1.2.3. Модель планової економіки
1.2.3. Модель планової економіки
Наприкінці 20-х років в нашій країні утвердилася і проіснувала до кінця 80-х років ХХ ст. модель планової економіки. Її основними характеристиками були: відмова від природного процесу усуспільнення розвитку і насильницьке одержавлення засобів виробництва, відчуження від власності безпосередніх виробників; згортання товарно-грошових відносин, утвердження примусових методів організації праці; зрівняльність інтересів усіх працівників; бюрократизація всіх державних структур. Ця система ігнорувала об'єктивні закони розвитку і загально-людські цінності.
Основними недоліками функціонування моделі планової економіки були: неприйняття для оцінки господарювання показника прибутку, а використання в якості критерія показника валової продукції, який не дає реальної оцінки досягнутих результатів, оскільки в умовах спеціалізації і кооперації виробництва багатократно враховує вартість сировини і матеріалів; характерною рисою планової економіки був дефіцит. Зростання дефіциту ресурсів і готової продукції відбувалося одночасно із зростанням затрат уречевленої праці. Народногосподарське планування проводилося від досягнутого рівня, в результаті чого підприємства були зацікавлені у зниженні планових завдань і відповідно не забезпечували потенціально можливого зростання виробництва; фонд споживання, від якого залежав добробут народу, визначався від обсягу валової продукції, не враховуючи її вартісної структури.
Таким чином, внаслідок використання неефективного механізму господарювання сформувалася затратна модель планової економіки, зорієнтована на максимізацію витрат.
З часу виникнення радянської планової економіки у науковій літературі велись пошуки вирішення проблеми оптимальної моделі економічного розвитку, яка була пов'язана передусім з дослідженням вузлового народногосподарського співвідношення "затрати-випуск".
У 1922 році Всеросійський з'їзд статистиків дійшов висновку, що реальна продукція промисловості, яка розглядається як стаття у балансі народного господарства є "чиста" продукція промисловості. Для її визначення може бути прийнятий спрощений метод обчислення шляхом виключення з валової продукції вартості сировини і допоміжних матеріалів. Методика визначення "чистої продукції" була близька до тогочасної практики обчислення "вартості, доданої обробкою", у США і "чистого виробітку" в Англії.
На словах працівники вищих органів управління визнавали всі переваги показника чистої продукції над показником валової продукції. Але на практиці все відбувалося інакше. У звітності основним показником була валова продукція і до 1951 р. про недоліки показника валової продукції вже не згадувалося.
В 50-х роках деякі економісти знову виступили проти врахування повторного обліку у схемі "затрати-випуск". Зокрема, академік С Струмілін назвав повторний облік "статистичною аберацією". Однак позиції прихильників планового показника валової продукції були непохитними. Внаслідок цього - і теоретично і практично у народногосподарську практику було запроваджено єдину систему статистичного обліку на основі показника валової продукції.
У зв'язку з реалізацією завдань господарської реформи в 1965 р. відбулася певна модернізація моделі економічного розвитку: введено новий оціночний вартісний показник - обсяг реалізованої продукції (реалізована продукція - це продана валова продукція, за яку гроші вже надійшли). Проте "вал", по суті в макроекономіці продовжував панувати. Основними показниками ефективності моделі економічного зростання стали темпи зростання суспільного виробництва і продуктивності праці.
Завдання централізованого державного планування полягало у забезпеченні збалансованості народного господарства. Це зумовлювало особливе значення балансового методу планування. До системи балансів входили баланси суспільного продукту і національного доходу, фінансовий і платіжний баланси держави, баланси грошових доходів і витрат населення, трудових ресурсів тощо.
Основними досягненнями в період функціонування планової економіки було наступне: 1. Працівники Центрального Статистичного Управління (ЦСУ) склали шаховий баланс міжгалузевих зв'язків на 1923/1924 рр, що по суті, випередив аналіз затрат і випуску в моделі В.Леонтьєва (США). 2. В 20-х роках був покладений початок математичним методам оптимального планування. Справжнім відкриттям у сфері лінійного програмування стали праці Л. Канторовича, майбутнього лауреата Нобелівської премії з економіки. З. Академіки В. Новожилов, В. Немчинов та Л. Канторович за блискуче дослідження у галузі економіко-матаматичних методів отримали звання лауреата Ленінської премії. Вони розробили модель максимально ефективного балансу капіталовкладень.