін, їхнє озброєння і чисельність, морально-бойові якості військ, мистецтво командирів бувають зовсім різними. Бойова обстановка на війні ніколи не повторюється і щоразу вимагає особливого підходу до її вирішення.
Бій як організовану збройну боротьбу ретельно планують, всебічно готують і ведуть відповідно до замислу, спрямованого на досягнення мети. Дії військ у бою підпорядковані волі командира – єдиноначальника. Він, використовуючи свої військові знання та досвід, знання і досвід підлеглих, всебічно аналізуючи обстановку і передбачаючи можливі її зміни, організовує бій, узгоджує дії військ і різних засобів боротьби, проявляє творчість заради здобуття перемоги над противником.
Однак, наскільки б не були різноманітними фактори, що зумовлюють перемогу в кожному конкретному бою, існують і деякі загальні принципи військового мистецтва, дотримання яких є важливою умовою здобуття перемоги.
Принципи загальновійськового бою – це основні керівні положення щодо організації і ведення бою.
Вони знаходять своє відображення в статутах, керівництвах та інших офіційних порадниках. Знання принципів ведення бою допомагає командирам і штабам у їхній практичній діяльності, сприяє прояву розумної ініціативи і творчості в процесі управління військами.
Основними принципами сучасного загальновійськового бою є: постійна бойова готовність частин і підрозділів; активність, рішучість та безперервність ведення бою; раптовість дій; узгоджене, сумісне застосування родів військ і спеціальних військ у бою та підтримання безперервної взаємодії між ними; рішуче зосередження основних зусиль військ на головному напрямі в потрібний час; маневр підрозділами і частинами, ударами і вогнем; всебічне врахування і повне використання морального та психологічного факторів для виконання поставленого завдання; всебічне забезпечення бою; підтримання і своєчасне відновлення боєздатності військ; тверде і безперервне управління військами, наполегливість у досягненні мети, виконанні прийнятих рішень та поставлених завдань [17].
Постійна бойова готовність частин і підрозділів. Цей принцип вказує на пряму залежність успішного виконання бойових завдань від постійної високої бойової готовності частин і підрозділів як у мирний час, так і під час воєнних дій, незалежно від їхнього місця у бойовому (похідному) порядку та характеру завдань, які вони виконують.
Постійної високої бойової готовності частин і підрозділів досягають: правильним розумінням командирами і штабами своїх завдань; передбаченням можливих змін в обстановці й своєчасним проведенням необхідних заходів для планування та підготовки наступних дій; укомплектованістю і забезпеченістю військ усім необхідним для ведення бою; високим бойовим досвідом командирів, штабів і військ; постійною готовністю зброї і бойової техніки до застосування, а особового складу – до виконання поставлених перед ними завдань; розміщенням частин і підрозділів з урахуванням їхнього призначення та мобілізаційної готовності; безперервним веденням розвідки, чіткою організацією і пильним несенням бойового чергування; своєчасним і організованим приведенням військ у вищі ступені бойової готовності: організацією і підтриманням чіткого та безперервного управління військами.
Активність, рішучість та безперервність ведення бою. Для здобуття перемоги в бою частини та підрозділи повинні діяти рішуче, сміливо, ініціативно, з наполегливістю та завзятістю, вдень та вночі, за будь-якої погоди, швидко відновлювати боєздатність, випереджати противника в діях, зривати його плани, оволодівати ініціативою та міцно утримувати її.
Досвід минулих війн показує, що за інших однакових умов успіху в бою досягає лише той, хто діє більш активно та рішуче, нав’язує свою волю противнику.
Високої активності та рішучості військ досягають постійним впливом на противника за будь-якої обстановки, своєчасним використанням вигідних умов обстановки та своїх бойових можливостей своєї зброї.
Узгоджене сумісне застосування родів військ і спеціальних військ у бою та підтримання безперервної взаємодії між ними. Перемогу в сучасному загальновійськовому бою можна здобути лише спільними зусиллями всіх сил і засобів, які беруть у ньому участь.
Для цього потрібні чітка організація і підтримання безперервної взаємодії між усіма частинами та підрозділами, які беруть участь у бою.
