1.2. Економічна думка Стародавньої Греції і Стародавнього Риму

1.2. Економічна думка Стародавньої Греції і Стародавнього Риму

Найбільший інтерес у цьому питанні представляють ідеї дав­ньогрецьких філософів. Твір одного з них — Ксенофонта — є пер­шою відомою в історії працею, присвяченою винятково еко­номічній тематиці, яка так і називалася «Економіка», тобто вчення про домашнє господарство.

У ній розглядаються проблеми власності, організації праці, торгівлі. Ксенофонт висловлює ряд цікавих ідей про розподіл пра­ці, відзначаючи, зокрема, взаємозв'язок між рівнем спеціалізації й обсягом ринку.

Інший видатний філософ стародавності — Платон запропону­вав модель «ідеальної держави», господарство якої представляло собою варіант змішаної економіки, де життя верхніх шарів суспільства ґрунтувалося на засадах загальної власності, а життя основної маси виробників — на засадах приватної.

На думку молодшого сучасника й учня Платона — Арістотеля, загальна власність не може сприяти ефективному веденню госпо­дарства, оскільки «кожний піклується про те, що належить особис­то йому і цікавиться значно менше тим, що належить усім». Ідеаль­ним уявляється йому напівнатуральне господарство середнього статку, у якому частково шляхом власного виробництва, частково шляхом обміну задовольняються поточні потреби. Уміння господа­рювати, метою якого є споживання, Аристотель називає «еко­номією». Але є й інший вид діяльності — «мистецтво наживати ста­ток» шляхом торгівлі, лихварства. Це вміння називається «хрематистикою» (від грецького хрема — володіння, статок). І в тому і в іншому випадку фігурує обмін, хоча в першому — це засіб задо­волення потреб, а в другому — самоціль. Цей спосіб економічного зв'язку стає об'єктом особливої уваги філософа. Він уперше виді­лив дві властивості обмінюваного продукту — товару: здатність за­довольняти яку-небудь потребу і здатність обмінюватися. Чим по­яснюється здатність до обміну, Аристотель так і не розкриває, але вже наближається до постановки цієї проблеми. Якщо товари обмі­нюються, то повинно бути щось, що дає можливість їх порівнюва­ти. Аристотель схиляється до того, що цим «щось» є потреба кож­ного в тому, чого в нього немає, і чим більша ця потреба, тим більше кожен готовий віддати свого товару за отримання іншого. Але якщо угода відбулася, то виникає рівняння: х товару А = у то­вару В, яке засвідчить, що при обміні необхідно дотримуватися принципу еквівалентності. Врівноваження відбувається через гроші, за допомогою яких порівнюються обмінювані кількості благ.

Питання, порушені Аристотелем, які стали протягом сторіч предметом обговорень і запеклих суперечок в економічній науці, і донині не знайшли остаточного вирішення.

В епоху Стародавнього Риму економічна думка не піднімалася до таких висот, як у Стародавній Греції, але від цієї епохи до нас дійшли економічні ідеї, які відбивають погляди опозиційних про­шарків населення. Найпомітнішими були економічні уявлення ран­нього християнства. Нова релігія, соціальною базою якої спочатку були раби, колони й інші незаможні прошарки населення, висунула ідею рівності людей перед Богом, у тому числі майнової рівності. Вона засуджувала багатство, ледарство і корисливість, звеличувала працю, нагадуючи, що Ісус був теслею, а апостоли — рибалками. Хоча необхідність спільної власності не випливала безпосередньо з християнського віровчення, але оскільки перші християнські гро­мади дотримували принципу спільності майна, ідея осуду приват­ної власності отримала широке поширення в перші століття існування нової релігії, що знайшло відображення в працях батьків церкви, так званій патристиці. Практика досить швидко розвінчала удавану привабливість подібної організації, але те, що вона існувала, буде надалі розглядатися, як аргумент на ко­ристь комуністичної ідеї.