1.3 Релігійне вчення буддизму
Протягом життя Будда зміг відчути на собі земні задоволення від безтурботного перебування в розкішному палаці батьків та обмеження, що випали на його долю як мандрівного ченця. Шак’ямуні вивчив філософську систему санкх’ї та випробував аскетичні практики йоги. Він знав нещастя, які супроводжують людину протягом її життя. Саме на цій основі сформувалося релігійне вчення буддизму.
Будда ніколи не вважав своє вчення жорсткою системою. Він не тільки відмовлявся розмірковувати над філософськими питаннями, але також зберігав мовчання з істотних пунктів своєї доктрини, наприклад, про спосіб життя святого, який перебуває в нірвані. Це мовчання Будди з самого початку виникнення доктрини буддизму дозволило співіснувати зовсім протилежним тлумаченням її постулатів і породило різні школи та секти.
Буддійська громада (сангха) від початку свого виникнення була організована за монастирським статутом (віная), що гарантувало її єдність. Буддійські ченці розділяли ідеї перевтілення, воздаяння за діяння, практики медитації як шляху в нірвану та “стану Будди”.
Питання про походження світу Будда старався оминати. Відомо лише, що згідно з його переконаннями світ не створений ні богом, ні деміургом, ні злим духом (аналогічних поглядів згодом дотримуватимуться гностики та маніхеї), але існував завжди, тобто постійно творився злими та добрими діями людей. Будда прийняв і розвинув аналітичні начала санкхьї та практику споглядання йогів, але повністю відмовився від їхніх філософських побудов, перш за все, від ідеї “Самого” (Пуруші).
Відмову від філософії Будда обґрунтовує в історії про отруєну стрілу. Малунк’япутта просить Будду визнати свою необізнаність або ж дати конкретну відповідь на запитання про вічність, конечність або безкінечність Всесвіту. Чи ідентичні душа і тіло? Будда розповідає: “Людина поранена отруєною стрілою. Друзі й рідні ведуть її до лікаря, а бідолаха всю дорогу голосить: “Не дам вийняти стрілу! Скажіть, чия це стріла? Кшатрія чи брахмана? [...] чи Велика його родина? І сам він - високий, середнього зросту чи кремезний? Із якого він міста? Чи він із села? Не доторкайтеся до рани, поки не довідаюся, із якого лука вистрілили. [...] Яка була тятива? [...] Що за оперення на стрілі? [...] Чим її загострили?” Поранений помер, так і не довідавшись усього цього. Те ж саме призначено й тому, хто буде філософувати, а не йтиме шляхом святості”. Будда відмовився від дискусії, “тому що не має змісту все, що не пов’язане з духовним життям, що не допомагає відвернутися, відмовитися від світу, подолати бажання, знайти спокій і, досягнувши всерозуміння, ввійти в нірвану!” Будда відповідає
Малунк’япутті, що не вчить нічому іншому, крім чотирьох шляхетних істин (“Маджхіма-нікая”).
Чотири “шляхетні істини” - це серцевина вчення Будди. Він відкрив їх світу у своїй першій проповіді п’яти учням у Бенаресі через деякий час після “просвітлення”.
Перша істина: життя - це страждання (мовою палі - дуккха). В осягненні цієї істини Будда не оригінальний, оскільки так вважала більшість мислителів і віруючих в Індії після епохи Упанішад - все є страждання. “Народження є страждання, втрата - страждання, хвороба - страждання, смерть - страждання. Бути пов’язаним із тим, чого не любиш - страждання. Бути відокремленим від того, що любиш - страждання [...] Не мати того, що бажаєш - страждання. Суть будь-яке зіткнення з кожною з п’яти скандж породжує страждання” (“Маджхіма-нікая”).
Друга “шляхетна істина” пояснює причину страждання бажанням, апетитом або “жагою” (танха). Саме вони визначають реінкарнації. “Жага” постійно шукає нових насолод - чуттєвих задоволень, вічного життя або бажання вмерти (самознищення). Останнє бажання засуджується поряд із іншими проявами “жаги”. Бажання зникнути як різновид “апетиту” може призвести до самогубства, але не врятує від страждання, оскільки не перериває нескінченного ланцюга перевтілень.
Третя “шляхетна істина” проголошує припинення, відсутність бажання звільненням від страждання. Цей стан подібний до нірвани. Одна з назв нірвани
- танхаккхайя - “припинення жаги”.
І нарешті, четверта “істина” називає шлях позбавлення від страждань.
“Чотири шляхетні істини” сформульовано аналогічно правилам індійської медицини: спершу визначається хвороба, потім з’ясовується її причина, приймається рішення про спосіб усунення причини й, нарешті, прописуються адекватні засоби (ліки) рятування від недуги.
Лікування Будди - це припис “четвертої істини” або ліків від зла. Метод отримав назву “серединного шляху”, тому що оминає крайнощі. Із одного боку такою крайністю є досягнення щастя шляхом чуттєвих задоволень, із іншого - пошук духовного блаженства в найсуворішій аскезі, самокатуванні.
“Серединний шлях” ще називають “восьмиступеневим шляхом”. Будда пропонує вісім приписів для досягнення стану нірвани. Перший із них - правильне бачення - осягнення істин буддизму. Другий - правильне мислення, або правильний намір. Правильний намір у буддизмі забороняє позбавляти життя будь-кого, красти, чинити перелюбство. Третій припис - правильна мова або утримання від брехні, лихослів’я, наклепу, грубощів - образливих і недоброзичливих слів, нарешті, марнослів’я. Четвертий припис - правильна дія, тобто дія згідно з принципами добра та справедливості. П’ятий - правильне життя. Це скромне життя за рахунок своєї праці. Будда не заохочує занять, що приносять збиток іншим людям. Шостий припис “восьмиступеневого шляху” - правильне зусилля або боротьба зі спокусами життя. Сьомий - правильна увага, що передбачає розуміння плинності матеріального існування. Нарешті, восьмий припис - правильна концентрація - вольове зусилля, зорієнтоване на просвітлення своєї свідомості для досягнення нірвани.
Ці вісім постулатів іноді класифікували за їхньою метою. Один із текстів “Маджхіма-нікаї” визначає буддійське вчення як моральний кодекс (шила), об’єднуючи другу, третю та четверту заповіді “восьмиступеневого шляху”, оскільки вони спрямовані на дотримання високоморальної поведінки на основі любові до всіх. Шоста, сьома та восьма заповіді дисциплінують розум (самадхі) та спрямовані на виконання технік йоги. Першу та другу заповіді “восьмиступеневого шляху” пов’язують із мудрістю (палі - паннья; санскрит - праджня).
Розмірковуючи над двома першими “шляхетними істинами” - стражданням і причиною страждання - чернець приходить до думки про мінливість світу. Ця мінливість зумовлена відсутністю субстанціональності (палі - анатта) речей, і водночас не-субстанціональністю його самого. Чернець (як і прихильники ведизму, орфіки та гностики) виявляє, що він не тільки річ серед речей, але й існує як річ. Це відбувається тому, що космічна повнота й психоментальна діяльність єдині в єдиному Всесвіті. Будда показав, що все існуюче у світі вписується в п’ять категорій-комплексів або “агрегатів” (скандх).
Перша скандха - це сукупність “очевидностей” або всього чуттєвого (спільність матеріальних речей, органи чуттів і предмети їхньої уваги).
Друга скандха - відчуття (категорії-комплекси, викликані впливом на п’ять органів чуттів).
Третя - сприйняття та формування понять (когнітивні явища).
Четверта - психічні конструкції (санскара) - свідома й несвідома психічна активність).
П’ята - думки (віджняна) або знання як результат сенсорного сприйняття та, особливо, активності розуму (манас), що організує сенсорний досвід, концентруючись у серці.
Все умовне. Тільки нірвана безумовна, “ні з чого не складається” і, отже, не є “агрегатом”.
Сумарно ці “агрегати” або “сукупності” окреслюють світ речей і тварності людини.
Ще одна знаменита формула буддизму пояснює суть і динамічно ілюструє ланцюг речей і ефектів, які керують циклом життів та перероджень. Ця формула відома під назвою “взаємозалежне виникнення” або закон колеса перероджень (пратітьясамутпада). Вона складається з 12 факторів (“членів”), перший із яких - невідання. Невідання породжує вольові дії, а ті народжують “психічні конструкції” (санскара) - умову психічних, ментальних та інших дій, і завершуються бажанням, безпосередньо, сексуальним потягом, що веде до нового народження, старості та смерті. Отже, невідання, бажання та існування взаємозалежні. Вони достатньо переконливо пояснюють безперервність ланцюга народжень, смертей і перероджень.
Згадані аналіз і класифікація запозичені Буддою з ранньої санкх’ї та йоги.
Дві останні істини Будди варто розглядати в парі. Вони чітко визначають - нірвана існує, але досяжна лише шляхом виконання спеціальних прийомів концентрації й медитації.
Будда не дає чіткого “визначення” нірвани, але постійно повертається до її “атрибутів”. Він розповідає про архатів (“тих, хто досягнув звільнення від ланцюга перетворень”, “тих, хто досягнув непорушного щастя”), про “блаженство”, про те, що він є сам. Благословенний “досягнув безсмертя”, а отже нірвана так само доступна й ченцям. “Ви зробите її реальною вже в цьому житті, ви доживете до безсмертя”. “Архат вже у цьому житті відсторонений від світу у стані нірвани (нібутта) та благості, у безперервній присутності Брахмана”.
Будда вчить, що нірвана “видима, звідси”, вона “явлена”, “реальна”, “присутня в цьому світі”. Однак Просвітлений неодноразово наголошуватиме, що тільки він один із усіх йогів її “бачить” і відає. Ці висловлювання необхідно розуміти як приписування здатності осягнути нірвану винятково Будді та його послідовникам, які виконали всі приписи “восьмиступеневого шляху”). Правильне “бачення”, назване в каноні “священним оком” (арія каккху) дозволяє ввійти в “контакт” із необумовленим, неподільним, із нірваною. Таке трансцендентне бачення досягається методами споглядання, що були відомі ще з ведичних часів. Схожі техніки існували в Стародавньому Ірані. Однак необхідно розрізняти “видиму”, тобто досяжну в межах земного життя нірвану від реалізованої після смерті парініббани.
Таким чином, чернець починає розмірковувати над своїм фізичним існуванням, щоб усвідомити свої дії та вчинки. Він переконується в хиткості феноменального світу й “нереальності” душі. Йому стає зрозумілою кожна його дія, кожний подих не як результат душевного, а як тілесне. Усвідомлення нереальності душі найбільше сприяє “перетворенню” його профанного досвіду. У коментарі ‘^итта^аіа Уі^іпі” робиться такий висновок з медитації на тілесних жестах: “Вони говорять: якась жива сутність ходить; якась жива сутність стоїть. Але чи насправді є жива сутність, що ходить і стоїть? Її не має”. Щодо вдихів і видихів бхікку розуміє, що “вони народжуються від матеріального, а матерія - це матеріальне тіло, це чотири елементи тощо”. Тепер чернець може перейти до практики.
Традиція розділяє буддійські практики на три групи. Перша група - “медитації” (палі - джхана; санскрит - дхьяна), друга група - “зосередження” (самапатті) й, нарешті, третя група - “концентрації” (самадхі).
Зупинимося на кожній із них по-черзі. Розпочнемо з “медитації”
Спершу коротко опишемо кожну вправу джхани, потім спробуємо пояснити результат.
У першій джхані чернець відстороняється від будь-якого бажання, внаслідок чого відчуває “радість і блаженство”. Робота розсудку при цьому не припиняється.
У другий джхані відбувається приборкання інтелекту, ченця охоплює заспокоєння, думка розчиняється в “радості й блаженстві”.
У третій джхані чернець відстороняється від радості, знаходить рівновагу, залишаючись при свідомості, а все його тіло охоплює блаженство.
Нарешті, на четвертій стадії джхани, відсторонившись від радості й страждань, чернець входить у стан абсолютної чистоти, рівноваги й проясненої думки.
Після опису медитації перейдемо до “зосередження”. Чотири самапатті (“збирання” або “нагромадження”) супроводжуються процесом “очищення” думки. Звільнена від змісту думка послідовно концентрується на безмежності простору, безмежності свідомості, на ніщойності і - в четвертій самапатті - досягає стану “ні свідомості, ні не-свідомості”.
Проте бхікку рухається по шляху духовного очищення далі, усвідомлюючи припинення будь-якого сприйняття та будь-якої думки (ніродхасамапатті). Зовні тіло ченця при цьому перебуває в стані каталепсії, так званому стані “співпричетності до нірвани”. Це найвищий стан зосередження. “Бхікку, який пізнав цей стан, більше нічого робити”.
Тепер опишемо третю групу буддійських практик - “концентрацію”.
Самадхі - вправи йоги, що не такі тривалі, як джхана та самапатті, проте їх ефективність для психоментального тренування найвища. Думка фіксується на предметах або поняттях для єднання свідомості й приглушення розуму. Відомі різні самадхі, кожна з яких має власну мету.
Бхікку використовує ці вправи та практики для вивільнення свідомості. Розрізняють чотири етапи на цьому шляху, їх супроводжують вісім “звільнень” (вімокша) і вісім “станів досконалості” (абхібхаятана).
Перший етап - “входження в потік”. Вільний від сумнівів і помилок чернець, який подолав цей етап матиме сім народжень у земному житті.
Другий етап - “єдине повернення”. Це щабель духовного зростання тих, хто впорався з пристрастями, ненавистю та лихослів’ям. Ченцям, які його здолали залишається лише одне переродження.
Третій етап - “без повернення”. Чернець повністю й назавжди впорався з помилками, сумнівами, бажаннями; він відроджується в тілі божества, а потім одержує звільнення.
Четвертий етап - досягнення нірвани ще до закінчення життя “гідним” (архатом), який очистився від всіх “домішок” і пристрастей, обдарований внутрішнім баченням і незвичайними здібностями (сіддхі).
Самостійне вивчення канонічних текстів і коментарів до них не допоможе засвоїти вправи йоги. Із часів Упанішад тільки практика під контролем вчителя дає розуміння впливу та функцій тренувань.
Шлях у нірвану, так само як і шлях до самадхі в класичній йозі, приводить до оволодіння “чудодійними силами” (палі - іддхі; санскрит - сіддхі). Однак саме це стало неабияким клопотом для Будди, як і пізніше - для давньоїндійського філософа, засновника йоги, автора “Йога-сутри” Патанджалі. Із одного боку, ці “сили” неминуче проявляються під час згаданої практики й вважаються однозначним показником “прогресу” ченця, свідчать про те, що він твердо став на шлях “звільнення від обумовленості”, вийшов із-під впливу законів фізичної природи. З іншого боку, ці “сили” загрожують небезпекою, підбурюючи гординю ченця спокусою марнославства, “магічної влади” над світом, бентежать непросвітлений розум.
Здатність до демонстрації чудес є одним із п’яти розрядів суперзнання (абхіджня). Крім іддхі (1) до суперзнань відносять божественне око (2), божественне вухо (3), знання чужих думок (4) і пам’ять про минулі втілення (5). У “Дігха-нікая” Будда стверджує, що бхікку в стані медитації здатний роздвоюватися, ставати невидимим для оточуючих, планувати над землею, ходити по воді, літати в небесах або чути за межею слуху, читати думки сторонніх, знати свої попередні втілення. Однак Будда завжди застерігав, що в цих “здібностях” приховується небезпека відхилення від заданої мети - нірвани. Гордовита демонстрація цих вмінь не сприяє звільненню. Такі чудеса можуть демонструвати йоги-небуддисти, спантеличуючи непосвячених, які вважатимуть вчення Будди магією. Саме тому Вчитель суворо забороняв учням демонструвати мирянам чудеса.
Особливі суперечки ще за життя Будди викликав стан “перебування в нірвані”. Нірвана - це повне згасання ченця чи несказанне посмертне блаженство?
Будда порівнював перебування в нірвані зі згасанням полум’я. Йому заперечували, що в індійській думці згасання вогню не тотожне його зникненню. Згасання вогню аналогічно поверненню в неявне. Із іншого боку, якщо нірвана є ідеальне необумовлене, Абсолют, то вона не вписується в будь-які межі, її не можна описати категоріями пізнання. Саме тому можна стверджувати, що “того, хто увійшов у нірвану” немає в житті, якщо останнє розуміти як перебування у світі. Проте одночасно можна стверджувати, що він “живе” в нірвані, у необумовленому, тобто у сфері, недоступній людській уяві. Слова й мислеформи для переродженої свідомості не мають змісту. У стані нірвани всім правлять парадокс і протиріччя, коли суще тотожне не сущому. Звідси випливає, що “Я” одночасно існує й не існує, а звільнення - це одночасно і згасання, і блаженство.
Ідентичність нірвани абсолютно трансцендентному Космосу, який у цьому стані перестає існувати, можна проілюструвати за допомогою образів і символів. Уже згадувалося про космологічний і часовий символізм “семи кроків Будди”. Доцільно згадати також притчу про “розбите яйце”. Будда розбив яйце, щоб оголосити про те, що розірвав ланцюг існувань (сансара), тобто переборов і Космос, і циклічний час. Захоплюють також образи “руйнування будинку” Буддою та “даху, пробитого” архатами. Це алегоричне знищення всього обумовленого світу. Розуміти значення цих образів починаєш тільки тоді, коли звертаєшся до давньоіндійської традиції, яка поєднувала “космос-житло-людське тіло”. Новизна й революційність вчення Будди в цьому аспекті є винятковими. Однак сам Будда не претендував на винятковість, переконуючи, що рухається традиційним шляхом, накопичуючи й розвиваючи мудрість поколінь.