7.2. Угруповання артилерії. Бойовий порядок артилерійських підрозділів
Загальновійськові частини та підрозділи, які ведуть бойові дії на важливих напрямках, як правило, посилюються артилерією. Так наприклад: в обороні – на період артилерійської підтримки військ, що обороняються; в наступі – на період артилерійської підготовки атаки. Таку артилерію зазвичай називають тимчасово залученою артилерією. Ця артилерія прибуває з других ешелонів, резервів або з інших напрямків, а при наступі з ходу (з висуванням з глибини) – зі складу з’єднань (частин), що знаходяться у безпосередньому зіткненні з противником.
Під час організації бою зі штатних і доданих артилерійських частин та підрозділів у загальновійськових з’єднаннях і частинах першого ешелону створюється угруповання артилерії.
Угруповання артилерії – це встановлені рішенням загальновійськового командира склад, розподіл, тимчасове об’єднання у групи та розміщення у бойовому (похідному) шикуванні військ артилерійських підрозділів для виконання поставлених завдань [9].
Угруповання артилерії створюється до початку бойових дій. При його створенні по можливості зберігається штатна організація артилерійських підрозділів. Із зміною обстановки, під час бою, воно може уточнюватися або істотно змінюватися.
Угруповання артилерії повинне відповідати замислу майбутнього бою та забезпечувати:
- залучення більшої частини артилерії на головному напрямку;
- тісну та безперервну взаємодію артилерійських підрозділів із загальновійськовими;
- можливість швидкого здійснення маневру артилерійськими підрозділами i зручність централізованого управління вогнем з боку старшого артилерійського командира;
- найкраще використання умов місцевості й найменшу можливість ураження підрозділів від ЗМУ та високоточної зброї противника.
Артилерійський підрозділ може виконувати бойові завдання самостійно або у складі артилерійської групи.
Для зручності управління і забезпечення тісної взаємодії із загальновійськовими підрозділами артилерія, яка знаходиться у безпосередньому підпорядкуванні командира загальновійськової частини, об’єднується в артилерійські групи.
Угруповання артилерії бригади включає:
- бригадну артилерійську групу (артилерійські підрозділи, які знаходяться в безпосередньому підпорядкуванні командира бригади);
- артилерію батальйонів;
- протитанковий резерв бригади.
Досвід застосування угруповань артилерії у Другій світовій війні довів доцільність створення обмеженої кількості артилерійських груп не за принципом розв’язуваних завдань, а за організаційно-тактичним принципом (ПАГ, ДАГ, КАГ, ААГ). За таким принципом кожний старший загальновійськовий командир мав підручну артилерію. Це давало змогу організувати тісну взаємодію артилерії з піхотою, танками в масштабі частини, з’єднання, об’єднання.
Артилерійська група створювалася з двох і більше дивізіонів. Полкові й дивізійні артилерійські групи, за певних умов ведення бойових дій, корпусні та армійські артилерійські групи, а також протитанкові резерви були важливим засобом у руках загальновійськових командирів, за допомогою яких вони зосереджували зусилля артилерії на головному напрямі, здійснювали вплив на хід бойових дій в інтересах полку, дивізії, корпусу, армії і забезпечували тісну безперервну взаємодію артилерії з танками і піхотою у ході бою.
Артилерійська група – це артилерія в складі двох і більше дивізіонів, яка виділена для виконання завдань в інтересах загальновійськових з’єднань (частин) і об’єднана загальним управлінням [3]. Артилерійські групи створюються в бригадах – Браг і корпусах – КАГ, КГРА.
Батальйонна артилерія – це артилерія, яка входить до складу батальйону (мінометна батарея, протитанковий взвод).
Протитанковий резерв бригади призначений для ведення боротьби з танками та іншими броньованими машинами противника, прикриття загрозливих напрямів, флангів та стиків.
Під час організації бою за рішенням командира загальновійськового з’єднання (частини) проводиться розподіл штатної і доданої артилерії. Командиром корпусу – між бригадами, а командиром бригади – між батальйонами.
Для більш тісної взаємодії артилерійські підрозділи можуть додаватися загальновійськовим частинам і підрозділам або призначатися для їх підтримання, а також залишатися в безпосередньому підпорядкуванні командира артилерійської частини (підрозділу) як підручні.
Доданий артилерійській підрозділ переходить у повне підпорядкування командира загальновійськової частини (підрозділу) і виконує поставлені ним завдання. За необхідності він може залучатися до виконання завдань за рішенням старшого артилерійського командира.
Підтримуючий артилерійський підрозділ залишається у підпорядкуванні старшого артилерійського командира і може виконувати завдання з вогневого ураження противника, поставлені загальновійськовим командиром, якого він підтримує. З початком виконання такого завдання командир артилерійського підрозділу негайно доповідає про це своєму безпосередньому командирові. У цьому разі артилерійський підрозділ займає бойовий порядок, як правило, у смузі або на ділянці дій загальновійськової частини (підрозділу). КСП командирів артилерійських підрозділів розташовують разом із КСП (СП) загальновійськових командирів або поблизу них.
Підручний артилерійський підрозділ знаходиться у безпосередньому підпорядкуванні артилерійського командира для виконання раптово виниклих завдань у найкоротший термін.
Під час виконання завдань артилерійські підрозділи, залежно від обставин, діють у похідному або бойовому порядку.
Похідний порядок – шикування артилерійських підрозділів для пересування у колоні. Він має забезпечувати: найбільшу швидкість пересування; швидке розгортання у бойовий порядок; найменшу уразливість від усіх видів зброї противника; ефективне управління підрозділами.
Для виконання вогневих завдань (завдань з розвідки противника) артилерійські підрозділи розгортаються в бойовий порядок, який є складовою частиною бойового порядку загальновійськового підрозділу (частини).
Бойовий порядок – розгортання артилерійських підрозділів для ведення бойових дій. Він має забезпечувати: найбільш ефективне виконання вогневих завдань; повне використання бойових можливостей підрозділу; підтримання безперервної взаємодії із загальновійськовими підрозділами (підрозділами артилерійської розвідки, вогневими підрозділами); стійке управління підрозділами; можливість швидкого маневру під час бою; найменшу уразливість підрозділів від ударів усіх видів зброї противника.
Для досягнення цих вимог артилерійські підрозділи необхідно розгортати на танконебезпечних напрямах, на ділянці дії підтримуючої частини (підрозділу) і на такій відстані від переднього краю противника, яка б забезпечувала найбільшу глибину вогневого ураження і в той же час виконання вогневих завдань з найменшою витратою боєприпасів. Крім цього, розташування бойового порядку повинне виключати ураження артилерійських підрозділів вогневими засобами ближнього бою противника.
Бойовий порядок артилерійського дивізіону (додаток Е) складається з бойових порядків батарей і підрозділів артилерійської розвідки, КСП і ПУВД, а за необхідності і ПСП (БСП).
Бойовий порядок протитанкового артилерійського дивізіону (додаток Е) складається з бойових порядків батарей і КСП дивізіону.
Бойовий порядок самохідної артилерійської батареї (додаток Е) складається з бойових порядків вогневих взводів, КСП і ПУВбатр, а за необхідності і ПСП (БСП).
Бойовий порядок протитанкової артилерійської батареї (батареї ПТКР) складається з бойових порядків взводів і КСП батареї.
Бойовий порядок вогневого (протитанкового) взводу складається з гармат (установок ПТКР), розташованих на ВП (рубежі розгортання). У протитанковому взводі, крім того, розгортають КСП взводу.
Для розгортання артилерійського дивізіону в бойовий порядок призначають район ВП і район (рубіж) КСП (СП).
Батареї призначають район ВП або ВП і місце КСП (СП).
Район вогневих позицій дивізіону – ділянка місцевості, зайнята або підготовлена до зайняття вогневими підрозділами батарей для ведення вогню.
У районі ВП для кожної батареї готують 2–3 ВП.