Суть взаємодії полягає в узгоджених діях частин (підрозділів) усіх родів військ і спеціальних військ між собою, а також з ударами засобів вогневого ураження з метою успішного виконання механізованими й танковими частинами (підрозділами) бойових завдань. Взаємодія підтримується безперервно протягом усього бою, а при порушенні негайно відновлюється.
Безперервності взаємодії досягають: правильним розумінням командирами та штабами мети бою, бойових завдань і способів їх виконання; постійним знанням обстановки; систематичною взаємною інформацією командирів і штабів взаємодіючих частин (підрозділів); широкою ініціативою командирів і штабів у відновленні порушеної взаємодії; наявністю в розпорядженні командира сил і засобів, які забезпечують вплив на хід бою й швидке відновлення взаємодії; наявністю постійно діючих зв’язків.
Взаємодія артилерії з механізованими і танковими підрозділами полягає в узгодженні вогню і маневру артилерійських підрозділів з діями загальновійськових підрозділів за завданнями, напрямами дій, рубежами і часом. Вона досягається створенням угруповання артилерії відповідно до замислу бою та завданнями військ, знанням і глибиною розуміння спільних завдань і способів їх вирішення, особистим спілкуванням та спільним розташуванням артилерійських і загальновійськових командирів на пунктах управління, підтриманням стійкого зв’язку між ними, створенням єдиної системи орієнтування, цілевказання, однозначним розумінням сигналів взаємодії, постійною інформацією про розташування підрозділів та завданнями, які ними виконуються.
Раптовість дій здавна є одним із найважливіших принципів військового мистецтва. Раптовість дозволяє застати противника зненацька, викликати в його бойових порядках паніку, паралізувати волю до опору, різко знизити боєздатність, дезорганізувати управління військами і створити сприятливі умови для здобуття перемоги навіть над переважаючими силами противника за найменших втрат своїх військ.
Досягненню раптовості сприяє ведення бою вночі, а також в інших умовах обмеженої видимості. Однак, як свідчить досвід сучасних локальних війн (наприклад, дії багатонаціональних сил проти Іраку в операції „Буря в пустелі”), бойові дії вночі вимагають спеціального досвіду підрозділів і частин, всебічної підготовки бою, ретельної організації взаємодії, вмілого використання засобів освітлення і приладів нічного бачення [19].
Раптовість, якої досягли на початку бою, через деякий час може себе вичерпати. її вплив обмежується часом, необхідним противнику для ліквідації нерівних умов, викликаних неочікуваними діями протилежного боку. Тому під час бою потрібно прагнути як до максимального використання вже досягнутої раптовості, так і до досягнення нової раптовості дій усіх військових ланок.
Прагнучи досягти раптовості, необхідно вжити всіх заходів для того, щоб не допустити її з боку противника. Цього досягають активним і безперервним веденням розвідки, передбаченням намірів і можливих дій противника, високою пильністю всього особового складу, постійною бойовою готовністю військ до швидкої протидії противнику, зриву і відбиття його раптових дій.
Рішуче зосередження основних зусиль військ на головному напряму і в потрібний час уперше застосував фіванський полководець Епамінонд у битві при Левктрах у 371 р. до н. е. Маючи 6,5 тис. чоловік проти 11 тис. найкращих воїнів того часу (спартанців) Епамінонд відмовився від традиційного рівномірного розподілу сил по всьому фронту. Він створив на лівому атакуючому крилі колону з 50 шеренг, а центр і праве крило вишикував у 8 шеренг. Спартанці вишикували свою армію рівномірно. Маючи переважаючі сили на лівому крилі, фіванці стрімким ударом прорвали лінію спартанців, а потім, рухаючись в обидва боки, обійшли роз’єднані частини спартанців і здобули перемогу [25].
Таким чином, суть цього принципу полягає в тому, що для здобуття перемоги над противником необхідно зосередити основні зусилля на найважливішому напряму чи ділянці й у потрібний час, а на другорядних напрямах і ділянках достатньо обмежитися мінімальними силами, йдучи на виправданий ризик. Сильним потрібно бути там, де необхідно і вигідно, де можливо досягти найбільшого успіху і завдати остаточної поразки противнику.
