1. Загальні положення про господарські зобов’язання

Розділ 4 Господарського кодексу визначає господарські зобов’язання, відповідно до положень частини 1 ст. 173 Господарського кодексу, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, в тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) мають право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язків.

Господарські зобов ’язання можуть виникати:

1) безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

2) з акту управління господарською діяльністю;

3) з господарського договору та інших угод передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

4) внаслідок заподіяння шкоди суб’єкту або суб’єктом господарювання; придбання або збереження майна суб’єкта або суб’єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

5) в результаті створення об’єктів інтелектуальної власності та інших дій суб’єктів, а також внаслідок подій з якими закон пов’язує настання правових наслідків у сфері господарювання (ст. 174 ГК).

Види господарських зобов’язань.

1) Майново-господарські - цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язків (ст. 175 ГК). Майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання, або між господарюючими і негосподарюючими суб’єктами - юридичними особами, на підставі господарських договорів є господарсько-договірними зобов’язаннями (ст. 179 ГК).

2) Організаційно-господарські - це господарські зобов’язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб’єктом господарювання та суб’єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов’язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію, або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язків.

3) Статтею 177 ГК також визначені соціально-комунальні зобов’язання: Суб’єкти господарювання зобов’язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку. Суб’єкти господарювання відповідно до частини четвертої статті 175 ГК можуть, незалежно від статутної мети своєї діяльності, брати на себе зобов’язання про господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних об’єктів та об’єктів комунального господарства і побутового обслуговування, подавати іншу господарську допомогу з метою розв’язання місцевих проблем. Суб’єкти господарювання мають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад, якщо інше не встановлено законом, та у виконанні робіт щодо комплексного економічного і соціального розвитку територій.

4) Статтею 178 ГК визначено зміст публічних зобов’язань: суб’єкт господарювання, який відповідно до закону та своїх установчих документів зобов’язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством.