5. Форма заповіту

Заповіт повинен бути складений у письмовій формі і нотаріально посвідчений. Особливість заповіту полягає у тому, що він містить у собі волю спадкодавця, яку він висловив ще за життя, але безпосереднє здійснення цієї волі можливе лише за умови смерті спадкодавця.

Ця обставина і зумовлює особливі вимоги до оформлення заповіту, оскільки після смерті особа вже не має можливості уточнити чи конкретизувати свої наміри, наприклад, яку саме частину будинку повинен успадкувати син, а яку дочка, що розумів спадкодавець під «цінними речами», які необхідно передати брату; нарешті померлий буде взагалі позбавлений можливості оспорювати цей право чин із-за природних причин.

Нотаріальна форма заповіту є умовою його дійсності. Водночас, у населених пунктах, де відсутні нотаріальні контори, заповіт можуть посвідчити службові особи відповідного органу самоврядування, за кордоном - відповідні консульські та дипломатичні представництва.

До нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються заповіти, які посвідчені певними посадовими особами (головним та черговим лікарями, директорами будинку для осіб похилого віку та інвалідів, капітанами суден, начальниками експедицій, командирами військових частин, начальниками виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів).

При посвідченні заповіту посадовими особами обов’язкова участь двох свідків. Свідками не можуть бути спадкоємці, близькі родичі, особи, які не можуть підписати і прочитати заповіт.

Оскільки заповіт є типовим одностороннім правочином, заповідач має право змінити або скасувати його у будь-який час, незалежно від волі інших осіб. Скасування заповіту можливе двома способами:

1) складання нового заповіту;

2) шляхом подачі до нотаріального органу заяви про скасування раніше складеного заповіту.

Заповіт, який складається пізніше, може і не скасовувати чи змінювати попередні, а лише доповнювати його шляхом визначення долі майна, яке раніше нікому не заповідалося.