1.1.3. Особливості функціонування ринкової економіки в сільському господарстві та їхній вплив на прийняття управлінських рішень
1.1.3. Особливості функціонування ринкової економіки в сільському господарстві та їхній вплив на прийняття управлінських рішень
Особливості функціонування ринкової економіки в сільському господарстві та їхній вплив на прийняття управлінських рішень на рівні аграрного підприємства можна звести до трьох груп чинників. Перша група стосується умов функціонування ринків у сільському господарстві, які наближені до чистої конкуренції і передбачають наявність значної кількості виробників, що реалізують свою продукцію, котра є стандартизованою або однорідною, що унеможливлює нецінову конкуренцію, спроможність виробника впливати на рівень ринкової ціни своєї продукції (адже питома вага обсягів виробництва і реалізації незначна), вільне входження й вихід з ринку. Звичайно ж, віднесення галузі до чистої конкуренції є значною мірою умовністю, тому що жоден з названих чинників у реальній економіці не існує в чистому вигляді. Однак таке припущення є надто важливим в економічній теорії та дозволяє проводити дослідження, робити висновки й прогнозування.
Розуміння цієї особливості функціонування аграрних ринків необхідне менеджеру для розробки стратегії розвитку підприємства і поточних планів його розвитку, а також для прийняття відповідних управлінських рішень. Зокрема, це стосується маркетин-
гових рішень, адже дії менеджера в цій сфері його діяльності певною мірою обмежені саме специфікою формування цін на сіль-
ськогосподарську продукцію. Як було зазначено, у сільському господарстві практично унеможливлюється нецінова конкуренція на продукцію галузі, що, у свою чергу, потребує відповідної організації маркетингової діяльності. Передусім це стосується оптових закупівель сільськогосподарської продукції, участі аграрних підприємств у форвардних і ф’ючерсних аграрних ринках. Відповідно така стратегія маркетингової політики безпосередньо впливає на тактику й оперативну діяльність менеджера, вибір спеціалізації підприємства, внутрігосподарську структуру та багато інших параметрів роботи підприємства.
В умовах неможливості безпосередньо впливати на рівень сільськогосподарських цін з метою підвищення ефективності діяльності підприємства і зростання прибутку менеджер повинен сконцентрувати основну свою діяльність на питаннях організації виробництва та контролю з метою мінімізації собівартості продукції. Адже саме ці параметри діяльності підприємства безпосередньо залежать від нього.
Друга група чинників пов’язана з так званою довгостроковою проблемою у сільському господарстві і полягає в низьких доходах сільськогосподарських виробників порівняно з працівниками підприємств інших галузей. Основними причинами цієї проблеми є цінова нееластичність попиту на сільськогосподарську продукцію, дисбаланс попиту та пропозиції (пропозиція перевищує попит), а також відносна імобільність сільськогосподарських ресурсів. Сукупність чинників другої групи зумовлює тенденцію зниження цін і доходів у сільському господарстві проти цін та доходів інших галузей економіки. За цих умов менеджер зобов’язаний опікуватися диверсифікацією свого виробництва,
організацією переробки сільськогосподарської продукції, участю в розбудові сільської інфраструктури як додаткового джерела
надходження доходів від несільськогосподарської діяльності
тощо.
Третя група чинників стосується короткострокової проблеми, суть якої полягає у нестабільності доходів сільськогосподарських виробників і виявляється у коливанні цін на сільськогосподарську продукцію і відповідно доходів за роками. Причинами такого становища є як нееластичність попиту на сільськогосподарську продукцію, так і коливання обсягів виробництва та попиту на неї. Ці коливання пов’язані з особливостями виробництва в даній галузі, що значно залежить від погодних та кліматичних умов. Через це за нееластичного попиту навіть незначні коливання обсягів виробництва сільськогосподарської продукції спричинятимуть досить суттєві зміни сільськогосподарських цін і доходів.
Ілюстрацією зазначеної особливості є ситуація, що склалася на ринку зерна в Україні у 2001 р. Унаслідок сприятливих погодних умов, здійсненої аграрної реформи, в результаті якої виникли приватні аграрні структури у вигляді товариств з обмеженою відповідальністю, приватних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, асоціацій тощо, приватизації землі,
а також проведеної значної організаційної роботи Міністерством аграрної політики України і менеджерами новостворених підприємств було отримано високий урожай зернових культур, що майже у півтора раза перевищив рівень валового збору зерна за кілька останніх років. Однак таке зростання виробництва неминуче вплинуло на зниження цін на зерно. Сільськогосподарські виробники, що орієнтувалися на високі ціни попередніх низькоурожайних років, продавали зерно урожаю 2001 р. за значно нижчими цінами, ніж ті, за якими вони планували його продати (ціни знизилися в середньому на 30 %).
За цієї ситуації окремі господарства виявилися зі збитками, незважаючи на те, що працювали вони краще, ніж у попередні роки. Звичайно ж, у своїй роботі менеджер має враховувати і цю особливість аграрної галузі, що потребує обґрунтованих підходів щодо рішень стосовно спеціалізації виробництва, каналів збуту продукції, участі у форвардних та ф’ючерсних ринках.
Загалом сільське господарство є специфічною галуззю. Воно значною мірою відрізняється від інших галузей народного господарства, що визначає особливості аграрного менеджменту. Можна виділити такі особливості цієї галузі, які мають безпосередній вплив на менеджмент.