Залежно від умов обстановки і виду бойових дій райони ВП і ВП можуть бути основними, запасними і тимчасовими.
Основний район ВП призначають для виконання вогневих завдань в усіх видах бою. Залежно від належності дивізіону (батареї), дальності стрільби артилерійських систем, умов виконання вогневих завдань і обстановки основний район ВП призначають на відстані 2–8 км від передових підрозділів (переднього краю оборони) наших військ. Розміри району ВП дивізіону залежно від обставин можуть бути 1–2 км по фронту і в глибину, а відстань між вогневими позиціями батареї – не менше 500 м.
Запасний район ВП призначають для маневру підрозділів і виконання вогневих завдань при завчасному або вимушеному залишенні основного району ВП. Запасний район ВП обирають на танконебезпечному напрямку збоку від основного району ВП і готують до виконання вогневих завдань, як і основний район ВП дивізіону.
Тимчасовий район ВП (тимчасова ВП) може призначатися для виконання окремих вогневих завдань: для підтримки загальновійськових підрозділів, які діють у смузі забезпечення або які обороняють передову позицію; ведення вогню по віддалених від основного району ВП цілях; виконання завдань кочівними підрозділами та інших завдань). Тимчасовий район ВП (тимчасова ВП) обирається ближче до переднього краю і готується завчасно, а його (її) зайняття і залишення виконуються підрозділами на обмежений час за командою старшого артилерійського командира.
Вогнева позиція – ділянка місцевості, зайнята або підготовлена до зайняття вогневими взводами батареї (взводом, гарматою) для ведення вогню [8].
ВП батареї містить:
- місця для гармат і боєприпасів;
- укриття для особового складу;
- окопи для самооборони, спостережний пост, тягачі та машини з боєприпасами, а ВП батареї реактивної артилерії, крім того, - місця для заряджання і метеорологічного поста.
Основна ВП призначена для виконання основних вогневих завдань.
Запасна ВП призначена для маневру батареї при передчасному або вимушеному залишенні основної ВП. Її віддалення від основної ВП може становити від 500 м до декількох кілометрів (як правило, в обороні – для маневру по фронту і вглибину в разі глибокого вклинення противника). Маневр на запасну ВП зазвичай здійснюється для підтримки контратак і для вирішення завдань в інтересах сусідів. Вимушене залишення основної ВП здійснюється при відході або у разі неможливості виконання з неї вогневих завдань: при обстрілі та нальоті авіації противника, зараженні району ВП отруйними або радіоактивними речовинами, коли найменші приціли з основної ВП не дозволяють виконувати вогневі завдання на малих дальностях стрільби. Запасна ВП обладнується завчасно.
Для введення противника в оману щодо кількості й місць розміщення дійсних ВП обладнуються фіктивні ВП. Вони повинні бути пристосованими для стрільби кочівними підрозділами і за демаскуючими ознаками не відрізнятися від основних ВП. Кількість фіктивних ВП, їх місця, а також дії кочівних підрозділів плануються старшим артилерійським командиром.
Фіктивні ВП обладнуються, як правило, в такому місці, де основних ВП мало або вони зовсім відсутні.
ВП можуть бути закритими або відкритими.
Закритою називається ВП, на якій гармати (міномети, БМ) під час ведення вогню укриті від наземного спостереження противником. Вона повинна дозволяти вести стрільбу з великими доворотами від основного напряму, а також прямою наводкою під час самооборони.
Вогнева позиція є закритою, якщо глибина схову залежно від калібру системи становить 6–25 м. При стрільбі без вогнегасників вночі глибина схову повинна бути збільшеною у 1,5–2 рази. Глибина схову визначається згідно з вимогами Керівництва з бойової роботи вогневих підрозділів артилерії [13, 28].
Закриту ВП обирають з таким розрахунком, щоб вона забезпечувала виконання поставленого підрозділу вогневого завдання (була можливість вести вогонь як по цілях, розташованих на передньому краї противника, так і вглибині його оборони, а також по танках та інших броньованих машинах прямою (напівпрямою) наводкою).
