1. Поняття. Підстави та види представництва

Представництво - це правовідношення, відповідно до якого одна сторона (представник0 на підставі набутих нею повноважень виступає і діє від імені іншої особи, яку представляє, створюючи, змінюючи чи припиняючи безпосередньо для неї цивільні права та обов’язки.

Характерні ознаки представництва:

© цивільні права та обов’язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою;

© представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних дій) представником не охоплюється);

© представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи;

© представник діє виключно у межах наданих йому повноважень;

© правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє. Якщо укладений представником право чин спричинив для контрагента збитки, то зобов’язаною стороною буде не представник, а та особа, яка надала йому повноваження для вчинення цього правочину.

Дії представника особи спричиняють певні правові наслідки для інших лише у тому разів, коли представництво є належним і здійснюється у межах наданих повноважень.

Повноваження - це право однієї особи виступати представником іншої. Підставами виникнення повноважень, тобто тими юридичними фактами, з наявністю яких закон пов’язує виникнення повноважень є :

1) волевиявлення особи, яка бажає мати представника, виражене у встановленій законом формі. Це волевиявлення може бути або у договорі доручення, або, найчастіше, у вигляді довіреності;

2) призначення або обрання особи на посаду, виконання обов’язків якої вимагає певних юридичних дій від імені іншої особи;

3) призначення на певну посаду на підприємстві чи в установі, яка надає послуги населенню шляхом укладання договорів (касир, продавець, приймальник, гардеробник). Повноваження цих осіб відображені у відповідних відомчих положеннях, інструкціях. Довіреність їм не потрібна, оскільки вони виконують обов’язки за посадою у службовий час, а обсяг їхніх повноважень випливає з обстановки, в якій вони працюють. Водночас, коли, наприклад, продавцеві доручається укласти договір охорони, то, звичайно, при цьому вже вимагається довіреність, оскільки дана особа перестає бути представником за посадою, а має набути повноважень представника за довіреністю;

4) призначення опікуном;

5) наявність адміністративного акта, що дозволяє особі вчиняти певні дії як представникові іншої особи. Наприклад, дозвіл органів опіки та піклування, який надано опікунові для укладення конкретної угоди, що виходить за межі побутової (п. 4.7. Правил опіки піклування від 26 травня 1999р.);

6) відносини материнства, батьківства, усиновлення, удочеріння, які відповідним порядком оформлені;

7) спільне ведення селянського (фермерського) господарства представляє його голова;

8) членство у кооперативі, спілці, об’єднанні, за статутом якого інтереси цього об’єднання представляє голова.

Отже, залежно від того, на чому будуються повноваження представника, можна вирізнити представництво за законом і представництво за договором.

Представництво за законом має місце тоді, коли особа представник, коло її повноважень і самі випадки такого представництва визначаються певними нормативними актами (ЦК, СК України тощо). До призначення представника той, кого представляють, у таких випадках ніякого відношення не має. Різновидом даного представництва є так зване статутне представництво, коли відповідно до статуту чи положення керівний працівник (директор, ректор, начальник, голова) наділений повноваженнями виступати у цивільному обігу від імені юридичної особи.

Представництво за договором - це таке представництво, яке виникає у результаті правочину між представником та особою, яку він представляє. Для здійснення даного представництва потрібно отримати довіреність, яку той, кого представляють, видає представникові як доказ наданих йому повноважень.