Принцип масування сил і засобів на вирішальному напряму майстерно використовувався всіма видатними полководцями. Він був відкритий давно, тому форми та способи його здійснення, залежно від історичних умов, змінювалися. В Епамінонда предметом масування була виключно піхота, а в Олександра Македонського – насамперед кіннота у поєднанні з піхотою. З появою вогнепальної зброї на найважливішому напрямі почали зосереджувати вогневі засоби і живу силу. У двох світових війнах зосередження зусиль досягалося створенням на відносно обмеженому просторі великих угруповань піхоти, танків, артилерії різних видів та інших засобів боротьби, поєднуючи з масованим застосуванням авіації на головному напрямі.
Так, у період Другої світової війни командування Червоної Армії успішно застосовувало принцип масування як у стратегічному й оперативному, так і в тактичному масштабах, наприклад, 16-й гвардійський корпус 16-ї армії Брянського фронту у Волховській операції (червень 1943 р.), маючи смугу наступу 22 км, основні зусилля зосередив на ділянці 7 км, де діяло 27 батальйонів з 36 (75 %), 1087 гармат і мінометів з 1181 (92 %), 156 танків і самохідно-артилерійських установок із 172 (93 %). Це дозволило на головному напрямі досягти переваги над противником: у піхоті – в 4 рази, в артилерії – в 10 разів, у танках – у 17 разів. Таких прикладів рішучого масування сил і засобів можна навести багато [9].
Завчасне зосередження великої кількості військ на відносно вузьких ділянках фронту, як це було в минулих війнах, у війні із застосуванням противником ЗМУ матиме тяжкі наслідки. Тому основна мета масування – створити перевагу над противником на визначеному напрямі в потрібний час. Сучасними засобами боротьби вона досягається по-новому: зосередженням вогню усіх видів або нанесенням масованих ударів. Цими діями можна миттєво змінити співвідношення сил і засобів на обраному напрямі або ділянці.
Крім цього, велика далекобійність керованих ракет, зокрема авіаційних, артилерії, інших засобів ураження, дає можливість наносити потужні вогневі удари при розміщенні цих засобів далеко углибині, а повна моторизація військ, широке застосування повітряних десантів забезпечують швидке зосередження зусиль навіть за великої їх розосередженості.
Реалізації цього принципу досягають: умілим розподілом сил і засобів за завданнями, напрямами, районами та об’єктами ударів; використанням на головному напрямі (у районі) більшої частини сил і засобів, найбільш боєздатних частин і підрозділів, найбільш потужних та ефективних засобів ураження; масованим застосуванням різноманітних засобів ураження; сміливим маневром силами, засобами та вогнем під час бою.
Керуючись цим принципом, потрібно враховувати, що в сучасному бою існує постійна загроза застосування противником ЗМУ. Це викликає необхідність розосереджувати війська і проводити заходи, які спрямовані на зменшення втрат під час нанесення противником ударів ЗМУ.
Розосереджене розміщення військ стало їхнім звичним станом не лише в зоні бойових дій, а й далеко за її межами. Розташовуватися на місцевості, аналогічно як і пересуватися великими компактними масами незалежно від віддаленості противника, зараз недопустимо, тому що різко зросли далекобійність і точність його вогневих засобів.
Командири, які використовують у бою принцип масування, повинні враховувати його сучасний зміст: щоб максимально зменшити втрати від ядерних і вогневих ударів, частини та підрозділи розосереджуються по фронту і вглибину. Межі можливого розосередження залежать від поставленого завдання, віддаленості своїх військ від противника, захисних властивостей місцевості та можливостей засобів управління. Вони повинні забезпечувати своєчасне зосередження зусиль і швидке розосередження сил та засобів по фронту і вглибину після виконання бойового завдання.
Маневр частинами та підрозділами,
ударами й вогнем
У сучасних умовах маневр силами та засобами став одним із найважливіших елементів бою. Практичне застосування цього принципу дозволяє захоплювати та утримувати ініціативу в діях, зривати замисли противника, створювати та утримувати перевагу над ним на головних напрямах, успішно вести бій в обстановці, що змінилася, досягати мети бою в найкоротші строки і з найменшими втратами, знищувати своїми військами переважаючі сили противника.
Маневр підрозділами та частинами здійснюють з метою охоплення чи обходу противника, нанесення рішучих і раптових ударів по його флангах і тилу з різних напрямів, а також виведення своїх військ з-під ударів противника.
Основою маневру повинне бути своєчасне і найбільш повне використання результатів ударів і вогневого ураження противника.
Видами маневру частинами і підрозділами є охоплення, обхід, їхнє поєднання і відхід.
Охоплення – маневр, який проводять з метою переміщення (проникнення) частин, підрозділів на територію противника і здійснення удару у фланг (фланги) його угруповання. Охоплення здійснює в бойових або передбойових порядках частина сил чи головні сили у взаємодії з військами, які діють з фронту, авіацією та аеромобільними частинами і підрозділами. Новим різновидом охоплення є вертикальне охоплення, яке проводять у загальновійськовому бою повітряні десанти та армійська авіація у тактичній взаємодії з підрозділами і частинами, що наступають з фронту або виконують обхід.
Обхід – маневр, який проводять з метою глибокого проникнення військ на територію противника і нанесення удару по ньому з тилу. Його здійснюють за наявності відкритого флангу або проміжків у бойових порядках противника у взаємодії з військами, які діють з фронту. Обхід застосовують для оточення і знищення угруповань противника, порушення управління військами, захоплення важливих об’єктів (рубежів) на шляхах його відходу. Для здійснення обходу створюють сильніші, ніж для охоплення, угруповання військ, які здатні самостійно виконувати завдання щодо розгромлення противника без підтримки військ, що ведуть наступ з фронту.
Відхід – маневр, який застосовують у тих випадках, коли лише шляхом тимчасової втрати частини території можна змінити несприятливу обстановку, що склалася, вивести свої війська з-під удару противника, виграти час і зайняти вигідні рубежі. Його можна проводити тільки з дозволу старшого командира.
Маневр ударами і вогнем полягає в зосередженні ударів і вогню по найважливіших угрупованнях, об’єктах і цілях противника; в розподілі ударів і вогню для одночасного чи послідовного ураження (знищення) декількох угруповань, об’єктів, цілей; у перенаціленні ударів і вогню на нові об’єкти й цілі.
Маневр частинами і підрозділами повинен бути простим за замислом і виконуватися швидко, приховано і неочікувано для противника. Це досягається стрімким просуванням, подоланням з ходу різних перешкод, використанням вертольотів і транспортних літаків для перекидання військ, бойової техніки, озброєння, боєприпасів та інших матеріальних засобів у короткі строки.
Всебічне врахування і повне використання морального та психологічного факторів для виконання поставленого завдання. Ці фактори істотно впливають на всі сторони діяльності особового складу військ, рішення командирів, хід і результат виконання частинами і підрозділами бойового завдання.
У сучасному бою на особовий склад будуть покладатися великі психологічні та фізичні навантаження. Тому морально-психологічну підготовку під час занять і навчань необхідно спрямувати на розвиток у воїнів твердої волі, стійкості психіки, витримки, наполегливості та активності.
Застосування в сучасному бою значної кількості колективної зброї (танки, гармати, ПТРК, гранатомети і т. ін.) і бойової техніки (БМП, БТР, РЛС, радіостанції тощо) вимагає сьогодні вмілих і злагоджених колективних дій та взаємозаміни. Тому морально-психологічна підготовка у військах повинна бути спрямована на створення в екіпажах, підрозділах і частинах військових колективів, де панували б дружба, взаємоповага, взаємовиручка, військова дисципліна та старанність.
Всебічне забезпечення бою. Суть цього принципу полягає в організації та проведенні заходів, спрямованих на підтримання високої бойової готовності військ, збереження їхньої боєздатності та створення сприятливих умов для успішного і своєчасного виконання поставлених завдань.
Всебічне забезпечення бою проводять безперервно, як у ході підготовки, так і під час його ведення. Його організовують на основі рішення командира і здійснюють усі роди військ, а найскладніші заходи, які потребують спеціальної підготовки особового складу й застосування спеціальної техніки, проводять частини та підрозділи спеціальних військ і тилу.
Всебічне забезпечення бою підрозділів і частин складається з: бойового, морально-психологічного, матеріально-технічного і медичного забезпечення.
