3.1. Сутність та принципи управління. Вимоги до управління підрозділами. Сили та засоби управління артилерійськими підрозділами
Сутність управління артилерійськими підрозділами полягає у цілеспрямованій діяльності командирів і штабів щодо підтримання бойової готовності підрозділів, підготовки їх до бою та управління ними під час виконання бойових завдань [12].
Досвід війн показує, що вміле управління артилерійськими підрозділами дозволяло виконувати поставлені перед ними завдання в короткі строки, з найбільшою ефективністю і з найменшими втратами. Необхідно відмітити, що якісні зміни в озброєнні артилерійських підрозділів, особливо в розробленні й упровадженні нових видів боєприпасів, у створенні засобів автоматизованого управління вогнем, а також нових, більш ефективних, засобів артилерійської розвідки підвищують бойові можливості артилерійських підрозділів.
Управління підрозділами в сучасних умовах – складний процес, у якому беруть участь командири і штаби.
Основним змістом управління є:
- організація системи управління;
- організація і здійснення заходів щодо підтримання бойової готовності підрозділів і забезпечення їх боєздатності;
- безперервне здобування, збір, вивчення, відображення, узагальнення, аналіз та оцінка даних обстановки;
- прийняття рішення;
- доведення завдань підлеглим;
- планування бойових дій;
- організація і підтримання взаємодії;
- організація і виконання заходів щодо всебічного забезпечення;
- безпосереднє керівництво підготовкою підрозділів до бойових дій;
- практична робота в підлеглих підрозділах щодо організації виконання поставлених завдань, підготовки підрозділів до бойових дій і надання необхідної допомоги;
- безпосереднє управління підрозділами і їх вогнем у ході бойових дій.
Основними складовими управління артилерійськими підрозділами є:
- підтримка високого морального стану і постійної бойової готовності підрозділів;
- безперервне і наполегливе здобування, збирання, вивчення та узагальнення відомостей про противника і викриття його намірів;
- своєчасне доведення командирами завдань до підлеглих, підготовка підрозділів до бойових дій і їх всебічне забезпечення;
- здійснення безперервного управління вогнем і маневром підрозділів;
- організація і підтримка взаємодії із загальновійськовими підрозділами та засобами розвідки;
- організація і підтримання стійкого зв’язку;
- постійний контроль за виконанням підрозділами поставлених завдань і надання їм практичної допомоги.
Управління вогнем артилерійських підрозділів полягає в з’ясуванні цілей, вогневих завдань і умов їх виконання, прийнятті рішення на виконання вогневих завдань, доведенні вогневих завдань та контролі за їх виконанням.
Управління маневром артилерійських підрозділів включає визначення мети маневру і заходів щодо його підготовки, доведення завдань і здійснення контролю за їх своєчасним і точним виконанням.
Своєчасне і надійно організоване управління артилерійськими підрозділами сприяє прихованій підготовці їх бойових дій, ефективному ураженню об’єктів (цілей) противника, успішному виконанню поставлених завдань, своєчасному здійсненню заходів щодо захисту підрозділів від ЗМУ і відновленню боєздатності підрозділів у найкоротший термін. Крім того, воно дозволяє ефективно використовувати бойові можливості артилерійських підрозділів у бою.
Великий обсяг заходів в управлінні артилерійськими підрозділами, складність умов і обставин, в яких вони проводяться, ставлять до нього високі вимоги. Управління артилерійськими підрозділами повинне бути стійким, безперервним, оперативним і прихованим.
Основою управління є рішення командира.
Наразі підвищилися вимоги до прийняття обґрунтованих рішень і до планування бою. Значно зросла потреба в передбаченні змін обстановки і прояві розумної ініціативи. Загострюється боротьба за випередження противника в діях. У керуванні військами зростає роль технічних засобів управління. Все це зумовлює необхідність опанування офіцерами зростаючого обсягу робіт щодо керування військами. Разом з цим в умовах застосування противником ЗМУ і ВТЗ збільшилася ймовірність не тільки порушення зв’язку, а й виходу з ладу цілих ланок системи управління, що ускладнює підтримання її стійкості. Високі темпи ведення бою потребують частішого переміщення пунктів управління, що, у свою чергу, буде змушувати керувати підрозділами як під час руху, так під час коротких зупинок. Ось чому до командирів і штабів ставляться високі вимоги щодо знання принципів управління підрозділами в бою.
