3. Момент виникнення права власності за договором

Момент виникнення права власності у набувача має суто практичне значення. Саме з цього моменту власник має можливість здійснювати правомочності щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном. Саме власник несе збитки, якщо річ загинула без вини конкретної особи (повінь, землетрус, блискавка). З моменту виникнення права власності особа може захищати свої порушені права у судовому порядку та іншими дозволеними законом способами. З настанням цього факту пов’язані такі важливі правові наслідки, як визначення долі плодів і доходів, можливість звернення стягнень за рішенням суду на конкретне майно та ін.

Відповідно до ст. 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, за загальним правилом право власності виникає у набувача з моменту передачі речі однією особою іншій. Сторони мають право змінити це положення, проте вони не мають права змінити вимоги закону з цього приводу.

Переданням майна вважається передача майна з рук в руки фізичної особи.

До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Право власності на окремі види майна обов’язково має підтверджуватися відповідними правовстановлюючими документами (договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання посвідчені нотаріусом; свідоцтво про право на спадщину, видане державним нотаріусом; свідоцтво про придбання об’єктів нерухомого майна з прилюдних торгів, видане державним та приватним нотаріусом; рішення суду про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна; мирова угода, затверджена ухвалою суду тощо).

У договорі сторони можуть відійти від наведеного загального правила і визначити інший момент переходу права власності.

Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна.

Випадкове знищення чи пошкодження речі - це загибель речі чи її пошкодження за відсутності вини з боку будь-яких осіб. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 323 ЦК). Тобто усі невигідні наслідки у цьому випадку покладаються на власника незалежно від т ого чи фактично володів він на даний момент тим чи іншим майном, чи перебувало воно у нього в користуванні, чи ні.

Водночас, ця норма має диспозитивний характер, тобто сторони мають право по-іншому визначити, на кого покладаються збитки на випадок втрати (пошкодження) речі.