2.2 Ісус Христос - Месія
Чекання Месії охопило усю Римську імперію, особливо її східну частину, заселену іудеями. Тривале перебування Іудеї під ассірійським ярмом та у вавилонському полоні, під перським пануванням, підсилили ідею Месії, яка зміцнилася за часів династії Селевкідів і Маккавеїв. Коли установилося царство Ірода, Месія жив у людських серцях: великі пророки вбачали в ньому праведника, мученика й Вірного Сина Божого, народ, бачив його в образі царя Давида або Соломона, або нового Маккевея. Але ким би Він не був, усі юдеї чекали відновлення Ізраїлю, вірили в Месію та закликали Його. Г рецькою Месія - Христос.
Цар Давид (к. ХІ - бл. 950 р. до н. е.) - цар Іудеї, який приєднав до її території ізраїльські племена і створив Ізраїльсько-Іудейську державу. За біблейською легендою, юнак-пастух Давид переміг велетня-фелістимлянина Г оліафа і відрубав йому голову; потім став царем.
Соломон (965-928 рр. до н. е.) - син Давида. Провів адміністративні реформи, добився централізації релігійного культу. Згідно біблейській традиції славився надзвичайною мудрістю. За легендою, автор деяких книг Біблії (“Пісні пісень”).
Ісус - майбутній вчитель і пророк - народився приблизно 5 р. до н. е., в Галілеї (північній області Палестини), найімовірніше, в м. Назарет в часи правління царя Ірода та імператора Августа (63 р. до н. е.- 14 р. н. е.) (біблійна традиція пов’язує його народження з м. Віфлеєм). Страчений Ісус Христос за часів римського імператора Тиберія (42 р. до н. е. - 37 р. н. е.) - пасинка Августа Октавіана.
Мати Ісуса Міріам, яку ми знаємо під іменем Марії, дружини теслі Йосипа, була шляхетного роду, що примкнув до секти ессеїв. Проживала серед ессеїв, найімовірніше, була пряхою.
Уже саме народження Христа має легендарний характер, оскільки огорнуте тканиною чудес. Під час перепису населення, яке проводила римська влада, із Назарета до Віфлеєма разом із своєю дружиною Марією, яка чекала дитину, відправився Йосип, щоб записати своє ім’я в тому місті, з якого походив його рід. В цей час Ангел приніс Марії благу вість про народження в неї Божого сина від Духа Святого.
Народження відбулося в печері (по-старому, вертепі), що використовувалася як хлів для худоби, оскільки в готелі для подорожніх не знайшлося місця.
Про народження Христа сповістила чудова зоря, що зійшла на Сході, й привела за собою до Віфлеєма трьох царів-провидців, що гадали по зорях. Вони піднесли малюку дари. В той же час Ангел направив до вертепу трьох пастухів, які також поклонилися майбутньому Спасителю.
Із усієї легендарної історії про його народження Е. Шуре робить висновок про те, що Ісус був Назорей, тобто ще до народження посвячений у пророки глибоким бажанням своєї матері. Назореями були й деякі інші герої та пророки Старого Завіту (наприклад, Самсон, Самуїл).
Старий Завіт (Числа 6: 1-14) називає назореєм (з давньоєврей. перекладається як “відділитися”) чоловіка чи жінку, які захотіли на певний час відділитися від народу, щоб повністю посвятити себе Богові. Протягом цього часу назорею забороняється вживати спиртне, виноград та будь-які продукти, виготовлені з нього; стригти чи збривати волосся; наближатися до мерця. Після закінчення цього терміну, назорей приносить дари Богові (однорічне ягнятко, овечка, баран, корзина хліба, випеченого без закваски, пшеничні коржі, змішані з єлеєм, та намазані ним зверху.