До основних принципів управління належать:
- суворе дотримання законності (Конституції, законів, указів, наказів);
- єдиноначальність;
- особиста відповідальність командирів за прийняття рішення і результати виконання поставлених завдань;
- централізація управління з наданням підлеглим ініціативи у визначенні способів виконання поставлених їм завдань;
- знання і глибокий аналіз обстановки;
- передбачення ходу подій;
- твердість і наполегливість у втіленні прийнятих рішень і планів у життя;
- висока організованість, оперативність і творчість у роботі командира і штабу [12, 15, 17].
Розглянемо ці принципи більш детально.
Єдиноначальність – найважливіший принцип управління військами. Він означає, що тільки командир наділений владою стосовно підлеглих. Єдиноначальність полягає в тому, що командир особисто приймає рішення розпочати бій, віддає підлеглим необхідні накази й розпорядження, організовує їх виконання. Реалізація цього принципу забезпечує єдність дій військ під час виконання поставлених завдань.
У тісному зв’язку з єдиноначальністю знаходиться принцип особистої відповідальності командирів за прийняття рішення й результати виконання поставлених завдань.
Командири-єдиноначальники усіх рівнів несуть повну відповідальність за різні сторони життя й діяльності підпорядкованих їм військ. І хоч кожний командир під час виконання завдань щодо управління військами спирається на колектив, необхідною мірою використовує допомогу інших посадових осіб органів управління, однак тільки він несе персональну відповідальність за доцільність прийнятого рішення розпочати бій, правильність і обґрунтованість рішень, які приймаються під час бою, найбільш ефективне використання в бою наявних сил і засобів та остаточні результати виконання поставлених бойових завдань.
Якщо командир приймає недоцільні рішення, невміло застосовує підлеглі підрозділи в бою, а поставлені завдання виконує неповністю, з порушенням встановлених термінів або зовсім не виконує, тоді він несе відповідальність за законами воєнного часу.
Необхідність дотримання принципу централізації управління зумовлена тим, що сучасний загальновійськовий бій, як і раніше, ведуть відповідно до замислу старшого командира і для досягнення загальної мети потрібні узгоджені зусилля усіх сил і засобів, що беруть участь у бою.
Централізація управління проявляється в тому, що старший командир усі дії підлеглих і доданих підрозділів організовує за єдиним планом, спрямовує їхні зусилля на швидке досягнення загальної мети бою. Централізація не зменшує, а передбачає широку ініціативу підлеглих. У сучасних умовах, коли обстановка на полі бою змінюється часто і швидко, ініціативні дії всіх посадових осіб, які беруть участь в управлінні військами, мають велике значення.
Кожен командир повинен проявляти розумну ініціативу у визначенні способів виконання отриманих завдань.
Повну ініціативу у визначенні способів виконання поставлених завдань необхідно надавати підлеглим на всіх рівнях управління військами. Офіцер не повинен боятися відповідальності за використання у критичний момент бою усіх можливостей для досягнення успіху.
Знання і глибокий аналіз обстановки належать до основних принципів, тому що без них організувати управління неможливо. Вони дозволяють виділити в обстановці, що склалася, істотне, виявити моменти, що заважають виконанню отриманого завдання у визначений термін, своєчасно намітити заходи щодо усунення їхнього негативного впливу на дії підлеглих, прийняти найбільш доцільне рішення на бій. Знання і глибокий аналіз обстановки, в якій ведуться бойові дії, дають можливість командиру, штабу та іншим органам управління спрямувати зусилля підлеглих на подолання труднощів, що трапляються під час бою, своєчасно реагувати на зміни в обстановці.
Однак якщо в сучасному загальновійськовому бою обмежитися тільки реагуванням на події, що вже сталися, то при швидких і різких змінах обстановки внаслідок застосування противником ЗМУ чи масованого застосування ВТЗ важко розраховувати на успішне виконання поставлених завдань. Тепер, як ніколи, зростає роль передбачення ходу подій на полі бою.
