1. Трудова дисципліна та методи її забезпечення

Трудова дисципліна - це сукупність правових норм, котрі регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов’язки працівників і власника або уповноваженого ним органу, визначають види заохочень за успіхи у праці.

Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання та виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

Причому, якщо раніше правове регулювання трудової дисципліни здійснювалося переважно шляхом посилення дисциплінарної відповідальності за трудові правопорушення, то у період переходу до ринкових відносин ухил робиться на більш чітке регламентування взаємних прав та обов’язків трудових правовідносин і стимулювання високої якості праці найманих робітників.

Власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову та виробничу дисципліну, неухильно додержуватися законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту. Зокрема, всі власники зобов’язані забезпечити розмір оплати праці найманих робітників не нижче мінімальної заробітної плати, встановленої державою; забезпечити дотримання гарантій, встановлених для неповнолітніх працівників та жінок; регулярно сплачувати внески до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування. Власник повинен створити працівнику належні умови праці, забезпечувати його сировиною, устаткуванням, робочим інструментом, організувати охорону речей працівника під час його роботи. Важливим обов’язком власника є обов’язок своєчасно виплачувати працівнику заробітну плату та надавати оплачувану щорічну відпустку зі збереженням місця роботи.

Власник здійснює свої права на управління підприємством безпосередньо або через уповноважений ним орган. На державному підприємстві уповноваженим власником органом виступає керівник підприємства. Для організації виконання виробничої діяльності власник також наймає адміністрацію підприємства, главою якої є керівник підприємства.

Адміністрація зобов’язана так організувати роботу на підприємстві, щоб створити умови для забезпечення трудової дисципліни, зростання продуктивності праці та якості продукції. Для здійснення цих обов’язків власник наділяє адміністрацію владно-розпорядними повноваженнями. Тому адміністрація має право вимагати від працівників виконання їхніх трудових обов’язків, розпоряджень адміністрації, а також застосовувати до них заходи заохочення або дисциплінарного стягнення.

Працівники, відповідно до статті 139 КЗпП, зобов’язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової та технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

У трудових колективах повинна створюватися обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої вимогливості до працівників, які несумлінно виконують свої трудові обов’язки.

Порядок поведінки, взаємодії між працівниками на конкретному підприємстві в процесі здійснення трудової діяльності називається внутрішнім трудовим розпорядком.

Всі нормативно-правові акти, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, поділяються на 2 групи: норми загального значення (КЗпП, типові правила внутрішнього розпорядку та інші) та норми спеціального призначення, які враховують специфіку окремих галузей господарства, а також особливості праці певних категорій працівників (галузеві правила внутрішнього розпорядку, положення про дисципліну окремих категорій працівників).

Трудовий розпорядок на конкретному підприємстві визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовим колективом за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету на основі типових правил. У цих правилах конкретизуються обов’язки власника, адміністрації, працівників даного підприємства, правила прийому на роботу, враховуючи специфіку підприємства, встановлюється режим робочого часу і часу відпочинку, види заохочень за успіхи в роботі, порядок їх застосування та порядок застосування дисциплінарних стягнень

До працівників підприємств, установ, організацій можуть застосовуватися будь-які заохочення, що містяться в правилах внутрішнього розпорядку, як моральні (оголошення подяки, нагородження грамотами, медалями, орденами), так і матеріальні (преміювання за умови досягнення певних показників).

Заохочення застосовуються власником або уповноваженим ним органом разом за погодженням з профспілковим комітетом. Заохочення оголошуються наказом (розпорядженням) в урочистій обстановці і заносяться до трудових книжок працівників у відповідності до порядку їх ведення. Окрім того, працівникам, які успішно і сумлінно виконують свої трудові обов’язки, надаються в першу чергу переваги та пільги в галузі соціально-культурного і житлового-побутового обслуговування . Таким працівникам надається перевага при просуванні по роботі.

За порушення трудових правовідносин може наступати юридична відповідальність різних видів - кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, матеріальна.

Кримінальний кодекс України (далі КК) передбачає кримінальну відповідальність за ряд порушень посадовими особами трудових обов’язків, зокрема: за незаконне звільнення працівника з роботи (стаття 172 КК); за безпідставну невиплату заробітної плати (стаття 175 КК).

Ряд порушень трудових відносин тягне за собою адміністративну відповідальність, причому це стосується не тільки роботодавця та посадових осіб підприємства, але й профспілок та інших уповноважених трудовим колективом органів, а також окремих найманих працівників. Наприклад, порушення вимог законодавства про працю та охорону здоров’я на виробництві (стаття 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, далі КЗпАП), ухилення від участі в переговорах щодо укладання колективного договору, угоди (стаття 41-1 КЗпАП), порушення санітарно-гігієнічних і санітарно- протиепідемічних правил і норм (стаття 42 КЗпАП) тощо.