Бойове забезпечення полягає в організації та проведенні заходів, спрямованих на недопущення раптового нападу противника, зменшення ефективності його ударів, створення своїм військам сприятливих умов для організованого і своєчасного вступу в бій та успішного його ведення.
Матеріально-технічне забезпечення полягає в організації та проведенні заходів, спрямованих на утримання (зберігання) бойової й іншої техніки, боєприпасів усіх видів, військово-технічного майна в постійній готовності до бойового застосування, а також на ремонт техніки при пошкодженнях, а також його організовують і здійснюють з метою підтримання військ у боєздатному стані, їхнього забезпечення відповідними видами матеріальних засобів і створення умов для виконання поставлених завдань.
Організація всебічного забезпечення бою є одним з основних обов’язків командирів, штабів, начальників родів військ, спеціальних військ і служб. Заходи, які вони проводять, повинні відповідати замислу бою і передбачати зосередження основних зусиль сил і засобів забезпечення на вирішальному напрямку (в районі), а також можливості гнучкого маневрування ними залежно від обстановки, що склалася. Більш детально питання всебічного забезпечення бою будуть розглянуті в дванадцятому розділі цього підручника.
Підтримання і своєчасне відновлення боєздатності військ застосування в бою ЗМУ, авіації, систем високо-точної зброї і залпового вогню, боєприпасів об’ємного вибуху та з індивідуальним наведенням, розвідувальних ударних комплексів створюють передумови для нанесення бойовим підрозділам великих втрат за невеликий проміжок часу, а також для порушення систем управління та забезпечення.
Тому боєздатність підрозділів і частин повинна підтримуватись і швидко відновлюватися до такого рівня, при якому буде забезпечуватись успішне виконання бойових завдань.
Підтримання і своєчасність відновлення боєздатності військ полягають в організації та проведенні ряду заходів щодо забезпечення їхньої життєдіяльності, здатності протистояти ударам засобів масового ураження противника і швидко відновлювати боєздатність підрозділів і частин.
Такими заходами є: виявлення і негайне знищення засобів ядерного та хімічного нападу противника, а також об’єктів систем ВТЗ; виконання завдань із найменшими втратами особового складу, зброї та військової техніки; надійне прикриття частин і підрозділів від ударів противника з повітря; швидке відновлення техніки та озброєння, які тимчасово вийшли з ладу в результаті ударів противника.
Відновлення боєздатності військ – найважливіше завдання командирів і штабів. Воно полягає у проведенні великого комплексу заходів, основними з яких є: відновлення порушеного управління; уточнення бойових завдань підрозділам, які зберегли боєздатність; виведення підрозділів, що потрапили під ядерні та вогневі удари, в райони відновлення їхньої боєздатності; поповнення підрозділів (частин), які відновлюють боєздатність, особовим складом, озброєнням, технікою, матеріальними засобами: зміцнення морально-психологічного стану особового складу.
Відновлення боєздатності військ здійснюється, як правило, в попередній організаційній структурі, але можливе також створення зведених формувань. Його проводять у терміни, які забезпечують випередження противника під час переходу до активних дій. Спочатку відновлюють частини (підрозділи), які мають найменші втрати і призначені для дій на головному напрямі.
Тверде і безперервне управління військами, наполегливість у досягненні мети, виконанні прийнятих рішень і поставлених завдань. Досвід війн свідчить про те, що успіх у бою завжди залежав від якості управління. Уміле керування частинами (підрозділами) сприяє розгрому противника з найменшими втратами та досягненню перемоги в короткі строки. І навпаки, низький рівень управління або його втрата на деякий час, навіть за наявності достатніх сил і засобів та вигідних умов обстановки, може призвести до поразки.
Управління військами повинне бути стійким, впевненим і безперервним. Цього досягають постійним знанням обстановки та передбаченням найбільш істотним її змін; своєчасним прийняттям рішення, ретельною підготовкою до його виконання і наполегливим втіленням у життя; вмілою організацією і чітким функціонуванням пунктів управління, забезпеченням їхньої життєздатності; наявністю стійкого зв’язку з підрозділами; чіткою роботою автоматизованих систем управління; розумним поєднанням централізації управління з наданням ініціативи підлеглим.