Передбачення перспектив розвитку подій дозволяє успішно подолати такі труднощі сучасного бою, як недостатня кількість даних про обстановку і нестача часу; завчасно та обґрунтовано намітити шляхи й засоби досягнення поставленої мети. Сьогодні командир повинен передбачати можливі зміни обстановки на значно більшу глибину і з більшим випередженням у часі, аніж у роки Другої світової війни. А це залежить головним чином від рівня підготовленості командира та інших посадових осіб, які беруть участь в управлінні, від знання ними тактики дій противника, від урахування факторів, які впливають на розвиток подій, ведення активної й цілеспрямованої розвідки, наявності надійного зв’язку, своєчасних донесень підлеглих і постійної інформації з боку вищих органів управління й сусідів.
Досвід свідчить, що твердість і наполегливість у втіленні прийнятих рішень і планів у життя завжди сприяли досягненню успіху в бою. Особливо зростає значення цього принципу під час ведення бою в умовах застосування противником ЗМУ і ВТЗ, що нерідко може викликати багато непередбачуваних труднощів, порушувати сплановані дії частин (підрозділів) та призвести до великих втрат, сильного зараження місцевості, великих руйнувань, затоплень, пожеж. У частини особового складу можуть з’явитися розгубленість, панічний страх, а в командира, який організовує бій, – невпевненість, сумніви щодо правильності своїх дій. Усе це ускладнить подальший розвиток подій.
На успіх можна розраховувати тільки за умов, якщо високу вимогливість командира, штабу та інших органів управління рішуче об’єднати й спрямувати на подолання труднощів, які виникли, на повне і точне виконання прийнятих рішень і планів.
Історичний досвід свідчить, що управління військами може бути успішним тільки за умови досягнення високої організованості, оперативності й творчості в роботі командира та штабу. Командири та штаби повинні діяти як єдиний згуртований колектив. Кожен із них має добре знати і вміло виконувати свої функціональні обов’язки, а дії всього управлінського організму в цілому повинні відзначатися чітким розподілом завдань та функцій між виконавцями. Усе це має супроводжуватися злагодженістю в їхній роботі, дисциплінованістю, суворим порядком, які забезпечують точне і своєчасне виконання завдань щодо управління військами в складних умовах сучасного загальновійськового бою.
Професійні навички офіцерів управлінського апарату і технічні засоби керування необхідно максимально використовувати для вироблення оригінальних прийомів і способів дій, на появу яких противник не сподівається. Відмова від шаблону, постійний пошук нових шляхів виконання завдань, що виникають у процесі управління військами, значною мірою сприяють успіхові керування підрозділами у ході підготовки та під час бою.
Необхідними умовами успішної реалізації основних принципів управління військами у ході підготовки й під час бою є передусім високі особисті якості й професійна підготовка офіцерів, застосування ними досконалих методів роботи і вміле використання технічних засобів під час виконання завдань, постійна поінформованість про противника, збереження в таємниці усіх заходів щодо керування військами, забезпечення життєздатності системи управління.
Для здійснення управління підрозділами як під час підготовки, так і в ході бою створюється система управління, яка містить у собі органи управління, пункти управління, засоби управління (зв’язок та автоматизовані системи управління), а також інші спеціальні системи.
Органи управління – це організаційно-штатні або тимчасово створені колективи, окремі посадові особи, які наділені певними правами та обов’язками щодо управління військами в мирний і воєнний час.
В основу побудови органів управління всіх ланок покладено функціональний принцип, суть якого полягає в тому, що кожна посадова особа (штаб, відділення) відповідає за виконання конкретних обов’язків щодо того чи іншого виду робіт. Разом із тим структура органів управління в різних ланках є однотипною.
У загальному вигляді структура органів управління у кожній ланці містить: командування, штаб, начальників родів військ, спеціальних військ, начальників із видів технічного і тилового забезпечення.
До органів управління артилерійських підрозділів входить командування. Це командири дивізіонів, батарей, заступники командира дивізіону.
Особливу роль в управлінні військами відіграють командири та штаби.
Командир є центральною фігурою в управлінні військами. На нього покладають усю відповідальність за дисципліну, морально-психологічний стан, виховання і навчання особового складу, постійну бойову готовність і боєздатність підрозділів, за якість управління військами, правильне застосування їх у бою та успішне виконання ними поставлених завдань.
Командир-єдиноначальник у процесі управління військами повинен спиратися на колектив, тому що самостійно не в змозі вирішити всі питання. Він управляє військами не тільки особисто, а також через штаб, своїх заступників.
Штаб є першим помічником командира в управлінні військами, основним органом, що забезпечує управління ними в період підготовки й під час бою.
Штаб дивізіону – основний орган, який забезпечує управління підрозділами дивізіону. Свою роботу він організовує на підставі рішення і вказівок командира дивізіону, а також розпоряджень і вказівок старшого артилерійського штабу. Крім того, штаб дивізіону виконує вказівки штабу загальновійськової частини (підрозділу), якій дивізіон доданий. Головне у роботі штабу – повні знання про положення, стан, забезпеченість і можливості підрозділів, а також хід виконання ними поставлених завдань.
Штаб дивізіону відповідає за організацію і підтримання безперервного управління підрозділами, своєчасну підготовку і точність вогню.
Управління бойовими діями підрозділів дивізіону (батареї) зазвичай здійснюється з пунктів управління.
Пункти управління – це район (ділянка місцевості) з розташованими на ньому силами і засобами зв’язку, які забезпечують управління підрозділами під час підготовки і в ході бойових дій.
Пункт управління командира дивізіону (батареї) називається командно-спостережним пунктом, оскільки з нього він не тільки управляє (керує) підрозділами, а ще й спостерігає за полем бою, противником і своїми підрозділами.
У дивізіоні створюються КСП і ПУВД, а за необхідності – передовий і боковий СП.
У батареї розгортають – КСП і ПУВбатр, а за необхідності – передовий (боковий) СП.
КСП артилерійського дивізіону (батареї) може розташовуватися в КМУ або розгортатися (розміщуватися) на місцевості. У разі коли КСП розташовується в КМУ, то його склад визначається обслугою машини.
Склад КСП залежить від обстановки, головним чином від характеру завдання, наявності особового складу і засобів управління.
До складу КСП дивізіону, як правило, входять: командир дивізіону; начальник розвідки; начальник зв’язку; командир взводу управління; командир відділення управління–старший радіотелеграфіст; старший радіотелефоніст; р/телефоніст; старший розвідник; розвідник; командир машини – старший топогеодезист; старший розвідник-далекомірник.
Технічні засоби: ПРП-3(4), КМУ 1В15 (1В19).
До складу КСП батареї входять: командир батареї; командир взводу управління; командир відділення управління; старший розвідник; старший радіотелефоніст; телефоніст; розвідник; командир машини – старший топогеодезист; старший розвідник-далекомірник;
Технічні засоби: КМУ 1В14 (1В18).
ПУВД розгортають у районі вогневих позицій, як правило, у районі однієї з батарей, на відстані 300–500 м від її гармат.
До складу ПУВД, який розташовується в КМУ 1В16 (1В111), входять: начальник штабу дивізіону; обслуга машини 1В16 (1В111).
На ПУВД також розташовуються:
- заступник командира дивізіону з виховної роботи;
- заступник командира дивізіону з озброєння.
ПУВбатр розгортають у районі своєї ВП. До складу ПУВбатр, який розташовується в КМУ 1В13 (1В110), входять: старший офіцер батареї; обслуга машини 1В13 (1В110).
Система зв’язку – це сукупність станцій і ліній зв’язку, розгорнутих для забезпечення управління підлеглими, доданими і взаємодіючими підрозділами та підтримання зв’язку зі старшим командиром.
Засоби автоматизованого управління підрозділами розміщуються в командирських машинах управління і командно-штабних машинах та призначені для підвищення стійкості, безперервності, оперативності управління підрозділами і вогнем.
