1.1. Планування як наука. Предмет, об’єкти і методи дослідження
1.1. Планування як наука. Предмет, об’єкти і методи дослідження
Кожна людина, сім’я, колектив, господарство не мислять свого повсякденного життя без використання усного або письмового плану дій у роботі, навчанні, відпочинку, фінансових та інших справах на наступний день, місяць, рік, а більш завбачливі обмірковують свої дії на кілька років і навіть десятиліть наперед. З’ясовується, що більше від усіх захищені економічно і соціально та досягають успіхів саме ті, хто належним чином планує свої дії.
В умовах ринкової економіки таке планування стає у багато разів важливішим, оскільки без глибоких розрахунків, без обґрунтування і передбачення різного роду змін у майбутньому вижити в конкурентній боротьбі дуже важко. Тому методам передбачення і планування, як найважливішим складовим управління, необхідно вчитися.
Планування як самостійна галузь знань та особлива сфера людської діяльності, являє собою сукупність систематизованих знань про закономірності формування і функціонування різних господарських систем.
Ціль науки планування як складової економічної науки – описати, обґрунтувати та передбачити процес і явища дійсності (теоретичне відображення дійсності). Роль її та потреба в ній зі сторони суспільства зростає.
До факторів, що обумовлюють зростаючу роль науки планування в загальнополітичному, соціальному, економічному і культурному середовищі можна віднести:
ü перехід до ринкових відносин та зміну методів господарювання, що потребує перебудови систем планування на всіх рівнях управління
економікою;
ü розвиток науково-технічного прогресу, зростання чисельності управлінських кадрів;
ü зростання масштабів суспільного виробництва, ускладнення господарських зв’язків, розширення міжнародних зв’язків.
Наука планування – це система упорядкованих знань про суть, методологію, методику і організацію планування.
Суть планування полягає в розробці та обґрунтуванні цілей, визначені найкращих методів і способів їх досягнення при ефективному використанні всіх видів ресурсів, необхідних для виконання поставлених завдань і встановленні їх взаємодії.
Сам процес планування проходить чотири етапи:
розробку загальних цілей;
визначення конкретних цілей на даний період з послідуючою їх деталізацією;
визначення шляхів і способів досягнення цілей;
контроль за процесом досягнення поставлених цілей шляхом співставлення планових показників з фактичними та коригування цілей.
В процесі планування кожне підприємство повинно відповісти на такі запитання:
що повинно бути зроблено і для чого?
коли це буде зроблено і хто його буде робити?
де це буде зроблено, і що для цього необхідно?
Вирішення цих питань є функцією планування, яка слугує основою для прийняття рішень та являє собою управлінську діяльність, що передбачає розробку цілей і завдань управління виробництвом, а також визначення шляхів реалізації планів для досягнення поставлених цілей.
Методологія планування – це сукупність теоретичних висновків, загальних закономірностей, наукових принципів розробки планів, їх обґрунтування та описання відповідно до сучасних вимог ринку, що перевірені передовою практикою. За допомогою планування здійснюється перетворення “ірраціональності у раціональність”, досягається більша сумісність інтересів, передбачуваність і взаємодія тріади “економіка – людина – природа”. Основою суспільства є матеріальне виробництво і відносини в сфері виробництва, які визначають суспільне буття людей. В середині суспільного виробництва вирішальна роль належить її головній сфері – матеріальному виробництву, яке і є об’єктом науки планування.
Процес планування діяльності підприємств включає багато складових: виробництво і реалізація продукції, її собівартість, забезпеченість трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами, фінансові результати роботи, фінансовий стан підприємства, його інвестиційна діяльність. Саме це і є об’єктами планування діяльності підприємств, які розглядаються як єдине ціле і через які розкривається його предмет.
Оскільки планування являє собою процес підготовки рішень про цілі, способи і методи їх досягнення шляхом ціленаправленої порівняльної оцінки різних альтернативних варіантів дій в передбачувальних умовах, і їх прийняття завжди пов’язано із використанням ресурсів, то ресурси підприємства і являються в більшій мірі предметом планування на підприємстві.
Планування як складова економічної науки ґрунтується передусім на загальних взаємопов’язаних методах наукових досліджень: аналізі та синтезі, дедукції та індукції. Йому притаманні і властиві такі методи досліджень, як системний підхід, конкретно-історичний підхід, комплексний підхід, метод експерименту, моделювання, а також методи спеціальних досліджень.
Метод дає описання того, як повинна проявлятися наукова і практична діяльність людей в прикладній сфері науки. Методи науки планування створюють систему різних засобів та прийомів вивчення і узагальнення явищ дійсності в сфері планування соціально-економічних об’єктів.
Одним із методів дослідження є метод системного підходу та раціонального вибору, який дозволяє підходити до дослідження кількісних і якісних параметрів проходження ймовірних процесів з системних позицій. Він передбачає, по-перше, розгляд систем планування виробництва як єдиного цілого, зі своїми законами розвитку, вивчення об’єкта управління з врахуванням усіх його аспектів: економічного, соціального, технічного, організаційного, екологічного та психологічного; по-друге, можливість розчленити систему на підсистеми і дослідити їх взаємодії, оскільки кожна підсистема діє як на всі інші підсистеми, так і на систему в цілому. Таким чином створюється можливість розкрити закономірності і зв’язки підсистем, їх співвідношення та субординацію. За системного підходу кожний об’єкт планування розглядається як комплекс взаємопов’язаних елементів зі своїми законами розвитку, які об’єднані для досягнення спільної мети.
Конкретно-історичний підхід, як один із методів дослідження науки планування, передбачає вивчення відносин планування як процесів, що знаходяться в стадії розвитку та змінюються під впливом діючих на них факторів. Всі процеси розглядаються в тісному зв’язку з історичними обставинами, що складаються в тій чи іншій країні.
Комплексний підхід являється більш широким поняттям, ніж системний, оскільки він реалізується за допомогою останнього. Він передбачає:
ü сумісне використання методів дослідження не тільки однієї, але і багатьох наук;
ü розгляд всієї сукупності цілей планування за рівнями;
ü розгляд різних проблем планування з точки зору часових інтервалів тощо.
Експеримент – це метод пошуку або уточнення взаємозв’язку соціально-економічних явищ дослідним шляхом. Він слугує для апробації запланованих рішень.
Моделювання. Суть цього методу полягає в створенні такого аналогу (моделі) процесу, що планується, в якому відображені його найважливіші особливості і властивості та відкинуті другорядні риси.
В плануванні моделювання застосовується:
ü коли необхідно розробити проект системи, не будуючи його в реальному житті;
ü коли необхідно удосконалювати існуючу систему, а експеримент на реальній системі неможливий або економічно невигідний, наприклад, в силу великих витрат;
ü коли експеримент в реальній системі пов’язаний з її розвалом.
Моделювання не дає ніякого рішення, але дозволяє вибирати не оптимальний, а реальний і раціональний варіант планового процесу. Для цього застосовуються різні типи моделей: графічні, числові, логічні, табличні та інші.
Методи спеціальних досліджень – це дослідження соціального характеру для визначення процесів, які не піддаються кількісній оцінці, тобто проводяться за допомогою анкетування та інтерв’ю, а також інших аналогічних методів.
Місце науки планування визначається її зв’язками з предметами інших наук: економічною теорією, галузевими економіками, економічною географією, правовими науками, статистикою, обліком, фінансами і кредитом, технічними і природничими науками, соціологією і психологією, математикою, кібернетикою, інформатикою.