Через вісім днів після народження хлопчик був підданий обряду обрізання й отримав ім’я Єшуа (давньоєвр. ієЬбш - спасіння). Семантично ім’я Єшуа споріднене з такими єврейськими іменами як Ісая й Осія (Асія). Усі вони означають одне - Яхве - Допомога. У грецькій транскрипції семітське [Йе-шуа] перетворилося на [Ієсус], у латинській - [Йезус], в російській - [Ісус]. Коли Ісуса Христа почали називати єврейським словом Машиах (Помазаник), невідомо (у грец. мові СЬгіобіов, від грец. дієслова “хріо” - намазую).
Сорокового дня в Єрусалимі відбулося його ритуальне посвячення богові Ягве.
У Ешуа були брати й сестри. Його сестри в Назареті вийшли заміж. Імена братів відомі з Євангелій (Мф.13:55; Мк.6:3): Яакоб, Йосэй, Шим’он і Й’уда.
Йосип і Марія змушені були переселитися до Єгипту, щоб уберегти сина від смерті (знищення малюків до двох років за наказом царя Ірода), і повернулися до м. Назарет лише після смерті царя.
Євангеліст Марк стверджує, що Єшуа був теслею (Мк.6:3); Юстин Гностик переповідає, що отрок Єшуа “пас овець”.
Батько, найімовірніше, помер, коли синові було 12 р. Після смерті чоловіка, Марія, можливо, переселилася до м. Кани Г алілейської, звідки могла бути родом. Імовірно, Ісус також деякий час проживав у Кані, тому що, ймовірно, один або двоє із його учнів були вихідцями із цієї місцевості (Мф.10:4; Мк.3:18). Відвідував Ісус і Капернаум, де й міг познайомитися із синами Іони й Зеведея (Мк.1:16,19; Лк.4:31,38), які стали першими апостолами.
Ісус вперше пізнав Святе Писання із уст батька й матері. Традиції іудейського народу передалися йому в лоні сім'ї та общини.
Єшуа не мав того ступеня вченості, що надавала право називатися титулом сопер (книжник) (Мф.13:54 і сл.; Ін.7:15). Інший титул - раб, або рабба (учитель), - яким величали Єшуа не тільки його учні (Мф.26:25,49; Мк.9:5; 11:21; 14:45; Ін.1:38,49; 3:2; 4:31; 6:25; 9:2; 11:8), але й учені мужі ортодоксальних іудейських шкіл (Мф.9:11; 22:16,24,36; Мк.12:14,19,32; Лк.20:21,28,39), ще не може бути доказом високої освіченості Єшуа, тому що в той час кожного, хто фактично виступав у ролі вчителя, прийнято було величати відповідним титулом).
Єшуа у своїх повчаннях опирався лише на один авторитет - Танах (іудейський канон Писань) (Мф.5:17-18). Із пророків Ешуа були близькі Ісая та його послідовники (порівн., напр., Мф.15:8 й Іс.29:13); висловлювання “Син Людський” і “Царство Небесне”, які часто вживав Христос, взяті із повчань Данила (Дан. 2:44; 7:13-14). Ймовірно, Ешуа читав також і книги, що не ввійшли до єврейського канону, а саме: Книга Єноха та Успіння Мойсея.
Проте духовне начало, яке подібно до внутрішнього світла, осяювало його, виявилося куди сильнішим від іудейських традицій та повчань пророків. Першою, істиною, яку пізнав Ісус, була істина про єдність Бога і Любові. Поштовхом до її осягнення стала перша подорож Ісуса з батьками до Єрусалима, про яку згадує Лука. Побачити Єрусалим і храм Ієгови, відбудований Іродом, було мрією всіх євреїв, особливо з того часу, як Іудея перетворилася на римську провінцією. Ісус побачив храм, в якому приносили в жертву худобу (козлів або биків), окропляли народ їхньою кров’ю й вимовляли одночасно благословення. Квартали нижнього міста говорили про жебрацтво його мешканців, в поза межами міських мурів, біля святого джерела благали про допомогу і зцілення обездолені та тяжко хворі. Тоді вперше Ісус звернувся до Батька Небесного з проханням відкрити йому таємницю істинного знання та можливості зцілення.
Нічого не відомо про життя Ісуса до його зустрічі з Іоанном Хрестителем. Але відомо, що після цієї зустрічі Ісус гідний свого покликання Месії. До цього він ішов через тривале посвячення в общині ессеїв. Тлумачення текстів, так само як і посвята, мала три щаблі й три суті. Найважливішим моментом його перебування в ессеїв була та знаменна для всієї спільноти ніч, коли він у найглибшій таємниці прийняв вищу посвяту четвертого ступеня, що давалося тільки у випадку високої пророчої місії, добровільно прийнятої на себе Посвяченим і схваленої Старійшинами. Зрештою, критикуючи інші секти, Ісус нічого не згадує про ессеїв. Найімовірніше, зберігаючи обітницю мовчання про життя общини. Община ессеїв стала першим осередком християнського віровчення, а згодом злилася з християнами.
У цей же час Іоанн Хреститель, який не був ессеєм, але народним пророком Месії, проповідував на березі Йордану. Перейнявши від ессеїв звичай священних омовінь і перетворивши його по своєму, він надавав хрещенню в Йордані значення видимого символу, своєрідне всенародне здійснення внутрішнього очищення. Ісус, який відчував своє пророче покликання, і шукав своїх шляхів, разом із кількома братами-ессеями, які вже тоді йшли за Ним як за Вчителем, прийшов до р. Йордан, щоб побачити Хрестителя, почути його проповідь і піддатися всенародному хрещенню. Під час омовіння на Ісуса зійшов Дух Святий під виглядом голуба. Після омовіння у водах ріки (Іоанн Хреститель поливав із посудини водою схилену голову і тіло претендента), Ісус підняв голову. Вражений пророк мимоволі задався питанням: “Чи не ти є Месія?” Ісус не відповів нічого, але схиливши голову й схрестивши руки, просив в Іоанна благословення. За звичаями ессеїв мовчання було знаком згоди, Іоанн урочисто простягнув над Ісусом обидві руки. Коли відбулося хрещення, Ісусу було близько 30 років. Після зішестя Святого Духа, Ісус почав творити чудеса та проповідувати людям Новий Завіт.
Ісусу необхідно було подумати над словами Іоанна Хрестителя, тому він усамітнився в одному з вертепів на сорокаденний піст і розмірковував. Зрештою йому прийшов на звабу голос із Підземного царства, проте Ісус упізнав його і вимовив: “Ти будеш поклонятися лише Вічному, лише Богові Твоєму”. Марення зникло. Ісус звернувся до Бога з проханням відкрити знамення, яким він переможе духів земних і підземних. Знаменням Сина Людського, - вимовив голос зверху. А після цього яскраве сузір’я з’явилося на обрії; воно складалося із чотирьох світил у форм Хреста. Символ одночасно й життя, і смерті, і воскресіння. Г олос запитав, чи хоче Ісус повернути цей давній символ смерті і безсмертя, людям. Ісуса знову огорнуло марення. Він побачив себе розп’ятим на Хресті. Тут промайнула згадка про хворих біля святого джерела, які протягують до нього руки з проханням про спасіння. Ісус Христос погоджується “нести свій важкий хрест” заради спокутування гріхів роду людського.
Незабаром після цього Ісус, прийшовши до поселення ессеїв, довідався, що Іоанн Хреститель ув’язнений. Ця звістка стала знаком до початку дій. Він оголосив ессеям, що піде з проповіддю “Євангелія Царства Небесного” в Г аллілею.
Єврейський народ заключив союз з Богом через посередництво Мойсея, який приніс їм Старий Завіт - завіт послуху. Проте в нових історичних умовах цього було недостатньо. Необхідний був Новий Завіт - договір любові, який приніс із собою Ісус Христос. Іоан Хреститель хрестив водою, а Ісус обіцяв хрестити віруючих Духом Святим, який сповнить їхні серця любов’ю та принесе розуміння законів Царства Небесного, які важко виконувати за умов земного життя: любити ворогів своїх, прощати образи, не відповідати злом на зло, з презирством ставитися до багатства.
Проповідував Христос у Назареті (Галілея), де проживала його сім’я, та на берегах Генисаретського озера. З ним постійно перебували 12 його учнів, яких називали апостолами (тобто посланниками, які згодом рознесли вчення Христа та розповідь про його життя по землі). Трьом із апостолів Ісус зримо відкрив своє божественне походження: зійшовши разом із ними на галілейську гору Фавор (з лат. favor - прихильність), він перевтілився - обличчя його просіяло, а одяг став білим, зітканим зі світла.
Христос, проповідуючи своє вчення, творив чудеса: зцілював хворих, воскрешав із мертвих. На великі свята він приходив у Ієрусалимський храм і вчив там народ. Йому вірили, в той час, як проти його вчення виступали іудейські книжники та фарисеї.
Востаннє Ісус прийшов до Єрусалимського храму за тиждень до єврейського свята Пасхи. Перед цим він воскресив свого померлого друга Лазаря, який пролежав у склепі чотири дня. Народ вітав його вигуками, благословляв того, хто йде в ім’я Господа.
Фарисеї, побоюючись народного гніву, не наважувалися чинити розправу над Ісусом Хрестом привселюдно. Вони підкупили одного із його учнів (апостолів) - Іуду за тридцять срібляників, щоб той повідомив про перебування Христа в якомусь усамітненому містечку.
У четвер, увечері напередодні Пасхи, відбулася остання вечеря Христа зі своїми учнями (тайна вечеря). Промовляючи останні настанови, Христос заповів на пам’ять про себе здійснювати таїнство євхаристії (подяки): зібравшись разом причащатися хлібом і вином, які віднині будуть особливим чином перетворюватися на кров та плоть Христову.
Після вечері, Ісус піднявся на Маслинову гору в Г ефсіманський сад (біля Єрусалима) молитися та оплакувати свої майбутні страждання. Назва саду походить від “Гефсиман - сад оливкової давильні” (за часів Ісуса Христа неподалік цього місця стояли оливкові давильні). У цей час у саду з’явилися вояки з мечами та ліхтарями, яких привів Іуда. Іуда поцілував Ісуса Христа, таким чином вказавши на Месію. Вояки схопили Христа і відвели його в будинок першосвященника, терміново скликали Синедріон, який виніс вирок - смерть.
У п’ятницю зранку, в день Іудейської Пасхи (7 квітня 30 р. н.е.) Христа відвели до Понтія Пілата, який мав схвалити вирок Синедріону. Пілат симпатизував Ісусу, але боявся доносу до Риму. Тому схвалив вирок та передав Ісуса воякам для страти. Над Ісусом знущалися: били, наділи на нього терновий вінок. О дванадцятій годині дня його відвели на Голгофу й розіп’яли на хресті, разом із двома розбійниками. Страждав Христос три години, аж коли земля не здригнулася в сутінках, що миттєво охопили її. З останнім вигуком Ісуса Христа дух полишив тлінне тіло.
Пілат дозволив учням забрати тіло Христа. Вони поклали його в нову гробницю неподалік Голгофи. Наступного дня була субота (іудейський закон забороняв робити будь-які справи в суботу). У неділю жінки, які прийшли з Ісусом Христом із Галілеї, відправилися до гробниці умастити тіло померлого. Проте камінь біля входу був зсунутий, тіла в гробниці не було. Однак на кам’яному ложі сидів ангел, який сповістив їм, що Христос воскрес. Невдовзі після цього Христос з’явився своїм учням, і являвся їм ще протягом сорока днів. Потім, зійшовши на Маслинову гору, в їх присутності вознісся на небо.
Так розповідають про Христа євангелісти. Але навіть ті, хто не вірить біблійним оповідям, не сумніваються, що на початку І ст. н.е. в Палестині проповідував учитель нової віри Ісус, якого називали Христом. Учні Христа, зібравшись в Єрусалимі, заклали основу нової християнської віри, розповсюдження якої невдовзі охопило всю Римську імперію.