5. Право спільної власності

Власником майна, звичайно, виступає одна особа - громадянин. Організація, держава. Якщо ж майно водночас належить декільком особам, то такі правовідносини називають спільною власністю.

Право співвласників спільно володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм майном називається правом спільної власності. Спільна власність може виникнути внаслідок отримання у спадщину неподільних речей декількома спадкоємцями, при спільному створенні речі, її придбання тощо.

Законодавець передбачає два види спільної власності:

- спільну сумісну;

- спільну часткову.

У спільній сумісній власності частки у праві власності на майно співвласників не визначено. Право кожного з них поширюється на все майно. Частки співвласників визначаються у разі припинення правовідносин (поділу, виділу). Спільна сумісна власність виникає відповідно до закону.

Спільна сумісна власність відрізняється від спільної часткової тим, що її учасники не мають наперед визначених часток у праві на спільне майно. У ній право кожного із співвласників рівною мірою поширюється на все спільне майно.

Режим спільної сумісної власності визначено у статтях 368-372 ЦК України, 60-74 СК України, 16-17 Закону України «Про власність».

Виходячи зі змісту ст. 368 ЦК України, можна вирізнити два види спільної сумісної власності за ознакою суб’єктного складу:

а) спільна сумісна власність подружжя;

б) спільна сумісна власність членів сім’ї.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між суб’єктами.

Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється учасниками за їх згодою.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Водночас у разі поділу майна між співвласниками, право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

У спільній частковій власності кожен із співвласників має чітко визначену частку в праві власності на майно. Розмір часток може бути рівним або нерівним. Відповідно до ст. 357 ЦК, розмір часток у праві спільної часткової власності вважається рівним, якщо інше не встановлене за домовленістю співвласників або законом. Частка учасника спільної часткової власності (співвласника) у праві власності визначається у відсотках у вигляді дробу (1\2; 1\4; 1\6 і т.д.). Таку частку називають «ідеальною». Ідеальна частка має відповідати «реальній» частці. Реальна частка - це частка майна у натурі.

Кожен із співвласників, зазначено у ст. 358 ЦК, має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна у натурі, яка відповідає його частині у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Співвласники здійснюють право спільної часткової власності за згодою між ними. Вони мають право домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов’язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов’язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов’язаннями, пов’язаними із спільним майном.

У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню.