6.5. Охорона підрозділів при розташуванні їх на місці
Артилерійський підрозділ може розташовуватися в районах зосередження, вихідних районах, районах відпочинку та інших районах. Район розташування призначається зазвичай на місцевості, яка має природні укриття. Він повинен забезпечувати розосередження та приховане розміщення підрозділів дивізіону (батареї), швидкий їх збір і висування в потрібному напрямку, зручність розміщення та відпочинку особового складу, сприятливі умови для організації захисту від високоточної зброї, зброї масового ураження, а також у санітарно-епідеміологічному відношенні.
Необхідно уникати розташування артилерійських підрозділів поблизу промислових об’єктів і великих населених пунктів. Розташування в населених пунктах допускається в умовах суворої зими або тривалої негоди, якщо немає часу на влаштування захисних споруд для особового складу поза населеними пунктами, або за наявності населених пунктів, звільнених від місцевих мешканців.
Дивізіон у призначеному районі розташовується побатарейно з урахуванням можливості швидкого шикування колон. Площа району розташування дивізіону на місцевості повинна бути не менше 4 км2.
Батарея в указаному їй районі розташовується зазвичай уздовж маршруту висування, використовуючи захисні та маскувальні властивості місцевості. Озброєння та техніка розміщуються вздовж маршрутів руху, але з боку від них на дистанціях та інтервалах, що знижують ефективність ураження їх ударами авіації, високоточною зброєю і вогнем артилерії противника. Основні засоби озброєння: командирські машини, самохідні гармати, машини розвідувальних комплексів можуть розташовуватися на віддалі 100 і більше метрів один від одного, а інше озброєння та техніка – на відстані 25–50 м одна від одної.
Дивізіон (батарея) в районі розташування знаходиться у постійній готовності до відбиття нападу противника, знищення його повітряних десантів та диверсійно-розвідувальних сил. Поблизу самохідних гармат (артилерійських тягачів з гарматами, бойових машин) та іншої техніки відривають щілини. Гармати та машини розміщують у складках місцевості та інших природних укриттях.
Для техніки, боєприпасів, пального та інших матеріальних засобів обладнуються окопи та укриття. Місця розташування підрозділів та техніки, позиції охорони та чергові вогневі засоби, сліди від машин ретельно маскуються. В населених пунктах підрозділи розташовуються ближче до околиць. Як укриття використовуються підвальні приміщення будівель, місцеві сховища та інші міцні споруди.
Радіо- та тепловипромінювальні об’єкти маскуються спеціальними покриттями (екранами), поблизу них обладнуються хибні об’єкти (теплові пастки). В районі розташування та на підступах до нього розвідують та готують шляхи для виходу підрозділів з району та маневру при відбитті нападу противника.
Зміна району розташування дивізіону (батареї) здійснюється за вказівкою старшого командира. У разі раптового застосування противником ЗМУ, високоточної та запалювальної зброї, коли немає можливості доповісти про це старшому командиру, зміна району може бути здійснена за рішенням командира дивізіону з подальшою доповіддю старшому командиру.
Розташування підрозділів під лініями електромережі, поблизу газо- та нафтопроводів не допускається.
Під час з’ясування завдання на розташування на місці командир дивізіону (батареї) перш за все звертає увагу на заходи, які проводить старший начальник в інтересах розвідки району розташування.
Під час оцінки обстановки командир дивізіону (батареї) визначає можливість завдання противником ударів при розташуванні у вказаному районі, а також можливість дій у ньому диверсійно-розвідувальних груп (ДРГ), незаконних збройних формувань (НЗФ) противника. Під час оцінки місцевості він вивчає її захисні та маскувальні властивості, можливість їх використання для захисту підрозділів, і насамперед від високоточної зброї.
У рішенні на розташування на місці командир дивізіону (батареї) визначає: на виконанні яких заходів зосередити основні зусилля; місця розміщення підрозділів із зазначенням порядку дій при їх зайнятті; склад, завдання і порядок зміни чергового підрозділу та добового наряду; порядок організації сторожової (безпосередньої) охорони; завдання всебічного забезпечення, в тому числі й з використанням місцевих ресурсів.
До виходу дивізіону (батареї) у призначений район організовується його розвідка. Якщо дивізіон (батарея) діє у складі загальновійськової (артилерійської) частини, розвідка району розташування здійснюється згідно з розпорядженням командира частини.
При самостійному розташуванні дивізіону розвідка району розташування здійснюється артилерійською розвідувальною групою дивізіону, до складу якої включають офіцера штабу дивізіону та по одному офіцеру або сержанту від кожної батареї, а також фельдшера (санінструктора) та інструктора-дозиметриста. Вони обирають (уточнюють) місця розташування підрозділів та штабу дивізіону, розвідують та позначають під’їзні шляхи, встановлюють та позначають заміновані та заражені ділянки місцевості, розвідують джерела води та визначають придатність її до вживання.
Підрозділи дивізіону на підході до району розташування зустрічають офіцери (сержанти) зі складу артилерійської розвідувальної групи та виводять у призначені їм місця. Зупинка колон підрозділів на маршруті руху для очікування вказівок про місце їх розташування не допускається.
Штаб дивізіону в районі розташування розмішується з умовою ефективного управління підрозділами під час їх знаходження в районі та виході з нього.
Штаб дивізіону під час розташування на місці розробляє бойовий наказ, схему охорони та оборони району зосередження, донесення про бойовий та кількісний склад, донесення з тилового забезпечення, заявки на матеріальне забезпечення підрозділів.
У районі розташування в дивізіоні (батареї) організовується: безпосередня охорона, а при загрозі нападу противника ще й самооборона; кабельний зв’язок між штабом, підрозділами, сторожовими постами; попередження про безпосередню загрозу та початок застосування противником ЗМУ та ВТЗ, оповіщення про напад повітряного та наземного противника, про радіоактивне, хімічне та біологічне зараження та про застосування запалювальної зброї; проведення заходів щодо маскування; обмеження пересування особового складу та техніки.
Безпосередня охорона в дивізіоні організовується в межах району розташування і здійснюється парними патрулями та постійним чергуванням спостерігачів дивізіону.
Крім того, в дивізіоні призначається черговий підрозділ зазвичай у складі взводу. Черговий підрозділ розташовується у визначеному командиром дивізіону місці та знаходиться у постійній готовності до знищення диверсійно-розвідувальних груп противника та виконання інших раптових завдань, а також для гасіння пожеж у районі розташування та поблизу нього.
У батареї організовується безпосередня охорона, що здійснюється патрульними, які несуть службу шляхом обходу розташування батареї. Крім цього, для охорони особового складу, озброєння та техніки призначається добовий наряд.
Самооборона дивізіону повинна бути круговою та охоплювати всі основні шляхи та підступи до району розташування. Вона здійснюється сторожовими постами у складі обслуги з гарматою, які виставляються у разі необхідності на загрозливих напрямках на відстані до 1500 м, на прихованих підступах – секретами у складі 2–3 чоловік, які виставляються на відстані до 400 м від району розташування дивізіону.
Поодиноких солдатів противника сторожовий пост (секрет) захоплює в полон або знищує та доповідає про це командиру, який виставив пост (секрет). При нападі противника сторожовий пост сміливо вступає з ним в бій та стійко утримує свою позицію до наказу на відхід.
При постановці завдань на розташування командир дивізіону (батареї) в бойовому наказі вказує:
- батареям (взводам) – основні та запасні райони (місця) розташування, порядок їх заняття та інженерного обладнання, завдання на випадок нападу наземного противника, ВП, порядок та строки виходу до них;
- безпосередній охороні – склад патрулів, маршрути руху та початок патрулювання, завдання, порядок несення служби та дій при виявленні противника, порядок підтримання зв’язку та доповіді про противника, порядок зміни, перепустку та відгук;
- силам, які виділені для самооборони – склад та завдання сторожових постів, час їх готовності, позиції самооборони, порядок відкриття та ведення вогню, порядок підтримання зв’язку;
- черговому підрозділу – склад; до яких дій має бути готовим, район розташування та сигнал для виклику.
