8. Обов’язкова частина у спадщині

Будь-який дієздатний громадянин може залишити за заповітом все своє майно або його частку одному чи кільком особам, які як входять, так і не входять у коло спадкоємців за законом, а також окремим організаціям чи державі, позбавити спадщини одного чи всіх спадкоємців, не зазначаючи підстави позбавлення спадщини.

У цьому і полягає принцип свободи заповіту.

Водночас свобода заповіту обмежується правилом щодо обов’язкової частини спадщини. Так, що за римських часів, якщо будь-хто позбавляв спадщини своїх малолітніх дітей, залишаючи майно стороннім особам, то свобода заповіту за таких обставин обмежувалася.

Обов ’язкові спадкоємці - це визначені законом особи, які незалежно від змісту заповіту завжди мають право отримати певну частку спадщини.

До обов’язкових спадкоємців належать:

- неповнолітні або непрацездатні діти померлого (у тому числі й усиновлені);

- непрацездатне подружжя;

- непрацездатні батьки (у тому числі й усиновителі).

Наведений законодавцем перелік осіб, які мають право на обов’язкову частку спадщини, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Розмір обов’язкової частки становить половину частки, яка б належала особі за законом. Тобто право заповідача на вільне розпорядження своїм майном у даному випадку обмежується. В обов’язкову частку входить і домашнє майно, і предмети домашнього вжитку, і вклади у банківських установах. Обов’язкова частка спадщини не обтяжується боргами спадкодавця.

Розмір обов’язкової частки може бути зменшено судом з урахуванням відносин між спадкоємцем і спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення (наприклад, обов’язковий спадкоємець претендує на частку однокімнатної приватизованої квартири, в в якій за життя проживали спадкоємці за заповітом).