Рішення – основа управління. Воно повинне чітко визначати мету бою та способи її досягнення.
Мета бою – це той кінцевий результат, якого необхідно досягти в конкретній бойовій обстановці.
В обороні мета бою полягає у зриві чи відбитті наступу противника, утриманні зайнятих районів (рубежів, об’єктів) і створенні умов для переходу до наступу.
У наступі метою бою є розгром противника та оволодіння визначеними районами (рубежами, об’єктами) місцевості, які забезпечать подальший розвиток наступу.
Відповідність мети бою можливостям значною мірою відповідає вимогам наукового обґрунтування рішення, що приймається, і передбачає всебічну і глибоку оцінку обстановки, яка склалася, з урахуванням бойових можливостей частин (підрозділів) і кількісно-якісного співвідношення сил та засобів сторін, прийняття обґрунтованого рішення і доведення до підлеглих напружених, активних, але реальних завдань, чітку організацію взаємодії, всебічного забезпечення та стійкого і безперервного управління.
Недостатньо враховувати лише кількісне співвідношення сил сторін, кількісну оцінку їхніх вогневих і маневрових можливостей. Необхідно ретельно враховувати якісний стан сил і засобів: рівень бойового досвіду частин (підрозділів), підготовку командирів і штабів усіх ступенів, рівень фізичної і моральної готовності особового складу до виконання бойових завдань. Саме якісний стан частин (підрозділів) дозволяє воювати не кількістю, а вмінням. Якісна характеристика є основним показником рівня бойових можливостей частин (підрозділів). Тільки глибоко аналізуючи якісний стан частин (підрозділів), командир зможе правильно спланувати бій, обґрунтовано визначити бойові завдання, обрати найбільш доцільні способи ведення бою.
Удосконалення засобів збройної боротьби істотно змінило зміст і характер сучасного загальновійськового бою та зумовило пошук, розроблення і застосування нових принципів та способів його організації і ведення бойових дій. Оволодіння цими принципами і способами, а також мистецтвом їхнього практичного застосування – найважливіша умова досягнення успіху в бою.
Висновки з розділу
Основним завданням Збройних сил України є їх готовність до захисту суверенітету, незалежності, територіальної цілісності й недоторканності кордонів України. З військової точки зору Воєнна доктрина – це система поглядів держави на сутність, мету, характер можливих бойових дій (війни, збройних конфліктів), на підготовку до них держави і Сил оборони та на засоби їх ведення.
Складовими частинами Збройних Сил України є види Збройних Сил: Сухопутні війська, Повітряні Сили і Військово-морські Сили які є основою Сил оборони України.
Сухопутні війська є найбільш численним видом Збройних Сил України. До їх складу входять роди військ: механізовані, танкові, аеромобільні війська, авіація, РВіА, війська ППО. Крім того, до складу Сухопутних військ входять спеціальні війська: розвідувальні, інженерні, РхБ захисту, зв’язку, радіоелектронної боротьби, технічного забезпечення, гідрометеорологічні, топогеодезичні підрозділи і тил Сухопутних військ.
Вивчаючи основи сучасного загальновійськового бою, необхідно пам’ятати, що наука і техніка постійно розвиваються, на озброєння надходять нові зразки зброї. У зв’язку з цим безупинно вдосконалюються і способи ведення бою.
Сучасний бій вимагає від командирів і військ умілого застосування всіх засобів ураження, бойової і спеціальної техніки, високої організованості, напруги моральних і фізичних сил особового складу частин і підрозділів.
Для успішного ведення бойових дій від воїнів потрібні відмінна виучка, висока військова дисципліна і фізичне загартування, вміння використовувати всю міць озброєння і техніки, застосовувати засоби захисту і маскування.
Тому вимоги Головнокомандувача Збройних Сил України до Сухопутних військ „... продовжувати опановувати і вести пошук нових, розробляти і оволодівати найбільш сучасними способами застосування зброї, бойової техніки і ведення бойових дій ...”, як ніколи, є актуальними. Ось чому майбутні офіцери, повинні Знати склад Збройних Сил України і розуміти природу сучасного загальновійськового бою – єдиного способу досягнення перемоги у збройній боротьбі з противником.