Після постановки завдань підрозділам командир дивізіону (батареї) вказує заходи захисту від зброї масового ураження, з маскування та інженерного обладнання району розташування.
У горах дивізіон (батарея) розташовується в місцях, які забезпечують швидкий вихід на дорогу або розгортання для відбиття нападу противника. Не дозволяється розташування в районах, де можливі обвали, снігові лавини, повені та селеві потоки. Для укриття особового складу, озброєння та техніки використовуються складки місцевості, тунелі, гірські виробки, печери.
У лісі підрозділи розташовуються вздовж доріг та просік. На випадок виникнення пожеж готуються шляхи виходу в запасний район. Рятувальні роботи та гасіння пожеж здійснюється черговим підрозділом, а в разі необхідності й додатково виділеним особовим складом дивізіону (батареї).
У степовій (пустельній) зоні артилерійські підрозділи розташовуються в оазисах, на місцевості, що має міжгрядові пониження, бархани, піщані пагорбки, хащі саксаулу та інші природні укриття.
На місцевості, що позбавлена природних масок, широко застосовуються табельні маскувальні засоби, а також маски, виготовлені з місцевих засобів. Крім того, озброєння і техніка зафарбовуються під фон місцевості.
Частини (підрозділи) забезпечуються водою із запасів, що возяться, а також шляхом підвезення (доставки) її з пунктів водозабезпечення.
Особлива увага приділяється протиповітряній обороні, маскуванню, розвідці радіоактивного і хімічного зараження пісків, що переміщуються, економній витраті води та палива, охороні пунктів водозабезпечення, а також заходам попередження інфекційних захворювань.
Узимку для розташування підрозділів обираються райони, захищені від вітру. Особлива увага приділяється підтриманню у проїжджому стані доріг для виходу підрозділів із району розташування. Для обігріву особового складу обладнуються утеплені та опалювальні укриття. Двигуни машин у разі необхідності періодично прогріваються. При цьому вживаються заходи щодо запобігання отруєнню особового складу відпрацьованими газами, переохолодженню та обмороженню.
Дивізіон (батарея), доданий батальйону (роті), призначеному в сторожову охорону, розгортається в бойовий порядок із завданням завдати ураження противнику на підступах до позицій сторожової охорони, підтримати її бій та прикрити вогнем проміжки між її позиціями.
Дивізіон (батарея) повинен бути постійно готовим відкрити вогонь для ураження противника в смузі охорони.
Зосереджений вогонь дивізіону перш за все готується по перехрестях та важливих ділянках доріг на підступах до сторожової охорони. Перед позиціями сторожової охорони та в проміжках між ними готується НЗгВ.
Особлива увага приділяється підготовці до ведення вогню вночі та в інших умовах обмеженої видимості.
Райони ВП обираються на танконебезпечних напрямках з урахуванням можливості ведення вогню прямою наводкою по танках та інших броньованих об’єктах противника. Крім основного району ВП, за наявності часу готується запасний район ВП.
КСП дивізіону (батареї) розташовується разом із командиром батальйону (роти). Для розвідки противника на широкому фронті в дивізіоні та в батареї зазвичай розгортаються БСП.
При постановці завдань командир дивізіону, призначеного до складу сторожової охорони, в бойовому наказі вказує:
- розподіл батарей для підтримки підрозділів, виділених до сторожової охорони;
- вогневі завдання батареям з ураження противника на підступах до позицій сторожової охорони та при відбитті нападу противника в проміжках між ними;
- райони ВП та місця КСП, порядок їх підготовки до зайняття.
Командир батареї в бойових розпорядженнях ставить завдання взводу управління з артилерійської розвідки та організації зв’язку. Вогневим взводам ставить вогневі завдання та вказує порядок їх виконання, місця ВП, маршрут та порядок їх зміни.
