18.1. Напрями розвитку тактики бойового застосування артилерії

Завдання видам Збройних Сил, які знайшли своє відображення в Державній програмі розвитку ЗС України на 2011–2015 рр., реформування і скорочення збройних сил, нові досягнення науки і техніки впливають на подальший розвиток ракетно-артилерійського озброєння, організаційно-штатну структуру артилерійських частин і підрозділів, підготовку кадрів, практику навчання та виховання військ. Змінюються погляди на бойове застосування артилерії в бою та операції.

Досвід локальних війн і збройних конфліктів останніх років, стійка тенденція до ведення збройної боротьби з меншими людськими втратами свідчать про зростання ролі вогневого ураження противника. У його структурі на частку артилерії припадає 60–70 % загального обсягу вогневих завдань. Ось чому необхідно продовжувати пошук нових способів і прийомів застосування артилерії, які будуть забезпечувати ефективне виконання загальновійськовими частинами (підрозділами) бойових завдань.

Організаційно-штатні зміни у військах, що проходять у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, зміни умов і способів ведення збройної боротьби ведуть до необхідності перегляду та удосконалення теорії і практики бойового застосування артилерії.

Артилерія у збройних конфліктах, що велися із застосуванням лише звичайних засобів ураження, виконувала досить різноманітні завдання вогневого ураження противника, застосовуючи усі види вогню.

Особливе місце серед завдань, які виконувалися артилерією у збройних конфліктах, займала боротьба за завоювання вогневої переваги над противником. Суть завоювання та утримання вогневої переваги полягала в безперервному знищенні (подавленні) його вогневих засобів з ефективністю, при якій він втрачав можливості їх впливу по наших військах.

Так, наприклад, у спеціальних операціях, що проводилися для локалізації і згортання внутрішніх збройних конфліктів регулярними військами, угруповання артилерії створювалися по напрямах з урахуванням ємності району і доступності місцевості. Унаслідок того, що з’єднання і частини вели бойові дії переважно на автономних напрямках з відкритими флангами, вони отримували на підсилення артилерії більше, ніж в операціях війн великого масштабу.

Особлива увага приділялася підсиленню рухомих оперативних груп і рейдових загонів. Тому одним із висновків щодо бойового застосування артилерії в локальних війнах, для яких буде характерна автономність дій в умовах „розширеного поля бою” (тобто без чітко вираженої лінії фронту), є такий – більшу частину артилерії доцільно призначати для безпосередньої підтримки з’єднань і частин.

Певну увагу викликає досвід розміщення артилерії в оперативній побудові військ (бойових порядках). Райони вогневих позицій призначалися переважно в місцях, що забезпечували швидкий маневр артилерії на загрозливий напрямок, а також по можливості поза зоною досягнення ефективного вогню противника, що значно зменшувало втрати від контрбатарейної боротьби. Тому досить ймовірно, що різноманітні умови ведення бойових дій, намагання зменшити втрати в майбутньому примусять розміщувати ВП на більшій відстані, ніж це прийнято на сьогоднішній день.

Крім того, в сучасних локальних війнах, для яких буде більш характерна тактика дистанційного бою, спосіб виконання вогневих завдань за принципом „маневр – вогневий наліт – маневр” ймовірно може стати головним.

У локальних війнах і збройних конфліктах, що велися проти іррегулярних збройних формувань, були свої особливості щодо застосування артилерії.

Так, завдання вогневого ураження противника покладалися переважно на артилерію, а також на армійську і, вкрай рідко, на штурмову авіацію. При цьому артилерійські частини і підрозділи залучалися до проведення спеціальних операцій з ліквідації збройних формувань.

Особливості створення угруповання артилерії визначалося перш за все необхідністю відриву значної кількості артилерії на підтримку дій сторожових застав, що виконували завдання охорони комунікацій і важливих об’єктів, а також забезпечення автономності дій загальновійськових формувань.

Під час ведення осередкових бойових дій бригадні (батальйонні) тактичні групи підсилювалися артилерійськими дивізіонами (батареями), а мінометні підрозділи застосовувалися в бойових порядках рот. Значна кількість артилерії залучалася до ведення вогню прямою і напівпрямою наводкою.

Під час ведення бойових дій в обмежених районах угруповання артилерії створювалися по напрямках.