Головним засобом виробництва у сільському господарстві є земля, тоді як у промисловості — обладнання, механізми, будівлі тощо. При цьому основна частина земельних площ орендується новоствореними аграрними підприємствами у землевласників, колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств. Використання орендованої, а не власної землі зумовлює особливості організації роботи на ній, що пов’язано передусім з виплатою орендної плати землевласникам, контролем з їхнього боку за збереженням родючості землі, можливістю одностороннього розірвання договору оренди за умови його недотримання.
У сільському господарстві економічний процес відтворення переплітається з природними процесами. Засобами виробництва тут виступають живі організми ¾ тварини і рослини, що розвиваються за біологічними законами. В ґрунті також відбуваються біологічні процеси, де під дією мікроорганізмів здійснюються розпад і біосинтез різних органічних сполук, унаслідок чого утворюються специфічні для ґрунту органічні речовини та мінерали. Звичайно, ця особливість відображається в діяльності менеджера й проявляється у необхідності особливого ставлення працівників до засобів та предметів виробництва — землі, тварин, птиці, бджіл та інших живих організмів. У свою чергу, це зумовлює природне прагнення сільськогосподарських працівників бути власниками засобів, предметів і результатів своєї праці.
У цьому криється протиріччя між, з одного боку, зростанням рівня відчуженості праці в сільському господарстві внаслідок збільшення розмірів аграрних підприємств під впливом упрова-
дження нових технологій, техніки, сортів рослин та інших результатів науково-технічного прогресу, а з іншого — низькою ефективністю найманої праці з такими специфічними засобами виробництва й предметами праці, що існують у сільському господарстві. Не враховувати цього чинника в організації аграрного виробництва менеджер не може. Особливо це стосується створених на основі колективних сільськогосподарських підприємств приватних аграрних формувань, організації в них внутрігосподарських колективів, поєднання найманої праці з елементами власності на засоби виробництва та використання орендованого майна.
Сільське господарство, як жодна інша галузь народного господарства, залежить від кліматичних умов, що безпосередньо впливають на організацію виробництва та управління ним. Ми вже наводили приклад ситуації, що склалася на ринку зерна в 2001 р. як результат, поряд з іншими чинниками, сприятливих погодних умов. Крім цього, кліматичні умови є визначальним чинником спеціалізації сільськогосподарського виробництва, а це зумовлює специфіку його всієї організації.
На відміну від промисловості, де зазвичай відбувається рух предметів праці, а знаряддя виробництва (машини, обладнання) закріплені на одному місці, у сільському господарстві рухаються знаряддя виробництва, а предмети праці ¾ рослини та тварини ¾
знаходяться на одному місці. Це впливає на формування виробничих витрат, оскільки зумовлює порівняно велику потребу в механізмах і витратах на переїзди й транспортування продукції,
а також зумовлює певні особливості операційного менеджменту, пов’язані з необхідністю мінімізації витрат.
У сільському господарстві частина виробленої продукції використовується у подальшому виробництві (певну кількість зер-
на, картоплі та іншої продукції залишають на насіння, для годівлі худоби, частина поголів’я тварин використовується для відтворення стада і т. ін.). Тому не вся вироблена в цій галузі продукція є товарною. Це зумовлює особливості планування обсягів виробництва та розподілу продукції, а також організації виробничих процесів.
На відміну від промисловості в сільському господарстві робочий період не збігається з періодом виробництва. Це пояснюється тим, що виробничий період тут — це час, коли процес здійснюється за безпосередньої участі людини й часу, що проходить під дією природних чинників. Така особливість сільського господарства накладає свій відбиток на процес організації виробництва і відповідно на прийняття управлінських рішень. Це стосується організації використання трудових ресурсів та розподілу робочого часу за місяцями і виробничими циклами.
Сезонність виробництва у рослинництві, коли виробничий процес має найвищу та найнижчу інтенсивність. Виробництво тут здійснюється за певними циклами ¾ підготовка ґрунту до посіву, догляд за посівами, збирання урожаю. Поряд з цим за окремими культурами виробничі цикли збігаються, що зумовлює необхідність у додатковому залученні трудових і матеріальних ресурсів для своєчасного виконання робіт. Сезонність також спричиняє проблеми у використанні техніки, коли, наприклад, зернозбиральний комбайн працює лише два—чотири тижні на рік, а протягом іншого часу перебуває на зберіганні. І навпаки, в період міжсезоння виникає проблема зайнятості трудових ресурсів та засобів виробництва. Звичайно, ці чинники значно впливають на процеси організації виробництва й управління.
Взаємодоповнюваність його основних галузей ¾ рослинництва та тваринництва. Тваринництво не може розвиватися без кормової бази, а рослинництво ¾ без органічних добрив, що надходять від тваринництва. Крім того, паралельний розвиток обох галузей дозволяє раціональніше використовувати трудові та матеріальні ресурси.
Виробництво сільськогосподарської продукції і формування цін на неї здійснюються в умовах, наближених до досконалої конкуренції, тоді як ціни на ресурси для сільського господарства та на продукцію переробних галузей формуються в умовах недосконалої конкуренції.
Низький рівень ліквідності сільськогосподарських підприємств не дозволяє їм одержувати на етапі переходу до ринкової економіки в потрібному обсязі інвестиції від інших суб’єктів бізнесу. Це також пов’язано з низьким рівнем обороту коштів у цій галузі.
Особливості формування і функціонування соціальної сфери в сільській місцевості, що проявляються у специфіці сільських громад, яка полягає у поєднанні виробничих та соціальних проблем життя громади.