ВП для мінометів обирають на протилежних схилах пагорбів, у ярах та інших складках місцевості, на лісових галявинах та узліссях, які не проглядаються противником, як правило, на танконедоступних напрямках.
Відкритою називається ВП, на якій матеріальна частина не укрита від наземного спостереження противником, або, будучи укритою і замаскованою, стає спостережною з початком ведення вогню.
Для введення противника в оману про дійсне розташування артилерійських підрозділів за планом старшого командира можуть обладнуватися фальшиві ВП і СП.
Відкриті ВП артилерійські підрозділи займають для стрільби прямою (напівпрямою) наводкою при відбитті атаки танків і для руйнування спостережних вогневих споруд, для ураження окремих цілей, розміщених на передньому краю противника і в найближчій глибині його оборони.
Гармати, призначені для стрільби прямою (напівпрямою) наводкою, зазвичай розташовуються на відкритій ВП погарматно або повзводно і до виконання вогневих завдань знаходяться в укриттях, які обладнуються неподалік від цих ВП.
Будь-яка ВП повинна забезпечувати надійне маскування, розташовуватися по можливості за природними протитанковими перепонами на танконебезпечному напрямку (особливо в обороні). Не допускається її розташування неподалік від місцевих предметів, які виділяються.
Під час вибору ВП необхідно звертати увагу на якість ґрунту. Ґрунт повинен бути достатньо твердим, але не кам’яним чи пильним. Інженерне обладнання ВП на кам’янистому ґрунті потребує значних затрат часу і сил особового складу. Крім того, кам’янистий ґрунт у районі ВП збільшує осколкову дію снарядів противника у разі її обстрілу, а пильний ґрунт демаскує ВП під час виконання вогневих завдань.
При виборі ВП необхідно також ураховувати стан, зручність під’їзних шляхів (доріг).
Для управління вогнем і маневром підрозділів, ведення розвідки противника, спостереження за місцевістю, за діями загальновійськових підрозділів і підтримки взаємодії з ними командир дивізіону вказує командиру батареї місце КСП.
КСП призначається для:
- ведення розвідки противника і місцевості;
- управління вогнем і маневром підрозділів;
- спостереження за діями загальновійськових підрозділів і підтримання взаємодії з ними [14, 18].
На КСП знаходиться командир дивізіону (батареї, взводу управління) з необхідними для розвідки та управління силами і засобами. На КСП дивізіону може створюватися пункт збору та обробки даних.
КСП розміщується в командирській машині, спеціально обладнаній і оснащеній засобами спостереження та визначення координат цілей, підготовки установок для стрільби, топогеодезичної прив’язки, а також засобами радіозв’язку, або розгортається на місцевості разом із СП (КСП) командира загальновійськового підрозділу, якому батарея (дивізіон) додана або якого підтримує.
КСП дивізіону (батареї) може розташовуватися в командирській машині або розгортатися на місцевості разом із СП загальновійськового підрозділу, якому дивізіон (батарея) доданий або який підтримує, або розташовується поблизу його пункту.
При цьому повинне забезпечуватися ведення розвідки і спостереження за противником на усьому фронті й на глибину завдань загальновійськового підрозділу. Якщо за умовами місцевості неможливо забезпечити ведення розвідки противника, то від КСП батареї може розгортатися БСП. Коли за умовами обстановки виключається ведення розвідки, спостереження за місцевістю безпосередньо перед фронтом передових загальновійськових підрозділів і обслуговування стрільби по цілях, що не спостерігаються з КСП, то від нього може висилатися ПСП.
Для забезпечення безпосереднього ведення розвідки противника та управління вогнем в обороні додатково може розгортатися запасний КСП батареї. Він призначається для управління вогнем у разі проведення маневру або вимушеного залишення основного місця КСП. Як правило, місце для запасного СП готується та обладнується завчасно, а зв’язок та розвідка організовуються після його зайняття. Його місце командир батареї обирає вглибині оборони поблизу намічених рубежів контратак загальновійськових підрозділів. Маневр на місце запасного КСП командир батареї виконує з дозволу старшого артилерійського командира.
Для введення противника в оману щодо кількості й місць розміщення дійсних КСП у відповідності до плану маскування старшого командира і на основі його розпорядження можуть обладнуватися фіктивні СП. Вони обладнуються і маскуються подібно (аналогічно) до основних.
КСП підручного дивізіону (батареї), як правило, розташовується разом із СП (КСП) артилерійської групи (дивізіону) або поблизу від нього.
ПСП призначений для ведення розвідки противника і місцевості безпосередньо перед фронтом передових загальновійськових підрозділів, підтримання зв’язку з ними і обслуговування стрільби дивізіону (батареї) по цілях, що не спостерігаються з КСП.
БСП призначений для ведення розвідки противника і місцевості, обслуговування стрільби, спостереження за діями загальновійськових підрозділів у районах, які не спостерігаються з КСП (ПСП) на флангах, та для організації спряженого спостереження.
ПУВД призначений для підготовки стрільби та управління вогнем дивізіону. Він розташовується в командно-штабній машині поблизу ВП однієї з батарей. До складу ПУВД входять НШ дивізіону з групою управління. У районі ПУВД розгортається метеорологічний пост.
ПУВбатр (машина СОБ) призначений для підготовки і ведення стрільби батареєю. Він може розташовуватися в КМУ або розгортатися на місцевості на одному з флангів батареї, або позаду гармат. До складу ПУВбатр входять старший офіцер батареї з обслугою командирської машини управління.
Протитанковому артилерійському дивізіону (батареї, взводу), який становить ПТРез, або діючому в його складі, призначають райони зосередження, маршрути переміщення і рубежі розгортання на танконебезпечних напрямах.
Район зосередження – ділянка місцевості, зайнятої або підготовленої до зайняття дивізіоном (батареєю), яка забезпечує приховане розташування і швидкий вихід дивізіону (батареї) на рубіж розгортання. У районі зосередження дивізіон (батарея) розташовується розосереджено, побатарейно (повзводно). Розміри району зосередження дивізіону можуть бути 1–2 км (батареї – 300–500 м, взводу – до 150 м) по фронту і в глибину.
Рубіж розгортання – ділянка місцевості на танконебезпечному напрямі, підготовлений до зайняття або зайнятий дивізіоном (батареєю, взводом) у ході бою для знищення атакуючих (контратакуючих) танків та інших броньованих машин противника.
Для забезпечення вогневої взаємодії і надійного управління відстані між гарматами (установками ПТКР) по фронту і в глибину повинні становити 100–200 м, між взводами – 300–500 м, між батареями – до половини дальності прямого пострілу гармати (максимальної дальності пусків ПТКР).
Розміри рубежу розгортання залежно від умов обстановки і місцевості мають бути такими:
- для протитанкового артилерійського дивізіону – до 5 км по фронту і до 2 км углибину;
- для протитанкової артилерійської батареї – до 1,5 км по фронту і до 0,5 км углибину;
- для батареї ПТКР, а також для батареї змішаного складу – до 2,5 км по фронту і до 1 км углибину.
Під час виконання вогневих завдань артилерійськими підрозділами по ураженню противника завданнями стрільби можуть бути: знищення, подавлення, руйнування та виснаження.
Під час дистанційного мінування місцевості мінні поля можуть бути ті, які прикривають, і ті, що сковують.
При світловому забезпеченні бойових дій загальновійськових підрозділів і стрільби артилерії вночі завданнями стрільби можуть бути освітлення місцевості, осліплення спостережних пунктів (електронно-оптичних засобів) і вогневих засобів противника, створення світлових орієнтирів (створів).
Під час задимлення противника завданнями стрільби можуть бути задимлення (осліплення) вогневих засобів противника, його КСП (СП).
Під час стрільби агітаційними снарядами завданням стрільби є доставлення агітаційного матеріалу в розташування противника.
При стрільбі запалювальними снарядами завданням стрільби є створення осередків пожеж у місцях розташування техніки, озброєння та особового складу противника.