2.1. Міжнародна торгівля — складова світогосподарських зв'язків

В "Большом энциклопедическом словаре" (1998 р., с. 709) у нотат­ці "Международная торговля" стисло зазначається, що міжнародна торгівля — це сукупність зовнішньої торгівлі різних країн світу. В цьому ж словнику у нотатці "Внешняя торговля" (с. 212) це понят­тя пояснюється дещо ширше: "Зовнішня торгівля, торгівля однієї країни з іншими країнами, складова зовнішньоекономічних зв'язків. Поділяється на експорт (вивіз) та імпорт (ввіз) товарів. Сума експор­ту та імпорту утворює зовнішньоторговельний оборот. Зовнішня торгівля ґрунтується на міжнародному поділі праці. Сукупність зов­нішньоторговельних операцій країн світу — міжнародна торгівля".

В "Економічному словнику-довіднику" (с. 202-203) наведено стат­тю "Міжнародна торгівля" такого змісту: "Міжнародна торгівля — торгівля між країнами, яка складається із ввозу (імпорту) товарів і послуг та їх вивозу (експорту). В її основі лежить міжнародний поділ праці. Хоч міжнародна торгівля виникла ще в період рабовласниць­кого ладу, але у XVI ст. (до початку існування капіталістичного спо­собу виробництва) в міжнародний товарообіг залучалась лише нез­начна частка виготовлюваної продукції. У XVI ст. зароджується сві­товий капіталістичний ринок, а із завершенням промислової рево­люції кінця XVIІІ — початку ХІХ ст., з розвитком крупної машин­ної індустрії з'являються досконаліші його форми, в результаті чого він перетворюється у світовий капіталістичний ринок. З розпадом світу на дві системи в міжнародній торгівлі виділились відносно са­мостійні підсистеми: 1) торгівля між капіталістичними країнами;

2) торгівля між розвинутими капіталістичними країнами і більшістю слаборозвинутих країн світу; 3) торгівля між соціалістичними краї­нами; 4) торгівля між розвинутими капіталістичними та соціалістич­ними країнами. Міжнародна торгівля між розвинутими країнами капіталу внаслідок досягнутого між ними високого ступеня міжна­родного поділу праці велась переважно готовими виробами і насам­перед машинами та устаткуванням. Об'єктами такої торгівлі між країнами з високим економічним розвитком і країнами, що розвива­лися, були, з одного боку, промислові вироби, а з другого — аграрно-сировинні товари. Така ж ситуація складалась між соціалістичними країнами Східної Європи та країнами колишнього СРСР. Україна експортувала в держави колишнього Союзу переважно машини та устаткування (близько 75 проц.), а імпортувала товари сировинно-енергетичної групи. З розвитком науково-технічної революції у сферу міжнародної торгівлі входять такі об'єкти інтелектуальної власнос­ті, як патенти, ліцензії, "ноу-хау", інжинірингові та консультативні послуги. Міжнародній торгівлі підлягають також об'єкти капіталь­ного будівництва шляхом здачі устаткування в оренду (міжнародний лізинг) тощо. Після розпаду СРСР Україна значною мірою втратила традиційні ринки збуту своїх промислових товарів (передусім в Ро­сії), а конкурентоспроможної продукції на світових ринках у неї ду­же мало. Їй належить спочатку відвоювати втрачені позиції в краї­нах СНД, а згодом шляхом розвитку міжнародного поділу праці, впровадження досягнень НТР у виробництво тощо виходити на сві­тові ринки з конкурентоспроможною промисловою та сільськогос­подарською продукцією".

Економічна наука оперує поняттям "умови торгівлі" (terms of trade), яке означає співвідношення цін на експортовані та імпортовані товари. Якщо для одержання певної кількості імпортованих товарів потрібно щороку експортувати більшу кількість товарів, то умови торгівлі вважаються такими, що погіршуються.­

Отже, міжнародна торгівля є найстарішою формою міжнародних економічних відносин, що з'явилася задовго до появи світового гос­подарства. Саме завдяки міжнародній торгівлі виникло і розвинуло­ся світове господарство як таке.

Міжнародна торгівля посідає чільне місце у системі міжнародних економічних відносин. Вона є водночас передумовою і наслідком міжнародного поділу праці. Упродовж свого історичного розвиткуміжнародна торгівля пройшла шлях від окремих і часто випадкових зовнішньоторговельних операцій до довгострокового великомас­штабного торговельно-економічного співробітництва. Сучасна нау­ково-технічна революція стимулювала міжнародний торговельний обмін. Специфіка нинішнього етапу міжнародної торгівлі з особли­вою виразністю виявляється у процесі аналізу її довготермінових тенденцій, форм і методів.

Міжнародна торгівля — центральна ланка складної системи сві-тогосподарських зв'язків, що об'єднує практично всі країни світу в єдину міжнародну економічну систему.

У міжнародній торгівлі беруть участь суб'єкти як міжнародного публічного права, так і міжнародного приватного права. До них на­лежать держави, державоподібні утворення, міжурядові організації, нації, що борються за свою незалежність, юридичні особи, фізичні особи — підприємці.

Міжнародна торгівля є засобом, який країни світу застосову­ють для розвитку і поглиблення спеціалізації своїх економік, під­вищення продуктивності праці та ефективного використання сво­їх ресурсів.

Сучасній міжнародній торгівлі властива всеосяжна динаміка. Структура торгівлі, обсяги експорту й імпорту безперервно зміню­ються. Після Другої світової війни настав період, що характеризу­ється швидкими темпами зростання міжнародного товарообміну. Наприклад, протягом 1947-1973 рр. темпи зростання експорту країн світу загалом щороку збільшувались приблизно на 6 %. Якщо обсяг світового експорту у порівнянних цінах становив у 1939 р. 25 млрд дол. США, то за станом на 1987 р. його обсяг зріс у 100 разів. Тен­денція невпинного зростання експорту простежувалась і протягом 90-х років. У 1980 р. обсяг світової торгівлі становив 2 трлн дол. Че­рез півтора десятиліття він зріс до 4 трлн дол.

Зрозуміло, що інтенсивність торговельних зв'язків не є рівномір­ною в різних країнах світу. Частка промислово розвинених країн до­сягає 70 %. Країни цієї групи підтримують переважно торгівлю одна з одною, близько 80 % експорту економічно розвинених країн світу припадає на їх взаємну торгівлю.

Переважна більшість країн сучасного світу — це країни з відкри­тою економікою. Значна частина валового внутрішнього продукту створюється у них за участю зовнішньоторговельного сектору.

Колишні лідери величезного Китаю Мао Цзедун і крихітної Ал­банії — Е. Ходжа намагалися змусити свої країни розвиватися, спи­раючись лише на власні сили (self-reliance), але з цього нічого не вий­шло. Від світу не відгородитися навіть Великою китайською стіною протяжністю 6700 км. Міжнародна торгівля є об'єктивною реалією сьогодення.

У міжнародній торгівлі беруть участь як малі, так і великі країни, як бідні, так і багаті. Торгівля нівелює їх нерівність (disparity) з точ­ки зору наявності продуктивних ресурсів (productive resources).

Країни світу неоднаково забезпечені факторами виробництва (production factors) — працею, капіталом (capital), технологією (technology), підприємницькою майстерністю (entrepreneurship), землею, що містить сировинні матеріали (land containing raw materials). Що­правда, успіхи країни в експортній діяльності залежать не лише від її ресурсів (українське прислів'я каже, що краще з розумним загубити, ніж з дурним знайти), а й від умов відповідного економічного сере­довища (economic environment), здатності національних виробників конкурувати як на своїх, так і на зарубіжних ринках. Численні чин­ники економічного середовища можуть знижувати можливість країн якнайкраще використовувати свої ресурси та виробничі переваги. До них, зокрема, належать інфляція (inflation), обмінний курс (exchange rate), умови праці (labour condition), урядова політика (governmental attitude), законодавство (laws). Зазначені та інші чинники мо­жуть негативно впливати на конкурентоспроможність (competitiveness) експортерів у сфері міжнародної торгівлі.­­­­

До низки критично важливих чинників міжнародної торгівлі фа­хівці включають наявність зарубіжних каналів дистриб'юції (availability of foreign distribution channels), мінімальний державний кон­троль (minimum ofgovernmental control). Навіть якщо є всі шанси на успіх у міжнародній торгівлі, то обов'язково знайдуться такі її суб'єкти, в яких буде відсутнє бажання цілком скористатися ними.­

Наявність сильних конкурентів може бути дестимулюючим чин­ником для експортерів відповідних товарів і послуг.

У сиву давнину міжнародна торгівля була досить простою і здій­снювалася переважно на основі бартеру, який фахівці розглядають як зустрічну торгівлю (countertrade). Бартер є прямим обміном това­рів і послуг на інші товари та послуги (direct exchange of goods and ser­vices for other goods and services). Наприкінці ХХ ст. приблизно 30 % світової торгівлі становив бартер.

Міжнародна торгівля — важлива складова зовнішньоекономіч­ної діяльності. Саме з експорту та імпорту товарів, капіталу і робо­чої сили починається у ст. 4 Закону України "Про зовнішньоеконо­мічну діяльність" перелік видів зовнішньоекономічної діяльності, яку аж ніяк не можна уявити без міжнародної торгівлі.

Відомо, що попит і пропозиція на конкретний товар у ринковій економіці врівноважуються встановленням ціни рівноваги. Між­народна економіка розглядає ці категорії не лише у зв'язку з обся­гом виробництва та рівнем цін у межах конкретної країни, а й у контексті світового обсягу виробництва та рівня цін міжнародно­го ринку. Сукупний попит і сукупна пропозиція встановлюють взаємозв'язок між обсягом виробництва товарів і послуг та рівнем цін на них.

Сучасна теорія міжнародної торгівлі приділяє однакову увагу як сукупному попиту, так і сукупній пропозиції (для порівняння слід згадати, що свого часу меркантилісти наголошували на важливості сфери обігу, тоді як згодом класики — сфери виробництва; сучасна теорія від такої однобічності відмовилася).

Так звана стандартна модель міжнародної торгівлі є моделлю за­гальної рівноваги у міжнародній торгівлі і пов'язує попит і пропози­цію всередині країни з попитом і пропозицією з-за кордону. Вона враховує взаємний попит, що показує, яка кількість імпортного то­вару необхідна країні, щоб зацікавити її в експорті іншого товару. Загальна міжнародна рівновага досягається тоді, коли одночасно врівноважуються попит і пропозиція на товари (послуги) як у внут­рішній, так і в міжнародній торгівлі.