З появою противника командир дивізіону (батареї) доповідає про це командиру батальйону (роти), визначає напрямок руху противника та готує вогонь для його ураження. Вогонь по противнику, що наближається, дивізіон (батарея) відкриває за командою (сигналом) командира батальйону (роти).
Для знищення дрібних груп противника, які намагаються проникнути через сторожову охорону, дивізіон (батарея) звичайно не залучається.
При виявленні значних сил противника дивізіон (батарея) уражає їх, починаючи з максимальної дальності, разом з іншими вогневими засобами батальйону (роти) відбиває атаку противника, прикриває висування та підтримує введення в бій головних сил.
Дивізіон (батальйон), батарея (рота) в районі розташування повинні знаходитися у постійній готовності до відбиття нападу противника. Напад може здійснюватися з повітря, наземними силами і засобами, повітряними десантами, а також закинутими в тил наших військ диверсійно-розвідувальними групами.
Щоб не допустити проникнення розвідки противника у район розташування підрозділів, раптового нападу наземного противника, забезпечити час і вигідні умови для розгортання і вступу в бій, підрозділи при розташуванні на місці організовують безпосередню та сторожову охорону.
Безпосередня охорона організовується командирами артилерійських підрозділів і здійснюється своїми силами і засобами. Безпосередня охорона в районах вогневих позицій здійснюється спостережними постами (спостерігачами), патрулюванням і черговими гарматними номерами, а на командно-спостережних (спостережних) пунктах – черговими спостерігачами.
Сторожова охорона в артилерійських підрозділів організовується командирами загальновійськових (артилерійських) частин, вона складається з дозорів, секретів, сторожових і спостережних постів. Сторожова охорона організовується на підставі рішення командира загальновійськової (артилерійської) частини. До складу сторожових загонів, сторожових застав можуть включатися батареї або вогневі взводи, від артилерійських підрозділів можуть виділятися секрети, сторожові й спостережні пости.
Безпосередню охорону організовують у дивізіонах (батальйонах), батареях (ротах). Вона включає: парне патрулювання і постійне чергування спостерігачів на КСП. Крім цього, призначають черговий підрозділ у складі взводу. Він розташовується у вказаному командиром батальйону (дивізіону) місці й знаходиться в постійній готовності до знищення диверсійно-розвідувальних груп противника і виконання інших раптово виниклих завдань, а також до гасіння пожежі в районі розташування і поблизу нього. Крім цього, для охорони особового складу, озброєння і бойової техніки в батареях (ротах) призначають добовий наряд.
До складу сторожової охорони входять: сторожові застави, сторожові пости, секрети. Кількість, склад і віддаленість підрозділів охорони визначаються характером дій противника, важливістю напрямку, що охороняється, часом, необхідним для розгортання підрозділів, які охороняються, характером місцевості та умовами спостереження. Сторожові застави виставляють за розпорядженням старшого командира, сторожові пости і секрети є основою сторожової охорони дивізіону (батальйону).
У дивізіоні (батальйоні) на загрозливих напрямах для своєчасного сповіщення і затримки наземного противника можливе призначення сторожових постів. Сторожовий пост, як правило, займає позицію, яка забезпечує кругове спостереження і ведення вогню. Позицію обладнують окопами та обов’язково маскують. Сторожовий пост займає і обладнує вказану йому позицію на відстані близько 1500 м від району розташування і несе службу протягом доби. Зв’язок з постом кабельний і сигнальними засобами. Старшому сторожового поста вказують сектор спостереження і напрям особливої уваги, а також пропуск (пароль) і відгук.
Секрети виставляють на прихованих підступах до району розташування дивізіону (батальйону). Склад секрету – 2–3 чоловіки.
Механізовані підрозділи, які призначені для охорони, можуть посилюватися танками, артилерією, підрозділами протитанкових засобів, інженерно-саперними і хімічними підрозділами. Танкові підрозділи, які діють в охороні, – механізованими, інженерно-саперними і хімічними підрозділами.
Для підтримання бою сторожової охорони призначають артилерійські батареї чи дивізіони.
Для ведення розвідки перед фронтом і на флангах організовують спостереження, висилають бойові розвідувальні дозори і дозорні відділення (танки). На шляхах імовірного руху противника додані сторожовому загону інженерно-саперні підрозділи встановлюють міни, готують до підриву мости.
При доведенні завдань на розташування на місці командир дивізіону (батареї) віддає наказ, в якому вказує:
- батареям (взводам) – основні й запасні райони (місця) розташування, порядок їх зайняття та інженерного обладнання, завдання на випадок відбиття нападу противника, вогневі позиції, порядок і час виходу на них;
- безпосередній охороні й сторожовим постам – склад патрулів, маршрути руху і початок патрулювання; завдання, порядок несення служби і дії при виявленні противника; склад і завдання сторожових постів, час їх готовності; порядок відкриття і ведення вогню, підтримання зв’язку і доповіді про противника; порядок зміни, пропуск, відгук;
- черговому підрозділу – склад; до яких дій бути готовими і сигнали його виклику.
Після доведення завдань підрозділам командир дивізіону (батареї) вказує заходи щодо захисту від ЗМУ, маскування та інженерного обладнання району розташування.
Для розпізнавання охороною і розвідкою своїх військовослужбовців кожної доби призначають пароль. Він відомий усьому складу охорони і розвідки, а також особам, які передають усні накази.
Усіх осіб, які не знають пароля, сторожові застави затримують. Командири застав допитують затриманих особисто і направляють до командира сторожового загону або командира, який вислав заставу.
Про підхід або прорив наземного противника у напрямі району розташування командир дивізіону дізнається від вищого штабу. При цьому дивізіон може отримати бойове завдання. Підрозділи за необхідності приводять у готовність за сигналом бойової тривоги.
Невеликі групи противника, які намагаються проникнути у розташування підрозділів, що охороняються, сторожові застави підпускають якомога ближче і захоплюють у полон або знищують. Головні сили противника на дальніх підступах уражаються вогнем артилерії, а при розгортанні й підході – вогнем мінометів, танків, протитанкових засобів і механізованих підрозділів.
Розвиток засобів розвідки, особливо повітряної, подальше вдосконалення засобів масового ураження значною мірою ускладнили забезпечення прихованого розташування військ, посилили їхню уразливість від вогневих ударів противника. Тому особовий склад, особливо командири і штаби, повинні знати бойові властивості й можливості розвідки противника, його засоби ураження, можливості різних маскувальних засобів, уміло їх застосовувати та вести пошук нових способів і прийомів введення противника в оману, а також ефективних засобів інженерного обладнання місцевості.
Висновки з розділу
У розділі розглянуті питання щодо всіх способів пересування військ. Детально розкриті показники і порядок організації маршу своїм ходом, а також побудова похідного порядку та розташування підрозділів на місці.
Основним способом пересування військ у сучасних умовах є марш.
Успішне здійснення маршу досягається:
- умінням командирів підрозділів і особового складу готувати підрозділи, техніку та озброєння до пересування в різних умовах обстановки;
- підтриманням високого рівня технічного стану техніки та озброєння;
- набуттям практичних навичок в організації і здійсненні маршу;
- вихованням особового складу в дусі патріотизму, загартованості сили волі, необхідності виконання завдань у складних умовах погоди, місцевості і впливу вогневих засобів противника;
- умілою побудовою колон і вибором найбільш безпечних маршрутів пересування;
- чіткою організацією бойової охорони і комендантської служби на маршрутах пересування;
- готовністю підрозділів до негайного розгортання у бойовий порядок для вступу в бій;
- повним матеріально-технічним забезпеченням підрозділів, які здійснюють марш.
Не менш важливе значення в забезпеченні постійної бойової готовності підрозділів відіграє уміння командирів розташувати підрозділи на місці в районах зосередження, очікування, вихідному районі, районі відпочинку та в інших районах.
Таким чином, уміння командирів підрозділів організовувати і здійснювати марш своїм ходом, а також розташовувати підрозділи на місці є необхідною умовою своєчасного та успішного виконання бойового завдання.