Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.1.1. Суть аграрного менеджменту

1.1.1. Суть аграрного менеджменту

Аграрний менеджмент може бути визначений як діяль­ність з організації й координації виробництва на сільськогос-
подарських підприємствах з метою одержання зростаючого прибутку в довгостроковому періоді, а також досягнення інших специфічних для кожного власника підприємства чи менеджера цілей. Він може розглядатися і як комбінація окремих складових діяльності підприємства — виробництва, комерційної діяльності, фінансів, маркетингу, управління трудовими ресурсами.

Загалом менеджмент — це процес організації певної діяльності групи людей для досягнення поставлених перед нею цілей. Він потребує координації та стимулювання дій його учасників, що, у свою чергу, викликає необхідність існування певної влади в цій групі людей, яка може виступати як в офіційній, так і в неофіційній формах. Тому менеджмент — це також певна система, метод, підхід визначення і добору специфічних цілей, делегування та контроль певних виробничих і управлінських функцій, оцінка діяльності, згідно з якою можуть відбуватися певні зміни в планах і виробничій діяльності.

Термін «менеджмент» (англ. management) має американське походження і не перекладається іншими мовами дослівно. Слово «менеджмент» є похідним від англійського to manage — «управляти». У свою чергу, останній термін запозичив корінь латинського слова manus, що означає «рука». З розвитком суспільства зміст поняття «менеджмент» трансформувався й увібрав у себе всю різноманітність вимог до управління як мистецтва ведення справ і стилю роботи. Багатозначність поняття «менеджмент» віддзеркалює фундаментальний Оксфордський словник англійської мови, в якому наведено такі його визначення: 1) спосіб, манера спілкування з людьми; 2) влада і мистецтво управління; 3) особливі вміння, адміністративні навички; 4) орган управління, адміністративна одиниця.

Слова «менеджер» і «менеджмент» почали застосовуватися в англійській мові ще в минулому столітті. Однак лише у другій чверті ХХ ст. вони поступово починають набувати певного значен­ня, відповідно до якого менеджером є людина, яка організує конкретну роботу, керуючись сучасними методами. Менеджери — це не обов’язково керівники або члени вищого керівництва підприємства. Вони працюють в усіх «ешелонах» управління. За американськими поняттями, менеджером є людина, до завдань якої входить організація конкретної роботи в межах визначеної кількості підлеглих їй працівників.

Залежно від сфери дії виокремлюються різні види менеджмен­ту: загальний, або адміністративний, галузевий, організаційний, функціональний, підприємницький, міжнародний та ін. З погляду менеджменту, на підприємстві можна вести мову про виробничий, маркетинговий, фінансовий, кадровий, транспортний, операційний, стратегічний менеджмент.

Головне завдання менеджменту — сприяти розвитку в людей здатності до сумісних дій шляхом постановки загальних цілей, визначення цінностей, правильної структури організації, виховання необхідних трудових навичок і забезпечення кваліфікаційного розвитку. Менеджмент повинен забезпечити процвітання підприємства разом з максимальним добробутом кожного працівника.

Об’єктом менеджменту є окремі підприємці, а також трудові колективи підприємств. Його предмет — це організаційні, управлінські та міжособистісні (міжсистемні) відносини. Загальною метою менеджменту є оптимізація функціонування суб’єктів господарювання і створення умов, за яких найбільш імовірно і з якнайменшим ризиком реалізуються їхні стратегічні й оперативні цілі.

Основні положення менеджменту сформульовано на основі узагальнення методологічних закономірностей різних наук: планування, організації, фінансування, обліку. Оскільки менеджмент як наука виник на стикуванні економічних, правових, технологіч­них наук, філософії, психології, соціології, теорії дослідження операцій і систем, його проблеми є предметом комплексного дослідження. Моделі менеджменту визначаються тими завданнями, рішення яких вони повинні забезпечити, до того ж сформувати конкретно, у зв’язку з цілями й характером об’єкта менеджменту. В основу моделі менеджменту кожної конкретної системи, її фор­мування закладено функції суб’єкта менеджменту, зумовлені специфікою об’єкта, характером та змістом зв’язків, у які вступають і яких потребують об’єкт і суб’єкт менеджменту в процесі взаємодії.

Менеджер — це керівник, який, використовуючи різні методи й тактику управління, сприяє досягненню певної мети на підприємстві чи в економіці. Основою його праці є керівництво діяльніс-
тю, орієнтованою на споживача. Принципова відмінність менеджера від керівника старого зразка — у визначенні цілей менеджменту, що відповідають інтересам підприємства. Функції менеджменту в сучасних умовах полягають у створенні рентабель­ного підприємства на основі наявних людських та матеріальних ресурсів. Успіхи і невдачі підприємства — це передусім успіхи і невдачі менеджменту. На Заході, наприклад, якщо підприємство працює неефективно й нерентабельно, його власник міняє насамперед не працівників, а керівництво.

Одна з найважливіших функцій менеджменту — створювати умови, необхідні для подальшого успішного функціонування підприємства. Тому на підприємствах західних країн основним принципом і орієнтиром менеджменту є не максимізація прибутку на даний момент, а успішне елімінування впливу ризикованих ситуацій у довгостроковому періоді. Діяльність підприємства повинна приносити такий прибуток, який дозволив би акумулювати достатню кількість коштів, що утворюють реальну можливість долати імовірні ризики у майбутньому.

Основними ознаками менеджменту як типу управління є наступні:

первинний момент організації управління та його забезпечення — людина, її потреби, цінності, установки, мотиви. Це відображається в управлінні внутрішніми процесами діяльності людей і підприємствами у зовнішньому соціально-економічному середовищі;

пріоритет економічних принципів управління;

професіоналізм менеджера як одна з головних вимог;

гнучка організація управління, здатність швидко перебудовуватися відповідно до змін зовнішнього середовища;

комплекс нових вимог до менеджерів: підприємливість, комунікабельність, упевненість.

Однією зі специфічних особливостей сільського господарства є той факт, що тут у більшості випадків поєднуються функції власника і менеджера. Незалежно від того, чи це фермерське господарство, приватне сільськогосподарське підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю, кооператив або навіть акціонерне товариство, в усіх цих організаційно-правових формах підприємств тією чи іншою мірою поєднуються функції влас-
ника і менеджера.

Для сільського господарства як специфічної галузі економіки дія ринкового механізму має свої особливості, які полягають у тому, що не завжди ціна на продукцію, визначена в точці перетину попиту й пропозиції, перевищує виробничі витрати сільськогосподарських підприємств. У такому випадку необхідне втручання держави, спрямоване на підтримку сільськогосподарського виробництва. Держава для цього може використовувати різні шляхи: наприклад, пряму допомогу через систему соціального забезпечення (фермерам, що опинилися у скрутному становищі); державні програми, спрямовані на збільшення попиту на сільськогосподарську продукцію або зниження виробничих витрат; програму обмеження посівних площ, унаслідок чого зменшується обсяг виробництва і виникають умови для підвищення цін; програми дотацій з метою покриття різниці між закупівельними цінами та цінами продажу і гарантування цін на сільськогосподарську продукцію; надання пільгових кредитів шляхом певної компенсації процентів за позику, інших диференційованих цільових субсидій сільськогосподарським товаровиробникам.