5.1. Оборона, її мета. Умови переходу до оборони

Оборона – один із видів загальновійськового бою [1]. На початку війни оборона буде найважливішим і найбільш поширеним видом бою.

Оборона має на меті: відбити наступ переважаючих сил противника; завдати йому максимальних втрат; економити сили і час; утримати важливі райони (об’єкти) місцевості й тим самим створити умови для переходу в наступ.

Оборона може готуватися: завчасно або організовуватись у ході бою; в умовах відсутності зіткнення з противником або безпосереднього зіткнення з ним.

Як показав досвід Другої світової війни і локальних війн, перехід роти (батальйону) до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником частіше за все здійснюється:

- під час відбиття контратак переважаючих сил противника у ході наступу;

- для закріплення й утримання захоплених рубежів;

- для прикриття флангів наступаючих військ;

- у результаті невдалого закінчення зустрічного бою.

За цих умов перехід до оборони здійснюється, як правило, під безперервним вогневим впливом противника.

Відсутність безпосереднього зіткнення з противником створює найбільш сприятливі умови для підготовки роти (батальйону) до оборони. За таких умов підрозділи частіше за все будуть переходити до оборони:

- для прикриття державних кордонів;

- під час дій у другому ешелоні або резерві;

- під час переходу до оборони під прикриттям підрозділів, які обороняються в смузі забезпечення;

- на тих напрямах, де потрібно забезпечити висування і розгортання головних сил;

- там, де наступ не передбачається.

Оборона повинна бути:

- стійкою і активною;

- протитанковою;

- протиповітряною;

- підготовленою до тривалого ведення бою в умовах застосування противником ЗМУ, ВТЗ, ведення радіоелектронної боротьби;

- глибокоешелонованою;

- здатною протистояти ударам усіх видів зброї, діям його десантів, аеромобільних та диверсійно-розвідувальних груп [1, 17].

Мета оборони досягається:

- постійною розвідкою противника, своєчасним розкриттям підготовки його наступу та замислу дій;

- знищенням (подавленням) засобів ураження противника, особливо його артилерії, танків, БМП, а також наземних елементів систем високоточної зброї;

- глибокоешелонованим та майстерним шикуванням оборони, з повним використанням для цього вигідних умов місцевості та її інженерним обладнанням;

- своєчасним маневром, силами й засобами з неатакованих ділянок, стійким утриманням позицій та районів, проведенням рішучих контратак, нав’язуванням противнику своєї волі, створенням для нього невигідних умов бою;

- створенням та ефективним використанням систем вогню усіх видів, насамперед протитанкового, на дальніх та ближніх підступах до оборони, на флангах та проміжках у поєднанні з системою інженерних загороджень;

- постійним прикриттям військ від ударів противника з повітря, швидким знищенням його десантів, аеромобільних та диверсійно-розвідувальних груп;

- маскуванням елементів бойового порядку та введенням противника в оману щодо способу їхніх дій;

- підготовкою частин та підрозділів до ведення тривалого оборонного бою;

- постійним захистом військ від ЗМУ, ВТЗ противника та його засобів радіоелектронного придушення;

- надійним, всебічним забезпеченням, стійким управлінням, швидким відновленням боєздатності військ.

Залежно від бойового завдання, наявності сил і засобів, а також від характеру місцевості оборона може бути: позиційною або маневровою.

Позиційна оборона – основний вид оборони. Вона більш повно відповідає головній меті оборони і ведеться шляхом нанесення максимальних втрат противнику під час стійкого утримання підготовлених до оборони районів місцевості.

Позиційна оборона застосовується на більшості напрямів і там, де втрата території недопустима. Вона ведеться за принципом „ні кроку назад”.

Маневрена оборона застосовується з метою нанесення противнику втрат, виграшу часу і збереження своїх сил шляхом послідовних оборонних боїв на завчасно намічених і ешелонованих углибину рубежах з одночасними короткочасними контратаками. Вона допускає залишення деякої території.

Під час ведення маневреної оборони війська змушують противника наступати в напрямі, на якому підготовлена стійка позиційна оборона, або заманюють у район, який забезпечує вигідні умови для його знищення контратаками.

До оборони війська можуть переходити завчасно або вимушено. Завчасний перехід до оборони найбільш типовий для початку війни. У ряді випадків його здійснюють і під час бойових дій, коли вигідніше зупинити противника, спираючись на обладнану в інженерному відношенні місцевість, а також із метою економії сил та засобів для наступу на інших напрямах. Вимушений перехід до оборони є, як правило, збігом обставин під час відбиття удару переважаючих сил противника, невдалого закінчення зустрічного бою, при нестачі сил та засобів для ведення наступу.