1.1. Меркантилізм

Серед теорій міжнародної торгівлі насамперед слід розглянути меркантилізм — перший напрям розвитку класичної політичної еко­номії. Меркантилісти першими широко і досить тривалий час вивча­ли проблеми міжнародної торгівлі. Батьківщиною меркантилізму вважають Англію, тому спочатку познайомимося з тим, як сучасна англійська наука трактує це вчення.

В "Oxford Paperback Encyclopedia" (1998 р., с. 891) у статті "Mercantilism" це поняття пояснюється так: "Економічне вірування (belief) XVII ст., що обґрунтовувало повну експлуатацію природних ресур­сів для сприяння (to promote) експорту й обмеження імпорту. Мер­кантилісти вірили, що володіння золотом (gold) або сріблом (bullion) було вкрай важливим (all-important), і країни без джерела дорогоцін­ного металу (withouta source of precious metal) повинні були одержу­вати його за допомогою торгівлі (must obtain it by commerce). Багатс­тво націй розглядалося як таке, що залежить здебільшого від торго­вельного балансу. Торгівлю контролювали компанії, яким надава­лася урядова підтримка; накладалися мита і велися торговельні вій­ни, подібні англо-нідерландським. Пізніше прихильники вільної торгівлі заперечували положення меркантилістської теорії про те, що обсяг торгівлі є фіксованим, і щоб збільшити частку якоїсь краї­ни, потрібно зменшити її в іншої. У славнозвісному есе, написаному у 1752 р., Х'юм відкинув цю точку зору меркантилістів, зазначивши, що резерви срібла країни визначаються обсягом її економіки та ло­гічною її потребою у грошах як засобі обігу (circulating medium), і на них не слід постійно впливати за допомогою державного втручання у торгівлю".­

Меркантилізм тісно пов'язаний з результатами Великих геогра­фічних відкриттів, що зумовили первісне нагромадження капіталу.

Меркантилізм ніколи не був стрункою теорією, в якої були б свої вчителі та учні. У реальній дійсності меркантилізм був сукупністю точок зору широкого загалу фахівців, які часто не знали про існуван­ня один одного. Концепцію меркантилізму створювали не професій­ні вчені, а діючі практики — купці, промисловці, банкіри, працівни­ки зовнішньоторговельних компаній. Вони мало теоретизували, зосереджуючи свою увагу на конкретних економічних аспектах. За­гальної теорії меркантилізму не було ніколи. Заголовки праць мер­кантилістів (які ще називали памфлетами) за звичаями тих часів від­значалися багатослівністю:

•  "Короткий трактат про засоби забезпечити золотом і сріблом ко­
ролівства, позбавлені родовищ дорогоцінних металів" (Італія,
1613 р., А. Серра);

•  "Вільна торгівля, або Способи зробити торгівлю процвітаючою,
де причини занепаду у королівстві віднайдені, а засоби його усу­
нути— зазначені" (Англія, 1622 р., Е. Міссельдейн);

• "Правдиве розкриття причин занепаду торгівлі та зменшення
кількості грошей у країні із зазначенням засобів проти цього"
(Англія, 1621 р., анонім);

• "Вигода і добробут Англії, що полягає у зростанні запасів і розши­
ренні торгівлі нашого королівства" (Англія, 1663 р., С. Фортрей).
До найдавніших меркантилістів належить французький учений

Ж. Боден (1530-1596), автор "Шести книг про республіку". Він об­стоював енергійне втручання держави у справи промисловців, висо­ке мито на ввіз промислових виробів і низьке на ввіз продовольства та сировини.

Англійський учений В. Стаффорд (1554-1612) у 1581 р. написав памфлет під назвою "Побіжне обговорення англійської політики". Працю було опубліковано у віршованій формі без зазначення авто­ра, тому спочатку громадськість вважала автором В. Шекспіра. На думку В. Стаффорда, запровадження владою нової менш вагомої монети, але із зазначенням на ній номіналу попередньої, призводить до відпливу за кордон вагомішої монети такого самого номіналу. Недоцільно дозволяти вивіз сировини, бо ввезені товари, виготовле­ні з неї, містять вартість сировини, а також іноземне і вітчизняне ми­та. Протекціонізм слід поширювати на експортні галузі, що вивозять готові товари. Держава має діяти не заборонами, а запровад­женням податків і мита.

Д. Малейнс у своєму памфлеті "Про рак, що роз'їдає англійську державу" (1601 р.) зазначив три чинники занепаду багатства держа­ви: вивіз грошей (згадаймо, що тоді це були реальні золото та сріб­ло), занадто дешевий продаж вітчизняних товарів за кордон і занад­то високі ціни на імпортні товари. Вчений виступав за те, щоб держа­ва втручалася у зовнішню торгівлю з метою забезпечення ситуації, за якої у країні залишатиметься більше грошей, ніж відпливатиме з неї.

Французький учений А. де Монкретьєн (бл. 1575-1621) у "Трак­таті про політичну економію" (1615 р.) також висловлювався за кон­троль держави над промисловістю та проти свободи торгівлі. Він розглядав гроші як товар, але йому не вдалося пояснити, чому товар стає грошима.

До видатних меркантилістів належить і Ж. Кольбер (1619-1683). Він був міністром фінансів Франції впродовж 1665-1683 років за ча­сів правління короля Луї XIV. Ж. Кольбер навів порядок у фінансах держави, сприяв піднесенню її промисловості та торгівлі, створив один з наймогутніших флотів серед європейських країн.

Англійський філософ Дж. Локк (1632-1704) вважав, що багатство слід розглядати не абсолютно, а відносно, тобто не просто як вели­ку кількість золота та срібла, а як більшу порівняно з іншими краї­нами.

Р. Контильйон, як і Дж. Локк, дотримувався думки про те, що держава, в якій в обігу перебуває більше грошей, ніж у сусідніх кра­їнах, має над ними переваги.

Класика меркантилізму англійця Т. Мана (1571-1641) називають стратегом міжнародної торгівлі. Вчений залишив по собі дві невели­кі за обсягом праці, але саме їх можна вважати основними працями з меркантилізму. Перша була опублікована у 1621 р. під назвою "Роздум про торгівлю Англії з Ост-Індією, що містить відповідь на різноманітні заперечення, які звичайно висуваються проти неї". Дру­га праця Т. Мана "Багатство Англії у зовнішній торгівлі, або Баланс нашої зовнішньої торгівлі як регулятор нашого багатства" була опублікована його сином у 1664 р., майже через чверть століття піс­ля смерті автора.

Як вірний меркантиліст, Т. Ман ототожнював багатство з гроши­ма у вигляді золота та срібла. На його думку, країна мала збагачуватися за допомогою торгівлі, забезпечуючи переважання експорту то­варів над їх імпортом. Т. Ман порівнював гроші з насінням, яке зем­лероб, кидаючи у землю, нібито марно витрачає, але згодом отримує від нього врожай. Учений розглядав розвиток виробництва лише як засіб розширення торгівлі.

Точна кількість авторів-меркантилістів людству невідома. Один з англійських істориків початку ХХ ст. підрахував, що до 1764 р. ли­ше в Англії було опубліковано 2377 праць з питань меркантилізму.

Меркантилісти були рупором торговельного капіталу. Визна­чальний принцип меркантилізму зрозумілий і простий: купити, щоб продати дорожче. Інакше кажучи, спекуляція. Різниця між вартістю придбаного і проданого є прибутком. Продати за кордон більше, ніж купується там, — кредо меркантилізму.

Меркантилізм поділяють на ранній і пізній.

Ранній меркантилізм виник ще до епохи Великих географічних відкриттів і був актуальним до середини XVI ст. Тоді торговельні зв'язки між країнами мали епізодичний характер. З метою досягнен­ня позитивного сальдо у зовнішній торгівлі ранні меркантилісти вважали за доцільне такі дії:

•  встановлювати максимально високі ціни на експортовані товари;

•  якомога більше обмежувати імпорт товарів;

•  не допускати вивозу з країни золота і срібла.
Монетаристська теорія ранніх меркантилістів — це не що інше як

теорія грошового балансу. В економічній літературі ранній меркан­тилізм відомий ще й як монетарна система. Його прихильники обме­жувалися підтримкою адміністративних заходів для утримання гро­шей у державі. Що більше у країні золота та срібла, то краще. Кра­ще за певну суму грошей (а в ті часи це певна кількість золота і сріб­ла) може бути лише їх ще більша сума.

Пізній меркантилізм охоплює другу половину XVI — першу по­ловину XVII ст. Його відлуння зустрічалися й у XVIII ст. Пізні мер­кантилісти протиставили теорії грошового балансу ранніх меркан­тилістів теорію торговельного балансу.

З метою досягнення активного торговельного балансу пізні мер­кантилісти рекомендували:

•  захоплювати зовнішні ринки завдяки дешевим товарам;

•  перепродувати товари одних країн в інших;

•  допускати обмежений імпорт товарів (окрім предметів розкоші);

• вивозити золото та срібло для здійснення вигідних торговельних операцій.

Ранні меркантилісти вирішальною функцією грошей вважали функцію нагромадження, а згодом — функцію засобу обігу. Пізні меркантилісти дотримувалися думки, що цінність грошей перебуває у зворотній залежності від їх кількості, а рівень цін на товари прямо пропорційний кількості грошей.

Пізній меркантилізм вбачав джерела збагачення держав не у простому нагромадженні золота і срібла, а в розвитку зовнішньої торгівлі та в її активному торговельному балансі. Загалом кажучи, європейські меркантилісти єдиним джерелом прибутку вважали не­еквівалентний обмін.

З легкої руки А. Сміта покоління економістів класичного періоду розглядали меркантилізм як своєрідний забобон, але до нього пот­рібно ставитися серйозно, оскільки він започаткував політичну еко­номію.

Розмову про меркантилізм завершимо цитуванням нотатки з "Большого энциклопедического словаря" (1998 р., с. 719): "Меркан­тилізм (від італ. mercante — торговець, купець) — перша школа по­літичної економії; економічна політика так званого первісного на­громадження капіталу, виражалася в активному втручанні держави у господарське життя в інтересах купецтва. Для раннього мерканти­лізму (остання третина XV — середина XVI ст., основні представни­ки: В. Стаффорд (Англія), Г. Скаруффі (Італія)) характерна теорія грошового балансу, що обґрунтовувала політику, спрямовану на збільшення грошового багатства лише законодавчим шляхом. Ос­новним елементом пізнього меркантилізму, що досяг розквіту у XVIІ ст., є система активного торговельного балансу. Основні пред­ставники пізнього меркантилізму: Т. Ман (Англія), А. Серра (Іта­лія), А. Монкретьєн (Франція). Ними висувався принцип: купувати дешевше, продавати дорожче. Політика меркантилізму полягала в активному протекціонізмі, у підтримці експансії торговельного капі­талу, сприянні розвитку вітчизняної промисловості, особливо ману­фактурної".