Передбачається, що вогневе ураження противника артилерією в бою майбутнього буде полягати у комплексному вогневому впливі на нього із застосуванням боєприпасів тільки у звичайному спорядженні.

Як показує досвід збройних конфліктів останніх десятиліть, вогневе ураження противника може включати:

- удари ракетних військ, авіації і розвідувально-ударних (розвідувально-вогневих) комплексів;

- вогонь артилерії із закритих ВП усіма видами;

- вогонь артилерії з відкритих ВП прямою і напівпрямою наводкою;

- вогонь засобів загальновійськових з’єднань і частин;

- застосування мінних і запалювальних засобів інженерними військами.

Вогневе ураження противника артилерією у збройних конфліктах буде являти собою певну структуру. Структура вогневого ураження противника артилерією – це просторово-часова послідовність вогневого впливу сил і засобів на угруповання військ противника, що протистоїть, різноманітними формами, способами і методами [8].

Спосіб вогневого ураження противника артилерією буде визначати просторово-часову характеристику ураження противника конкретними формами і методами в інтересах досягнення певної мети. Тобто спосіб вогневого ураження противника – це вибраний варіант ураження угруповання противника (об’єкта) з метою нанесення йому певної шкоди: спосіб одночасного або послідовного ураження противника.

Засобом реалізації способу вогневого ураження противника будуть його форми, кожна з яких характеризується фронтом, глибиною, тривалістю і побудовою. Основними формами вогневого ураження противника артилерією в сучасних умовах можуть бути:

а) участь артилерії у масованих, зосереджених та окремих вогневих ударах;

б) участь артилерії у послідовному вогневому ураженні противника як в обороні, так і в наступі – за періодами [10].

Досвід локальних війн і збройних конфліктів надав змогу дати конкретне визначення поняттям „масований” і „зосереджений” вогневі удари.

Під масованим вогневим ударом необхідно розуміти: підготовлені і ті, що проводяться за єдиним планом та замислом удари ракетних військ, авіації, вогневі нальоти артилерії максимально можливим складом засобів ураження поєднано із масованим застосуванням засобів радіоелектронної боротьби в усій смузі оборони (наступу) об’єднання, на всю глибину оперативної побудови військ противника в інтересах успішного проведення операції у цілому. Удар, як правило, завдається у короткі строки в установленій послідовності з потрібною витратою боєприпасів (ракет, бомб, снарядів і мін).

Зосереджений вогневий удар – підготовлений у короткі строки і той, що проводиться за єдиним планом удар ракетних військ, авіації, вогневі нальоти артилерії поєднано із застосуванням засобів радіоелектронної боротьби на окремих оперативних напрямах (окремих районах) в інтересах реалізації оперативного завдання. Удар наноситься у певній послідовності з установленою витратою боєприпасів.

Аналіз застосування різноманітних засобів ураження у збройних конфліктах останніх десятиліть показує, що основними формами вогневого ураження противника можуть бути: вогневий бій, вогнева битва і розвідувально-вогнева операція [10].

Вогневий бій – це узгоджені за місцем та часом удари і вогонь різних засобів вогневого ураження противника з метою нанесення певних втрат окремим об’єктам та його угрупованню під час утримання головної смуги оборони. Участь артилерії у вогневому бою базується на завчасно створеній системі вогню артилерії. Вогневий бій поділяється на: дальній вогневий бій – під час якого виконується завдання артилерійського відбиття атаки з метою заборони висування і розгортання противника; ближній вогневий бій – під час якого виконуються завдання артилерійського відбиття атаки противника та артилерійської підтримки військ, що обороняються.

Вогнева битва – сукупність різноманітних за метою масованих, зосереджених та окремих вогневих ударів по об’єктах високоточної зброї, засобах розвідки і радіоелектронної боротьби, управління з метою завоювання вогневої переваги на одному з оперативних напрямів до моменту зіткнення сухопутних угруповань сторін. Вогневій битві відповідає зональний метод розвідки і ураження об’єктів.

Розвідувально-вогнева операція – це сукупність вогневих битв військ на важливому оперативно-стратегічному напрямі, що здійснюється за єдиним замислом і планом з метою: завоювання та утримання вогневої переваги; ураження основних сил і засобів угруповання противника, які є основою його оперативної стійкості.

Форми вогневого ураження противника, в яких знаходить місце і бойове застосування артилерії, будуть реалізуватися через методи вогневого ураження. Під методом вогневого ураження противника артилерією розуміється встановлений порядок ураження угруповання противника вогнем артилерії, який спрямований на досягнення мети вогневого ураження. У практиці бойового застосування артилерії впродовж останніх 60–80 років мали місце такі методи вогневого ураження противника: в обороні – зональний метод на підставі створеної системи вогню артилерії; в наступі – методи артилерійської підтримки атаки.

Досвід локальних війн і збройних конфліктів виявив ряд нових методів вогневого ураження противника у сучасних умовах: одночасно-об’єктний, вибірково-обмежений, бар’єрно-вогневий метод, вогневого блокування, в яких може брати участь артилерія.

Одночасно-об’єктний метод – може застосовуватися під час вирішення військами важливих оперативних завдань з урахуванням одночасного ураження об’єктів оперативного значення. Метод базується на завчасно створеній єдиній розвідувально-вогневій системі об’єднання.

Вибірково-обмежений метод – передбачає ураження лише найбільш важливих об’єктів (цілей) противника у межах бойових можливостей артилерії. Метод дозволяє без масування значної частини засобів вогневого ураження противника досягати необхідного рівня ефективності в умовах широкого застосування високоточних ракет і боєприпасів.

Бар’єрно-вогневий метод – застосовується для створення ракетними ударами та вогнем артилерії, дистанційним мінуванням місцевості системи бар’єрно-вогневих рубежів на маршрутах висування противника з метою сковування його дій та ефективного ураження під час його підходу до головної смуги оборони (оборонного рубежу). Максимального ефекту у цей період можна досягти за умови, коли є так званий „бар’єрний рубіж”: лісовий або гірський масиви, водна перешкода та інші.

Метод вогневого блокування – „ізоляція” других ешелонів і резервів противника з метою недопущення нарощування наступальних дій противника (тобто це „вогневе обмеження” угруповання противника артилерією поєднанням застосування боєприпасів дистанційного мінування місцевості та звичайних ракет і боєприпасів).

Таким чином, можливо передбачити, що вогневе ураження противника артилерією в збройних конфліктах майбутнього буде здійснюватися у всій зоні (районі) конфлікту в інтересах операції (бою) в цілому та по операційних напрямках (районах відповідальності, визначених смугах (ділянках)) під час вирішення військами оперативно-тактичних завдань. При цьому вогневе ураження противника артилерією у всій зоні конфлікту буде організовуватися у формі вогневих нальотів.

Вогневе ураження противника артилерією в районах відповідальності, визначених смугах (ділянках) доцільно організовувати у формі вогневого бою, під час якого в обмежені строки артилерія за узгодженням з діями військ буде здійснювати вогневі нальоти безпосередньо в інтересах успішного вирішення окремого оперативно-тактичного завдання.

Під час виконання бойових завдань більша частина ствольної артилерії буде передаватися до складу тактичних груп, що надасть можливість зменшити час прийняття рішення на застосування артилерійських підрозділів та збільшити самостійність відповідних командирів.

Для вирішення раптово виникаючих завдань, боротьби із засобами вогневого ураження противника, постійного вогневого впливу на роботу його систем управління військами і зброєю можуть створюватися розвідувально-ударні та розвідувально-вогневі комплекси.

До особливостей бойового застосування артилерії можна віднести:

- надання загальновійськовим командирам більших прав і можливостей в організації розвідки цілей (об’єктів) противника і прийнятті рішень на їх ураження засобами підпорядкованої артилерії;

- розподіл артилерії між тактичними групами за принципом „рота-батарея”;

- застосування об’єктного методу вогневого ураження противника;

- тісна взаємодія з органами розвідки і радіоелектронної боротьби в операційних зонах за принципом „розвідка-ураження” і „виявлення-ураження”.

При цьому досить важливе значення буде мати забезпечення безпеки цивільного населення, збереження недоторканості ряду важливих об’єктів інфраструктури, вибірковість видів вогню та об’єктів вогневого впливу, варіантів, методів і засобів їх ураження, а також видів боєприпасів, які застосовуються.