Володіючи великою дальністю стрільби, потужним і влучним вогнем, здатністю до широкого маневру і швидкого зосередження вогню по важливих цілях, артилерійські підрозділи є одним із найефективніших засобів ураження противника і вогневої підтримки механізованих і танкових підрозділів.
Потужний вогонь у поєднанні з маневром становить основу бойових дій артилерійських підрозділів, найважливішою складовою частиною якої є управління вогнем.
Управління вогнем артилерійських підрозділів полягає в з’ясуванні (вивченні) цілей, вогневих завдань та умов їх виконання, прийнятті рішення на виконання вогневих завдань, доведенні вогневих завдань і контролі за їх виконанням.
Управління маневром артилерійських підрозділів включає визначення цілей маневру і заходів з його підготовки, доведення завдань і здійснення контролю за їх своєчасним і точним виконанням.
Своєчасне і добре організоване управління артилерійськими підрозділами дає змогу приховано підготувати їх до бойових дій, ефективно уражати об’єкти (цілі) противника, успішно виконувати поставлені завдання, своєчасно здійснювати заходи щодо захисту підрозділів від ЗМУ і ВТЗ та відновлення боєздатності підрозділів у найкоротші терміни. Крім того, воно дозволяє ефективно використовувати бойові можливості артилерійських підрозділів у бою.
Великий обсяг заходів щодо управління артилерійськими підрозділами, складні умови обстановки, в яких вони проводяться, ставлять до нього високі вимоги.
Управління артилерійськими підрозділами повинне бути: стійким; безперервним; оперативним і прихованим.
Стійкість управління полягає в здатності системи управління зберігати і швидко відновлювати боєздатність в умовах протидії противника.
Це досягається:
- знанням командирами, штабами реальної обстановки;
- швидким відновленням порушеного управління і засобів зв’язку;
- своєчасним збором даних обстановки;
- правильним з’ясуванням отриманого завдання й оцінкою обстановки;
- своєчасним прийняттям рішення і доповіддю його старшому командиру;
- підтриманням стійкого зв’язку з підлеглими, взаємодіючими підрозділами, старшим командиром, його штабом і загальновійськовими підрозділами;
- надійним захистом пунктів і машин управління від ЗМУ, ВТЗ, ударів авіації та інших вогневих засобів, а також радіоелектронних перешкод противника.
Безперервність управління – це здатність командирів і штабів реагувати на всі зміни обстановки і постійно впливати на підлеглі підрозділи з метою спрямування їхніх дій для успішного виконання поставлених завдань у визначені терміни.
Під час ведення бойових дій артилерійські командири зобов’язані уважно стежити за полем бою, за діями загальновійськових підрозділів, безперервно вести розвідку противника. Важливою умовою досягнення безперервності управління є постійна бойова готовність командирів і штабів, підрозділів, які забезпечують їхню роботу. В умовах радіоелектронного подавлення противника артилерійський командир розташовує свій КСП поблизу КСП командира загальновійськового підрозділу, якому артилерійський підрозділ доданий або якого підтримує.
У разі порушення управління під час бою командир і штаб артилерійського підрозділу негайно вживають заходи щодо його відновлення.
Оперативність управління полягає у своєчасному й швидкому здійсненні всіх заходів, пов’язаних з керівництвом артилерійськими підрозділами, під час підготовки і в ході ведення бойових дій.
Прихованість управління полягає в збереженні від противника у таємниці всіх заходів, які проводять командири під час підготовці і в ході бойових дій.
Прихованість управління досягається:
- дотриманням визначеного режиму переговорів з технічних засобів зв’язку;
- застосуванням різних шифрів і кодів;
- використанням таблиць, позивних і сигналів, переговорних таблиць і кодованих карт;
- забороною відкритих переговорів;
- надійним маскуванням КСП (СП);
- обмеженням кола осіб, які беруть участь у розробленні документів та їх зберіганні;
- збереження у таємниці всіх переговорів, які стосуються підготовки і ведення бойових дій.
Виходячи із цього, можна зробити висновок, що виконання вимог, які ставляться до управління, залежить від підготовленості й організаторських здібностей командирів та від чіткого розподілення обов’язків у підрозділі між посадовими особами, які беруть участь в управлінні.